Рішення від 26.11.2024 по справі 526/4224/23

Справа № 526/4224/23

Провадження № 2/526/392/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2024 року Гадяцький районний суд Полтавської області в складі

головуючої судді Максименко Л.В.

секретаря судового засідання Павленко Т.І.

адвоката Хоруженка С.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Гадяч цивільну справу № 526/4224/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАТОР-ГРУП» про припинення неправомірного використання знаку для товарів і послуг,

з участю позивача ОСОБА_1

у с т а н о в и в:

10 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАТОР-ГРУП» про припинення неправомірного використання знаку для товарів і послуг.

Ухвалою від 16листопада 2023 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

05 грудня 2023 року ТОВ «АВАТОР-ГРУП» направило до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що в момент створення товариства у 2017 році позивачем, як Засновником було здійснено волевиявлення на створення юридичної особи з найменування «АВАТОР-ГРУП» та визначено основними видами діяльності діяльність в сфері телекомунікаційних послуг. Тому твердження відповідача, що з весни 2022 року відповідач почав активну діяльність у сфері телекомунікацій використовуючи слово Аватор у своїй діяльності є абсурдим, воно не має логічного пояснення, оскільки позивач є Засновником даного товариства і згідно установчих документів визначає напрямки господарської діяльності, тому у задоволенні позову просив відмовити.

12 березня 2024 року позивач надав відповідь на відзив, зазначив, що він є засновником ТОВ «АВАТОР ЦЕНТР» та ТОВ «АВАТОР ЮА», які здійснюють діяльність із забезпечення доступу до мережі Інтернет в Гадяцькому районі. ТОВ «АВАТОР-ГРУП» перешкоджає їх діяльності, бо абоненти ототожнюють ці Товариства та здійснюють оплати на ТОВ «АВАТОР-ГРУП», хоча вони являються Абонентами ТОВ «АВАТОР ЦЕНТР» та ТОВ «АВАТОР ЮА», тому просив позов задовольнити.

08 серпня 2024 року закрито підготовче провадження у справі.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав, суду пояснив, що в процесі здійснення ним підприємницької діяльності він вирішив зареєструвати торгову марку з його власним прізвищем Аватор. Також підтвердив, що він є засновником Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАТОР-ГРУП», на установчих зборах він вносив пропозицію про створення такого товариства саме під такою назвою. Згодом конкуруюча компанія під виглядом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАТОР-ГРУП» стала використовувати це ім`я, їздили в його одязі з його логотипом, однак кошти за надання інтернет послуг стали перераховуватись на їхні рахунки, в нього забрали 3 тисячі абонентів, тому він надіслав претензію до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАТОР-ГРУП» про припинення використання його назви, проте претензія залишилась без задоволення, тому він звернувся до суду як фізична особа за захистом своїх інтелектуальних прав.

Представник ТОВ «АВАТОР-ГРУП» - адвокат Хоруженко С.Г. просив відмовити у задоволенні позову, оскільки позивач сам дав назву Товариству з обмеженою відповідальністю «АВАТОР-ГРУП». Після надсилання претензії, товариством проводились збори засновників, однак він не виносив на повістку денну питання про перейменування товариства. Вважає, що позивачем не вірно обраний спосіб захисту своїх прав.

Судом встановлено, що 19 червня 2016 року ОСОБА_1 подав заявку до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на отримання зображення знаку «Аватор».

11 червня 2018 року ОСОБА_1 , як фізичній особі, видано свідоцтво на знак для товарів і послуг під № 242768 та зареєстровано в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг.

13 жовтня 2017 року проведено засідання установчих зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАТОР-ГРУП» з наступним порядком денним:

1.Про створення Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАТОР-ГРУП»

2.Про визначення місцезнаходженняТовариства з обмеженою відповідальністю «АВАТОР-ГРУП» за адресою:33700 Полтавська обл., місто Гадяч, вул. Драгоманова, 4.

3.Про створення статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАТОР-ГРУП» за рахунок внесення грошових внесків засновників.

