Рішення

від 05.12.2024 по справі 131/1474/24

ІЛЛІНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 131/1474/24

Провадження № 2/131/377/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2024 м. Іллінці

Іллінецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Коваля А.М.,

за участю секретаря судового засідання Чех Л.В.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дашівської селищної ради про визнання права власності на нерухоме майно,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача адвокат Діденко Н.П. звернулася до суду з вказаним позовом, в якому зазначила, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 2011 року і по даний час зареєстрована та постійно проживає, відкрито та безперервно володіє і користується житловим будинком та обробляє земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Даний житловий будинок належав раніше на праві приватної власності ОСОБА_2 . З 2011 року власниця дала право розпоряджатися своїм майном, давши ОСОБА_1 відповідну довіреність та в подальшому разом із сином склала відповідні заповіти на ім`я позивачки, надала згоду на реєстрацію. Однак, враховуючи перебування власників на території Автономної Республіки Крим з 2011 року та оформлення документації на мові держави-агресора - російській мові, що на даний час не унеможливлює вчинення будь-яких юридичних дій ОСОБА_1 , яка володіє даним майном без належних правових підстав.

ОСОБА_1 іншого житла не має, з 2011 року зареєстрована та постійно проживає у житловому будинку, добросовісно, відкрито, безперервно користується ним та присадибною ділянкою, доглядає за будинком та прибудинковою територією, обробляє земельну ділянку, тому її представник просить суд визнати за нею право власності на вказаний житловий будинок за набувальною давністю.

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Діденко Н.П. в судове засідання не з`явились, натомість адвокат Діденко Н.П. подала до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовільнити та розглянути справу за відсутності позивача та її представника.

Представник відповідача Дашівської селищної ради в судове засідання не з`явився, натомість селищний голова подав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог не заперечує та просить проводити розгляд справи у відсутність їх представника.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 зверталася за розробкою технічного паспорту на будинок садибного типу з господарським будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , вказана як замовник у звіті про оцінку вартості цього майна. (а.с. 10-27).

Згідно акту обстеження від 04 жовтня 2024 року ОСОБА_1 постійно проживає, користується будинком та обробляє земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 (а.с. 8).

Позивач сплачує комунальні послуги за цією адресою, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків з ТОВ "ЕНЕРА ВІННИЦЯ", довідкою про розмір нарахованих платежів та оплат за електропостачання, детальною довідкою споживача, довідкою про споживання з 01.2019 по 06.2024, платіжками за електроенергію (а.с. 28-36).

Житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про право власності № 543 від 15 квітня 1988 року (а.с. 39) та свідоцтва про право на спадщину № 541 від 15 квітня 1988 року (а.с. 40). З 2011 року ОСОБА_2 дала право розпоряджатися своїм майном, надавши ОСОБА_1 відповідну довіреність (а.с. 41) та в подальшому разом із співласником ОСОБА_3 склали відповідні заповіти на ім`я позивачки (а.с. 37-38), надали згоду на її реєстрацію за вказаною адресою (а.с. 44-46).

Згідно відомостей домової книги позивач прописана в будинку по АДРЕСА_1 (а.с.47-49).

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно достатті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий).

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б із ним власник.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Для нерухомого майна тривалість володіння становить десять років.

Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Водночас володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18), від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18).

З огляду на викладене за набувальною давністю може бути визнане право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26 травня 2021 року у справі № 214/3083/18.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. Відповідне положення міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2020 року у справі № 552/1354/18.

Так, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 достеменно знала про те, що у житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 є власники ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , отже, позивач не може вважатись добросовісним набувачем нерухомого майна, права власності на яке за набувальною давністю вона просить визнати за собою, оскільки була, або мала бути обізнаною щодо власників спірного будинку.

Відповідно, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що має місце добросовісне заволодіння домоволодінням, та наявність підстав для визнання права саме за набувальною давністю.

Суд зауважує, що тривалий час проживання, відкритість володіння, догляд та утримання нерухомого майна не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог з підстав, передбачених статтею 344 ЦК України.

Позивач, вказуючи, що вона з 2011 року відкрито та безперервно володіла вищевказаним житловим будинком та постійно мешкала в ньому, не надає належних доказів цих обставин в обґрунтування своїх позовних вимог.

Так, надані суду технічний паспорт, звіт про оцінку майна підтверджують лише наявність житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 з його характеристиками.

Відмітка про реєстрацію місця проживання у паспорті за даною адресою з 2011 року, записи у домовій книзі, акт обстеження від 04 жовтня 2024 року, довідка про споживача за період з 01.2019 по 06.2024, акт звірки взаєморозрахунків за електроенергію з 01.05.2024 по 30.09.2024 та платіжки за 2019р.-2021р. не доводять факту володіння будинком позивачем з 2011 року.

Також, суд звертає увагу, що на ім`я ОСОБА_1 є заповіти від власників, які посвідчені в 2011 році в АР Крим, тому ці документи можуть бути підставою для реалізації прав та інтересів позивача, зокрема набуття права власності в порядку спадкування.

Відповідно ст. ст. 76, 77, 78 ЦПК України - доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (постанова Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує (в тому числі і як свідок). Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 на підставі ст. 344 ЦК України.

Враховуючи результат розгляду справи, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід віднести на рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Дашівської селищної ради про визнання права власності на нерухоме майно відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга подається до Вінницького апеляційного суду через Іллінецький районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

ПОЗИВАЧ: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3

ВІДПОВІДАЧ: Дашівська селищна рада Гайсинського району, код ЄДРПОУ: 04326081, адреса: 22740, вул. Горького, 9, смт. Дашів, Гайсинський р-н, Вінницька обл.

Суддя: