Рішення

від 26.11.2024 по справі 202/21985/23

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 202/21985/23

Провадження № 2/202/2641/2024

РІШЕННЯ

Іменем України

26 листопада 2024 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Мачуського О.М.

за участю секретаря судового засідання Карасьової Г.І.,

прокурора Скрипник В.В., Чабаненко Т.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Черкавського Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовом Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про зобов`язання усунення перешкод у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, -

ВСТАНОВИВ:

Керівник Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Коршун О.В. подав до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська позовну заяву Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про зобов`язання усунення перешкод у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою.

В позовній заяві зазначено, що під час здійснення конституційних повноважень прокуратурою встановлено, що рішенням Дніпропетровської міської ради у тимчасове користування ОСОБА_5 передано земельну ділянку площею 0,0054 га по фактичному розміщенню павільйону-закусочної, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності ОСОБА_5 на зазначену споруду не реєструвалось у зв`язку з тим, що будівля належала до тимчасових споруд.

На підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 31.01.2012 зареєстровано право приватної власності ОСОБА_6 кизи на будівлі та споруди площею 98,1 кв.м., що розташовані за вищевказаною адресою на земельній ділянці площею 226 кв.м..

23.04.2012 року майно що розташоване за вищевказаною адресою відчужене ОСОБА_6 .кизи на користь ОСОБА_7 .

На підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09.12.2025 р. за вищевказаною адресою було зареєстровано право власності на будівлю кафе загальною площею 249,5 кв.м..

В подальшому Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07.07.2016 заочне рішення від 09.12.2015 скасовано.

На теперішній час власниками нерухомого майна (по 1/3 за кожним) за адресою АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 .

Відомості про зареєстровані речові права на земельну ділянку відсутні.

Будівництво вказаного об`єкту нерухомості здійснено без правовстановлювальних документів на земельну ділянку та без отримання документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт.

Самовільне зайняття земельної ділянки комунальної власності та створення перешкод законному власнику територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради у користуванні, володінні та розпорядженні земельною ділянкою та безпідставній державній реєстрації речових прав на нерухоме майно є порушення інтересів держави.

Оскільки, Дніпровською міською радою та її уповноваженими виконавчими органами не вжито належних та ефективних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у встановленому законом порядку, прокуратурою прийнято рішення звернутись до суду.

З урахуванням наведеного, прокурор просив зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 усунути перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою площею 0,0054 га, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва будівлі кафе загальною площею 249,5 кв.м., опис: літ.А-1: 1- коридор, площею 41 кв.м.; 2-зал, площею 144,5 кв.м.; 3-сан.вузол площею 33 кв.м.; 4- коридор, площею 4,8 кв.м.; 5-туалет , площею 2,0 кв.м.; 6-туалет площею 1,9 кв.м.; 7- зал площею 86,0 кв.м.; 8-туалет площею 2,9 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 827863812101, номери запису про право власності 45763756, 45763729, 41209025); Припинити володіння ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 на 1/3 частини (кожного) нерухомого майна, а саме будівлі кафе, що складається з літ. А-1: 1-коридор, площею 41 кв.м.; 2-зал, площею 144,5 кв.м.; 3-сан.вузол площею 33 кв.м.; 4-коридор, площею 4,8 кв.м.; 5-туалет , площею 2,0 кв.м.; 6-туалет площею 1,9 кв.м.; 7-зал площею 86,0 кв.м.; 8-туалет площею 2,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 249,5 кв.м., проведену на підставі рішення приватного нотаріуса Солошенко Ю.В. від 18.12.2021 №62401213 (номер запису про речове право 45763756) реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 827863812101; Стягнути з відповідачів судові витрати.

Ухвалою суддіІндустріального районногосуду м.Дніпропетровська від 04 березня 2024 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

22.03.2024 року представником Відповідача по справі ОСОБА_2 адвокатом Черкавським Ю.С. надано до суду відзив, згідно якого він заперечував проти позовних вимог в повному обсязі. Зазначив, що в даному випадку немає підстав для звернення прокурора з захистом Дніпровської міської ради. Зокрема, відсутні докази того, що ДМР відмовляється захищати свої права самостійно, а вказаний спір є реальним та порушує права територіальної громади. Відповідачі є власниками майна, яке придбано відповідно до чинного законодавства на платній основі. Будівля кафе давно збудована та право власності на неї зареєстровано ще з 2011 року. При цьому, міська рада, якій відомо про відсутність договірних відносин щодо земельної ділянки під будівлею кафе з 2013 року не зверталось з будь-якими претензіями до власників, а пред`явлення позову у 2024 році виходить за межі строку позовної давності, що є самостійною причиною відмови від позову. З урахуванням наведеного, з метою захисту права власності відповідачів, представник просив відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора.

01.04.2024 року засобами системи «Електронний суд» керівником Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Кондратовим В.Г. було подано відповідь на відзив. Згідно заяви, зазначено, що прокуратурою подано позов до суду лише після підтвердження Дніпровською міською радою того, що ними не вживались та не вживаються заходу щодо захисту своїх прав стосовно земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 у судовому порядку. Також зазначено, що реєстрація права власності на будівлю кафе площею 249,5 м2 було здійснено на підставі Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09.12.2015 року, яке в подальшому було скасовано. При цьому саме будівництво було здійснено самовільно, без дозвільних документів, а отже підлягає знесенню згідно вимог чинного законодавства. При цьому відповідачі не можуть вважатись добросовісними набувачами такого майна. Також прокурором зазначено, що в даному випадку позовна давність не може бути застосована, оскільки порушення прав територіальної громади є триваючим.

15.04.2024 року представником Відповідача по справі ОСОБА_2 адвокатом Черкавським Ю.С. подано до суду заперечення на відповідь на відзив з зазначенням правових обґрунтувань своєї позиції, викладеній у відзиві на позов.

03.05.2024 року засобами системи «Електронний суд» керівником Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Кондратовим В.Г. було подано заяву про зміну предмету позову. З урахуванням заяви, прокурор просив за результатами розгляду справи зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 усунути перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою площею 0,0557 га, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва будівлі кафе загальною площею 249,5 кв.м., опис: літ.А-1: 1-коридор, площею 41 кв.м.; 2-зал, площею 144,5 кв.м.; 3-сан.вузол площею 33 кв.м.; 4-коридор, площею 4,8 кв.м.; 5-туалет , площею 2,0 кв.м.; 6-туалет площею 1,9 кв.м.; 7-зал площею 86,0 кв.м.; 8-туалет площею 2,9 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 827863812101, номери запису про право власності 45763756, 45763729, 41209025); Припинити володіння ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 на 1/3 частини (кожного) нерухомого майна, а саме будівлі кафе, що складається з літ. А-1: 1-коридор, площею 41 кв.м.; 2-зал, площею 144,5 кв.м.; 3-сан.вузол площею 33 кв.м.; 4-коридор, площею 4,8 кв.м.; 5-туалет , площею 2,0 кв.м.; 6-туалет площею 1,9 кв.м.; 7-зал площею 86,0 кв.м.; 8-туалет площею 2,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 249,5 кв.м., проведену на підставі рішення приватного нотаріуса Солошенко Ю.В. від 18.12.2021 №62401213 (номер запису про речове право 45763756) реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 827863812101.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14червня 2024року було закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті.

Прокурор Чабаненко Т.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, пояснила, що ОСОБА_5 було надано у користування земельну ділянку із кадастровим номером 1210100000:04:078:0009, площею 0,0054 га по фактичному розміщенню павільйону-закусочної, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . У 2011 році рішенням суду було визнано право власності за цією адресою на будівлю 98, м2 за ОСОБА_6 .. В подальшому будівля була продана іншим особам. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у 2015 році було визнано право власності на будівлю вже 249,5 м2. Однак, в подальшому рішення суду було скасовано. Не зважаючи на це, право власності на будівлю вже було зареєстровано за відповідачами.

