Рішення

від 03.12.2024 по справі 205/6600/24

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

03.12.2024 Єдиний унікальний номер 205/6600/24

Провадження № 2/205/3061/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2024 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді - Терещенко Т.П.,

за участю секретаря судового засідання Мадьонової Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Кривий Ріг Цемент» про визнання незаконним і скасування наказу про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення та наказу про припинення трудового договору,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ОСОБА_2 звернулась до суду з вищевказаною позовною заявою, мотивуючи свої вимоги тим, що на підставі наказу (розпорядження) №56-пр від 11 лютого 2022 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду фахівця з закупок технічних послуг відділу закупок технічних послуг ПрАТ «Кривий Ріг Цемент» з 14 лютого 2022 року. Позивач має сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якого виховує сама. В травні 2022 року вона виїхала разом з сином до Німеччини у зв`язку з військовими діями на території України, де перебуває по теперішній час та періодично відвідує Україну. У період з 15 серпня 2022 року по 16 квітня 2023 року (крім періоду з 06 березня 2023 року по 15 березня 2023 року) вона перебувала у відпустках без збереження заробітної плати на період дії військового стану на підставі ч. 3 ст. 12 ЗУ №2136-ХІ від 15 березня 2022 року. У період з 06 березня 2023 року по 15 березня 2023 року вона перебувала у додатковій соціальній відпустці на підставі ч. 1 ст. 19 ЗУ «Про відпуски». Заяви про відпустки вона надсилала відповідальному працівнику ПрАТ «Кривий Ріг Цемент» через мобільний додаток «Viber». 03 квітня 2023 року відповідачем їй було надіслано через мобільний додаток «Viber» попередження про необхідність приступити до роботи з 17 квітня 2023 року, а під час телефонної розмови вона повідомила відповідальному працівнику відповідача про неможливість 17 квітня 2023 року приступити до роботи, оскільки їй потрібен час для вирішення усіх документальних питань, пов`язаних з виїздом з Німеччини. 14 квітня 2023 року вона надіслала у «Viber» працівнику відділу кадрів відповідача чергову заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати на період з 17 квітня 2023 року по 18 травня 2023 року. Однак відповідачем прийнято рішення про накладення на неї дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, яке оформлене наказом №066 від 17 квітня 2023 року, на підставі якого було видано наказ №13-зв від 18 квітня 2023 року про припинення трудового договору з нею, а вказані накази їй були направлені через мобільний додаток «Viber». Посилається, що відповідачем було порушено вимоги ч. 3 ст. 184, ч. 1 ст. 149 КЗпП України. У зв`язку з чим представник позивача звернулась до суду з цією позовною заявою в якій просила визнати незаконним і скасувати наказ про накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, також визнати незаконним і скасувати наказ про припинення з позивачем трудового договору та покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 травня 2024 року прийнято до розгляду позовну заяву в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представником відповідача ОСОБА_4 у системі «Електронний суд» було сформовано відзив на позовну заяву, в якому просив позовні вимоги залишити без задоволення. В обґрунтування зазначивши, що наказом від 11 лютого 2022 року №56-пр ОСОБА_1 було прийнято на роботу з 14 лютого 2022 року. З 15 серпня 2022 року вона перебувала за кордоном з використанням відпусток без збереження заробітної плати на період дії воєнного стану на підставі ч. 3 ст. 12 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року. Надалі відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_1 продовжувались на підставі ч. 4 ст. 12 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» тривалістю 90 календарних днів ( з 15 серпня 2022 року по 12 листопада 2022 року), як внутрішньо переміщеної особи або працівника, який виїхав за кордон у відповідності до вказаної статті. З 14 листопада 2022 року по 03 березня 2023 року перебувала у відпустці без збереження заробітної плати на період дії воєнного стану на підставі ч. 3 ст. 12 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». 03 квітня 2023 року товариством через месенжер «Viber» було надіслано ОСОБА_1 попередження про необхідність стати до роботи після закінчення відпустки без збереження заробітної плати строком з 16 березня 2023 року по 16 квітня 2023 року, тобто вже 17 квітня 2023 року (лист директора служби закупок від 03 квітня 2023 року). 14 квітня 2023 року о 18 год. 30 хв., після завершення робочого дня товариства, ОСОБА_1 за допомогою месенжеру «Viber» надіслала на номер телефону працівника відділу кадрів фото заяви про надання їй відпустки без збереження заробітної плати з 17 квітня 2023 року по 18 травня 2023 року, яку було залишено без задоволення, оскільки ч. 3 ст. 12 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено право, а не обов`язок роботодавця надавати відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку. 17 квітня 2023 року протягом робочого дня працівники товариства намагались з`ясувати причину відсутності позивача на роботі, натомість ОСОБА_1 без пояснення причин надсилає фотокопію заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати, яка на погоджена керівником. Вказує, що ОСОБА_1 використала максимально допустимі терміни відпустки без збереження заробітної плати, визначені ч. 2 ст. 84 КЗпП України, ч. ч. 3, 4 ст. 12 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», та відсутня на роботі впродовж робочого дня без поважних причин (прогул). Товариством прийнято наказ про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України № 066 від 17 квітня 2023 року, на підставі якого винесено наказ №13-зв від 18 квітня 2023 року про припинення трудового договору з ОСОБА_1 18 квітня 2023 року об 11 год. 52 хв. в месенжері «Viber» працівником відповідача було надіслано позивачу сканкопію наказу від 17 квітня 2023 року № 066 та наказ від 18 квітня 2023 року №13-зв. Зауважує, що факт отримання копій наказів підтверджує їх наявність в якості додатків до позовної заяви ОСОБА_1 про поновлення на роботі у цивільній справі №205/4659/23. На поштову адресу ОСОБА_1 товариством було надіслано лист від 18 квітня 2023 року №5216, яким їй повідомлено про необхідність отримання трудової книжки, оскільки їм невідома адреса її фактичного проживання. Оскільки позивач отримала оскаржувані накази 18 квітня 2023 року строк звернення до суду не може бути поновлений судом і пропущення такого строку звернення до суду є окремою і обов`язковою підставою для відмови.

