Ухвала

від 04.12.2024 по справі 201/6435/24

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 201/6435/2024

провадження 2/201/2970/2024

УХВАЛА

04 грудня 2024 року Жовтневий районний суд

міста Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Могиліною Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа управління-служба у справах дітей Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради про визначення місця проживання двох неповнолітніх дітей,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 03 червня 2024 року звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визначення місця проживання двох неповнолітніх дітей, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Справа по суті не слухалася, виносилася ухвала, розглядаються клопотання, спір по суті не вирішено.

Судом з`ясувалося, що підставою вказаного позову є те, що відповідач начебто не згодна з тим, що їх спільні неповнолітні діти: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 мешкають і повинні мешкати зі своїм батьком, позивачем ОСОБА_1 .. При цьому сторони разом не мешкають (мешкають в різних містах України), відповідачка не займається вихованням та утримання цих дітей і не зможе забезпечити якісні умови навчання та розвитку їх дітей і доцільно визначити місце мешкання дітей з батьком, залишивши їх на його утриманні та вихованні.

Але відповідачка надала заяву про фактичну згоду з позовом, відсутність будь-якого заперечення, прохання слухати справу без неї. Тобто відсутній предмету спору через не звернення позивача до неї з цим питанням.

Суд вважає можливим закриття провадження в справі, виходячи з наступного.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З`ясувавши думку учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи, роз`яснивши наслідки закриття провадження в справі, зважуючи на вище вказані обставини і на те, що вказане не порушує інтереси учасників справи та інших осіб, суд вважає можливим закриття провадження в справі, оскільки, дійсно позивач зазначає, що саме і тільки він займається утриманням і вихованням їх дітей, відповідач начебто не згодна з тим, що їх спільні неповнолітні діти: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешкають і повинні мешкати зі своїм батьком, позивачем ОСОБА_1 .. При цьому сторони разом не мешкають, відповідачка не займається вихованням та утримання цих дітей і не зможе забезпечити якісні умови навчання та розвитку їх дітей і доцільно визначити місце мешкання дітей з батьком, залишивши їх на його утриманні та вихованні.

Але матеріалами справи не підтверджується вказане твердження позивача, так як згідно висновку № 5/6 від 30 вересня 2024 року органу опіки і піклування Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради мати вказаних неповнолітніх дітей ОСОБА_2 постійно спілкується зі своїми дітьми, заперечень проти позову немає, спір між нею і батьком дітей щодо визначення місця проживання ОСОБА_5 і Данила відсутній. Саме через це складено висновок про не доцільність визначення місця мешкання вказаних дітей.

Відповідачка надала суду заяву про фактичну згоду з позовом, відсутність будь-якого заперечення, прохання слухати справу без неї. Тобто відсутній предмету спору через не звернення позивача до неї з цим питанням.

В матеріалах справи на час звернення позивача до суду відсутнє звернення сторін до органу опіки і піклування з цим питанням та що їм було відмовлено чи рекомендовано звернутися до суду тобто фактично виникнення спору.

Отже не було до судового врегулювання спору, що прямо протирічить ЦПК України. Таким чином, станом натепер відсутній предмет спору, що свідчить про можливість закриття провадження в справі.

Відповідач (як і позивач) не визнаний особою безвісно відсутньою та оголошення померлим, не позбавлений батьківських прав щодо їх дітей та не звільнений від обов`язків щодо її виховання.

Інтереси синів сторін не порушені, тому як відповідач не відмовляв позивачеві у мешканні дітей з ним, утриманні та вихованні ним їх синів самостійно; до відповідача позивач не звертався з такою розмовою чи пропозицією та жодних доказів про не надання чи небажання надати згоду позивачем до матеріалів справи не долучено, також відсутні свідки, які можуть підтвердити саме відмову відповідача у наданні вказаної згоди.

Третя особа зазначає, що відсутній спір щодо місця мешкання цих двох неповнолітніх дітей сторін та мешкання їх з батьком.

Таким чином, спору щодо визначення місця мешкання двох неповнолітніх дітей у сторін наразі немає.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ст. 4 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ЦПК України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Під предметом позову розуміється певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Тому, за вказаних обставин провадження № 2/201/2970/2024 у справі № 201/6435/24 про визначення місця мешкання двох неповнолітніх дітей підлягає закриттю.

При цьому суд керується також і тим, що п. 6 ч. 3 ст. 175 ЦПК України вказує як на обов`язкову вимогу відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо таке проводилося, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Отже, з огляду на зазначене, фактично наразі відсутній предмет спору.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких грунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Відповідно доч.1-3 ст.12ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин суд приходить до висновку, що дана ухвала повною мірою обгрунтована, є зрозумілою учасникам справи та в ній належним чином зазначені підстави, на яких вона грунтується.

Також суд зазначає, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. У зв`язку з наведеним, закриття провадження в справі з підстав, передбачених законом, не є порушенням права на справедливий судовий захист.

Слід звернути увагу і на те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. При цьому, Європейський суд з прав людини зазначив, що немає порушення права на доступ до правосуддя, якщо заявники не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи.

При цьому суд звертає увагу на вимогистатті 121 ЦПК Українипро те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи.

Згідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07 липня 1989 рокуу справі «Юніон АліментаріяСандерс С.А. проти Іспанії» заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany)).

Приймаючи до уваги вказане, суд приходить до висновку про те, що вказане закриття провадження не порушує інтереси учасників справи та інших осіб, тому суд вважає можливим провадження по справі закрити.

На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 255, ст. 256, 258-261, 353, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа управління-служба у справах дітей Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради про визначення місця проживання двох неповнолітніх дітей закрити.

Ухвала набрала законної сили 04 грудня 2024 року.

Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя -