Ухвала

від 06.12.2024 по справі 675/1833/24

ІЗЯСЛАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 675/1833/24

Провадження № 2/675/770/2024

У Х В А Л А

06 грудня 2024 року м. Ізяслав

Суддя Ізяславського районного суду Хмельницької області Пашкевич Р.В., перевіривши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОДІЛЛЯ МЕДФАРМ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільчі мережі України» Хмельницька філія про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодувати матеріальні збитки і моральну шкоду,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОДІЛЛЯ МЕДФАРМ» звернулося до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільчі мережі України» Хмельницька філія про визнання протиправними дій та зобов`язання відновити пошкоджену мережу; зобов`язання відшкодувати матеріальні збитки та моральну шкоду в розмірі 308000 гривень.

Вивчивши матеріали поданої заяви на предмет дотримання цивільного процесуального законодавства під час звернення з даною заявою до суду, доходжу до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу Українизавданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею 4 Цивільного процесуального кодексу Українипередбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Уст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободпроголошено право на справедливий судовий розгляд, в якому право доступу, тобто право порушити провадження у цивільній справі в суді, є одним із аспектів поряд з організаційними та процесуальними гарантіями (рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). Проте наведене право не є абсолютним та може підлягати обмеженням (рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станев проти Болгарії [ВП]» (Stanev v. Bulgaria [GC]), заява № 36760/06, § 230).

Обґрунтовуючи звернення до даного суду, серед іншого, що є важливим для суду під час вирішення питання про відкриття провадження у даній справі, позивач зазначив, що в межах локації товариства в нього діє договір з АТ «Хмельницькгаз», який не розірваний, однак з товариством з обмеженою відповідальністю «Газорозподільчі мережі України» виникли розбіжності в частині підписання договору розподілу, що призвело до припинення газопостачання (механічним шляхом) та пошкодження газових магістралей на приміщенні та місці проведення земляних робіт.

Зважаючи на викладене та склад сторін по справі, приходжу до висновку, що такий позов, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, з урахуванням наступного.

У ст.124Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (ст. 125 Конституції України).

Відповідно до статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів, у тому числі й територіальної.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно положень частини 1 статті 19ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Убачається, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

При вирішенні питання щодо можливості розгляду справи у порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, яке визначено у ч. 1 ст. 2 ЦПК України, і до якого віднесено справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

При цьому суди повинні керуватися принципом правової визначеності і не допускати наявності провадження, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета, але судами у різних юрисдикціях.

Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України вбачається, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У пункті 1 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

Також при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі №127/23144/18 зазначила, що відповідно до положень ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.

Оскільки юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу сторін та предмета позовних вимог, приходжу до висновку, що в силу вимог статті 20 ГПК України, даний спір має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин суддя дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОДІЛЛЯ МЕДФАРМ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільчі мережі України» Хмельницька філія про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодувати матеріальні збитки і моральну шкоду, оскільки зазначені позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 186 ЦПК України про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви.

Частиною 4 статті 186 ЦПК України визначено, що ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі може бути оскаржено.

Згідно з ч. 5 ст. 186 ЦПК України відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 186, 258-261, 351-354 ЦПК України, суддя

П О С Т А Н О В И В :

У відкритті провадження у справі за позовом заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОДІЛЛЯ МЕДФАРМ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільчі мережі України» Хмельницька філія про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодувати матеріальні збитки і моральну шкоду - відмовити.

На виконання вимог ч. 5 ст. 186 ЦПК України роз`яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції Господарського суду Хмельницької області.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги особою, яка її оскаржує, протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручені у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Р. В. Пашкевич