Вирок

від 04.12.2024 по справі 148/2315/24

ТУЛЬЧИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 148/2315/24

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року м. Тульчин

Тульчинський районний суд

Вінницької області у складі: судді ОСОБА_1 ,

за участю: секретаря ОСОБА_2 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні у залі суду м. Тульчина матеріали кримінального провадження № 42024022310000076 по обвинуваченню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Кинашів, Тульчинський район Вінницька область, зареєстрованого та проживаючого, за адресою: АДРЕСА_1 , з середньою освітою, не одруженого, пенсіонера, не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, за участю сторін кримінального провадження: прокурора ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_5 , -

ВСТАНОВИВ:

До Тульчинського районного суду Вінницької області надійшов обвинувальний акт щодо обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, разом з угодою про визнання винуватості, відповідно до якої, ОСОБА_3 упродовж періоду з кінця 2022 року по серпень 2024 року, більш точний час органом досудового розслідування не установлено, маючи умисел на самовільне зайняття земельної ділянки в охоронній зоні, достовірно усвідомлюючи, зо земельна ділянка площею 0,7602 га, яка межує із належними йому на праві приватної власності земельними ділянками за кадастровими номерами 0524382900:04:000:0220 та 0524382900:04:000:0221, знаходиться в межах охоронної зони прибережної захисної смуги річки Сільниця, що є правою притокою річки Південний Буг та належить до малих річок загальнодержавного значення і протікає через АДРЕСА_1 , шляхом використання сільськогосподарської техніки, розорав та в подальшому упродовж 3 років умисно, з метою збагачення, усвідомлюючи відсутність на те будь-яких законних підстав, незаконно, шляхом вирощування сільськогосподарських культур озимої пшениці та сої, здійснював її обробіток, здійснивши своїми умисними діями самовільне зайняття земельної ділянки в охоронній зоні.

Так, відповідно до вимог ст. 14 Конституції України земля є національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави.

Згідно з ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ч. 3 ст. 79 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Частинами 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності на право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Набуття права на землю громадянами та юридичним особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки вникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до частини 1 статті 211 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи несуть, в тому числі, кримінальну відповідальність за самовільне зайняття земельних ділянок.

Згідно ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо земельної ділянки.

Відповідно до ст. 58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів; ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

Для створення сприятливого режиму вздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водних об`єктів встановлюються водоохоронні зони, межі яких зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівнях. Відомості про межі водоохоронних зон вносяться до Державного земельного кадастру.

Відповідно до ст. 60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об?єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Відповідно ч. ч. 1, 2 ст. 61 ЗК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, в тому числі, розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво.

Регламентація обмежень використання земель водного фонду також передбачена ст. 85, 89, 95 Водного кодексу України, згідно з якими забороняється: розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво, зберігання та застосування пестицидів і добрив, влаштування літніх таборів для худоби, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікаційну тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів, миття та обслуговування транспортних засобів і техніки, влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо, випалювання сухої рослинності або її залишків з порушенням порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Статтею 88 Водного кодексу України передбачено, що з метою охорони поверхневих водних об?єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 г - 25 м.

В той же час, зазначенні вимоги чинного законодавства ОСОБА_3 грубо порушено та упродовж періоду з кінця 2022 року по серпень 2024 року, більш точний час органом досудового розслідування не встановлено, останнім здійснено самовільне зайняття земельної ділянки в охоронній зоні, яка знаходиться в межах с. Кинашів Тульчинського району Вінницької області.

Так, встановлено, що ОСОБА_6 є власником двох земельних ділянок за кадастровими номерами 0524382900:04:000:0220 та 0524382900:04:000:0221, площею 0,7888 га та 2 га відповідно, які знаходяться на території с. Кинашів Тульчинського району Вінницької області та межують із землями охоронної зони, - прибережною захисною смугою річки Сільниця, яка протікає через указаний населений пункт та є правою притокою річки Південний Буг і належить до малих річок загальнодержавного значення, що ОСОБА_6 було достовірно відомо.

