Постанова

від 28.11.2024 по справі 405/239/22

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 листопада 2024 року м. Кропивницький

справа № 405/239/22

провадження № 22-ц/4809/1660/24

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Карпенка О. Л., Чельник О. І.,

секретар судового засідання Діманова Н. І.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ;

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ;

треті особи: Орган опіки та піклування Костянтинівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, Управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради, Орган опіки та піклування Кропивницької міської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25 вересня 2024 року у складі головуючого судді Шевченко І. М.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позову, зустрічного позову і рішення суду першої інстанції.

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Костянтинівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, про визначення місця проживання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що від шлюбу з відповідачем мають малолітню доньку ОСОБА_4 , яка знаходиться на утриманні позивачки та проживає за її фактичною адресою: АДРЕСА_1 (орендоване житло).

Крім того, ОСОБА_1 від іншого шлюбу має сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який також проживає з нею та має гарні відносини з сестрою.

Сімейне життя з відповідачем не склалося, оскільки сторони мають протилежні погляди на шлюб та піклування один про одного та їх дитину.

Відповідач дозволяє собі виражатися образливо відносно неї, створює конфліктні ситуації. Вона, в свою чергу, створила належні умови для проживання, виховання та розвитку доньки, не вчиняє перешкод батькові у спілкуванні з дитиною, для унеможливлення в майбутньому маніпулювати місцем проживання дитини.

Враховуючи те, що між сторонами існує конфліктна та загострена ситуація, позивач вважає за необхідне визначити місце проживання доньки з нею, а тому вимушена звернутись до суду з цим позовом.

15 серпня 2022 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на стороні позивача: Орган опіки та піклування Кропивницької міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що шлюб сторін був щасливим, однак восени 2021 року ОСОБА_2 дізнався про те, що у дружини з`явився інший чоловік. Він намагався зберегти родину, адже мав справжні сильні почуття до дружини, вбачав велику цінність у родині яку створив, як на той час, так і досі любить дітей. Однак, розуміючи що його намагання врятувати родину від розпаду не принесли бажаних результатів, відверто вирішив поспілкуватися з відповідачем з приводу залишення їх доньки ОСОБА_4 проживати з батьком, адже щиро вважав, що переїзд її до іншого міста та проживання з незнайомим дитині чоловіком (обранцем відповідача за зустрічним позовом) негативно впливатиме на доньку.

Дружина потай зібрала частину речей та разом з дітьми зникла у невідомому йому напрямку.

Протягом досить тривалого часу він не міг спілкуватися з донькою, адже вона не повідомляла про місце її перебування, на телефонні дзвінки не відповідала, а коли почала відповідати, то не давала можливості поговорити з донькою, лише висловлювала образи та своє невдоволення.

Під час проживання дитини з матір`ю він мав суттєві перешкоди у спілкуванні з донькою.

Після повномасштабного вторгнення рф до України, запросив дружину та дітей проживати до міста Кропивницького, за власним бажанням донька залишилася проживати з ним.

Наразі, ним створено всі належні умови для виховання та утримання доньки. Вважає, що визначення місця проживання дитини з батьком відповідатиме її якнайкращим інтересам.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19 вересня 2022 року зустрічний позов об`єднано в одне провадження з первісним позовом та залучено Управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради до участі в даній справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25 вересня 2024 року відмовлено в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Костянтинівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, Управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради про визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Задоволено зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на стороні позивача: Орган опіки та піклування Кропивницької міської ради про визначення місця проживання дитини з батьком.

Відмовляючи в задоволенні вимог первісного позову ОСОБА_1 , суд вказав, що позивач не довела суду необхідності зміни місця проживання дитини, в тому числі й з врахуванням психічного та психологічного здоров`я дитини, а також того, яким саме інтересам дитини буде відповідати така зміна.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 суд виходив з того, що дитина проживає з батьком, який належним чином піклується про стан її здоров`я, забезпечує отримання дитиною загальної середньої освіти, сприяє її гармонійному фізичному, розумовому, духовному, моральному і соціальному розвитку, утримує доньку. Суду не надано доказів того, що він чинить перешкоди матері дитини у спілкуванні з донькою.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гуцол Руслан Іванович, подала до Кропивницького апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25 вересня 2024 року у повному обсязі та ухвалення нового рішення про задоволення первісних позовних вимог у повному обсязі та залишення зустрічного позову без розгляду.

В обґрунтування мотивів оскарження зазначає, що 24 лютого 2022 року розпочалася активна фаза війни в Україні, що є загальновідомим фактом і не потребує додаткового доведення. Бойові дії наблизилися до місця проживання матері з дітьми (с. Піски Миколаївського району Миколаївської області). Відповідач ОСОБА_2 запропонував ОСОБА_1 та дітям прихисток у м. Кропивницькому, та того ж дня разом зі своїм знайомим на автомобілі привіз позивача з двома дітьми до м. Кропивницького. ОСОБА_1 вийшла з автомобіля для зняття готівки в банкоматі, а коли повернулася, то ОСОБА_2 з дочкою вже не було. Фактично, відповідач за первісним позовом, 24 лютого 2022 року викрав дочку ОСОБА_3 та зник в невідомому напрямку.

Зокрема, за весь час проживання малолітньої ОСОБА_3 з матір`ю позивач неухильно виконувала приписи статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» та належно і повноцінно несла відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Мама виховувала дитину, піклувалася про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювала належні умови для розвитку її природних здібностей, поважала гідність дитини, тощо. Дівчинка росла в дружній та гарній родині разом з братиком та мамою, була усім необхідним забезпечена та не існувало жодних обґрунтованих підстав для розлучення дитини з братом, зміни місця проживання дівчинки на проживання з батьком. Фактично, було повністю забезпечено розвиток дочки у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Дитина проживала в атмосфері любові, турботи, захисту, що відповідало повністю якнайкращим інтересам дитини.

Матеріали справи не містять жодного доказу того, що існують будь-які об`єктивні переваги батька у тому, щоб дочка залишилася проживати з ним. Фактично, і батько і мати перебувають в однакових умовах щодо наявності у них права на проживання з дочкою. І навпаки, з біологічної та соціальної точки зору проживання дівчинки з мамою буде більше відповідати інтересам дитини, ніж проживання дівчинки з батьком.

З того часу, позивачеві з боку відповідача протиправно чиняться перешкоди у спілкуванні з дочкою. ОСОБА_2 чинить тиск на дочку та переконує її, що мама погана. ОСОБА_1 зверталася за захистом своїх прав та прав дочки до правоохоронних органів, до суду з клопотанням про забезпечення позову, із заявою про залучення третьої особи, вчиняла усі можливі дії для повернення дочки, однак це не мало успіху.

Вказує, що рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25 вересня 2024 року взагалі не містить посилань на докази первісного позивача та мотиви їх відхилення судом, не містить жодних спростувань твердження первісного позивача щодо неможливості врахування при розгляді справи усіх доказів, що подані зустрічним позивачем з порушенням процесуальних правил та зібрані судом за ініціативи зустрічного позивача з порушенням вимог закону, не містить жодних спростувань твердження первісного позивача щодо неможливості врахування при розгляді справи висновку комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Кропивницької міської ради від 23 листопада 2022 року № 5224/49-13-24, у якому комісія вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 .

Представник зазначає про численні порушення при поданні ОСОБА_2 зустрічного позову, та вважає, що зустрічна позовна заява разом з усіма додатками до неї, мала бути залишена судом без розгляду через її невідповідність вимогам ч. 1 ст. 177 ЦПК України.

Також вказує про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо відводу.

Так, ЦПК України передбачає лише один випадок, коли заява про відвід може бути залишена без розгляду. Це випадок, передбачений ч. 5 ст. 39 ЦПК України (якщо відвід заявляється повторно з підстав, розглянутих раніше, суд, який розглядає справу, залишає таку заяву без розгляду).

Постановляючи ухвалу від 01 серпня 2024 року про залишення заяви представника позивача про відвід без розгляду, суд на норми ч. 5 ст. 39 ЦПК України не посилався і не досліджував та не описував в ухвалі відповідних фактичних обставин щодо можливого повторного заявлення відводу з підстав, що уже розглянуті.

Одночасно, суд застосував ч. 4 ст. 36 ЦПК України, що може бути підставою для відмови в задоволенні вимог про відвід судді по суті, якщо має місце незгода сторони з процесуальними рішеннями судді. Однак, ч. 4 ст. 36 ЦПК України не може бути підставою для залишення відводу без розгляду.

Таким чином, при постановленні ухвали від 01 серпня 2024 року про залишення заяви представника позивача про відвід без розгляду, суд грубо порушив вимоги ч. 5 ст. 39 ЦПК України та ч. 4 ст. 36 ЦПК України.

Надаючи в судовому засіданні 01 серпня 2024 року можливість адвокату Гуцолу Р. І. висловитися з приводу заявленого адвокатом 20 травня 2024 року в судовому засіданні усного відводу, суд навмисно ввів учасників судового процесу в оману, оскільки 20 травня 2024 року суддею було знято справу з розгляду і судове засідання не проводилося.

Тобто, суддею допущено правову невизначеність.

При цьому, в описовій частині ухвали від 01 серпня 2024 року про залишення заяви представника позивача про відвід без розгляду, суд описав відвід, який заявлявся в усній формі в судовому засіданні 22 березня 2024 року.

Заявлений адвокатом Гуцолом Р. І. відвід в судовому засіданні 22 березня 2024 року залишився фактично так і не вирішеним по суті, що беззаперечно підтверджує факт подальшого розгляду справи № 405/239/22 неповноважним складом суду, який не мав права вирішувати жодного процесуального питання, у тому числі, ухвалювати рішення по суті первісного та зустрічного позовів.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача (позивача за зустрічним позовом), адвокат Калінка-Бондар О. Б. просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , а рішення суду залишити без змін (том 1 а.с. 46-49).

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника позивача (представника відповідача за зустрічним позовом) адвоката Гуцола Р. І., який брав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції та підтримав доводи і вимоги апеляційної скарги, наполягав на її задоволенні, пояснення відповідача (позивача за зустрічним позовом) та його представника адвоката Калінки-Бондар О. Б., які заперечили щодо вимог і доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача за первісним позовом і задоволенню вимог позивача за зустрічним позовом.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

07.10.2016 сторони зареєстрували шлюб, про що складено актовий запис № 703 від 07.10.2016 ( том 1, а.с.11).

ІНФОРМАЦІЯ_4 у сторін народилася донька - ОСОБА_3 , про що 03.05.2017 року Подільським районним у місті Кропивницькому відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області складено актовий запис № 212. Батьками дитини є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (т.1, а.с. 12).

Фактичні шлюбні відносини між сторонами було припинено, та в подальшому шлюб розірвано за рішенням суду.

Після припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами, малолітня донька сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , почала проживати разом з матір`ю у найманому житлі за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 13-15).

Позивач за первісним позовом перебувала на посаді виконуючого обов`язки начальника відділу містобудування, архітектури та цивільного захисту Костянтинівської сільської ради з 01.12.2021 (т.1, а.с. 17).

За місцем роботи в Управлінні регіонального розвитку містобудування та архітектури Кіровоградської ОДА на посаді головного спеціаліста відділу з питань архітектурної та містобудівної діяльності де працювала з 15.02.2021 року ОСОБА_1 характеризувалася позитивно (т.1, а.с. 18).

ОСОБА_2 працює на посаді головного спеціаліста у Кіровоградській обласній державній адміністрації, за період роботи з лютого по листопад 2021 року отримав заробітну плату у розмірі 104 768,51 грн (т.1, а.с. 104).

За місцем роботи у Департаменті освіти і науки Кіровоградської ОДА, ОСОБА_2 характеризується позитивно, що підтверджується характеристикою від 02.11.2021 (т.1, а.с. 117-119).

Згідно договору позички квартири від 09.11.2021 та акту обстеження умов проживання сім`ї ОСОБА_6 від 30.11.2021, ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_2 (т.1, а.с. 105-108, 113).

ОСОБА_2 на диспансерному обліку у КНП «Кіровоградська обласна психіатрична лікарня» не перебуває, що підтверджується довідкою від 15.11.2021 № 20 (т.1, а.с. 114).

Також, ОСОБА_2 не перебуває на диспансерному обліку, за допомогою не звертався, лікарем не оглядався і у КНП «Кіровоградський обласний наркологічний диспансер», що підтверджується довідкою № 2566 (т.1, а.с. 115).

З досліджених у судовому засіданні доказів (т.1, а.с. 125-186), з пояснень учасників справи, суд встановив, що після припинення фактичних шлюбних відносин між позивачем та відповідачем, зміни місця проживання позивача з донькою, відповідач мав перешкоди у спілкуванні з дитиною.

З Висновку експерта, за результатами проведення судової психологічної експертизи за заявою ОСОБА_2 від 24.02.2022 № 4543/4560/21-27 повернення ОСОБА_3 в звичне для неї середовище, а саме в місце, де до моменту від`їзду перебувала разом із батьками та іншими близькими, які є членами родини в тому числі і по лінії батька, дозволить дитині не витрачати психічні та фізичні ресурси організму на освоєння нового середовища та гарантуватиме збереження стабільності її психічного здоров`я.

Допитана в судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_7 повідомила суду, що є сусідкою відповідача, він з донькою проживає вдвох, мають гарні відносини. Була свідком подій, коли почула крики поблизу будинку, вибігла та бачила як плаче ОСОБА_4 на руках у батька, мати стояла осторонь, а дівчинка говорила, що це мати в усьому винна.

Допитана в судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_8 повідомила суду, що опитувала дитину в рамках розгляду заяви батька про насильницькі дії з боку матері дитини та ОСОБА_4 повідомила їй, що нікуди не ходить, сидить вдома, а батько в цей час на роботі.

З висновку органу опіки та піклування № 5227/49-13-24 від 23.11.2022, затвердженого рішенням виконавчого комітету Кропивницької міської ради № 951 від 13.12.2022 року (т.1 а.с. 237-239) вбачається, що проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з батьком відповідатиме її якнайкращим інтересам. Думка дитини щодо предмету спору була з`ясована представниками органу опіки та піклування, шляхом опитування для надання висновку щодо предмету судового розгляду, спеціалістами психологами, під час психологічного обстеження дитини, та полягає у бажанні дівчинки проживати разом з батьком.

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Щодо мотивів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час розгляду заяви про відвід.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 вказує, що судом першої інстанції грубо порушено порядок розгляду заяви про відвід судді у справі, що призвело до розгляду справи неповноважним складом суду. З наведених підстав зазначає, що наявні всі підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи та доводи сторони позивача за первісним позовом, апеляційний суд погоджується з доводами представника в цій частині з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо:1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі;

3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;

4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи;

5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

За частинами 1-3 статті 40 ЦПК України, питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.

Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.

Якщо відвід заявляється повторно з підстав, розглянутих раніше, суд, який розглядає справу, залишає таку заяву без розгляду (ч.5 ст.39 ЦПК України).

Згідно ухвали Ленінського районного суду м. Кіровограда від 01.08.2024 заяву представника позивача про відвід головуючій у цивільній справі № 405/239/22, провадження № 2/405/32/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Миколаївська районна державна адміністрація Миколаївської області в особі Органу опіки та піклування Костянтинівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, Управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради про визначення місця проживання дитини з матір`ю та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на стороні позивача: Орган опіки та піклування Кропивницької міської ради про визначення місця проживання дитини з батьком залишено без розгляду (том 1 а.с.177-179).

Ухвалою встановлено, що в судовому засіданні 22.03.2024 представником позивача заявлено відвід судді Ленінського районного суду м. Кіровограда Шевченко І. М., який підтриманий ним в судовому засіданні 01.08.2024 року з тих підстав, що нею прийняті клопотання представника відповідача без винесення даного питання на обговорення.

В описовій частині ухвали, суд зазначив про відсутність передбачених процесуальних законом підстав для задоволення відводу.

Відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства подана заява про відвід підлягала вирішенню у порядку статей 40-41 ЦПК України із наданням зазначеним доводам відповідної оцінки.

Проте суддя Ленінського районного суду м. Кіровограда Шевченко І. М., усупереч наведеним положенням законодавства, відповідного порядку розгляду заяви про відвід не дотрималася, натомість ухвалою від 01.08.2024 року залишила її без розгляду з передбачених статтею 44 ЦПК України підстав.

Постановляючи ухвалу від 01 серпня 2024 року про залишення заяви представника позивача про відвід без розгляду, суд на норми ч. 5 ст. 39 ЦПК України не посилався і не досліджував та не описував в ухвалі відповідних фактичних обставин щодо можливого повторного заявлення відводу з підстав, що уже розглянуті.

