Рішення

від 26.11.2024 по справі 916/2089/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" листопада 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2089/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Степанової Л.В.

при секретарі судового засідання Чуйко О.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Козир Ю.І.;

від відповідача: не з`явився;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до відповідача Кредитної спілки Авіаційних робітників Міністерства оборони України (65114, м. Одеса, вул. Левітана, 118, код ЄДРПОУ 26365147) про визнання трудових відносин припиненими та зобов`язання вчинити реєстраційні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача Кредитної спілки Авіаційних робітників Міністерства оборони України в якому просить:

- визнати трудові відносини між ОСОБА_1 та Кредитною спілкою Авіаційних робітників Міністерства оборони України припиненими 30 вересня 2023 року у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 з посади голови правління Кредитної спілки Авіаційних робітників Міністерства оборони України за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України;

- зобов`язати органи, що здійснюють державну реєстрацію змін в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань виключити відомості з реєстру про ОСОБА_1 , як керівника Кредитної спілки Авіаційних робітників Міністерства оборони України;

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що питання щодо припинення трудових відносин ОСОБА_1 з Кредитної спілки Авіаційних робітників Міністерства оборони України не вирішено.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.06.2024 відкрито провадження у справі №916/2089/24, ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 09.07.2024 о 11:00.

В підготовчому засіданні від 09.07.2024 було оголошено перерву на 25.07.2024 о 12:20 про що зазначено в протоколі судового засідання.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.07.2024 викликано учасників справи у підготовче засідання.

Однак, у зв`язку із перебуванням судді Степанової Л.В. на лікарняному з 24.07.2024, підготовче засідання 25.07.2024 не відбулося.

Враховуючи повернення судді Степанової Л.В. з лікарняного, ухвалою суду від 29.07.2024 призначено підготовче засідання на 15.08.2024 о 12:55 та викликано учасників справи у підготовче засідання.

Однак, у зв`язку із перебуванням судді Степанової Л.В. на лікарняному з 12.08.2024, підготовче засідання 15.08.2024 не відбулося.

Враховуючи повернення судді Степанової Л.В. з лікарняного, ухвалою суду від 16.08.2024 призначено підготовче засідання на 19.09.2024 о 12:50 та викликано учасників справи у підготовче засідання.

В підготовчому засіданні від 19.09.2024 було оголошено про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.09.2024 закрито підготовче провадження у справі №916/2089/24, призначено справу до розгляду по суті на 12.11.2024 о 11:00 та викликано учасників справи у судове засідання.

В судовому засіданні від 12.11.2024 було оголошено перерву на 26.11.2024 о 10:50 про що зазначено в протоколі судового засідання.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.11.2024 викликано учасників справи у судове засідання.

В судовому засіданні від 26.11.2024 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі №916/2089/24.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

Як вказує позивач, 26.02.2003 ОСОБА_1 (позивач) було призначено на посаду голови правління Кредитної спілки «Авіаційних робітників Міністерства оборони України» (відповідач), що підтверджується копією витягу з Протоколу засідання спостережної ради Відповідача №2 від 26.02.2003 та копією трудової книжки позивача. У вересні 2023 року позивач вирішила звільнитися з посади голови правління Кредитної спілки «Авіаційних робітників Міністерства оборони України» за власним бажанням згідно зі ст. 38 КЗпП України. Керуючись положеннями КЗпП України та законодавством України про кредитні спілки, позивач, 04.09.2023 звернулася до членів спостережної ради через месенджер Вайбер з проханням провести 06.09.2023 засідання спостережної ради, однак 06.09.2023 засідання спостережної ради відповідача не відбулося в зв`язку з неявкою членів спостережної ради.

Позивач зазначає, що 06.09.2023 звернулася до відповідача з заявою про звільнення з посади голови правління КС АР МОУ за власним бажанням згідно зі статтею 38 КЗпП України 30.09.2023. Зазначена заява того ж дня була зареєстрована в журналі реєстрації вхідної кореспонденції відповідача. Субота 30.09.2023 був робочим днем КС АР МОУ відповідно до наказу голови правління КС АР МОУ від 18.08.2023 №15. 06.09.2023 позивач видала Наказ №18 про звільнення ОСОБА_1 , голови правління КС АР МОУ від 30.09.2023 за власним бажанням за ст.3 8 КЗпП України.

