Рішення

від 06.12.2024 по справі 202/8411/23

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 202/8411/23

Провадження № 2/202/204/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2024 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі судді Михальченко А.О.

секретар судового засідання Пономаренко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 202/8411/23

за позовом

ОСОБА_1

до

ОСОБА_2

Третя особа, яка не заявила самостійних вимог щодо предмету спору

Донецька обласна прокуратура

про поділ майна подружжя, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

10.05.2023 ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, згодом збільшивши свої позовні вимоги, які мотивувала тим, що з 10.12.2002 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 . Від шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З 01.12.2021 сімейне життя між нею та відповідачем фактично припинено.

Під час подружнього життя ними було придбано майно, у зв`язку з чим просить суд визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , автомобіль MAZDA СХ- 5, номер шасі (кузов, рами) НОМЕР_1 , чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2013 року випуску; поділити спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; поділити спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку автомобіля MAZDA СХ-5, номер шасі (кузов, рами) НОМЕР_1 , чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2013 року випуску; припинити право власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на земельну ділянку площею 0,0160 га, кадастровий номер 1412900000:00:01:0465, земельну ділянку площею 0.1000 га, кадастровий номер 1412900000:00:011:0464, житловий будинок з допоміжними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 ; визнати особистою власністю ОСОБА_1 , земельну ділянку площею 0,0160 га, кадастровий номер 1412900000:00:01:0465, земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 1412900000:00:011:0464, житловий будинок з допоміжними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 (два а); визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 1/2 частку головного корпусу літ. А (інв. № 009), загальною площею 2694,5 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_3 та поділити спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнавши за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на 1/4 частку головного корпусу літ. А (інв. № 009), загальною площею 2694,5 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_3 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість сплаченого судового збору у сумі 5 158,95 грн.

12.05.2023 ухвалою суду вжиті заходи забезпечення позову за заявою позивача.

15.05.2023 позовна заява залишена без руху.

12.06.2023, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, по справі відкрите загальне позовне провадження, відповідачу встановлений строк для подання відзиву на позов.

23.06.2023 від відповідача надійшов відзив на позов у якому він зазначив, що позовні вимоги визнає у повному обсязі.

22.08.2023 підготовче провадження по справі закрито, справа призначена до судового розгляду по суті.

16.11.2023 до участі у справі залучена третя особа Донецька обласна прокуратура.

21.12.2023 через підсистему «Електронний суд» від третьої особи надійшли пояснення щодо позову з яких випливає, що Донецька обласна прокуратура заперечує проти задоволення позову з наступних підстав.

СВ 2 управління (з дислокацією у м. Маріуполі) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 2202204000000104 від 16.06.2022 за ч. 1 ст. 111 КК України в якому ОСОБА_2 повідомлено про підозру.

За результатами досудового розслідування 20.03.2023 до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська спрямовано обвинувальний акт за ч. 1 ст. 111 КК України стосовно ОСОБА_2 .

Під час досудового розслідування зазначеного провадження, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання передбаченого за ч. 1 ст. 111 КК України, 17.03.2023 ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська по справі № 201/3172/23 накладено арешт на право користування, відчуження та розпорядження майном, яке належить підозрюваному ОСОБА_2 .

У подальшому, ОСОБА_1 , яка є дружиною ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовами про розірвання шлюбу (справа № 202/6426/23) та розподіл майна подружжя (справа № 202/8411/23).

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15.06.2023 у справі № 202/6426/23 позовну заяву ОСОБА_1 про розірвання шлюбу визнано неподаною та повернуто позивачу.

У справі № 202/8411/23 ОСОБА_1 просить розділити майно на яке накладено арешт у межах кримінального провадження № 2202204000000104.

У позові про розподіл майна подружжя відсутні відомості про звернення ОСОБА_1 з заявами та клопотаннями до суду, органів прокуратури та слідчого про скасування арешту майна, яке вона вважає належним їй, у межах кримінального провадження № 2202204000000104.

Позивачка просить визнати спільною сумісною власністю подружжя, поділити та визнати за нею у відповідних частках майно, яке на праві власності належить ОСОБА_2 .

Однак, розгляд питання про приналежність майна у межах справи № 202/8411/23 про поділ майна подружжя прямо спрямований на виведення з під арешту та уникнення ОСОБА_2 можливої конфіскації майна, як виду покарання, передбаченого за ч. 1 ст. 111 КК України, у межах кримінального провадження № 2202204000000104.

Позов ОСОБА_1 подано вже після накладення арешту на майно чоловіка.

