Рішення

від 06.12.2024 по справі 464/3779/24

СИХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 464/3779/24

пр.№ 2/464/1286/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2024 м. Львів

Сихівський районний суд м. Львова

в складі: головуючої судді - Сабари Л.В.,

секретаря судового засідання - Варениці Р.Б.,

за участю: позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача - ОСОБА_2 ,

третьої особи - ОСОБА_3 ,

законного представника третьої особи ОСОБА_3 - ОСОБА_2 ,

представника третьої особи Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради як органу опіки та піклування - Андрусишина В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб - Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради як органу опіки та піклування, ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

встановив:

позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , в якому просить визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що йому на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 . У вказаному житлі зареєстровано двоє осіб - він та його донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Разом з тим, зазначає, що донька фактично проживає разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідач та неповнолітня донька не проживають у даній квартирі понад один рік, не сплачують комунальні платежі, участі в утриманні житла не беруть, особистих речей у квартирі не мають. Факт реєстрації неповнолітньої порушує його право на вільне розпорядження і користування майном, позбавляє можливості здійснити купівлю-продаж квартири, оскільки витрачає значні кошти на утримання майна, а також є особою з інвалідністю 2 групи. За наведеного вважає, що ОСОБА_3 створює перешкоди йому у користуванні та розпорядженні належним йому на праві власності майном. Зважаючи на те, що ОСОБА_3 тривало, понад один рік, без поважної причини відсутня за місце реєстрації, не сплачує комунальні послуги, не несе інших витрат по утриманню майна, вважає, що є підстави вважати, що остання втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 , у зв`язку із чим просить позов задовольнити.

20.06.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, поданий відповідачем ОСОБА_2 , відповідно до якого позовні вимоги заперечує в повному обсязі, з огляду на наступне. Після розірвання шлюбу з позивачем, у них виникли неприязні стосунки, внаслідок чого у їх неповнолітньої доньки ОСОБА_3 виникло почуття страху до батька, що власне перешкоджає їй зустрічатись з ним, перебувати наодинці, проживати з ним в квартирі. Вважає, що позивач не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження доводів, що містяться у позові. Крім того, ОСОБА_3 зареєстрована у спірному житлі на підставі згоди батька та, як член сім`ї, має право користуватись таким.

05.09.2024 до суду надійшла відповідь на відзив, подана позивачем ОСОБА_1 , в яких вказує на те, що його колишня дружина та донька мають постійне місце проживання, не проживають у спірній квартирі, не надають коштів на утримання майна. Жодних перешкод у користуванні житлом відповідачу не чинились. Просить позов задовольнити.

24.10.2024 до суду надійшли письмові пояснення третьої особи ОСОБА_3 , відповідно до яких зазначає, що її місце проживання зареєстровано у квартирі АДРЕСА_1 , яку обміняли її батьки на, зі слів матері, кошти, отриманні у зв`язку із її народженням. Батько чинить їй перешкоди у користуванні вказаним майном, з нею спілкування не підтримує, вимагав, щоб мама надала дозвіл на зняття її з реєстрації за вказаною квартирою. Вказує, що оскільки має право користування цією квартирою, досягнувши повноліття, має намір у такій проживати.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.05.2024 матеріали справи передано на розгляд судді Сабарі Л.В.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 28.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 29.07.2024 залучено ОСОБА_3 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, до участі у справі.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 25.11.2024 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав з підстав, що в ньому викладені, просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Повідомив, що вказану квартиру отримав у власність на підставі обміну. Самостійно зареєстрував дитину квартирі, що належить йому на праві власності. Вважає, що його житлові права будуть поновлені, у випадку зняття із реєстрації місця проживання дитини, оскільки фактично вона в такій не проживає, так як живе із матір`ю. Зазначив, що звернувся із позовом до колишньої дружини щоб вона надала згоду дитині на зняття із реєстрації місця проживання.

Відповідач та законний представник ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечила позовні вимоги в повному обсязі з доводів, що містяться у відзиві на позовну заяву.

Третя особа ОСОБА_4 з приводу задоволення позовних вимог заперечила повністю. Повідомила суду, що наміру на звернення із заявою до органу реєстрації про зняття її із зареєстровано місця проживання не має, оскільки має намір проживати у вказаній квартирі.

Представник третьої особи Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради як органу опіки та піклування Андрусишин В.І. заперечив щодо задоволення позовних вимог, оскільки такі суперечать законним інтересам неповнолітньої дитини.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити, виходячи з наступного.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цих Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб (ч. 1 ст. 383 ЦК України).

При цьому, відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

З вказаного слідує, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

При дослідженні доказів, судом встановлено наступне.

28.07.2006 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, зареєстрований Галицьким відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис №186, який розірвано на підставі рішення Галицького районного суду м. Львова від 03.10.2016.

Під час перебування у шлюбі, у сторін народилась донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 02.03.2016 Галицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції.

Як вбачається з витягу про державну реєстрацію прав №29745533 від 21.04.2011, квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі договору міну №221 від 20.04.2011, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Максьоновою Г.В.