Позивач вказує, що 11.09.2023 року надіслала заяву про звільнення від 06.09.2023 цінним листом з описом вкладення до спостережної ради та правління КС АР МОУ. 14.09.2023 кореспонденція була отримана відповідачем та зареєстрована в журналі вхідної кореспонденції. 13.09.2023 написала звернення до членів спостережної ради відповідача з проханням провести засідання найближчим часом. 14.09.2023 це звернення було вручено особисто під розпис секретарю спостережної ради ОСОБА_2 , члену спостережної ради ОСОБА_3 та члену спостережної ради ОСОБА_4 14.09.2023 року спостережна рада провела засідання, на якому розглянула питання задоволення заяви ОСОБА_1 про звільнення її як голови правління КС АР МОУ зі складу правління КС АР МОУ 30.09.2023 в зв`язку із звільненням з посади голови правління КС АР МОУ відповідно до КЗпП України 30.09.2023. В результаті голосування ухвалили рішення вважати не прийнятим, що підтверджується Протоколом спостережної ради №9 від 14.09.2023. При цьому, члени спостережної ради не запропонували інший строк звільнення позивача, не вказали причини, через які відмовляються прийняти рішення про звільнення позивача та не вирішили питання про призначення нового голови правління відповідача. Крім цього, 14.09.2023 члени спостережної ради КС «АР МОУ» припинили за власним бажанням свої повноваження, що підтверджуються заявами членів спостережної ради КС «АР МОУ» та Протоколом спостережної ради №10 від 14.09.2023. Такі дії членів спостережної радиунеможливили повторне звернення позивача до спостережної ради КС «АР МОУ» з відповідною заявою про належне оформлення звільнення голови правління, а саме внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Таким чином, склалася ситуація, що позивач звільнилася 30.09.2023 з посади голови правління КС АР МОУ за власним бажанням за ст.38 КЗпП України. Проте відповідачем і досі не внесено інформації про звільнення позивача з посади голови правління КС АР МОУ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як зазначає позивач, 28.09.2023 вона повідомила особисто під розпис кожного члена спостережної ради про те, що так як на день її звільнення не призначено нового голову правління КС АР МОУ, то всі документи КС АР МОУ знаходяться за юридичною адресою КС АР МОУ - 65114, м. Одеса, вул.Левітана, буд. 118. 30.09.2023 позивачем було складено Акт про те, що 30.09.2023 документи КС «АР МОУ», термін зберігання яких складає до 7 років, термін зберігання яких є постійним, а також ті, що підлягають здаванню до архіву, меблі, сейфи та комп`ютерна техніка КС АР МОУ залишені в офісі КС АР МОУ, ключі від офісу КС АР МОУ передані власниці приміщення ОСОБА_5 .

Позивач вказує, що аісля звільнення з КС АР МОУ нею була подана через додаток Дія заява №20231012-863034-сп щодо отримання статусу безробітного та призначення виплати допомоги по безробіттю. Але в наданні статусу безробітного позивачу було відмовлено. В листі Одеської філії Одеського обласного центру зайнятості Державного центру зайнятості від 23.10.2023 №3187/01-20/06-23/К-8 вказано, що підставою відмови є саме те, що в Реєстрі міститься інформація, що позивач є керівником КС АР МОУ і в розумінні законодавства про зайнятість населення є зайнятою особою, яка не має права на отримання статусу безробітного.

Позивач наполягає на тому, що спостережна рада КС АР МОУ порушила право на працю, а саме право на припинення трудових відносин, як його невід`ємну складову частину. Враховуючи, що позивач надіслала заяву про звільнення до відповідача; ініціювала проведення засідання спостережної ради відповідача, під час якого члени спостережної ради прийняли рішення з порушенням прав позивача; не має можливості знову звернутися до спостережної ради відповідача у зв`язку з складенням повноважень її членами за власним бажанням; не може бути головою правління відповідача відповідно до Статуту відповідача, у зв`язку з тим, що трудові відносини позивача припиненні відповідно до ст. 38 КЗпП України та у зв`язку з наведеним, наявні підстави для задоволення позову про визнання трудових відносин позивача припиненими з 30.09.2023.