Одночасно, суд застосував ч. 4 ст. 36 ЦПК України, що може бути підставою для відмови в задоволенні вимог про відвід судді по суті, якщо має місце незгода сторони з процесуальними рішеннями судді. Однак, ч. 4 ст. 36 ЦПК України не може бути підставою для залишення відводу без розгляду.

Отже, суд першої інстанції всупереч вищезазначеного, розглянув справу з порушенням норм процесуального права.

В силу п. 2 ч. 3 ст. 376 ЦПК України вказане порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення.

Щодо вирішення спору по суті заявлених вимог.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (1950) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 2, ч. 8, ч. 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до п.п. 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Відповідно до статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

За ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення ч. 1 ст. 161 СК України свідчить про те, що до інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі №754/16535/19 (провадження № 61-14623св21).

Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже, не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі №352/2324/17 (провадження № 61-14041св19).

Відповідно до ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї.

Відповідно до ч.ч. 4-6 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (ч. 2 ст. 161 СК України).

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші.

Дитина є найбільш вразливою стороною у будь-яких сімейних конфліктах, оскільки на її долю припадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не лише спірні питання між батьками та іншими особами, а фактично визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Конвенцією ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (чинна для України з 27 вересня 1991 року) передбачено у п. 1 ст. 3, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання й розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (п. 1 ст. 18 цієї Конвенції ООН).

Як зазначено у п. 1 ст. 9 Конвенції ООН, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в як найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші.

01 липня 2017 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) ухвалив рішення у справі «М.С. проти України», яке набуло статусу остаточного 11 жовтня 2017 року. ЄСПЛ наголосив, що в усіх подібних випадках основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Саме з урахуванням зазначених принципів ЄСПЛ здійснював оцінку того, чи національні суди вжили всіх заходів для визначення найкращих інтересів дитини у цій справі та визначили її місце проживання з дотриманням вимог статті 8 Конвенції.

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно встановлювати не лише наявність або відсутність виняткових обставин, коли дитина має бути розлучена зі своєю матір`ю, а крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку іншим обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що тлумачення частини першої статті 161 СК України дає підстави для висновку, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема, особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що положення Конвенції про права дитини встановлюють, що в усіх діях стосовно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3). Ці положення Конвенції про права дитини узгоджуються з положеннями Конституції та законів України, тому її правові норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров`я, (е) право дитини на освіту (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19 (провадження № 61-19210св20).

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, у січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом. Зазначала, що на час звернення до суду між сторонами існує конфліктна та загострена ситуація щодо визначення місця проживання дитини, саме тому просила визначити місце проживання дитини разом з матір`ю. Станом на день подачі позову дочка проживала разом з матір`ю.

15 серпня 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом про визначення місця проживання дитини з батьком. Зазначив, що з початку повномасштабного вторгнення рф в Україну, ОСОБА_1 приїхала з дітьми до Кропивницького та залишила дочку у батька, до вирішення судом спору про її місце проживання.

Тобто, з моменту звернення позивачки з позовом про визначення місця проживання дитини та під час розгляду позову в суді першої інстанції істотно змінились обставини справи, зокрема й щодо місця проживання малолітньої дочки сторін у справі.

Згідно висновку органу опіки та піклування № 5227/49-13-24 від 23.11.2022, затвердженого рішенням виконавчого комітету Кропивницької міської ради № 951 від 13.12.2022 року (т.1 а.с. 237-239) проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з батьком відповідатиме її якнайкращим інтересам. Думка дитини щодо предмету спору була з`ясована представниками органу опіки та піклування, шляхом опитування для надання висновку щодо предмету судового розгляду, спеціалістами психологами, під час психологічного обстеження дитини, та полягає у бажанні дівчинки проживати разом з батьком.

З висновку експерта, за результатами проведення судової психологічної експертизи за заявою ОСОБА_2 від 24.02.2022 № 4543/4560/21-27, для ОСОБА_2 характерна висока емоційна близькість у відносинах зі своєю донькою, контроль за власноною поведінкою та послідовність у виховній тактиці. Основні характеристики виховної поведінки ОСОБА_2 по відношенню до доньки - це співвідношення м`якості, турботи з виховними діями, які забезпечують сприятливий розвиток та життєдіяльність дитини; повернення ОСОБА_3 в звичне для неї середовище, а саме в місце, де до моменту від`їзду перебувала разом із батьками та іншими близькими, які є членами родини в тому числі і по лінії батька, дозволить дитині не витрачати психічні та фізичні ресурси організму на освоєння нового середовища та гарантуватиме збереження стабільності її психічного здоров`я.