Представник позивача Дніпровської міської ради Конарєва С.К. в судовому засіданні позов підтримала, просила його задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Черкавський Ю.С. в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, зазначивши, що прокурором заявлені вимоги про знесення всієї будівлі, хоча є рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська, яким визнано право власності на вказану будівлю в розмірі 98 м2. Дане рішення є чинним та реалізовано шляхом реєстрації права власності та подальшого його продажу. Збільшення площі будівлі не може бути підставою для знесення будівлі в цілому. При цьому жодних прав інших осіб перебудова не порушує. Крім того, відповідач при придбанні частки у будівлі не міг бути обізнаний про те, що рішення суду, на підставі якого будівля належала продавцю може бути скасоване. Продавець мав всі права на будівлю, які зареєстровані належним чином.

Також, на думку представника відповідача в даному випадку питання по захисту права ДМР щодо користуванням земельної ділянки порушено поза строком позовної давності. Так, строк оренди земельної ділянки, переданої ОСОБА_5 під розташування павільйону сплив ще у 2013 році. З того часу жодних претензій міська влада не висувала жодному з подальших володільців майна, розташованого на даній земельній ділянці.

Відповідачі ОСОБА_10 та ОСОБА_4 в судове засіданні не з`явились, будучи належним чином повідомлені про дату та час розгляду справи.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши обставини справи, представлені докази та давши їм оцінку, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що рішенням Дніпропетровської міської ради від 20.09.2001 №2232 ОСОБА_5 надано у довгострокову оренду строком на п`ять років земельну ділянку площею 0,0054 га по фактичному розміщенню павільйону-закусочної, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно даного рішення 27.12.2001 р. між сторонами було укладено Договір оренди земельної ділянки. Термін оренди встановлено до 20.09.2006 р.

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 26.12.2007 №125/26 за договором оренди землі від 28.03.2008 в оренду строком на 5 років ОСОБА_5 передано земельну ділянку із кадастровим номером 1210100000:04:078:0009, площею 0,0054 га по фактичному розміщенню павільйону-закусочної, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15.11.2011 р. задоволено позовну заяву ОСОБА_11 до ОСОБА_5 про визнання права власності на будівлі та споруди, а саме: літ. А-1 - будівля павільйону - закусочної, у тому числі літ. А1-1 прибудова поз. 1-5 загальною площею 98,1 кв.м., літ. а ганок, літ. Б вбиральня, № 1 хвіртка, № 2 огорожа, І мостіння, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , без прийняття в експлуатацію. Рішення суду набрало законної сили та є чинним.

На підставі рішення суду, 31.01.2012 КП «ДМБТІ» зареєстровано право приватної власності ОСОБА_6 кизи на будівлі та споруди площею 98,1 кв.м., що розташовані на земельній ділянці площею 226 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 .

За інформацією, наявною у Комунальному підприємстві «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської обласної ради станом на 31.12.2012, державна реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована за ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 23.04.2012 посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Черняк М.О., за реєстром №387, зареєстрований в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним №35377780 (лист від 11.04.2023 за вих.№3484).

В подальшому заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09.12.2015 у справі №202/9116/14-ц частково задоволено позовну заяву ОСОБА_7 про визнання права власності на будівлю кафе, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 249,5 кв.м та складається з літ. А-1: 1- коридор, площею 4,1 кв.м; 2 зал, площею 144,5 кв.м; 3 сан.вузол, площею 3,3 кв.м; 4 коридор, площею 4,8 кв.м; 5 туалет, площею 2,0 кв.м; 6 туалет, площею 1,9 кв.м; 7 зал, площею 86,0 кв.м; 8 туалет, площею 2,9 кв.м. без введення в експлуатацію.

13.01.2016 р. приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенською І.Р. за ОСОБА_7 зареєстровано право власності на підставі рішення суду №202/9116/14-ц виданого 09.12.2015, видавник Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська, на будівлю кафе загальною площею 249,5 кв.м. (номер запису про речове право 12919726).

У подальшому, 15.01.2016 р. приватним нотаріусом ДМНО Кокасадзе Л.В. за ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 зареєстровано право спільної часткової власності на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: реєстр №25, виданий 15.01.2016, видавник ОСОБА_15 приватний нотаріус ДМНО (номера запису про речове право 12955956, 12955908, 12955938).

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07.07.2016 у справі №202/9116/14-ц заочне рішення від 09.12.2015 скасовано та ухвалою від 29.09.2016 позовну заяву ОСОБА_7 про визнання права власності на будівлю кафе залишено без розгляду.

Відповідно до інформації, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на 27.12.2023, встановлено, що право спільної часткової власності по 1/3 на будівлю кафе загальною площею 249,5 кв.м., опис: літ.А-1: 1-коридор, площею 41 кв.м.; 2-зал, площею 144,5 кв.м.; 3-сан.вузол площею 33 кв.м.; 4-коридор, площею 4,8 кв.м.; 5-туалет , площею 2,0 кв.м.; 6-туалет площею 1,9 кв.м.; 7-зал площею 86,0 кв.м.; 8-туалет площею 2,9 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за: - ОСОБА_2 , яке зареєстровано на підставі договору дарування, серія та номер: 7510, виданий 18.12.2021 приватним нотаріусом ДМНО Солошенко Ю.В.;

- Маграламовим Сеімуром на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 7509, виданий 18.12.2021 приватним нотаріусом ДМНО Солошенко Ю.В.;

- ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 754, виданий 27.03.2021 приватним нотаріусом ДМНО Солошенко Ю.В. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 827863812101).

Відповідно до інформації, наданої Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради (лист №10/1-46 від 30.03.2023) та згідно з даними Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва відомості щодо видачі/реєстрації дозвільних документів які надають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 відсутні.

Згідно інформацій Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 06.04.2023 №12906/5/04-36-24-13-15, від 09.06.2023 №21459/5/04-36-24-13-07 та від 07.12.2023 №47442/5/04-36-24-07-07 встановлено, що в Управлінні відсутня інформація стосовно оформлення правовстановлюючих документів на користування земельною ділянкою за кадастровим номером 1210100000:04:078:0009 по фактичному розміщенню нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказані фактичні обставини стали підставою для звернення керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра до суду.

Представник відповідача у відзиві на позов зазначив, що прокурор не обґрунтував підстави для представництва інтересів держави в суді.

Разом з тим, такі посилання є безпідставними з огляду на наступне.

Так, п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначеним законом.

Згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч. 3 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду із позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч.4 ст.56 ЦПК України).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк.Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченомустаттею 23 Закону України «Про прокуратуру», фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункти 38-39)).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 40)).

Судом встановлено, що Лівобережною окружною прокуратурою міста Дніпра, в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» на адресу Дніпровської міської ради скеровувались листи (№04/52-2303 вих-23 від 27.03.2023, №04/52-8299вих-23 від 17.10.2023, №04/52-9600вих-23 від 24.11.2023) з інформацією про встановлені факти правопорушень законодавства при реєстрації права власності та самовільному зайнятті земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 шляхом проведення державної реєстрації речових прав, а також безпідставне набуття речових прав на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер - 827863812101).

Однак, органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення прав територіальної громади на спірну земельну ділянку не вжито, що підтверджується листами Дніпровської міської ради №7/11-1120 від 09.06.2023, №7/11-2482 від 05.12.2023, окрім того, на останній запит окружної прокуратури №04/52-9600вих-23 від 24.11.2023 відповідь від Дніпровської міської ради не отримано.

26.12.2023 р. прокурор Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Коршун О. повідомив Дніпровську міську раду про прийняття рішення про звернення до суду в інтересах територіальної громади міста Дніпра.

Отже, прокурор виконав вимоги процесуальногозакону, визначив, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їхнього захисту, а також зазначив орган, який, хоч і уповноважений державою здійснювати такий захист, але у спірних правовідносинах відповідні заходи не вжив.

Розглядаючи по суті виникли правовідносини суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно достатті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначеніКонституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 12 Земельного кодексу Українипередбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, але не виключно розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність та користування громадян та юридичних осіб відноситься до повноважень міської ради.

Стаття 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»визначає, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на землю.

Згідно п. 5ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Судом встановлено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності.

Здійснення будівництва на вказаній земельній ділянці стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Правовий режим самочинного будівництва врегульовано ст. 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.

Так, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Порядок будівництва нерухомого майна врегульовано відповідними нормативними актами, а саме: законів України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015, передумовою для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна є отримання дозвільних документів у сфері містобудівної діяльності, у тому числі тих, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна та речових прав на земельну ділянку.

Прокурором, як на підставу позовних вимог, зазначено факт самочинного будівництва будівлі кафе.

Разом з тим, право власності на будівлю кафе, а саме: літ. А-1 - будівля павільйону - закусочної, у тому числі літ. А1-1 прибудова поз. 1-5 загальною площею 98,1 кв.м., літ. а ганок, літ. Б вбиральня, № 1 хвіртка, № 2 огорожа, І мостіння, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване відповідно до рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15.11.2011 р. Дане рішення суду набрало законної сили та є чинним на теперішній момент.

Частина будівлі була добудована та зареєстрована на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09.12.2015 у справі №202/9116/14-ц, яке в подальшому було скасовано.

Тобто, самочинною в даному випадку є лише добудова, а не вся будівля в цілому.

Суд звертає увагу, що згідно ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

Позивачем не надано доказів істотного порушення будівельних норм добудови, як і не виконано вимоги ст. 38 ЗУ «ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Таким чином, знесення всієї будівлі не буде відповідати принципу пропорційності та порушить законні права власників.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що предметом регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

В даному випадку, будівля кафе (торгівельного павільйону) знаходилась на спірній земельній ділянці щонайменше з 2001 року. Власники кафе користувались земельною ділянкою до 2013 року згідно договорів оренди.

При цьому, під час діючої оренди було зареєстровано право власності на будівлю кафе (Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15.11.2011 р.) та воно продовжувало функціонувати. Рішення суд про визнання права власності є діючим та не скасовано. Жодних претензій з боку місцевої влади з 2013 року (закінчення строку дії договору оренди) до власників будівлі не висувалось.

Для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має також визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)).

Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.

Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19, пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20, пункти 7.15, 7.16).

В даному випадку, відповідачами придбано нерухоме майно за цивільно-правовими угодами від попередніх власників. При цьому суд звертає увагу, що угоди відбувались після спливу тривалого часу після реєстрації прав власності. У відповідних реєстрах на момент вчинення договорів були всі необхідні записи, та відсутні обтяження.

Суд також зауважує, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, яка передбачена законом, і є можливою лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Аналогічний правовий висновок сформульовано Верховним Судом у постанові від 06.09.2021 у справі № 465/7206/18 (подібні висновки містяться також у постановах Верховного Суду від 17.08.2018 у справі № 820/3183/16, від 31.07.2018 у справі № 813/6426/14, від 06.03.2019 у справі № 814/2645/15, від 15.05.2019 у справі № 813/6423/14 та від 06.09.2021 у справі № 465/7206/18; від 26 квітня 2023 року по справі № 2-3067/11.

З урахуванням обставин справи, суд вважає, що досягнення легітимної мети (використання земельної ділянки в інтересах територіальної громади) в даному випадку можливо досягти менш обтяжливими заходами для власників нерухомого майна (укладення договору оренди земельної ділянки під існуючим нерухомим майном, визначення та стягнення суми податків на користування земельною ділянкою, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності тощо).

Таким чином, повернення земельної ділянки шляхом знесення існуючої забудови, на думку суду, окрім порушення законних прав власності відповідачів, буде надмірним та таким, що є більшими, ніж необхідно для досягнення легітимної мети.

З огляду на вказане, позовні вимоги Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про зобов`язання усунення перешкод у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою задоволенню не підлягають.

Суд не надає оцінку доводам представника відповідача щодо спливу позовної давності, оскільки відповідно до положень ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 7, 10, 12, 13, 23, 258, 259, 265, 268, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про зобов`язання усунення перешкод у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою відмовити.

Повне рішення складено 06 грудня 2024 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разіподання апеляційноїскарги рішення,якщо йогоне скасовано,набирає законноїсили післяповернення апеляційної скарги, відмови увідкритті чизакриття апеляційногопровадження абоприйняття постановисуду апеляційної інстанції занаслідками апеляційногоперегляду.

Суддя О.М. Мачуський