Рішення

від 28.11.2024 по справі 179/137/24

ІЛЛІЧІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу 28.11.2024

Справа № 179/137/24

2/501/1300/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2024 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі головуючого судді Петрюченко М.І.,

за участю секретаря судового засідання - Тейбаш Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Чорноморську Одеської області цивільну справу за

позовом: ОСОБА_1

до

відповідача: приватного підприємства «ТРАНСКВІК»

третя особа: Головний сервісний центр МВС України в особі територіального сервісного центру МВС України №1246

предмет та підстави позову: про визнання права власності на рухоме майно,

учасники справи не з`явились

ухвалив рішення про наступне та

В С Т А Н О В И В:

І. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

ОСОБА_1 29.01.2024 звернулась до Магдалівського районного суду Дніпропетровської області з позовом до приватного підприємства «ТРАНСКВІК» (третя особа: Головний сервісний центр МВС України в особі територіального сервісного центру МВС України №1246) про визнання права власності на рухоме майно, згідно якого просить суд визнати за нею право власності на мотоцикл марки KANUNI VUGOR, рама НОМЕР_1 , придбаний 06.09.2012 у ПП «ТРАНСКВІК» згідно довідки рахунку №617055, реєстраційний №5482.

Позов обґрунтовано тим, що 06.09.2012 позивач придбала мотоцикл марки KANUNI VUGOR, рама НОМЕР_1 , вартістю 3277 грн. Мотоцикл був придбаний в смт.Магдалівка через роздрібну торгівлю, продавцем виявилась ПП «ТРАНСКВІК». Після сплати вартості мотоцикла позивачу видана довідка рахунок №617055, технічний паспорт, сертифікат відповідності з додатком, товарно-транспортні накладна, митні документи. При покупці транзитні номери не видавались, про що зазначено в довідці рахунку.

Реєстрація мотоцикла в діючому на той час МРЕО не була проведена. У зв`язку з технічними несправностями мотоцикл тривалий час не використовувався.

В подальшому, маючи намір на реєстрацію транспортного засобу, позивач подала відповідні документи до територіального сервісного центру МВС України №1246. В результаті розгляду заяви позивача, їй надано листа про неможливість реєстрації транспортного засобу, оскільки постановою КМ України №941 від 18.11.2015 змінено порядок реєстрації транспортних засобів і довідка-рахунок була виключена з переліку документів, які підтверджують придбання транспортних засобів.

На підставі викладеного позивачка звернулась до суду з відповідним позовом.

Представник третьої особи 22.10.2024 надав до суду пояснення на позовну заяву, не заперечують проти задоволення позовних вимог.

ІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 31.01.2024 матеріали цивільного позову ОСОБА_1 до приватного підприємства «ТРАНСКВІК» (третя особа: Головний сервісний центр МВС України в особі територіального сервісного центру МВС України №1246) про визнання права власності на рухоме майно передано за територіальною підсудністю до Іллічівського міського суду Одеської області (а.с.24).

Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 20.06.2024 справа розподілена для розгляду судді Петрюченко М.І. (а.с.26).

Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області Петрюченко М.І. від 25.06.2024 відкрито провадження по даній справі в порядку загального позовного провадження (а.с.27-28).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 09.10.2024 закрито підготовче судове засідання, призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.41).

Відповідно до ч.5 ст.279 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною 5 статті 279 ЦПК України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Клопотання сторін про проведення в судового засідання з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходили.

Крім того, якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.

За таких обставин, по даній справі відсутні підстави для проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутністю всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 06.09.2012 позивач придбала мотоцикл марки KANUNI VUGOR, рама НОМЕР_1 , вартістю 3277 грн. Мотоцикл був придбаний в смт.Магдалівка через роздрібну торгівлю, продавцем вказано - ПП «ТРАНСКВІК». Після сплати вартості мотоцикла позивачу видана довідки рахунок №617055, технічний паспорт, сертифікат відповідності з додатком, товарно-транспортні накладна, митні документи. При покупці транзитні номери не видавались, про що зазначено в довідці рахунку (а.с.6).

Реєстрація мотоцикла в діючому на той час МРЕО не проведена.

В подальшому, маючи намір на реєстрацію транспортного засобу, позивач подала відповідні документи до територіального сервісного центру МВС України №1246. В результаті розгляду заяви позивача, їй надано листа про неможливість реєстрації транспортного засобу, оскільки постановою КМ України №941 від 18.11.2015 змінено порядок реєстрації транспортних засобів і довідка-рахунок була виключена з переліку документів, які підтверджують придбання транспортних засобів (а.с.14-15).

ІV. Оцінка Суду.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч.1 ст.13 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частини першої статті 334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту даної правової норми, право на звернення до суду з позовом про захист речових прав на майно встановлюється за позивачем, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, та створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв`язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на майно. Тобто у позивача є право власності на певне майно, і має місце факт оспорювання належного позивачу права.

Отже, на підтвердження наявності у позивача суб`єктивного права, на захист якого подано позов, останній повинен надати суду відповідні докази, що підтверджують його право на вказане майно, тобто право власності.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Закону України «Про дорожнійрух» та Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим постановою КабінетуМіністрів Українивід 07.09.1998№1388 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ст.34 Закону України «Про дорожній рух», державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків. Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників. Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення.

Єдина на території Україна процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі транспортні засоби), оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків, встановлена Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою КабінетуМіністрів Українивід 07.09.1998№1388 (далі - Порядок №1388).

Судом встановлено, що відповіддю територіального сервісного центру МВС України №1246, позивачу відмовлено в реєстрації транспортного засобу, оскільки постановою КМ України №941 від 18.11.2015 змінено порядок реєстрації транспортних засобів і довідка-рахунок була виключена з переліку документів, які підтверджують придбання транспортних засобів (а.с.14-15).

Разом з тим, позивач у позові визначив відповідачем ПП «ТРАНСКВІК» та не зазначив, що дана особа не визнає право власності на спірний транспортний засіб позивача. Позовна заява, яка розглядається, не містить жодної обставини, які б свідчили, що права позивача порушуються, оспорюються, та/або не визнаються даним відповідачем.

Позивач звертаючись до відповідача ПП «ТРАНСКВІК» із вимогою про визнання права власності на автомобіль, не обґрунтовує яким чином відповідач порушив саме право власності позивача на вказаний транспортний засіб.

Відповіддю територіального сервісного центру МВС України №1246, позивачу відмовлено в реєстрації транспортного засобу, оскільки постановою КМ України №941 від 18.11.2015 змінено порядок реєстрації транспортних засобів і довідка-рахунок була виключена з переліку документів, які підтверджують придбання транспортних засобів (а.с.14-15).

Тобто підставою відмови не був факт не визнання права власності на транспортний засіб.

При цьому, відповідно до положень пункту 3 Порядку №1388, державна реєстрація транспортних засобів проводиться територіальними органами з надання сервісних послуг МВС (далі сервісні центри МВС) з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій.

Також, відповідно до Закону України«Про дорожнійрух» державна реєстрація транспортних засобів передбачає, що реєстраційні дії щодо транспортних засобів здійснюються з метою державного обліку та контролю за використанням автомобіля, а не посвідчення права власності та користування транспортними засобами.

За змістом висновку, якого дійшов Верховний суд у постанові від 16.12.2020 року (справа № 278/3640/19) виходячи з аналізу положень Порядку №1388, Цивільного кодексу України, видане за результатами проведення реєстраційних дій свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу лише підтверджує проведення реєстраційної процедури та внесення до Єдиного державного реєстру МВС відомостей про транспортний засіб і його власника, проте як самостійний документ право власності у особи не породжує.

Закон України«Про дорожнійрух» та Порядок №1388 містить чіткий алгоритм, як повинна проводиться реєстрація (перереєстрація) транспортного засобу.

Відповідно до положень пункту 8 Порядку №1388, документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку, в тому числі копія рішення суду, засвідчена в установленому порядку, із зазначенням юридичних чи фізичних осіб, які визнаються власниками транспортних засобів, марки, моделі, року випуску таких засобів, а також ідентифікаційних номерів їх складових частин.

Законом України«Про дорожнійрух» та Порядком №1388 визначено комплекс заходів, що передують реєстрації/перереєстрації транспортних засобів, сплати їх власниками передбачених законодавством податків і зборів (обов`язкових платежів), а також внесення в установленому порядку платежів за державну реєстрацію (перереєстрацію), відшкодування вартості бланків реєстраційних документів та номерних знаків, в тому числі за умови в даному випадку визнання судом права власності на спірний транспортний засіб.

Відповідно до ч.ч. 2, 3, 4 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою статті 15ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Частина перша статті 81 ЦПК України зазначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У пункті 5 Постанови Пленуму Верховного суду про судове рішення від 18.12.2009 року № 14, зазначено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, оцінивши зібрані у справі докази, беручи до уваги встановлені в ході судового розгляду факти суд приходить до висновку, що позивачем не доведено жодним чином, що відповідач створює позивачу будь-які перешкоди у проведенні реєстраційних дій транспортного засобу.

Позивачем не додано до позову та під час розгляду справи доказів порушення відповідачем його прав та законних інтересів.

Крім того, позовна заява обґрунтована тим, що третя особа: Головний сервісний центр МВС України в особі територіального сервісного центру МВС України №1246 не здійснює реєстрацію транспортного засобу і позивач фактично не згодний із діями третьої особи щодо реєстрації транспортного засобу, які можуть бути оскаржені позивачем в порядку визначеному Законом, в тому числі в порядку адміністративного судочинства.

З урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392ЦК України власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, (п.37 Постанова Пленуму ВССУ від 07.02.2014 року №5).

Відповідачем у справі про визнання права власності може бути особа, яка оспорює чи заперечує право власності, однак відповідач ПП «ТРАНСКВІК» не оспорює набуття права власності позивачем.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, позивач, звернувшись до суду у даній справі з позовними вимогами до відповідача про визнання за ним права власності на транспортний засіб, не врахував положення ст.392 ЦК України, оскільки відмова органу державної реєстрації прав в оформленні права власності на майно та видачі свідоцтва, у зв`язку з ненаданням необхідних документів для оформлення такого права, не є оспорюванням права власності на майно. Зокрема, сервісний центр не перебуває з позивачем у правовідносинах щодо здійснення ним прав володіння, користування та розпорядження майном, щодо якого заявлено позовні вимоги про визнання права власності, не оспорює та не претендує на таке право.

Така позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20.06.2011 року у справі № 3-55гс11.

Суд звертає увагу, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 року у справі №308/3162/15-ц, від 21.11.2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 року у справах №570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц, у справі № 727/1561/16-ц від 15.05.2019 року.

Суд вважає, що позивачем не вірно визначено відповідача, оскільки жодних належних та допустимих доказів про те, що саме відповідач порушує та не визнає або оспорює права позивача на спірний автомобіль - останній суду не надав.

Оскільки право позивача не порушено, то і спосіб захисту шляхом звернення до суду з позовом вибрано невірно.

Враховуючи те, що суд не уповноважений виходити за межі позовних вимог, тому, дане питання вирішує в рамках тих вимог, з якими звернувся позивач, а оскількипозивач помилково обрав спосіб захисту, коло учасників та не надав доказів, які б свідчили, що його права порушенні саме відповідачем, а з урахуванням того, що відповідач не оспорює право власності позивача на транспортний засіб, що є предметом позову, позивачем не доведено порушення, невизнання або оспорювання цього права з боку відповідача, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно з положеннями ст.141 ЦПК України, у разі відмови у задоволенні позову, сплачена сума судових витрат, у тому числі судовий збір, не відшкодовується позивачеві.

Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.

Керуючись ст.ст.2, 5, 10-13, 18, 141, 158, 258-259, 263 Цивільного-процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

У позові ОСОБА_1 до приватного підприємства «ТРАНСКВІК» (третя особа: Головний сервісний центр МВС України в особі територіального сервісного центру МВС України) про визнання права власності на рухоме майно відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Іллічівського міського суду

Одеської області М.І.Петрюченко