Крім того, допитана в судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_7 повідомила суду, що є сусідкою відповідача, він з донькою проживає вдвох, мають гарні відносини. Була свідком подій, коли почула крики поблизу будинку, вибігла та бачила як плаче ОСОБА_4 на руках у батька, мати стояла осторонь, а дівчинка говорила, що це мати в усьому винна.

Допитана в судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_8 повідомила суду, що опитувала дитину в рамках розгляду заяви батька про насильницькі дії з боку матері дитини та ОСОБА_4 повідомила їй, що нікуди не ходить, сидить вдома, а батько в цей час на роботі.

Судом установлено, що малолітня донька сторін тривалий час проживає з батьком, який належним чином піклується про стан її здоров`я, забезпечує отримання дитиною загальної середньої освіти, сприяє гармонійному фізичному, розумовому, духовному, моральному і соціальному розвитку та утримує доньку.

Колегія суддів зауважує, що позивач за первісним позовом не надала суду обґрунтованих доказів необхідності зміни місця проживання дитини, не надала інформації про місце свого проживання та умов свого проживання, які необхідні для врахування визначення місця проживання дитини разом з матір`ю.

Стороною позивача не було заявлено клопотань про з`ясування в судовому порядку, думки малолітньої доньки ОСОБА_4 про її бажання проживати з кимось конкретним із батьків.

Враховуючи викладене, суд відхиляє посилання ОСОБА_1 на те, що визначення проживання доньки разом з матір`ю якнайкраще відповідатиме інтересам дитини, оскільки такі доводи спростовані наявними у матеріалах справи доказами.

Обставини щодо місця проживання малолітньої дочки сторін суттєво змінились під час розгляду вказаної справи.

Принцип забезпечення права дитини на гармонійний розвиток та належне виховання превалює над принципом рівності прав батьків щодо дитини, тому при вирішені спору щодо місця проживання дитини насамперед ураховуються інтереси дитини. Тому, визначальним при вирішенні такого спору є оцінка ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я.

Необхідно зауважити, що визначення місця проживання дитини разом з батьком не позбавляє матір права піклуватися про неї, бачитись з нею, спілкуватись, брати участь в її житті, проявляти материнську любов.

ОСОБА_1 не спростувала належними та допустимими доказами необґрунтованості висновку органу опіки та піклування.

Судом не встановлено оставин, які б виключали можливість визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , разом з батьком ОСОБА_2 , а тому, у колегії суддів відсутні підстави вважати, що визначення місця проживання дитини разом з батьком суперечитиме інтересам дитини.

Суд апеляційної інстанції не встановив підстав, для залишення зустрічного позову без розгляду, на чому сторона позивача наполягала в апеляційній скарзі.

Враховуючи норми ст. 257, 365, 367, 374, 376, 377 ЦПУ України, специфіку стадії апеляційного перегляду судових рішень, оскільки помилка, що виправляється апеляційним судом, допущена при розгляді справи в суді першої інстанції, провадження в якому може завершуватись у формі залишення заяви без розгляду з будь-якої підстави, передбаченої ч. 1 ст. 257 ЦПК України, то у цьому разі підставами для залишення апеляційним судом заяви без розгляду із одночасним скасуванням рішення суду першої інстанції не можуть бути передбачені п. 8, 9, 10 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У зв`язку з неправильним застосуванням судом норм процесуального права права, на підставі ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю, та задоволенням зустрічного позову ОСОБА_2 і визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком.

Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу, і поверненню не підлягає.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, здійснює розподіл судових витрат за результатами розгляду справи в суді першої інстанції та стягує з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по справі в сумі 1 073,60 грн

Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гуцол Руслан Іванович, задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25 вересня 2024 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Костянтинівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, Управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради, про визначення місця проживання дитини з матір`ю відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Кропивницької міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за місцем його проживання.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по справі в сумі 1 073,60 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді О. Л. Карпенко

О. І. Чельник