Відповідно реалізуючи свій злочинний умисел спрямований на самовільне зайняття та захоплення земель охоронної зони, ОСОБА_6 , наприкінці 2022 року, більш точний час органом досудового розслідування не встановлено, здійснюючи обробіток належних йому на праві власності земельних ділянок за кадастровими номерами 0524382900:04:000:0220 та 0524382900:04:000:0221, переслідуючи корисливий мотив, усвідомлюючи, що суміжна із його земельними ділянками земля є охоронною зоною річки загальнодержавного значення, достовірно знаючи, що її використання заборонено законом та більш того остання йому у встановленому Законом порядку у володіння і користування не надавалася та у власність, або оренду, не передавалася, тобто за відсутності правочину щодо такої земельної ділянки, діючи всупереч вимогам ст. 112, 116, 118, 123, 124, 125, 126 Земельного Кодексу України, ст. 60, 61 Земельного Кодексу України, ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", ст. 87, 88, 89 Водного кодексу України, самовільно її зайняв, та шляхом використання сільськогосподарської техніки і сторонньої допомоги осіб, яким не було відомо про даний факт, безпосередньо біля урізу водної лінії річки загальнодержавного значення здійснив розорення земель охоронної зони, провівши її культивацію та знищивши при цьому поверхневий шару ґрунту з дикорослою рослинністю з подальшим незаконним засіянням земель охоронної зони, загальною площею 0,7602 га, сільськогосподарською культурою, озимою пшеницею.

В подальшому продовжуючи свої протиправні дії, пов?язані із самовільним зайняттям та використанням, у корисливих цілях, земель охоронної зони площею 0,7602 га, у 2023 році ОСОБА_3 , після зібрання врожаю озимої пшениці, продовжено її незаконне використання та упродовж 2023-2024 років, останнім незаконно, шляхом самозахвату використано зазначену земельну ділянку для вирощування сільськогосподарської культури, - сої, що у липні 2024 року зафіксовано працівниками контролюючих органів, органом місцевого самоврядування та правоохоронними органами.

Таким чином, ОСОБА_3 , упродовж 2022-2024 років, здійснив самовільне зайняття, з подальшим незаконним використанням, земельної ділянки загальною площею 0,7602 га, яка розташована в межах охоронної зони прибережної захисної смуги річки Сільниця, що є правою притокою річки Південний Буг та належить до малих річок загальнодержавного значення і протікає через АДРЕСА_1 , чим спричинив шкоди на суму 9850,45 гривень.

Вказаними діями ОСОБА_3 також обмежив вільний доступ до прибережної захисної смуги річки Сільниця, яка, в порядку передбаченому ст. 88 Водного кодексу України, є загальнодоступною для відвідування громадянами, а також його дії, які виразилися у самовільному зайнятті земельної ділянки прибережної захисної смуги, шляхом знищення поверхневого шару ґрунту з дикорослою рослинністю та культивації земельної ділянки безпосередньо біля урізу водної лінії, з метою вирощування сільськогосподарської продукції, спричинили негативний вплив на грунтову мікрофауну, забруднення водного об?єкту змитими пестицидами, добривами, частками зруйнованого грунту; втрату якості грунтових вод, втрату живих водних ресурсів; розмивання існуючої берегової лінії внаслідок знищення природньої рослинності, яка укріплювала узбережжя ріки та втрату самоочисної здатності водної екосистеми, тощо.

На досудовому розслідуванні, 26.09.2024 між сторонами кримінального провадження: прокурором Тульчинської окружної прокуратури ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 , в присутності захисника ОСОБА_5 , укладено угоду про визнання винуватості.

Згідно даної угоди, прокурор та обвинувачений дійшли згоди щодо формулювання обвинувачення всіх істотних для даного кримінального провадження обставин та правової кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_3 за ч. 2ст. 197-1 КК України, обвинувачений в повному обсязі сформульованого обвинувачення визнав свою винуватість у вчиненні даного кримінального правопорушення.

Також, сторонами угоди визначено узгоджене ними покарання, яке ОСОБА_3 повинен понести за вчинене кримінальне правопорушення, а саме: у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік, відповідно до ст. 75 КК України, звільнити його від відбування покарання з іспитовим строком, та покласти на останнього обов`язки, передбачені п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Роз`яснено щодо наслідків укладення та затвердження угоди, передбачених ст.473,474 КПК Українита невиконання угоди, передбаченихст. 476 КПК Україниі щодо умисного невиконання угоди про визнання винуватості.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 зазначив, що він цілком розуміє характер обвинувачення, яке йому пред`явлено. Визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, щиро розкаявся, визнав фактичні обставини кримінального провадження, що встановлені досудовим розслідуванням. Крім того, зазначив, що він розуміє надані йому законом права, розуміє наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, визначеніст. 473 КПК України, наслідки її не виконання, передбаченіст. 476 КПК України, дав згоду на застосування узгодженого виду та строку покарання у разі затвердження угоди. Просив угоду про визнання винуватості затвердити та призначити узгоджене покарання.

