Рішення

від 05.12.2024 по справі 922/3450/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/3450/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Рильової В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНАЇС АНАЛІТИК" (місцезнаходження: 61070, місто Харків, вулиця Академіка Проскури, будинок 1, корпус 40.3; код ЄДРПОУ:44074726) до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (08711, Київська обл,Обухівський район, смт. Козин, вул. Рудиківська,49, код ЄДРПОУ 22927045) в особі відокремленого підрозділу Зміївська теплова електрична станція Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (місцезнаходження: 63460, Харківська область, Чугуївський район, смт.Слобожанське, Балаклійське шосе, будинок 2; код ЄДРПОУ:05471247) про стягнення 378 442,40 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАНАЇС АНАЛІТИК" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївська теплова електрична станція Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про стягнення 378 442,40 грн. (344 304,00 грн.-основна заборгованість, 11 809,90 - інфляційне збільшення, 4 176,80 грн. - 3% річних, 18 151,70 грн. - пені.) за договором №12/433 від 12.12.2023.

Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.10.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНАЇС АНАЛІТИК" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/3450/24; визнано справу № 922/3450/24 малозначною та постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку частини п`ятоїстатті 252 Господарського процесуального кодексу України; встановлено відповідачу, згідно з частиною першоюстатті 251 Господарського процесуального кодексу України, п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву.

10.10.2024 до Господарського суду Харківської області від позивача надійшло клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу(вх.№25479 від 10.10.2024) з доказами понесення таких витрат.

14.10.2024 до Господарського суду Харківської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву( вх.№25875 від 14.10.2024), в якому останній зазначає таке. По-перше, відповідач вказує на те, що розрахунок пені та 3% річних, визначений позивачем у позовній заяві, є помилковим, оскільки позивачем неправильно визначено період прострочення, а отже розрахунок виконаний неврено. Вірним, на думку відповідача, є нарахування пені та 3% річних з 01.05.2024. До відзиву відповідачем додано власний контрозрахунок. По-друге, відповідачем у відзиві заявлено клопотання про зменшення пені, відповідно до якого відповідач стверджує, що ПАТ"Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївська теплова електрична станція Публічного акціонерного товариства "Центренерго" має стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Крім того, відповідач вказує на досить незначний період прострочення, а тому на його думку є достатні та обґрунтовані підстави для зменшення розміру пені на 99%. По-третє, відповідач заперечує, щодо стягення з нього витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000,00 грн., зважаючи на предмет спору, нескладність справи, незначний обсяг матеріалів, кількість підготовлених представником позивача процесуальних документів. На підставі викладеного, відповідач просить суд зменшити розмір пені на 99% та розмір витрат на професійну правничу лопомогу.

14.10.2024 до Господарського суду Харківської області від відповідача надійшла заява про відстрочення виконання рішення (вх.№25892 від 14.10.2024), в якій останній повідомляє суд про наявність об`єктивних причин, які призвели на затримки відповідачем виконання свого грошового зобов`язання за догвоором, а також про обставини, які істотно ускладнюють, на думку відповідача, виконання рішення. По-перше, відповідач стверджує, що ПАТ "Центренерго" є товариством критичної інфраструктури, основним видом діяльності якого є виробництво та продаж електроенергії. Проте, внаслідок численних ракетних обстрілів знищено та пошкоджено велику кількість майна відповідача, що призвело до скрутного становища, відповідач зазначає, що на даний час підприємтво є фактично недієздатним, оскільки єдиним джерелом отримання грошових коштів для Товариства є виробництво та продаж елетроенергії. По-друге, ПАТ "Центренерго" вказує, що з метою недопоущення скорочення штату працівників та оптимізації витрат, наказом №27-П від 12.04.2024 було зупинено дію договору ПАТ "Центренерго" в частині нарахувань та виплат премій і надбавок. Крім того, у зв`язку із втратою генеруючих потужностей та зупинки виробництва електроенергії, відповідач був вимушений ввести простій на Зміївський ТЕС згідно наказу №466 від 26.03.2024. На пдіставі зазначеного вище, відповідач вважає, що наявні всі законні підстави для відстрочення виконання рішення, а тому просить суд відстрочити виконання рішення у справі №922/3450/24 на один рік.

21.10.2024 до Господарського суду Харківської області від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№26387 від 21.10.2024), в якій останній зазначає таке. По-перше, позивач вважає за можливе погодитись із відповідачем щодо кількості днів прострочення та визнає наведений відповідачем контррозрахунок пені та 3% річних. По-друге, позивач заперечує проти зменшенні пені на 99% з огляду на те, що договір між позивачем та відповідачем укладено в 2023 році - тобто коли вже існували обставини воєнного стану. Крім того, отримання обладнання, що є предметом поставки за договором було здійснено відповідачем після виникнення обставин, на які відповідач посилається в обґрунтування клопотання про зменшення пені. По-третє, після отримання обладнання та настання строку оплати за договором, відповідачем не було вчинено жодних дій, направлених на досудове врегулювання питань, пов`язаних із наявністю заборгованості. По-четверте, позивач зазначає, що відповідач, зазначаючи про завищений розмір витрат на правничу допомогу не вказує, яка сума, на його думку, не є завищеною. На підставі зазначеного, позивач визнає контрозрахунок відповідача, інші позовні вимоги просить суд забовольнити.

21.10.2024 до Господарського суду Харківської області від позивача надійшли додаткові пояснення (вх.№26388 від 18.10.2024), відповідно до яких, останній заперечує проти задоволення судом клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини другої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши справу № 922/3450/24 в межах строку, встановленого статтею 248 Господарського процесуального кодексу України; всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.

12.12.2023 року між Публічним акціонерним товариством «ЦЕНТРЕНЕРГО» в особі відокремленого підрозділу ЗМІЇВСЬКА ТЕПЛОВА ЕЛЕКТРИЧНА СТАНЦІЯ (Покупець за Договором, надалі - Зміївська ТЕС, Відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАНАЇС АНАЛІТИК» (Постачальник за Договором, надалі- ТОВ, Позивач) укладений договір N12/433 (надалі - Договір), предметом якого є поставка товарів.

За умовами вказаного Договору Постачальник зобов`язується поставити Покупцю Товари (Продукцію) згідно умов договору (п.1.1 Договору). В свою чергу, Покупець зобов`язується прийняти та оплатити Продукцію, що поставляється відповідно до умов Договору (п.1.2 Договору).

Згідно з пунктом 1.3 найменування (номенклатура, асортимент), кількість, строки поставки та інші характеристики Продукції зазначені в Додатку до договору.

Відповідно до п.2.1 Договору ціною договору є загальна сума цін на Продукцію (вартість) з ПДВ, що поставляється за даним Договором. Ціни на продукцію визначаються в Додатку до Договору.

Пунктом 2.5 Договору передбачено, що розрахунки за Продукцію здійснюються Покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника на підставі рахунку Постачальника в порядку, передбаченому Додатком №1 до Договору.

Поставка продукції урегульована розділом 3 Договору, яким, зокрема, передбачено, що Постачальник здійснює поставку Продукції за умовами згідно Додатку до Договору. Місце, строк (термін) поставки Продукції визначається в додатку до Договору.

Пунктом 5.3. Договору передбачено, що датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками Сторін Акту приймання-передачі продукції.

Відповідно до п.п.7.1.1 Покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлену Продукцію. В свою чергу, Постачальник має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлену Продукцію.

Відповідальність сторін передбачена розділом 9 Договору, відповідно до п.9.10 якого передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати Продукції Покупець сплачує Постачальникові неустойку у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України від ціни неоплаченої продукції.

Розділом 10 Договору "Обставини непереборної сили", передбачено наступне.

Відповідно до п.10.1 Договору Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею Сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія. епізоотія, війна тощо).

Згідно п 10.2 Договору Сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі.

Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом.(п.10.3)

Пунктом 10.4. Договору сторони погодили, що у разі коли строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 90 днів, кожне із Сторін в установленому порядку має право розірвати цей Договір. У разі попередньої оплати Постачальник повертає Замовнику кошти протягом трьох днів з дня розірвання цього Договору.

Згідно з п.14.1 Договору невід`ємною частиною цього Договору є: Додаток №1 до договору (далі-Додаток).

Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками.

Додатком №1 до Договору про закупівлю (поставку) товарів №12/433 від 12.12.2023 року визначено найменування, асортимент, кількість, ціну товару (продукції) 38420000-5 - Прилади для вимірювання витрати, рівня та тиску рідин і газів (рівнемір).

Сторонами узгоджено вартість вказаного Товару (продукції), яка складає 430 380,00 грн. Згідно з пунктом 3 Додатку розрахунки за Продукцію здійснюється Покупцем у національній валюті України шляхом 20% передплати протягом 10 робочих днів з моменту отримання рахунку, 80% протягом 15 робочих днів з моменту постачання продукції до складу Покупця та підписання уповноваженими представниками Сторін Акту приймання-передачі за кожну окремо поставлену партію продукції.

Пунктом 9 Додатку до Договору передбачений строк дії Договору, який становить 31.08.2024 р. включно, а в частині щодо виконання взаємних зобов?язань Рооронні, гарантійних зобов`язань, до повного виконання зобов`язань іх сторонами.

28.12.2023 на виконання умов Договору Покупець направив письмову заявку на постачання продукції, а 26.01.2024 на виконання умов п. 3 Додатку до Договору здійснив передплату за Продукцію у розмірі 20% вартості у сумі 86076,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №ЗМ.246 від 26.01.2024 (а.с.26).

В свою чергу, Постачальник на виконання вказаного пункту Додатку здійснив поставку Продукції Покупцю, що підтверджується відповідною ТТН №7 від 03.04.2024 (а.с.30-31), яка була отримана уповноваженим представником Покупця (Алєєвим Сергієм Олекснадровичем), що підтверджується довіреністю №100 від 02.04.2024 (а.с.32). Продукція була прийнята Покупцем, про що сторонами складено та підписано Акт приймання-передачі продукції від 09.04.2024 (а.с.34).

Отримана Продукція прийнята Відповідачем без зауважень.

Однак, в порушення умов п.3 Додатку до Договору кінцеву оплату в розмірі 80% від вартості Договору, що складає 344 304,00 грн, на час звернення з даною позовною заявою Відповідач не здійснив.

Як вбачається з умов договору оплата Відповідачем повинна бути здійснена протягом 15 (п`ятнадцяти) робочих днів з 10.04.2024 р., тобто до 30.04.2024 р.

Проте, станом на 30.09.2024 поставлений товар відповідачем не був оплачений, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 344 304,00 грн.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Через неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, позивачем до стягнення нараховані 3% річних у сумі 4 176,80 грн., інфляційні втрати у сумі 11 809,90 грн. та пеня у сумі 18 151,70 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як зазначено в ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов`язання по оплаті отриманого товару.

За змістом ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Відповідно до ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

В силу ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань.

За змістом ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зважаючи на встановлені обставини та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи те, що Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївська теплова електрична станція Публічного акціонерного товариства "Центренерго" доказів остаточної оплати отриманого Товару не надало, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ТОВ "ТАНАЇС АНАЛІТИК" в частині стягнення з відповідача 344 304,00 грн. основного боргу за Договором № 12/433 від 12.12.2023 обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами і підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача, який додано до позовної заяви, відповідачу нараховано пеню у розмірі 18 151,70 грн., 3 % річних у розмірі 4 176,80 грн. та інфляційні втрати у розмірі 11 809,90 грн.

Разом з цим, заперечуючи проти позовних вимог в цій частині, відповідачем до суду надано контррозрахунок, відповідно до якого пеня складає 18 061,84 грн. , а 3% річних складає 4 120,36 грн.

Як зазначалося судом вище, позивач з таким контррозрахунком відповідача погодився та визнав його.

Перевіривши розрахунки пені та процентів річних, суд погоджується з контррозрахунком відповідача та вважає, що стягненню з відповідача підлягають пеня у розмірі 18 061,84 грн. та 3% річних у розмірі 4 120,36 грн., оскільки такі нарахування є обґрунтованими та арифметично вірними. Втім, в частині позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 89,86 грн. та 3% річних у розмірі 56,44 грн. суд вважає за необхідне відмовити, як в безпідставно нарахованих.

Перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам договору, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Отже, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ТОВ "ТАНАЇС АНАЛІТИК" з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївська теплова електрична станція Публічного акціонерного товариства "Центренерго" 3% річних в розмірі 4 120,36грн., інфляційних втрат в розмірі 11 809,90 грн. та пені у розмірі 18 061,84 грн.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 99%, суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, положення якої України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому Суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити

У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).

У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки Суд виходить з такого.

Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).

Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Відповідно до встановлених у справі №922/3450/24 обставин заявлена позивачем до стягнення сума пені була нарахована за порушення умов укладеного між сторонами договору про закупівлю - поставку товарів: порушення полягало у простроченні відповідачем зобов`азання з оплати продукції.

Тобто, порушення відповідачем договірного зобов`язання у справі № 922/3450/24 полягає у неналежному (частковому) виконанні відповідачем (боржником) договірного зобов`язання, а сума невиконаного зобов`язання, яку розраховував отримати, однак недоотримав позивач становить 344 304,00 грн., в той час як пеня, нарахована за прострочення виконання зобов`язання, становить 18 061,84 грн., тобто 5,2 % від суми заборгованості.

А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач обґрунтовуючи вимогу про зменшення розміру пені посилається на воєнний стан, масові ракетні обстріли та особливе положення ПАТ "Центренерго".

Суд зазначає, що відповідно до п.10.1 Договору Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею Сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія. епізоотія, війна тощо).

Разом з цим, Договір 12/433 укладено 12.12.2023, тобто майже через два роки після початку повномасштабної війни в України, а тому відповідач мав усвідомлювати можливі негативні налідки.

Згідно п 10.2 Договору Сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі.

Разом з цим, матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача з повідомленням щодо настання для відповідача обставин непереборної сили.

Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом.(п.10.3).

Матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до Торгово-промислової палати України для засвідченя обставин непереборної сили.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, обладнання відповідно до умов договору було поставлено відповідачу 09.04.2024 ( згідно акту приймання-передачі продукції, арк. спр. 34), тоді як простій на Зміївській ТЕС, введений наказом від 26.03.2024 та ракетні обстріли відповідно до витягів з ЄРДР відбулись 22.03.2024 та 04.04.2024. Отже, отримання обладнання, що є предметом поставки за договором було здійснено відповідачем вже після вищезазначених обставин.

При цьому, будь-яких дій направлених на досудове врегулювання питань, пов`язаних із наявністю заборгованості, відповідач не вчиняв, матеріали справи не містять доказів такого звернення відповідача до позивача.

Також, як зазначалося судом вище, сума невиконаного зобов`язання, яку розраховував отримати, однак недоотримав позивач, становить 344 304,00 грн., в той час як пеня нарахована за прострочення виконання зобов`язання становить 18 061,84 грн., тобто 5,2 % від суми заборгованості.

У зв`язку з викладеним, враховуючи висновки Верховного суду наведені вище про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), до якого суд має право її зменшити, Суд не вбачає підстав для зменшення пені у даному випадку.

Щодо клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення у справі №922/3450/24 на один рік, суд зазначає наступне.

В обґрунтування поданої заяви відповідач посилається на скрутне фінансове становище, що наразі унеможливлює своєчасне виконання рішення суду про стягнення заборгованості, проти якої відповідач не заперечує. У зв`язку з наведеними обставинами, та для можливості реалізувати свою діяльність як стратегічного підприємства - просить суд відстрочити виконання рішення у справі №922/3450/24 на один рік.

Згідно ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Згідно з зазначеною нормою, надання заявникові відстрочки або розстрочки виконання рішення є правом господарського суду, при цьому, закон не обмежує це право точним переліком господарських спорів або обставин, за яких суд має право надання відстрочки, проте визначальним фактором при наданні відстрочки є винятковість цих випадків та їх об`єктивний вплив на виконання судового рішення.

Як вбачається з вищевказаної норми, питання задоволення заяви сторони у справі про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Відстрочення виконання рішення суду - це відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду в цілому. Надання відстрочення судом полягає у визначенні нової конкретної, більш пізньої ніж первинна, дати, з настанням якої й після завершення строку відстрочення рішення має бути виконано повністю. При розгляді заяв щодо відстрочення виконання рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому; наявність підстави для відтермінування має бути доведена боржником. Строки такого відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку до повного виконання рішення суду. Надання відстрочення виконання рішення суду не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника (Аналогічна правова позиція наведена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі № 2-54/08).

Підставою для відстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочення виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочення виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, оцінки доводів боржника та заперечень кредитора, зокрема, щодо його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Суд також звертає увагу на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 910/1180/19 та 03.09.2020 у справі № 905/30/16.

Так, касаційним судом зазначено, що питання про відстрочення виконання рішення суду господарські суди мають вирішувати із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.

Згідно зі ст. ст. 73 та 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В обґрунтування заяви про відстрочення виконання рішення відповідач посилався на скрутне фінансове становище, активні бойові дії, ракетні обстріли.

На підтвердження вказаних аргументів відповідачем додано витяги з ЄРДР від 04.04.2024, 22.03.2024, 11.04.2024 та наказ 27-П від 12.04.2024, наказ №400 від 12.04.2024 наказ №466 від 26.09.2024.

Відповідач стверджує, що ПАТ "Центренерго" є товариством критичної інфраструктури, основним видом діяльності якого є виробництво та продаж електроенергії. Проте, внаслідок численних ракетних обстрілів знищено та пошкоджено велику кількість майна відповідача, що призвело до скрутного становища, відповідач зазначає, що на даний час підприємтво є фактично недієздатним, оскільки єдиним джерелом отримання грошових коштів для Товариства є виробництво та продаж елетроенергії. ПАТ "Центренерго" вказує, що з метою недопоущення скорочення штату працівників та оптимізації витрат, наказом №27-П від 12.04.2024 було зупинено дію договору ПАТ "Центренерго" в частині нарахувань та виплат премій і надбавок. Крім того, у зв`язку із втратою генеруючих потужностей та зупинки виробництва електроенергії, відповідач був вимушений ввести простій на Зміївський ТЕС згідно наказу №466 від 26.03.2024. На підставі зазначеного вище, відповідач вважає, що наявні всі законні підстави для відстрочення виконання рішення, а тому просить суд відстрочити виконання рішення у справі №922/3450/24 на один рік.

Суд зазначає, що поданими відповідачем доказами не підтверджено наявності виняткових обставин у розумінні статті 331 Господарського процесуального кодексу України, які б ускладнювали чи робили неможливим своєчасне виконання судового рішення та які б могли бути підставою для відстрочення його виконання.

Окрім того, відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Складне фінансове становище відповідача, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, а саме той факт що було знищено та зруйновано велику кількість обладнання та майна підприємства не може бути безумовною підставою для надання відстрочки виконання судового рішення.

Відсутність коштів, не дає право відповідачу (боржнику) не виконати рішення суду та не являється поважною причиною для його невиконання та не є об`єктивно-поважною причиною для його відстрочення.

Суд зазначає, що сам факт введення воєнного стану не може вважатись належною правовою підставою для невиконання зобов`язань, а обставини, які виникли у зв`язку з війною мають безпосередньо впливати на неможливість контрагента виконати свій обов`язок, отже сторона, яка посилається на вказану обставину повинна довести зв`язок між неможливістю виконання зобов`язання та військовими діями.

Доказів реальної можливості виконати рішення суду у справі, за умови надання судом відстрочення виконання, боржником суду не надано, згоди стягувача на відстрочення виконання рішення суду не отримано.

Враховуючи викладене вище, оскільки відповідачем не доведено існування виключних обставин, які б підтверджували дійсне ускладнення або неможливість виконання судового рішення, суд дійов висновку, що заява відповідача про відстрочення виконання судового рішення в справі № 922/3450/24 задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом надано оцінку щодо належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок зазначених вище судом доказів у їх сукупності.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, про часткове задоволення позовних вимог.

Позовні вимоги підлягають задоволенню частково у розмірі 378 296,10 грн. (основна заборгованість у розмірі 344 304,00 грн., пеня у розмірі 18 061,84 грн., 3% річних у розмірі 4 120,36 грн та інфляційні нарахування у розмірі 11 809,90 грн.).

В частині позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 89,86 грн. та 3% річних у розмірі 56,44 грн. суд відмовляє, як в безпідставно нарахованих.

Крім того, позивач просить суд здійснити розподіл судових витрат у справі: відшкодування судового збору і витрат на оплату професійної правничої допомоги покласти на відповідача.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема: витрати на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам у сумі 5674,45 грн.

Крім того, позивачем було надано попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат в розмірі 18 000,00 грн. та докази на підтвердження понесених ТОВ "ТАНАЇС АНАЛІТИК" витрат на допомогу адвоката.

Дослідивши матеріали справи та докази, надані позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16).

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому у судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19. Ці правові висновки було підтверджено і в постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.11.2019 у справі № 910/906/18 та від 06.12.2019 у справі №910/353/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Баришевський проти України", "Двойних проти України", заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем до матеріалів справи надані наступні документи:

- договір про надання правничої допомоги від 23.09.2024, укладений між ТОВ "ТАНАЇС АНАЛІТИК" та Адвокатом Леоновою Тетяною Олександрівною;

- акт приймання-передачі виконаних робіт №1 від 08.10.2024 на суму 18 000,00 грн.

- платіжна інструкція №174 від 08.10.2024;

- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1073 від 14.10.2011, видане Леоновою Т.О;

- ордер серії АХ №1211499 від 28.09.2024.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Відтак, розмір адвокатського гонорару, порядок його обчислення та сплати має бути чітко прописаний в Договорі про надання правової допомоги.

Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Як вбачається зі змісту наданого позивачем договору про надання правової допомоги № 1/2309 від 23.09.2024 він не містить порядку обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), який обов`язково має визначатися в договорі про надання правової допомоги. Так, у пунктах 4.1- 4.3 4.1. за виконання зобов`язань, передбачених даним Договором, КЛІЄНТ зобов`язується сплачувати АДВОКАТУ гонорар, розмір, порядок обчислення і внесення якого визначається за домовленістю сторін в залежності від:

Обсягу і часу роботи, що потрібні для належного виконання доручення;

Ступеню складності правових питань, що стосуються доручення;

Вірогідності того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання;

Необхідності виїзду у відрядження;

Особливостей або додаткових вимог клієнта стосовно строків виконання доручення.

Підставою для сплати гонорару є Акт приймання-передачі виконаних робіт.

Клієнт сплачує гонорар у день підписання Акту приймання-передачі виконаних робіт.

Натомість, жодних документів (додатків, додаткових угод, тощо) до Договору про надання правової допомоги № 1/2309 від 23.09.2024, в яких би сторони погодили порядок обчислення гонорару адвокату (його розмір) за надання правничої (правової) допомоги у справі №922/3450/24 позивачем до матеріалів справи не додано. Наданий ТОВ "ТАНАЇС АНАЛІТИК" акт здачі-прийняття робіт № 1 (наданих послуг) від 08.10.2024 таким документом не є, адже він лише підтверджує надання адвокатом відповідних послуг на суму 18 000,00 грн, крім того у відповідному акті не зазначено, про погодинну оплату, або фіксований розмір. Вказаний акт містить лише посилання на те, що вартість послуги визначена на підставі Рішення Ради адвокатів Харківської області від 21.07.2021 № 13/1/7. . Суд зауважує, що Рішення Ради адвокатів Х/о від 21.07.2021 № 13/1/7 містить лише мінімальний розмір вартості послуг адвоката за годину роботи та носить рекомендаційний характер. В той час, як акт здачі-прийняття робіт № 1 (наданих послуг) від 08.10.2024 не містить кількості годин, витрачених адвокатом на кожну з видів послуг, які включені до такого акту.

Суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги. За неможливості встановити умови щодо порядку обчислення, форми та ціни правової допомоги згідно з умовами договору суди, залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково (див. постанову Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 529/201/20).

Додатково суд звертає увагу, що особа, яка надає правничу допомогу у справі, є адвокатом, який здійснює незалежну професійну діяльність щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту, склала кваліфікаційний іспит, підтвердивши теоретичні знання у галузі права, історії адвокатури, адвокатської етики особи, високий рівень практичних навичок та умінь у застосуванні закону.

Таким чином, укладаючи договір про надання правової допомоги, адвокат не тільки обізнаний про порядок, умови та особливості укладення таких договорів, правові наслідки пов`язані з його виконанням, а також розподілом витрат на професійну правничу допомогу між сторонами за результатами розгляду справи, а й повинен забезпечувати допомогу клієнту щодо отримання відшкодування витрат понесених ним у зв`язку з судовим розглядом справ (в тому числі щодо формування тексту договору, погодження розміру витрат (вартості робіт), підтвердження їх первинними документами тощо.

Суд звертає увагу на те, що надані позивачем документи на підтвердження понесених ним витрат на оплату професійної правничої допомоги в сумі 18 000,00 грн, не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат (див. додаткову постанову Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18).

За приписами частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтями 78, 79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, оскільки відсутня об`єктивна можливість пересвідчитись щодо домовленості між ТОВ "ТАНАЇС АНАЛІТИК" та адвокатом Леоновою Т.О. щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (фіксованої або погодинної оплати), враховуючи, що ціна наданих адвокатом послуг не була узгоджена між сторонами шляхом внесення відповідних пунктів в умови договору або укладенням додаткової угоди або підписанням відповідного додатку, суд дійшов висновку про недоведеність понесених позивачем витрат та відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ "ТАНАЇС АНАЛІТИК" витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000,00 грн.

У зв`язку з вказаним, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 18 000,00 грн. суд залишає за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 126, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (08711, Київська обл,Обухівський район, смт. Козин, вул. Рудиківська,49, код ЄДРПОУ 22927045) в особі відокремленого підрозділу Зміївська теплова електрична станція Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (місцезнаходження: 63460, Харківська область, Чугуївський район, смт.Слобожанське, Балаклійське шосе, будинок 2; код ЄДРПОУ: 05471247) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНАЇС АНАЛІТИК" (місцезнаходження: 61070, місто Харків, вулиця Академіка Проскури, будинок 1, корпус 40.3; код ЄДРПОУ:44074726) заборгованість за договором №12/433 від 12.12.2023 у розмірі 378 296,10 грн. (основна заборгованість у розмірі 344 304,00 грн., пеня у розмірі 18 061,84 грн., 3% річних у розмірі 4 120,36 грн та інфляційне збільшення у розмірі 11 809,90 грн.) та витрати зі сплати судового збору у розмірі 5674,45 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 89,86 грн. та 3% річних у розмірі 56,44 грн. - відмовити.

В задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївська теплова електрична станція Публічного акціонерного товариства "Центренерго" щодо зменшення розміру пені на 99 % (вх.№25875 від 14.10.2024) - відмовити.

В задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївська теплова електрична станція Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про відстрочення виконання рішення (вх.№25892 від 14.10.2024) - відмовити.

Витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 18000,00 грн. залишити за позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "05" грудня 2024 р.

СуддяВ.В. Рильова

Справа №922/3450/24