Щодо внесення змін у Єдиний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач зазначає, що наведені вище обставини свідчать про те, що 30.09.2023 трудові відносини між сторонами фактично припинені, трудові обов`язки позивач з відповідачем припинила, що підтверджується поданою заявою, повідомленням. Однак відповідачем не внесено відповідних змін щодо голови правління до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідач в засідання суду не з`явився, відзиву на позов не надав, своїм правом на захист не скористався, у зв`язку з чим справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

За положеннями ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19.

За приписами частин 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Як встановлено судом, позивач просить суд визнати припиненими трудові відносини між ним та відповідачем у зв`язку зі звільненням за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Конституційний Суд України у рішенні від 12.01.2010 №1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13.05.2014 №1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.

КЗпП України регулює усі трудові відносини, які виникають між працівниками та юридичними особами. Проте, положення даних законів не врегульовують відносини виконавчого органу товариства та засновників, які врегульовані ст. 99 Цивільного кодексу України.

За змістом ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Суд вважає за необхідне зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника або члена виконавчого органу юридичної особи приватного права та надавала правові висновки про те, що такий спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами.

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28.11.2018 у справі №562/304/17, від 30.01.2019 у справі №145/1885/1-ц, від 10.04.2019 у справі №510/456/17, від 10.09.2019 у справі №921/36/18, та востаннє підтверджені у постанові від 14.06.2023 у справі №448/362/22.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.06.2023 у справі № 448/362/22 вказала на те, що звернення до суду особи, яка є одноосібним виконавчим органом товариства, для припинення її повноважень, зокрема, у випадку, якщо загальні збори учасників не розглядають заяву про звільнення з посади директора, пов`язане з корпоративними відносинами у цьому товаристві. Тому доцільно зберігати єдину юрисдикційну належність спорів про припинення повноважень одноосібного виконавчого органу товариства чи члена колегіального такого органу для формування стабільної та послідовної судової практики щодо віднесення таких спорів до господарської юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що корпоративні права на участь в управлінні товариством його учасники реалізовують, зокрема, шляхом прийняття компетентним органом товариства рішення щодо припинення повноважень одноосібного виконавчого органу (директора). Таке рішення може мати наслідки для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні.

Таким чином, норми трудового законодавства не розповсюджуються на спори між виконавчими органами товариства та самими товариствами, які є корпоративними, отже повинні розглядатися у порядку господарського судочинства.

Частиною 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст. 4 КЗпП України).

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Однією з підстав припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи працівника (п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України).

Статтею 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до ч. 3. ст. 16 Закону України «Про кредитні спілки» (в редакції чинної станом на виникнення спірних правовідносин) роботою правління керує голова правління, який призначається спостережною радою.

Згідно ст. 15 Закону України «Про кредитні спілки» (в редакції чинної станом на виникнення спірних правовідносин) до компетенції спостережної ради кредитної спілки належить призначення голови правління.

Відповідно до ч. 1. ст. 16 Закону України «Про кредитні спілки» (в редакції чинної станом на виникнення спірних правовідносин) Правління складається з осіб, які знаходяться в трудових відносинах із спілкою.

Частиною 1 ст. 7 Закону України «Про кредитні спілки» (в редакції чинної станом на виникнення спірних правовідносин) встановлено, що Кредитна спілка діє на основі статуту, що не суперечить законодавству України.

Водночас, п. 9.2. Статуту КС АР МОУ відносить до компетенції спостережної ради кредитної спілки: є) призначення та звільнення голови та членів правління, ....

Відповідно до п. 9.4. Статуту КС АР МОУ організаційною формою роботи спостережної ради є засідання, що скликаються не рідше одного разу на квартал. Позачергові засідання можуть скликатися за наполяганням половини членів спостережної ради, а також за зверненням правління кредитної спілки.

Відповідно до п. 9.5. Статуту КС АР МОУ спостережна рада правомочна приймати рішення, якщо на її засіданні присутні більш як половина її членів. Рішення СР вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як половина членів спостережної ради, які беруть участь у засіданні.

Враховуючи положення законодавства про кредитні спілки та положення статуту КС АР МОУ, питання щодо звільнення голови правління не врегулюванні повною мірою.

З одного боку, закон передбачає тільки повноваження спостережної ради призначати голову правління та не передбачає порядок звільнення голови правління з посади.

У свою чергу статут КС АР МОУ передбачає, що голова правління призначається та звільняється спостережною радою, однак також не передбачає порядок дій голови правління у випадку не виконання спостережною радою своїх повноважень.

Процедура звільнення з ініціативи працівника визначена ст. 38 КЗпП України, ст. ст. 30, 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", відповідно до яких праву директора на звільнення кореспондує обов`язок учасників товариства розглянути заяву директора про звільнення.

Відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні. Разом із тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18.

У постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №911/719/21 викладено висновок, що передбачений ч. 1 ст. 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи директора передбачає попередження ним про це власника або уповноваженого органу письмово за два тижні та ініціювання скликання загальних зборів учасників. У випадку вчинення директором відповідних дій, на учасників товариства покладено обов`язок розглянути заяву директора про звільнення та прийняти відповідне рішення про таке звільнення. При цьому на особу, яка ініціює питання проведення загальних зборів, покладено обов`язок належного повідомлення інших учасників товариства про скликання зборів у порядку, встановленому чинним законодавством та статутом підприємства.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

Як видно з матеріалів справи, 06.09.2023 позивач звернулася до відповідача з заявою про звільнення з посади голови правління КС АР МОУ за власним бажанням згідно зі статтею 38 КЗпП України 30.09.2023.

Зазначена заява того ж дня була зареєстрована в журналі реєстрації вхідної кореспонденції відповідача. Субота 30.09.2023 був робочим днем КС АР МОУ відповідно до наказу голови правління КС АР МОУ від 18.08.2023 №15.

06.09.2023 позивач видала Наказ №18 про звільнення ОСОБА_1 , голови правління КС АР МОУ від 30.09.2023 за власним бажанням за ст.3 8 КЗпП України.

11.09.2023 року позивач надіслала заяву про звільнення від 06.09.2023 цінним листом з описом вкладення до спостережної ради та правління КС АР МОУ. 14.09.2023 кореспонденція була отримана відповідачем та зареєстрована в журналі вхідної кореспонденції.

13.09.2023 написала звернення до членів спостережної ради відповідача з проханням провести засідання найближчим часом.

14.09.2023 це звернення було вручено особисто під розпис секретарю спостережної ради ОСОБА_2 , члену спостережної ради ОСОБА_3 та члену спостережної ради ОСОБА_4

14.09.2023 року спостережна рада провела засідання, на якому розглянула питання задоволення заяви ОСОБА_1 про звільнення її як голови правління КС АР МОУ зі складу правління КС АР МОУ 30.09.2023 в зв`язку із звільненням з посади голови правління КС АР МОУ відповідно до КЗпП України 30.09.2023.

В результаті голосування ухвалили рішення вважати не прийнятим, що підтверджується Протоколом спостережної ради №9 від 14.09.2023. При цьому, члени спостережної ради не запропонували інший строк звільнення позивача, не вказали причини, через які відмовляються прийняти рішення про звільнення позивача та не вирішили питання про призначення нового голови правління відповідача.

Крім цього, 14.09.2023 члени спостережної ради КС «АР МОУ» припинили за власним бажанням свої повноваження, що підтверджуються заявами членів спостережної ради КС «АР МОУ» та Протоколом спостережної ради №10 від 14.09.2023.

З огляду на встановлені судом вище обставини, суд дійшов висновку, що позивачем як головою правління Кредитної спілки «Авіаційних робітників Міністерства оборони України» дотримано порядок звернення до спостережної ради та правління КС АР МОУ та належним чином повідомлено про мету (порядок денний) таких зборів.

Надані позивачем докази звернення до спостережної ради та правління КС АР МОУ суд визнає належними та допустимими, що свідчить про вчинення позивачем всіх залежних від нього дій задля припинення трудових відносин з відповідачем в порядку, визначеному чинним законодавством.

Суд зазначає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (ч. 1 ст. 43 Конституції України).

Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

У даному випадку положення закону щодо письмового попередження учасників (засновників) про бажання звільнитися за власним бажанням з боку засновників фактично нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника (директора, голови правління) чинне законодавство не передбачає, у той час як ст. 43 Конституції України використання примусової праці забороняється.