ОСОБА_2 обвинувачується у скоєнні особливо тяжкого кримінального правопорушення, санкція якого передбачає додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Оскільки вимоги у цій справі спрямовані на виведення майна з-під дії заходів забезпечення кримінального провадження, що не узгоджується із завданням цивільного судочинства, необхідно відмовити у задоволенні позову (аналогічні висновки викладені в ухвалі Верховного Суду від 13.03.2023 у справі № 161/19652/21).

Також зазначили, що якщо арешт на майно накладено у порядку, передбаченому КПК України, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право власності, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право оскаржити такі дії та звернутися до суду про скасування арешту лише у порядку кримінального судочинства. І такий порядок захисту прямо передбачений нормами КПК України і є ефективним (правові позиції, Великої Палати Верховного Суду у постановах від 24.04.2018 у справі № 202/5044/17, від 28.11.2018 у справі № 636/959/16-ц, від 12.12.2018 у справі № 640/17552/16-ц, від 27.03.2019 у справі №202/1452/18. Враховуючи викладене, вважають, що суд у межах цивільного судочинства не вправі підміняти собою суд у кримінальному судочинстві та звільняти майно з-під такої конфіскації, у тому числі шляхом визнання права на таке майно за іншими особами чи поділу такого майна.

Стосовно відсутності підстав визнавати майно особистою власністю дружини.

Так, ОСОБА_1 заявлено вимоги про припинення права власності ОСОБА_2 та визнання її особистою власністю земельної ділянки площею 0,0160 га, кадастровий номер 1412900000:00:01:0465, земельної ділянки площею 0.1000 га, кадастровий номер 1412900000:00:011:0464, житлового будинку з допоміжними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивачка стверджує, що зазначене майно загальною оціночною вартістю 218 500 грн придбано 06.08.2020 (під час шлюбу) виключно за кошти отримані від продажу 25.01.2016 (також під час шлюбу) належної їй квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_4 .

При цьому, вартість проданої у 2016 році квартири за договором становила 114 000 грн, доказів, що гроші отримані від продажу квартири під час шлюбу є належними ОСОБА_1 особисто не надано.

У свою чергу положення ч. 3. ст. 57 СК України не можуть бути застосовано, оскільки придбання будинку та земельних ділянок здійснено ОСОБА_2 у 2020 році, а не позивачкою, про що свідчать договори.

Шлюбні відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не припинено (ухвала Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15.06.2023 у справі № 202/6426/23).

Доводи про те, що будинок та земельні ділянки розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , придбані у 2020 році, необхідно визнати власністю ОСОБА_1 внаслідок придбання його за кошти від продажу належній їй квартири у 2016 році, є неспроможними. Правочин з продажу квартири ОСОБА_1 вчинено у шлюбі та отримані за ним кошти є спільною сумісною власністю подружжя.

Вимоги ОСОБА_1 про припинення права власності ОСОБА_2 та визнання майна її особистою власністю порушують приписи ст. 365 ЦК України, ч. ч. 3, 4 ст. 71 СК України.

ОСОБА_1 не визначена вартість майна, право на яке вона вимагає припинити, та не внесено вартість цієї частки на депозитний рахунок суду.

У цій справі позивачка також просила поділити спільне майно подружжя визнавши за нею право власності на 1/2 автомобіля MAZDA СХ-5.

Автомобіль є неподільною річчю.

Неправомірно допускати можливість для співвласниці у спільній сумісній власності вимагати у майбутньому зняття арешту з неподільної речі в цілому чи навіть допускати конструкцію зняття арешту із «частки в спільній сумісній власності».

У разі визнання права спільної сумісної власності на неподільну річ права та інтереси іншого співвласника у мають захищатися шляхом виплати компенсації. Близька за змістом позиція міститься у постанові Верховного Суду від 07.11.2022 у справі № 725/7187/19.

При цьому, прохальна частина позову не містить вимог щодо встановлення судом ідеальних часток подружжя на автомобіль без реального поділу і залишення автомобіля у спільній частковій власності подружжя. З огляду на викладене, просили суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Повідомлена належним чином про час та місце судового розгляду позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася. Надала заяву про розгляд справи без її участі.

Відповідач ОСОБА_2 про час та місце судового розгляду повідомлений судовими повістками, які вручені йому адміністрацією установи виконання покарань у якій він знаходиться під вартою.

Представник третьої особи у судовому засіданні доводи письмових пояснень щодо позову підтримав та просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши учасника судового розгляду, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

10.12.2002 відділом реєстрації актів громадянського стану Краматорського МУЮ зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про що зроблено запис №1054, що підтверджується копією свідоцтва про одруження НОМЕР_3 від 10.12.2002.

Станом на 06.12.2024 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не розірваний.

Від подружнього життя сторони мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_4 від 28.03.2003.

28.03.2008 року подружжям ОСОБА_2 ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу посвідченого державним нотаріусом Першої краматорської ДНК Фареником О.О. за №22717, придбано однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

06.08.2020 на підставі договорів купівлі-продажу посвідчених державним нотаріусом Першої краматорської ДНК Фареником О.О. за №2-1898 та №2-1900, придбано земельну ділянку площею 0,0160 га, кадастровий номер 1412900000:00:01:0465, земельну ділянку площею 0.1000 га, кадастровий номер 1412900000:00:011:0464, житловий будинок з допоміжними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 .

17.02.2016 на підставі рішення ТОВ «Дмитрол» ОСОБА_2 також набув право власності на частину головного корпусу літ. А (інв. № 009), загальною площею 2694,5 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_3 . Право власності зареєстровано 18.02.2016.

11.03.2014 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на автомобіль MAZDA СХ-5, номер шасі (кузов, рами) НОМЕР_1 , чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2013 року випуску, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію транспортного засобу.

Приписами ст.60 Сімейного кодексу України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільноїсумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. (ст.69 СК України)

Згідно ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частинами першою, третьою статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 369, 372ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Майно, щоє у спільній сумісній власності може бути поділено між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної її вартості на час розгляду справи.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Відповідно доч.ч.1,2ст.89ЦПК Українисуд оцінюєдокази засвоїм внутрішнімпереконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивному табезпосередньому дослідженнінаявних усправі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином судом встановлено, що до майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя відноситься: однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,0160 га, кадастровий номер 1412900000:00:01:0465, земельна ділянка площею 0.1000 га, кадастровий номер 1412900000:00:011:0464, житловий будинок з допоміжними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 .

Щодо частини головного корпусу літ. А (інв. № 009), загальною площею 2694,5 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_3 та автомобілю MAZDA СХ-5, номер шасі (кузов, рами) НОМЕР_1 , чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2013 року випуску, суд зазначає, що належність вказаного майна до спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не знайшла свого підтвердження у наданих суду доказах, оскільки зі свідоцтва про державну реєстрацію транспортного засобу неможливо встановити підставу виникнення права власності у ОСОБА_2 (дарунок, купівля, міна тощо), а з рішення ТОВ «ДМИТРОЛ» неможливо встановити коли саме ОСОБА_2 став учасником ТОВ «ДМИТРОЛ», що позбавляє суд можливості встановити час здійснення внеску у статутний капітал і призводить до того, що передання ОСОБА_2 частини виробничого приміщення, належного ТОВ «ДМИТРОЛ», яка пропорційна частці у статутному капіталі, не підтверджує, що вказане майно придбано за спільні сумісні кошти подружжя у період шлюбу.

Виходячи з рівності часток при поділі спільного сумісного майна подружжя згідно ч.1 ст.70 СК України, вищевказане майно подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підлягає поділу наступним чином визнання за ОСОБА_1 права власності на частку: однокімнатної квартира за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки площею 0,0160 га, кадастровий номер 1412900000:00:01:0465, земельної ділянка площею 0.1000 га, кадастровий номер 1412900000:00:011:0464, житлового будинку з допоміжними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 .

При цьому суд відхиляє вимоги позивача про припинення права власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на земельну ділянку площею 0,0160 га, кадастровий номер 1412900000:00:01:0465, земельну ділянку площею 0.1000 га, кадастровий номер 1412900000:00:011:0464, житловий будинок з допоміжними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 та визнання вказаного майна особистою власністю ОСОБА_1 , оскільки правочин з продажу квартири ОСОБА_1 вчинено у шлюбі та отримані за ним кошти є спільною сумісною власністю подружжя, а доводи про те, що будинок та земельні ділянки розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , придбані у 2020 році, внаслідок придбання його за кошти від продажу належній їй квартири у 2016 році, є такими, що суперечать приписам ст. 365 ЦК України, ч. ч. 3, 4 ст. 71 СК України.

Суду не надано доказів, що житловий будинок та земельні ділянки ОСОБА_1 придбала за особисті кошти.

Щодо доводів третьої особи про неможливість вирішення питання про поділ майна подружжя у зв`язку з тим, що на нього накладено арешт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч.1 ст.111 КК України, санкція якої передбачає конфіскацію, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 41Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (KRYVITSKAANDKRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Згідно ч.5 ст.170 КПК України, у випадку, передбаченому п.3 ч.2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації.

Відповідно до ст.59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає у примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.Конфіскаціямайна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК України. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.

Згідно з ч.10 ст.170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому КПК України порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

У даній справі судом встановлено, що ОСОБА_2 є обвинуваченим у кримінальному провадженні №22022040000000104 за ч.1 ст.111 КК України, яка передбачає покарання у виді конфіскації майна.

