Рішення

від 02.12.2024 по справі 199/3256/24

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/3256/24

(2/199/1993/24)

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

02.12.2024 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого судді Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання Циганок К.С.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Кальчицької сільської ради Маріупольського району Донецької області, третя особа Друга державна нотаріальна контора м. Києва, про визнання права власності в порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

25 квітня 2024 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернулась позивач із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , яка за життя склала заповіт на користь позивача, яким заповіла позивачу земельну ділянку площею 6,69 га, розташовану на землях КСП «Маріупольський» Зорянської сільської ради Нікольського району Донецької області. Внаслідок проведення адміністративної реформи спірна земельна ділянка знаходиться на території Кальчицької сільської територіальної громади Маріупольського району Донецької області. Про смерть спадкодавиці позивачу стало відомо від племінниці 10 липня 2022 року, після чого позивач 14 липня 2022 року звернулась із заявою про прийняття спадщини до Другої ДНК м. Києва. Позивач вважає строк на прийняття спадщини не пропущеним з огляду на постанову КМУ від 28 лютого 2022 року №164 «Про деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», якою до загального шестимісячного строку для прийняття спадщини додано ще чотири місяці. Другою ДНК м. Києва завела спадкову справу, однак державним нотаріусом своєю постановою відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину, посилаючись на неможливість встановлення кола спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку у спадщині. В той же час, позивач стверджує про відсутність у спадкодавиці інших спадкоємців. За викладених обставин позивач звернулась до суду із даним позовом, в якому просила суд визнати за нею право власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2024 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу відповідний строк для усунення виявленого недоліку позову.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2024 року у зв`язку із повним та своєчасним усуненням позивачем недоліків її позову позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2024 року відмовлено у прийнятті та повернуто заявнику уточнену позовну заяву.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 червня 2024 року за заявою представника позивача виправлено описки у текст ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2024 року.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2024 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2024 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, підготовче провадження закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, наполягала на їх задоволенні в повному обсязі з викладених у позові підстав та обставин, проти заочного розгляду справи не заперечувала.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись, відповідач правом на подання відзиву не скористався, заяв/клопотань до суду не надсилав.

За таких обставин суд вважає за можливе на підставі ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України провести судове засідання за наведеної явки учасників справи та здійснити розгляд даної цивільної справи в заочному порядку відповідно до Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України.

Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ДН №068624 від 26 жовтня 2004 року належала земельна ділянка площею 6,69 га із кадастровим №1421781600:05:000:1007, що підтверджується копією відповідного акту.

12 лютого 2009 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , складено заповіт, посвідчений нотаріусом Володарської державної нотаріальної контори за реєстровим №514, яким ОСОБА_3 на випадок своєї смерті заповіла позивачу вищевказану спірну земельну ділянку. Викладене підтверджується копією заповіту та іншими матеріалами спадкової справи.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , внаслідок чого відкрилась спадщина на належне останній спадкове майно, зокрема на спірну земельну ділянку, що підтверджується копією повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть.

19 липня 2022 року позивач подала до Другої київської державної нотаріальної контори нотаріально посвідчену заяву від 14 липня 2022 року про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , внаслідок чого заведено спадкову справу, матеріали якої не містять відомостей про наявність у спадкодавиці інших спадкоємців за законом чи заповітом. Викладене підтверджується копіями матеріалів спадкової справи.

10 серпня 2023 року позивачем подано до Другої київської державної нотаріальної контори заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у відповідь на яку державним нотаріусом 25 серпня 2023 року винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Вказаною постановою відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після ОСОБА_3 . Відмова мотивована посилання на неможливість встановлення кола спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку у спадщині. Дані обставини підтверджуються копіями матеріалів спадкової справи.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, ЦК України, ЗК України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Так, відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Згідно ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За змістом положень ст.41 Конституції України, ст.ст.179, 181, 316, 317, 319, 321, 328, 373, 374 ЦК України, ст.ст.40, 78-81, 86, 87, 89 ЗК України правом власності є право особи на річ (нерухоме майно, різновидами якого є земельна ділянка), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, та на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом норм ст.ст.1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст.ст.1220, 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст.1261-1265 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини, яким є день смерті спадкодавця (час відкриття спадщини).

Згідно ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ст.ст.1269, 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Положеннями ст.1272 ЦК України визначено, що якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Згідно ст.1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна.

За змістомст.ст.1296,1297ЦК Україниспадкоємець,який прийнявспадщину,може одержатисвідоцтво проправо наспадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Згідно ст.1268 ч.5 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Положеннями ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Нормою ст.16ЦК Українипередбачено,що способамизахисту цивільнихправ таінтересів можутьбути визнання права.