4.Про затвердження Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАТОР-ГРУП» та його реєстрацію в органах державної реєстрації.

5.Про призначення директора Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАТОР-ГРУП».

6.Про здійснення державної реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАТОР-ГРУП».

Засновниками товариства є громадянин України ОСОБА_1 та громадянин України ОСОБА_2 .

Відповідно до протоколу №1 від 13.10.2017 ОСОБА_1 запропонував створити Товариство з обмеженою відповідальністю «АВАТОР-ГРУП» та зареєструвати його за місцем реєстрації: АДРЕСА_1 . Голосували «За» одноголосно.

Отже, 13 жовтня 2017 року позивач став засновником Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАТОР-ГРУП» та запропонував організаційно-правову форму товариства та його найменування.

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю «АВАТОР-ГРУП» зареєстровано в реєстрі 13.10.2017р. Серед переліку засновників (учасників) юридичної особи значиться ОСОБА_1 з часткою 25%.

За кодом 41663529 реєстру затверджено Статут Товариство з обмеженою відповідальністю «АВАТОР-ГРУП».

Згідно п. 1.1 Повне найменування

- на українській мові ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АВАТОР-ГРУП»

- на англійській мові «AVATOR-GROUP» Limited Liability Company/

Скорочене найменування:

?на українській мові ТОВ «АВАТОР-ГРУП»

?на англійській мові «AVATOR-GROUP» LLC.

Згідно Витягу з ЄДРПОУ від 20.10.2017 року основними видами діяльності товариства є: 43.21 Електромонтажні роботи, 47.41 Роздрібна торгівля комп`ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням у спеціалізованих магазинах; 61.10 Діяльність у сфері проводного електрозв`язку, 61.20 Діяльність у сфері безпроводного електрозв`язку, 62.01 Комп`ютерне програмування.

Встановивши наявні обставини справи, заслухавши думку сторін, суд вважає, що позов не може бути задоволений, виходячи з наступного.

Згідно статті418ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Відповідностатті 420ЦК Українидо об`єктівправа інтелектуальноївласності, втому числі,належать: комерційні(фірмові)найменування,торговельні марки(знакидля товаріві послуг),географічні зазначення; комерційні таємниці.

Згідно статті424ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на використання об`єкта права інтелектуальної власності;

2) виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності за умови, що такі обмеження та винятки не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб`єктів цих прав.

Майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов`язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах.

У статті 426 ЦК України йдеться про способи використання об`єкта права інтелектуальної власності, які визначаються цим Кодексом та іншим законом.

Особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об`єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб.

Використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.

Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об`єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Відповідно статті 432 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно достатті 16цього Кодексу.

Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про:

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності, та знищення таких товарів за рахунок особи, яка вчинила порушення;

4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності, або вилучення та знищення таких матеріалів та знарядь за рахунок особи, яка вчинила порушення;

4-1) застосування разової грошової виплати замість застосування способів захисту права інтелектуальної власності, встановлених пунктами 3 та/або 4 цієї частини. Застосування разової грошової виплати здійснюється за заявою відповідача, за умови що право інтелектуальної власності порушено відповідачем ненавмисно і без недбалості та що застосування способів захисту, встановлених пунктами 3 і 4 цієї частини, є неспівмірним шкоді, заподіяній позивачеві. Розмір разової грошової виплати визначається судом як розмір винагороди, яка була б сплачена за надання позивачем дозволу на використання права інтелектуальної власності, щодо якого виник спір, і обґрунтовано задовольняє позивача;

5) застосування компенсації замість відшкодування збитків за неправомірне використання об`єкта права інтелектуальної власності. Розмір компенсації визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

6) опублікування за заявою позивача в засобах масової інформації або доведення до загального відома іншим визначеним судом шляхом відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення за рахунок особи, яка вчинила правопорушення.