ОСОБА_2 є титульним власником спільного майна подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а саме: однокімнатної квартира за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки площею 0,0160 га, кадастровий номер 1412900000:00:01:0465, земельної ділянка площею 0.1000 га, кадастровий номер 1412900000:00:011:0464, житлового будинку з допоміжними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 .

Крім того, судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17.03.2023 на майно ОСОБА_2 накладено арешт у межах кримінального провадження №22022040000000104 від 16.06.2022, тобто не на вказаного майна, а на все майно, титульним власником якого є відповідач.

Звертаючись до суду ОСОБА_1 не заявляла позовних вимог щодо зняття арешту з майна, а просила суд поділити спільне майно подружжя.

Таким чином, накладення арешту на спільне майно подружжя у кримінальному провадженні відносно одного з подружжя не позбавляє іншого з подружжя права звернення до суду з позовом про поділ майна подружжя, оскільки відповідно до статті 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає у примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого, а не його дружини/чоловіка.

Поділ майна подружжя не порушує право держави на конфіскацію майна ОСОБА_2 у разі його засудження за ч.1 ст.111 КК України, як покарання за вироком суду.

Посилання третьої особи на правові позиції ВС викладені у правових позиціях, Великої Палати Верховного Суду у постановах від 24.04.2018 у справі № 202/5044/17, від 28.11.2018 у справі № 636/959/16-ц, від 12.12.2018 у справі № 640/17552/16-ц, від 27.03.2019 у справі №202/1452/18, є нерелевантними до фактичних обставин даної справи, оскільки вказані правові позиції сформовані щодо питання витребування майна, на яке накладено арешт у кримінальному провадженні, особою, яка вважає себе власником такого майна, а не поділу майна подружжя.

Щодо посилання на правову позицію Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 723/826/19 у якій вказано, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, суд зазначає, що вона також є нерелевантною до обставин даної справи, оскільки у справі №723/826/19 було встановлено, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Тобто, у справі №723/826/19 позов було ініційовано з метою ухилення від сплати боргу кредитору, оскільки «відновлюючи подружні відносини та скасовуючи заочне рішення суду про розірвання шлюбу, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 діяли недобросовісно, що є зловживанням правом. Майно, що є предметом поділу, вибуло з власності боржника у законний спосіб - на підставі акту та постанови про передачу майна в рахунок погашення боргу. Спірне майно з часу його передачі державним виконавцем кредитору - ОСОБА_2 , відповідно до постанови та акту від 16 грудня 2019 року за іншим спором, втратило статус спільного майна подружжя, вибуло з власності боржника, так само як із власності «відновленого подружжя» на підставі виконавчих дій, тобто у спосіб, передбачений законом, а тому не може бути предметом поділу».

У даній справі судом не встановлено обставин, які б давали підстави стверджувати, що позивач діє недобросовісно. Крім того, позовних вимог про зняття арешту не заявлено.

Враховуючи викладене, за встановлених судом обставин справи, суд відхиляє доводи третьої особи про неможливість вирішення питання про поділ майна подружжя.

За вищенаведених обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

В порядку статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з урахуванням ціни позову та пропорційно задоволеним позовним вимогам, стягненню з ОСОБА_1 на користь держави підлягають витрати по сплаті судового збору у сумі 7669,55 грн. (ціна позову 766955,00 грн).

На підставівикладеного,керуючись ст.ст.4,10,12,76,141,263-265,280-281ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ):

-однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ;

-земельну ділянку, площею 0,0160 га, кадастровий номер 1412900000:00:01:0465, за адресою: АДРЕСА_2

-земельну ділянку площею 0.1000 га, кадастровий номер 1412900000:00:011:0464, за адресою: АДРЕСА_2 а

-житловий будинок з допоміжними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) право власності на частину:

-однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 ;

-земельної ділянки, площею 0,0160 га, кадастровий номер 1412900000:00:01:0465, за адресою: АДРЕСА_2

-земельної ділянки, площею 0.1000 га, кадастровий номер 1412900000:00:011:0464, за адресою: АДРЕСА_2

-житлового будинку з допоміжними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 .

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь держави судовий збір у сумі 7669,55 грн (сім тисяч шістсот шістдесят дев`ять грн 55 коп.)

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності до абз. 2 ч. 1 ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Датою рішення, у відповідності до ч.5 ст. 268 ЦПК України та правової позиції ОП КЦС ВС у справі 1519/2-5034/11 від 05.09.2022, є дата складання повного судового рішення.

Повний текст рішення суддя склав 06.12.2024

Суддя А. О. Михальченко