Водночас, у випадку відсутності рішення про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18.

Матеріали справи не містять доказів у розумінні статей 76-79 ГПК України на підтвердження розгляду по суті уповноваженим на звільнення голови правління органом заяви позивача про звільнення з іі з посади голови правління відповідача за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України і внесення змін до відомостей про наведену юридичну особу про зміну її керівника.

Суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права як визнання трудових відносин з відповідачем припиненими є правомірним, оскільки позивачем вичерпано процедурні можливості реалізувати своє право на припинення трудових відносин.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання між ОСОБА_1 та Кредитною спілкою Авіаційних робітників Міністерства оборони України припиненими 30 вересня 2023 року у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 з посади голови правління Кредитної спілки Авіаційних робітників Міністерства оборони України за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, є доведеними, обґрунтованими та підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання органів, що здійснюють державну реєстрацію змін в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань виключити відомості з реєстру про ОСОБА_1 , як керівника Кредитної спілки Авіаційних робітників Міністерства оборони України слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців - це офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 25 вказаного Закону державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», у тому числі щодо зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

За змістом п. 3 ч. 5 ст. 25 вказаного Закону суб`єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті, проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру (крім випадків, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини).

Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 05.02.2020 у справі № 914/393/19, як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, виходячи із вищевикладеного, можна дійти висновку, що процедура звільнення директора із займаної посади внаслідок припинення трудових відносин з товариством має супроводжуватись виключенням відомостей про директора з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

При цьому Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18 зазначив, що факт припинення повноважень директора як посадової особи законодавець пов`язує із моментом внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Однак, позивачем не визначено в позовній заяві орган, який повинен внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Під час розгляду справі позивачем не подавалися до суду клопотання щодо залучення до участі у справі органу, уповноваженого на внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та на права та обов`язки якого може вплинути рішення суду, а саме здійснення реєстраційних дій щодо внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про зобов`язання органів, що здійснюють державну реєстрацію змін в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань виключити відомості з реєстру про ОСОБА_1 , як керівника Кредитної спілки Авіаційних робітників Міністерства оборони України.

Відповідно до ст.3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Одночасно, надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Положення означеної статті повністю узгоджуються з приписами ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Згідно ст.6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п.29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п.30, від 27 вересня 2001 року).

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, а також оцінюючи надані документальні докази в їх сукупності, позовні вимоги ОСОБА_1 (до відповідача Кредитної спілки Авіаційних робітників Міністерства оборони України підлягають задоволенню в частині визнання між ОСОБА_1 та Кредитною спілкою Авіаційних робітників Міністерства оборони України припиненими 30 вересня 2023 року у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 з посади голови правління Кредитної спілки Авіаційних робітників Міністерства оборони України за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, у позовних вимогах про зобов`язання органів, що здійснюють державну реєстрацію змін в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань виключити відомості з реєстру про ОСОБА_1 , як керівника Кредитної спілки Авіаційних робітників Міністерства оборони України, судом відмовлено.

Судові витрати по сплаті судового збору у сумі 3 028,00грн покласти на відповідача відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 86, 129, ст.ст. 232-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до відповідача Кредитної спілки Авіаційних робітників Міністерства оборони України (65114, м. Одеса, вул. Левітана, 118, код ЄДРПОУ 26365147) про визнання трудових відносин припиненими та зобов`язання вчинити реєстраційні дії задовольнити частково.

2. Визнати трудові відносини між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) та Кредитною спілкою «Авіаційних робітників Міністерства оборони України» (65114, м. Одеса, вул. Левітана, 118, код ЄДРПОУ 26365147) припиненими з 30 вересня 2023 року у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 з посади голови правління Кредитної спілки «Авіаційних робітників Міністерства оборони України» за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

3. Стягнути з Кредитної спілки Авіаційних робітників Міністерства оборони України (65114, м. Одеса, вул. Левітана, 118, код ЄДРПОУ 26365147) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) 3 028,00грн судового збору.

4. В решті позову відмовити.

Повне рішення складено 05 грудня 2024 р.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.В. Степанова