Згідно п.3 ч.1 статті 424 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є: виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

На підставі встановлених судом фактів та виходячи з наведених вище норм права судом встановлено, що на момент створення ТОВ «АВАТОР-ГРУП», позивач висловив волевиявлення на створення юридичної особи з найменування «АВАТОР-ГРУП» та засновниками, до числа яких він входить, було визначено основними видами діяльності діяльність в сфері телекомунікаційних послуг.

На час створення даного товариства, позивачу свідоцтво на торгівельну марку під назвою «Аватор» не було видано, тому товариство правомірно використало запропоновану ОСОБА_3 назву, будь яких перешкод для цього не було.

Судом не здобуто доказів того, що після отримання свідоцтва на торгівельну марку ОСОБА_1 повідомив засновників товариства, директора чи інших заінтересованих осіб про даний факт. Також позивачем жодного разу на збори учасників товариства не виносилось питання про зміну його назви або неправомірне використання його торгової марки.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що ТОВ «АВАТОР-ГРУП» правомірно використовує у назві товариства слово Аватор, оскільки воно було йому надане безпосередньо позивачем, до отримання свідоцтва на торгівельний знак, і ним, як засновником товариства, воно до цього часу в установленому законом порядку не змінено.

Щодо вимог про заборону використання його торгової марки під назвою Аватор у веденні господарської діяльності, оздобленні приміщень, рекламуванні, в мережі Інтернет, суд теж приходить до висновку про відмову в задоволенні позову за недоведеністю вимог.

Так, відповідно до ч.5ст.177 ЦПК Українипозивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Таким чином, позивач як сторона по справі, зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема, щодо виникнення кредитних договірних правовідносин між сторонами на підставі кредитного договору та невиконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов`язань, суму боргу, подавши суду належні і допустимі докази, оскільки обов`язок подання доказів покладається на сторін.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі.

Додані до матеріалів позову копія договору про надання Інтернет послуг ТОВ «Аватор-Груп» від 15.07.2023, пам`ятка абонемента свідчать лише про здійснення господарської діяльності товариством у сфері телекомунікаційних послуг. Написання слова «Аватор» здійснено простим комп`ютерним способом і відповідає назві, яка значиться в установчих документах товариства.

Будь яких інших доказів, які б свідчили про використання ТОВ торгового знаку Аватор позивачем суду не надано, як і не здобуто в ході судового розгляду.

Суд також зауважує, що позивачем не надано доказів у якій формі зареєстровано його торговий знак та саме зображення товарного знаку.

Крім зазначеного, суд також вважає, що позивачем не вірно обраний спосіб захисту своїх прав, оскільки не бажаючи використання свого товарного знаку, він не звернувся до засновників з метою скликання зборів, на яких слід було б внести в повістку денну питання про перейменування товариства та внесення необхідних змін в установчі документи, що тягне за собою перереєстрацію в державних органах та внесення змін до реєстру, оскільки іншим шляхом змінити назву товариства неможливо. В разі відмови зборами у внесення до повістки денної даного питання або ж у разі відмови в перейменуванні товариства, ОСОБА_1 слід звертатися до суду за захистом своїх корпоративних прав.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

В абзаці 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст.16 ЦК України із урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

З огляду на викладене, суд вважає обраний позивачем спосіб захисту не ефективним та таким, що відповідає вимогам п.3 ч.2 ст.16 ЦК України (припинення дії, яка порушує право).

Щодо клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, то таке клопотання задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушено, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Такий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

Зважаючи, що наявність використання об`єкта права інтелектуальної власності не підтверджена належними та допустимими доказами у справі, тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити по суті спору у повному обсязі.

Згідно зіст. 141 ЦПК України, оскільки у задоволенні позову відмовлено, а тому судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. 12, 81, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

- позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАТОР-ГРУП» про припинення неправомірного використання знаку для товарів і послуг залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування сторін:

Позивач ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «АВАТОР-ГРУП», місцезнаходження - вул. Соборна, 6 с. Петрівка-Роменська Миргородського р-ну, ЄДРОУП - 41663529.

Повний текст рішення виготовлено 06 грудня 2024 року.

Головуюча: Л. В. Максименко