Рішення

від 28.11.2024 по справі 517/942/24

ФРУНЗІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 517/942/24

Провадження № 2/517/171/2024

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2024 рокусмт. Захарівка

Фрунзівський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Гончар І.В., при секретарі Заболотній Л.В.,

за участі позивача - ОСОБА_1 ,

представника Служби у справах дітей Захарівської селищої ради Роздільнянського району Одеської області Хамзіної О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засідані цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Захарівської селищої ради Роздільнянського району Одеської області, про визначення місця проживання дитини,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Захарівської селищої ради Роздільнянського району Одеської області про визначення місця проживання дитини. Позовні вимоги обгрунтовує тим, що він та відповідачка з 2016 року по 2023 рік перебували в цивільному шлюбі. Від даних відносин у них народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Однак спільне життя у них не склалося через різні погляди на сім`ю, виховання дитини та ведення спільного побуту, тому сімейні відносини між ними фактично розпалися в грудні 2023 року, дитина залишилася проживати разом з батьком, так як ОСОБА_2 вирішила виїхала до м. Київ, щоб влаштуватись на роботу та забрати потім сина до себе, але так як постійної роботи в місті не знайшла та займається влаштуванням свого особистого життя і син надалі проживає з позивачем. З ініціативи відповідачки між ними постійно виникали сварки, не розуміла та не хотіла розуміти сутності проблем, які виникали між ними. Почала вживати алкогольні напої, вести аморальний спосіб життя, часто не ночувала вдома, а з грудня 2022 року проживає окремо та жодного разу не цікавилась дитиною. Спільної згоди про місце проживання дитини позивач з відповідачкою не дійшов, тому вирішив звернутися до суду. Оскільки вони з відповідачкою не досягли згоди щодо визначення місця проживання спільного сина разом із ним, просить визначити місце проживання малолітнього сина разом із батьком. В судовому засідані позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив визначити місце проживання свого малолітнього сина разом із ним.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась у передбаченому законом порядку. Представник третьої особи - Служби у справах дітей Захарівської селищої ради Роздільнянського району Одеської області в судовому засідані не заперечувала щодо задоволення позовних вимог. Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що сторони перебували у цивільному шлюбі та мають спільну малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого 14.08.2017 р. Фрунзівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

Відповідно до висновку Захарівської селищої ради Роздільнянського району Одеської області за вих. № 36 від 01.07.2024 року, вважають за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 , так як під час бесіди з ОСОБА_1 , останій зазначив, що будь-які зв`язки із гр. ОСОБА_2 припинив, так як вона самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків, вихованням та розвитком дитини не займає`ться, матеріально сина не забезпечує.

З вищевказаного висновку вбачається, що на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Захарівської селищої ради Роздільнянського району Одеської області було розглянуто пакет документів, наданих ОСОБА_1 та були вислухані лише його пояснення. Також зазначено, що працівники служби у справах дітей та КЗ "ЦСС" поспілкувалися з малолітньою дитиною ОСОБА_4 , який їм повідомив, що хоче проживати разом із батьком, але маму також дуже любить. ОСОБА_2 на даному засіданні була відсутня. Також зазначено, що зі слів ОСОБА_1 ОСОБА_2 декілька разів змінювала номер телефону, тому у нього на даний час дійсного її номера не має, щоб з нею зв`язатися.

Відповідно до довідки Росіянівського старостинського округу Роздільнянського району Одеської області № 140 від 10.06.2024 року ОСОБА_2 з 2012 року за місцем реєстрації не проживає.

В акті оцінки потреб сім`ї від 27.06.2024 року зазначено, що ОСОБА_1 проживає разом із сином у власному будинку, але до матеріалів справи не додані підтверджуючі документи, що будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та в якому зареєстрований позивач, належить саме йому.

До матеріалів справи додано Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, в якому вказано, що земельна ділянка, де знаходиться будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_5 .

Також, до матеріалів справи додано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, з якого вбачається, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , перейшов у спадок ОСОБА_5 ..

Тому, суд вважає, що до матеріалів справи не додано доказів, які б підтверджували, що позивач має власний будинок чи на якому праві він проживає за вищевказаною адресою. Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування. На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладно у частині восьмій статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини. Згідно із статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до статей 150-152, 154, 155 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, звертатися до суду за захистом прав та інтересів дитини. Право дитини на належне батьківське виховання гарантоване законом. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Згідно статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 Сімейного кодексу України). Відповідно до положень частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я в якому вона проживає. Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. З вказаного вбачається, що законодавець визначив певний порядок вирішення батьками питання участі у виховані дитини. Так, у випадку якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішений органом опіки та піклування або судом. Таким чином, законодавством встановлена варіативність вирішення цього питання, тобто батьки можуть його вирішити у судовому порядку або звернутися до відповідного органу опіки і піклування. Якщо хтось із батьків не погоджується із рішенням органу опіки та піклування, він може звернутися для вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини до суду. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Судом встановлено, що дитина сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом з батьком, у дитини є окреме місце для сну, занять та відпочинку, що підтверджується висновком Захарівської селищої ради Роздільнянського району Одеської області за вих. № 36 від 01.07.2024 року. Будь - яких заперечень щодо місця проживання дитини разом із батьком, відповідачка не надала, так як була відсутня в судових засіданнях. Таким чином, зі змісту позовної заяви та матеріалів справи випливає, що ще до подання позову позивач і відповідачка досягли згоди щодо проживання дитини з батьком, так, як відповідачка залишила свою дитину проживати разом із батьком і відсутній з нею зв`язок, тому суд вважає, що вона не проти того, щоб її син проживав разом із батьком. Тобто сторони за взаємною згодою врегулювали питання, необхідні для забезпечення проживання дитини із батьком. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність між сторонами спору про визначення місця проживання дитини, який би підлягав вирішенню судом на підставі статті 161 СК України, оскільки ні своїми діями, ні своєю поведінкою відповідачка не виявляє наміру чи бажання на даний час змінювати місце проживання малолітнього сина, який проживає разом із батьком, що свідчить про її погодження з визначеним місцем проживання дитини разом із батьком у позасудовому порядку, тому правових підстав для вирішення питання про визначення місця проживання дитини із батьком на час розгляду справи немає, оскільки дитина фактично проживає з батьком і його право не оспорюється. Керуючись ст. ст. 141, 150-152, 154, 155, 153, 157, 160, 161 СК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 259, 264-268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Захарівської селищої ради Роздільнянського району Одеської області, про визначення місця проживання дитини - відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання його копії

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст рішення складено 06 листопада 2024 року.

Суддя: Ірина ГОНЧАР