Від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи без її участі.

Представник відповідача надав суду клопотання в якому просив розглянути справи без його участі та заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у заявах по суті справи.

Відповідно до вимог ч. 2 ст.247ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши письмові матеріали справи, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов таких висновків.

Положеннями ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч. 1 ст.13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України №00040890892, який сформовано 09 серпня 2023 року, у ОСОБА_1 народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а відомості про батька записані відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України ОСОБА_5 (а. с. 11-12).

Матеріалами справи підтверджено, що на підставі наказу №56-пр ПрАТ «Кривий Ріг Цемент» від 11 лютого 2022 року, ОСОБА_1 було прийнято на роботу з 14 лютого 2022 року на посаду фахівця з закупок технічних послуг відділу закупок технічних послуг (а. с. 13).

З наявної в матеріалах справи копії наказу ПрАТ «Кривий Ріг Цемент» №066 від 17 квітня 2023 року про накладання дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення судом встановлено, що визнано для ОСОБА_1 , фахівця з закупок технічних послуг відділу закупок технічних послуг, робочий день 17 квітня 2023 року днем прогулу без поважних причин; за грубе порушення трудової дисципліни застосовано до неї згідно з п. 2 ст. 147 КЗпП дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з роботи за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП (за прогули без поважних причин); звільнення за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП провести без попереднього погодження з первинною профспілковою організацією, на підставі діючого на період дії воєнного стану обмеження застосування норми 43 КЗпП України (а. с. 14).

Також судом встановлено, що на підставі наказу ПрАТ «Кривий Ріг Цемент» №13-зв від 18 квітня 2023 року ОСОБА_1 було звільнено з 18 квітня 2023 року за прогул без поважних причин (п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України) (а. с. 15).

В матеріалах справи також наявні витяги з наказів про надання ОСОБА_1 відпустки без збереження з/п працівнику, який виїхав за кордон на підставі ч. 4 ст. 12 ЗУ №1236-ІХ від 15 березня 2022 року: №881-в від 13 серпня 2022 року на період від 15 серпня 2022 року по 12 листопада 2022 року; №1254-в від 14 листопада 2022 року на період від 14 листопада 2022 року по 14 грудня 2022 року; №1442-в від 15 грудня 2022 року на період від 15 грудня 2022 року по 14 січня 2023 року; №10-в від 13 січня 2023 року на період від 15 січня 2023 року по 15 лютого 2023 року; №40-в від 15 лютого 2023 року на період від 16 лютого 2023 року по 28 лютого 2023 року; №48-в від 27 лютого 2023 року на період від 01 березня 2023 року по 03 березня 2023 року, а також додаткової соціальної відпустки на підставі ч. 1 ст. 19 «Про відпустки» на період від 06 березня 2023 року по 15 березня 2023 року; №61-в від 15 березня 2023 року на період від 16 березня 2023 року по 16 квітня 2023 року (а. с. 16-22).

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною 2 статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно із ст. 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Встановлений ст. 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Вирішуючи вказаний спір, суд зауважує, що строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (ч. 3 ст. 267 ЦК України). Такий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 02 грудня 2020 року по справі №751/1198/18.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що у позовній заяві та відзиві на позовну заяву обидві сторони посилаються на перебування позивача за межами України, направлення позивачем заяв на відпустку та отримання ОСОБА_1 копій наказів про відпустку, у тому числі оскаржуваних наказів у месенжері «Viber» 18 квітня 2023 року.

Вказані обставини також підтверджуються тим, що серед долучених до матеріалів позовної заяви документів наявні також копії оскаржуваних позивачем наказів.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 7 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (в редакції від 19 липня 2022 року, яка діяла на час звільнення позивача) у період дії воєнного стану порядок організації діловодства з питань трудових відносин, оформлення і ведення трудових книжок та архівного зберігання відповідних документів у районах активних бойових дій визначається роботодавцем самостійно, за умови забезпечення ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці. У період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.

Крім того, суд також враховує, що на розгляді в Ленінському районному суді м.Дніпропетровська перебуває цивільна справа №205/4679/23 за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «Кривий Ріг Цемент» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито ухвалою від 17 травня 2023 року. Оскільки позовні вимоги у цій цивільній справі є взаємопов`язаними із вимогами у справі №205/4679/23, та розгляд позовних вимог у справі №205/6600/24 має передувати вирішенню до вимог у справі №205/4679/23, то ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська було задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 і зупинено провадження у цивільній справі №205/4679/23 до набрання законної сили рішенням у цивільній справі №205/6600/24.

Сукупний аналіз встановлених під час судового розгляду обставин та положень діючого законодавства України свідчить про те, що позивач ОСОБА_1 звернулась до суду 24 травня 2024 року з позовною заявою про скасування наказів від 17 та 18 квітня 2023 року після закінчення строку, встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Також суд врахував ту обставину, що ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року №540-ІХ КЗпП України було доповнено главою ХІХ «Прикінцеві положення», в якій зазначено, що під час дії карантину, встановленого кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19) строки, визначені статтею 233 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину.

Тлумачення наведених норм закону свідчить про те, що запровадження на всій території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі №580/4684/22.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року №211 визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.

При цьому, постановою Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27 червня 2023 року №651 було відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, з 30 червня 2023 року на території України не діє карантин, який був встановлений відповідною постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року №211.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 30 листопада 2006 року у справі «Красношапка проти України» вказано, що робітник, який вважає себе незаконно звільненим роботодавцем, має значний особистий інтерес в отриманні судового рішення щодо правомірності такої міри.

Також у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.

Стаття 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошує рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Проте, суд зазначає, що позивач та її представник не звертались до суду з відповідним клопотанням про поновлення строку на звернення до суду з обґрунтовуванням поважних причин пропуску такого строку на звернення до суду.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, проаналізувавши обставини справи та наявні в матеріалах докази, суд дійшов висновку, що оскільки позивачем пропущений встановлений ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду, тому заявлений позов не підлягає задоволенню.

За змістом статті 141 ЦПК України, враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати слід віднести за рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. 43, 129 Конституції України, ст. 40, 233, 234, КЗпП України, ст. ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 206, 223, 247, 259, 263-265, 273, 280, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Кривий Ріг Цемент» про визнання незаконним і скасування наказу про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, та наказу про припинення трудового договору відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Кривий Ріг Цемент», код ЄДРОПУ 00292923, місцезнаходження: 49044, м. Дніпро, вул. Барикадна, буд. 15-А.

Суддя: Т.П. Терещенко