Захисник, також просив затвердити угоду про визнання винуватості.

Прокурор у судовому засіданні вважає, що при укладенні угоди про визнання винуватості дотримані вимоги та правилаКПК УкраїниіКК України, просив угоду про визнання винуватості затвердити і призначити обвинуваченому узгоджене в угоді покарання.

Заслухавши доводи сторін кримінального провадження, перевіривши умови укладання угоди про визнання винуватості, відповідність угоди за змістом вимогам процесуального законодавства, роз`яснивши та з`ясувавши в обвинувачуваного про повне розуміння ним його процесуальних прав, добровільності та відсутності будь-яких обставин, які примусили ОСОБА_3 погодитися на підписання угоди про визнання винуватості, характеру висунутого обвинувачення, виду і строку покарання та наслідки постановлення вироку на підставі угоди про визнання винуватості, суд дійшов висновку про те, що у даному провадженні можливо затвердити надану угоду про визнання винуватості з наступних підстав.

Згідно ч. 2ст. 474 КПК України, розгляд щодо угоди проводиться судом під час підготовчого судового засідання за обов`язкової участі сторін угоди з повідомленням інших учасників судового провадження.

Відповідно до правил ст.468,469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.

Згідно обвинувального акту, ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2ст. 197-1 КК України, яке згідно положеньст. 12 КК України, відноситься до нетяжких злочинів.

Аналізуючи та оцінюючи обставини кримінального провадження та всі докази в їх сукупності, пояснення обвинуваченого, суд вважає, що дії обвинуваченого ОСОБА_3 , слід кваліфікувати за ч. 2ст. 197-1 КК України самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене щодо земель в охоронних зонах.

Обставинами, які відповідно дост. 66 КК України, пом`якшують покарання обвинуваченого, суд визнає - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування завданого збитку.

Обставин, що відповідно дост. 67 КК України, обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Суд у порядкуст. 474 КПК України, шляхом проведення опитування сторін кримінального провадження переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

При цьому,судом з`ясовано,що ОСОБА_3 , повністю усвідомлює зміст укладеної з прокурором угоди про визнання винуватості, характер обвинувачення, щодо якого визнає себе винним, цілком розуміє свої права, визначеніст. 474 КПК України, а також наслідки укладення, затвердження даної угоди, передбаченіст. 473 КПК України, а також наслідки її не виконання, передбаченіст. 476 КПК України.

Умови угоди про визнання винуватості відповідають інтересам суспільства та не порушують права, свободи, інтереси сторін та інших осіб.

Судом встановлені обґрунтовані підстави вважати, що взяті обвинуваченим на себе за угодою про визнання винуватості обов`язки, очевидно можливі для виконання.

Враховуючи викладене, вивчивши надані матеріали, перевіривши угоду про визнання винуватості від 26.09.2024 на відповідність вимогамКПКіКК України, суд дійшов до висновку про наявність всіх правових підстав для її затвердження.

За вчинене кримінальне правопорушення обвинувачений ОСОБА_3 підлягає покаранню, яке відповідає санкції ч. 2ст. 197-1 КК України, і яке узгоджене сторонами в угоді про визнання винуватості.

Обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжний захід на досудовому розслідуванні та під час судового провадження не обирався, також відсутні підстави для його обрання до вступу вироку у законну силу.

Речові докази та процесуальні витрати у кримінальному провадженні - відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. 75, 76, ч. 2 ст. 197-1 КК України, ст. 368, 371, 374, 394, 395, 468, 469, 472-475 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 26.09.2024 між прокурором Тульчинської окружної прокуратури ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 , у кримінальному провадженні №42024022310000076 по обвинуваченню ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України.

Визнати винним ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік.

На підставіст. 75 КК України,звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк на 1 (один) рік.

Згідно п. 1, 2 ч. 1ст. 76 КК України,зобов`язати ОСОБА_3 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_3 до вступу вироку в законну силу не обирати.

Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду через Тульчинський районний суд Вінницької області протягом 30 днів з моменту його проголошення.

Вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений:

1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474КПК України, в тому числі не роз`яснення йому наслідків укладення угоди;

2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469КПК України,угода не може бути укладена.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому, захиснику та прокурору.

Суддя: