Ухвала

від 04.12.2024 по справі 388/2434/24

ДОЛИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 388/2434/24

провадження № 2-з/388/22/2024

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2024м. Долинська

Суддя Долинського районного суду розглянувши у м. Долинська матеріали заяви щодо досудового забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на будинок , -

Встановив:

Позивач звернувся до суду з заявою про заборону відчуження будинку на підставі наступного.

24 вересня 2007 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі Позивач (заявник)), та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (надалі Відповідач) було укладено шлюб, який був зареєстрований Відділом РАЦС Долинського районного управління юстиції Кіровоградської області, актовий запис № 115.

Вказаний шлюб розірвано 15 квітня 2010 року, актовий запис № 19.

Перебуваючи у зареєстрованому шлюбі 22 серпня 2008 року Відповідач уклала Договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений ОСОБА_4 приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області. Відповідно до вказаного договору Відповідач придбала у власність житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку загальною площею85 кв.м. за вказаною адресою. При укладенні даної угоди, Позивачем (заявником), як хловіком покупця, було подано нотаріусу письмову заяву, якою надано згоду на купівлю та дадення договору та підтверджено, що гроші, які витрачаються на придбання об`єкта ерухомосгі є спільною сумісною власністю подружжя.

24 березня 2010 року між Позивачем (заявником) та Відповідачем було укладено договір про розподіл майна подружжя, посвідчений ОСОБА_4 приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області, зареєстрований в »еєстрі за № 218. Відповідно до вказаного договору Позивачу (заявнику) перейшов у (ласність, зокрема, житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями під номером АДРЕСА_1 . Разом з тим, право власності на об`єкт нерухомості зареєстровано не було.

Після розірвання шлюбу та розподілу майна подружжя Позивачем в період 2010- 2012 року за власні кошти, до будинку було добудовано приміщення, за рахунок якого було збільшено загальну та житлову площу, а також побудовано нові господарські будівлі та споруди, зокрема, гараж-масандра, сауна, вбиральня-баня, бесідка та погріб.

У травні 2024 року Відповідач поставила Позивача (заявника) до відома, що вона є одноособовим власником житлового будинку АДРЕСА_1 , і що тільки вона має можливість розпоряджатися ним на власний розсуд, а тиждень тому заявила що має намір його продати.

Вказана інформація змусила Позивача (заявника) звернутись до адвокатів, а в подальшому і до суду з позовною заявою про визнання незаконним та скасування рішення та свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12.12.2012.

Так, під час збирання доказів та підготовки позовної заяви Позивачу (заявнику)стало відомо, що Відповідач, 05.11.2012 р. звернулась із заявою до Долинської міської ради про оформлення права власності на житловий будинок з надвірними будівлями, при цьому приховала інформацію про наявність Договору про розподіл майна подружжя від 24.03.2010 року, а в подальшому на підставі Рішення виконавчого комітету Долинської міської ради від 28.11.2012 р. № 266 оформила Свідоцтво про право власності на нерухоме майно б/н від 12.12.2012 р.

Фактично, Долинська міська рада, будучи введеною в оману Відповідачем щодо наявного Договору про розподіл майна подружжя, прийняла рішення про оформлення права власності та видала Свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Про вказані обставини Позивачу (заявнику) стало відомо лише після отримання адвокатом Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 30.09.2024 р., номер інформаційної довідки 397205702.

Відповідно до частини 1 статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Частиною 2 статті 60 Сімейного кодексу України встановлено презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а саме вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту, що передбачено частиною 1 статті 61 Сімейного кодексу України. У відповідності із нормами статей 69, 70 Сімейного кодексу України та статті 372 Цивільного кодексу України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до етапі 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. При цьому статтею 71 Сімейного кодексу України визначено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Статтею 372 Цивільного кодексу України, врегульовано поділ майна, що є у спільній сумісній власності. Так відповідно до ч. 1 ст. 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути полі чене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

Частиною 4 вказаної статті 372 ЦК України визначено, що договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності на майно, в тому числі і на житло, гарантовано статтями 41 та 47 Конституції України та статтею 321 Цивільного кодексу України.

На теперішній час між Позивачем та Відповідачем існує спір щодо визнання незаконним та скасування рішення та свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Варто зазначити, що шлюбний договір між сторонами не укладався, а домовленості щодо розподілу майна подружжя були порушені Відповідачем.

У зв`язку із наявністю спору та незаконності дій Відповідача щодо оформлення рішення та свідоцтва про право власності на нерухоме майно Позивач змушений звернутися до суду з позовними вимогами до Відповідача.

Оскільки невжиття заходів щодо забезпечення позову, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, з метою забезпечення позову вважаю необхідним накладення арештуіз забороноювідчуження, внесення увідповідний реєстрвідомостей пронакладення арештуна нерухомемайно,а самежитловий будинокза адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 149 Цивільного процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно допункту 1частини 1статті 150Цивільного процесуальногоУкраїни позовможе бутизабезпечений накладенням арештуна майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно зп.2ч.1,ч.3ст.150ЦПК Українипозов забезпечуєтьсязабороною вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

За змістом п. 1 постанови Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 2006 рокуN 9«Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» звернуто увагу судів на те, що за змістом ч. 1 ст. 151 ЦПК України єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Як передбачено ч. 6ст. 153 ЦПК Українизалежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

З матеріалів справи вбачається, що заявник оспорює право власності на будинок на підставі договору про розподіл майна подружжя.

Зважаючи на те, що позивач оспорює право власності на будинок , то відповідно невжиття заходу забезпечення позову, щодо предмету цієї заяви може істотно ускладнити ефективний захист його прав, за захистом яких він звернувся до суду.

Отже,суд дійшоввисновку,що єпідстави для задоволеннязаяви про забезпечення позову у цій справі у визначений спосіб.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 149-153, 157 ЦПК України,

Ухвалив:

Заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про заборону відчуження будинку - задовольнити.

Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту із забороною відчуження та внесення у відповідний реєстр відомостей про накладення арешіу на нерухоме майно, а саме житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований власник - ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Ухвала у частині забезпечення позову підлягає негайному виконанню.

Дата постановлення та підписання ухвали суддею 04 грудня 2024 року

Строк пред`явлення ухвали до виконання у частині забезпечення позову три роки.

Ця ухвала може бути пред`явлена до примусового виконання згідно з положеннями ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження».

Апеляційна скарга подається до Кропивницького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя С.В. Степанов