Відповідно до норми ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

За змістом ст.ст.12, 13, 76, 81, 89 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом фактичні обставини в контексті викладених норм законодавства, суд приходить до на ступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Так, у відповідності до змісту наведених судом вище норм цивільного законодавства набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, зокрема на нерухоме майно (будівлі, квартири, земельні ділянки тощо). Можливість виникнення права власності безпосередньо на підставі рішення суду передбачено лише у ст.335 (набуття права власності на безхазяйну річ), ст.344 (набувальна давність) та ст.376 (самочинне будівництво) ЦК України, в усіх інших випадках право власності набувається з незаборонених законом підстав, зокрема в порядку спадкування (ст.ст.328, 1216 ЦК України). В свою чергу, рішення суду про визнання права власності на підставі ст.392 ЦК України в контексті ст.1216 ЦК України не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах (тобто позивач вже став власником спірного майна, а не намагається ним стати через пред`явлення позову), у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Отже, позивачем у спорах про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої права у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно в порядку спадкування є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності, набуття такого права на законних підставах. Крім того, оскільки цивільні права можуть виникати безпосередньо із актів цивільного законодавства (ст.11 ч.3 ЦК України), то в такому випадку позивачу необхідно довести перед судом наявність передбачених такими актами законодавства обставин та умов, безпосередньо на підставі яких у нього за законом виникло спірне право власності, за захистом якого він і звертається до суду із позовом про визнання за ним цього права власності. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Спадкоємцю може належати в порядку спадкування лише те майно, право на яке за життя набув спадкодавець. Тобто метою подання позову про визнання прав власності в порядку спадкування є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб`єктивного права особою, якщо зробити це іншим шляхом неможливо. Необхідною умовою для визнання судом за особою права власності в порядку спадкування є підтвердження позивачем перед судом належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами факту прийняття ним спадщини після спадкодавця шляхом своєчасного (у встановлений законом шестимісячний строк) подання заяви про прийняття спадщини або в порядку ст.1268 ч.ч.3, 4 ЦК України (внаслідок постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини або, якщо спадкоємець є малолітньою, неповнолітньою, недієздатною особою, особою, цивільна дієздатність якої обмежена).

Зазначена абзацом вище правова позиція суду, сформульована при розгляді даної цивільної справи, повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 07 вересня 2016 року по справі №6-727цс16, правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23 жовтня 2019 року по справі №344/11473/13-ц, від 31 жовтня 2019 року по справі №447/2434/16-ц, від 18 грудня 2019 року по справі №127/9250/14-ц, від 03 червня 2020 року по справі №159/4837/15-ц, від 03 червня 2020 року по справі №161/12411/17, від 01 липня 2020 року по справі №216/5834/15-ц, від 15 липня 2020 року по справі №175/1765/16, від 19 серпня 2020 по справі №569/6008/19, від 02 листопада 2022 року по справі №332/2880/18, від 08 листопада 2023 року по справі №742/2026/20, правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 21 березня 2018 року по справі №760/14438/15-ц, від 07 листопада 2018 року по справі №520/6819/14-ц.

У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який (які) прийняв (прийняли) спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування. Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року по справі №265/6868/16-ц, від 19 травня 2020 року по справі №175/1941/16-ц, від 31 березня 2021 року по справі №463/4616/18, від 06 жовтня 2021 року по справі №234/17030/18, від 10 листопада 2021 року по справі №759/19779/18, від 19 січня 2022 року по справі №280/4/18, від 22 червня 2022 року по справі №755/13736/20, від 07 грудня 2022 року по справі №2-21/2010.

У постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року в справі №676/47/21 вказано, що: «правила щодо строку на прийняття спадщини (початок перебігу, наслідки спливу) регулюються ЦК України, який прийнятий Верховною Радою України і є основним актом цивільного законодавства України; законодавець як у ст.1270 ЦК України, так і в інших нормах ЦК України, не передбачає допустимості існування такої конструкції як «зупинення перебігу строку на прийняття спадщини» та можливості в постанові Кабінету Міністрів України визначати інші правила щодо строку на прийняття спадщини; п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суперечить ст.ст.1270, 1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню». Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року по справі №175/1404/19.

Стосовно обставин спірних правовідносин сторін у даній цивільній справі, то в ході її розгляду судом встановлено, що позивач пропустила встановлений законом шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини після спадкодавиці ОСОБА_3 (спадкодавиця померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , заяву про прийняття спадщини позивач подала у липні 2022 року), а будь-яких доказів свого постійного проживання разом зі спадкодавицею на момент відкриття спадщини позивач суду не подала, в матеріалах справи такі докази відсутні. Більш того, позивач і не стверджувала, що прийняла спадщину в порядку ст.1268 ч.3 ЦК України. Щодо посилань позивача на те, що вона не пропустила строк для прийняття спадщини через подання заяви про прийняття спадщини у додатковий чотиримісячний строк, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», то суд такі твердження сторони позивача оцінює як помилкові з огляду на наведений вище правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 25 січня 2023 року по справі №676/47/21, від 21 червня 2023 року по справі №175/1404/19. Відтак, у суду наразі відсутні будь-які підстави вважати, що позивач у передбачений законом спосіб прийняла спадщину після спадкодавиці ОСОБА_3 . Останнє, в свою чергу не дозволяє стверджувати про набуття позивачем права власності на спірне спадкове майно внаслідок прийняття спадщини, що мало б бути обов`язковою підставою для ухвалення позитивного для позивача рішення суду, яке має лише підтверджувати вже виникле у позивача право власності в порядку спадкування, а не породжувати його. За таких обставин, підсумовуючи викладене в контексті наведених вище правових позицій суду касаційної інстанції, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись нормами ст.ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі та результат розгляду справи, суд приходить до висновку, що судові витрати, понесені позивачем в ході розгляду справи, відшкодуванню їй не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.41, 124 Конституції України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст.ст.40, 78-81, 86, 87, 89 ЗК України, ст.ст.11, 15, 16, 179, 181, 316, 317, 319, 321, 328, 392, 1216-1218 1220, 1223, 1258, 1261, 1262, 1268-1270, 1272, 1277, 1296, 1297 ЦК України, ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 95, 133, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до Кальчицької сільської ради Маріупольського району Донецької області (ЄДРПОУ 04340721; адреса місцезнаходження: 87040, Донецька область, Маріупольський район, с. Кальчик, пров. Вокзальний, 2), третя особа Друга державна нотаріальна контора м. Києва (ЄДРПОУ 02901813; адреса місцезнаходження: 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 45), про визнання права власності в порядку спадкування відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 04 грудня 2024 року.

Суддя А.М. Авраменко