Згідно з відомостями з реєстру Львівської міської територіальної громади про кількість зареєстрованих осіб №135894 від 28.09.2023, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано 2 осіб, а саме: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дата реєстрації - 06.05.2011.

З актів ЖБК №247 від 07.05.2024, 22.09.2023, 09.06.2024, 16.12.2019, 31.05.2019, 28.12.2018, 18.06.2018, 21.11.2017, 18.07.2017, 09.02.2017 вбачається, що ОСОБА_3 зареєстрована, але фактично не проживає з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 .

08.05.2024 ОСОБА_1 , як власник житла, звернувся до Сихівської районної адміністрації з заявою про зняття ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із зареєстрованого місця проживання, що за адресою: АДРЕСА_3 . У знятті з зареєстрованого місця проживання відмовлено на підставі ч. 2 ст. 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».

Як вбачається з копії заяви від 11.04.2016, ОСОБА_2 , в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , звернулась до Сихівського РВП ГУ МВС України у Львівській області з метою вжиття заходів для усунення порушення житлових прав ОСОБА_3 , яка зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 , оскільки власник згаданої квартири ОСОБА_1 поміняв замки, чим унеможливив вхід та користування ОСОБА_3 житлом.

З наведеного встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є батьками неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання якої зареєстровано у квартирі АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності позивачу.

Як вбачається з актів, складених ЖБК №247, ОСОБА_3 , хоч і зареєстрована у спірному житлі, однак протягом тривалого часу там не проживає.

ОСОБА_1 , розпоряджаючись своїми правами як власник квартири, звернувся до уповноваженого органу, з метою зняття з зареєстрованого місця проживання неповнолітньої ОСОБА_3 , однак отримав відмову у знятті вказаної особи з реєстрації.

Зважаючи на наведене, судом встановлено, що між сторонами виник спір з приводу визнання неповнолітньої ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .

З огляду на вищевикладене судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , під час котрого в останніх ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_3

06.05.2011 місце проживання дитини ОСОБА_3 зареєстровано у квартирі АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

На підставі рішення суду, шлюб між позивачем та відповідачем розірвано, дитина фактично проживає за місцем реєстрації місця проживання матері, що за адресою: АДРЕСА_2 .

Вказані обставини суд визнає встановленими, оскільки такі в силу ч. ч. 1, 4 ст. 82 ЦПК України визнаються учасниками справи, встановлені рішеннями суду у цивільній справі, що набрали законної сили, а тому не підлягають доказуванню.

Надаючи оцінку доводам позивача з приводу того, що його житлові права будуть поновленні у зв`язку із зняттям з реєстрації місця проживання неповнолітньої ОСОБА_3 , суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України регулюються Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі Закону).

Так, статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» закріплено, що вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.

З огляду на ст. 13 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» вільний вибір місця проживання серед іншого обмежується щодо осіб, які не досягли 14-річного віку.

Згідно зі ст. 270 ЦК України відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров`я, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Статтями 271, 272 ЦК України визначено, що зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя. Фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно. В інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники.

При цьому, згідно з ч. 2 ст. 310 ЦК України фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Одночасно, із частиною 2 ст. 313 ЦК України встановлено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на вільне самостійне пересування по території України і на вибір місця перебування.

Разом з тим, згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 1 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» декларування місця проживання, реєстрація місця проживання (перебування) особи не є підставою для набуття такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом (у тому числі не є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом), про проживання в якому особа повідомила. Дія цього Закону не поширюється на відносини, пов`язані з виникненням, переходом та припиненням права власності на житло та права користування житлом.

Одночасно, статтею 3 вказаного Закону визначено, що метою декларування та реєстрації місця проживання (перебування) особи є створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом; ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою; використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках.

Порядок зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) визначений ст. 18 цього Закону, що оформляється відповідним рішенням органу реєстрації, котре може бути оскарженим у встановленому законом порядку (ст. 29 Закону).

Так, згідно з ч. 2 ст. 18 Закону зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) дитини не здійснюється за заявою власника житла, якщо власником такого житла є один із батьків або інших законних представників дитини.

Одночасно частиною 7 зазначеної норми встановлено, що зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) дитини віком від 14 до 18 років здійснюється за згодою її батьків або інших законних представників чи одного з них, крім випадку, передбаченого статтею 15 цього Закону.

Як вбачається із п. 3 ч. 13 ст. 18 Закону орган реєстрації приймає рішення про відмову у знятті із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) особи, зокрема якщо: за зняттям із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) звернулася дитина віком до 14 років або особа, не уповноважена на подання документів.

Аналіз вищевказаних норм свідчить, що подання заяви про зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання до органу реєстрації особою, що досягла 14 років є вираженням змісту особистого немайнового права такої особи, вільно, на власний розсуд, визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

За таких обставин, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою, яка досягла 14 років, а тому здійснює особисті немайнові права щодо вибору місця проживання самостійно.

При цьому, з метою зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання до органу реєстрації звертається особа, що досягла 14 років за згодою її батьків.

Як вбачається з позовної заяви, позивач з позовними вимогами звернувся до ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 .

Однак, за вищевказаних обставин ОСОБА_2 не може звертатися із заявою до органу реєстрації зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання ОСОБА_3 , котра досягла 14 років, оскільки такі дії охоплюються реалізацією особистого немайнового права останньої та можуть здійснюватися нею особисто, лише за згоди батьків.

Зважаючи на те, що позивачем не доведено того, що ОСОБА_3 бажає звернутися із заявою до органу реєстрації, однак не отримала згоду матері, суд вважає, що ОСОБА_2 за вищевказаних обставин не може бути відповідачем в цій частині позову.

Щодо доводів позивача про те, що ОСОБА_3 втратила право користування спірною квартирою, слід зважити на наступне.

Згідно з ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Положеннями ст. 29 ЦК України встановлено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 СК України сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

За змістом положень ст. ст. 64, 156 ЖК України до членів сім`ї власника квартири належать, зокрема, дружина їх діти і батьки.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом (ч. 2 ст. 405 ЦК України).

Стаття 71 ЖК України встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору судом.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим це питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України.

Відповідно до ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за наявності таких умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Пред`являючи вимогу про визнання неповнолітньої ОСОБА_3 такою, що втратила право користування спірною квартирою, позивач покликається на те, що остання понад рік там не проживає без поважних причин, не сплачує комунальні платежі, участі в утриманні житла не бере, особистих речей не зберігає, а також має інше житло, належне для проживання, разом з матір`ю. Вказує, що наведене порушує його право на вільне розпорядження та користування належним йому на праві власності майном, оскільки має намір таку продати, так як несе значні витрати на утримання квартири та є особою з інвалідністю другої групи.

Водночас, за змістом ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до ст. 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровано 06.05.2011 у квартирі АДРЕСА_1 за місцем проживання одного з батьків - ОСОБА_1 , за його згодою, що не оспорюється позивачем, відтак дитина набула право користування цим житлом на законних підставах.

Права неповнолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного із них). Причини не проживання неповнолітньої дитини за місцем реєстрації не залежить від волі неповнолітньої дитини, а тому за своїм характером є поважними.

Відповідно, оскільки підставою втрати особою права користування житлом є лише неповажність причин відсутності понад встановлені строки, то неповнолітня дитина як самостійний суб`єкт житлових правовідносин (окремо від батьків), не може бути визнана такою, що втратила право на користування жилим приміщенням.

Разом з тим, згідно ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 160 СК України якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Таким чином, враховуючи те, що на момент реєстрації у спірному житлі ОСОБА_3 була малолітньою, не могла самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт її не проживання у спірній квартирі до її повноліття не може бути безумовною підставою для позбавлення її права користування цим житлом.

Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції ООН про права дитини).

Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає, права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.

Наведені правові висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц (провадження № 61-31705св18), від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18 (провадження № 61-9122св19).

Крім того, несплата дитиною коштів за користування житлово-комунальними послугами, також не може бути підставою для визнання її такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, оскільки позивач (за доведеності понесення ним таких витрат одноособово) не позбавлений можливості ставити питання про їх відшкодування до законних представників (матері) неповнолітньої дитини.

Одночасно, право користування житлом не є тотожним виконанню чи невиконання особою своїх обов`язків щодо утримання такого житла.

З урахуванням вимог ч. ч. 4, 5 ст. 19 СК України, суд зважає на те, що в матеріалах справи відсутній попередній дозвіл органу опіки та піклування на позбавлення неповнолітньої ОСОБА_3 права користування спірним житлом.

У принципі 4 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією №1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.59, передбачено, що дитина має користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання й розвиток; із цією метою спеціальні догляд і охорона мають бути забезпечені дитині та її матері, зокрема належний допологовий та післяпологовий догляд. Дитина повинна мати право на належні харчування, житло, відпочинок і медичне обслуговування.

Враховуючи вищевикладене та те, що неповнолітня ОСОБА_1 набула права користування квартирою АДРЕСА_1 на законних підставах, до досягнення повноліття, вправі самостійно вибирати місце проживання, в тому числі за місцем проживання одного із батьків, котрі зобов`язані забезпечити нормальні умови для її розвитку, позивач є батьком останньої на котрого поширюються такі обов`язки, а тому, факт не проживання дитини у спірній квартирі до її повноліття не може бути безумовною підставою для позбавлення її права користування цим житлом, суд приходить до переконання про відсутність правових підстав для визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 , відтак у задоволені позову необхідно відмовити.

Окрім цього, зважаючи на те, що суд прийшов до переконання про відмову в позові, з урахуванням положень ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, слід покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 81, 89, 141, 229, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд,

ухвалив:

у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб - Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради як органу опіки та піклування, ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06 грудня 2024 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП невідомий;

Третя особа: Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування, місцезнаходження: пр-т Червоної Калини, 66, код ЄДРПОУ 25258931;

Третя особа: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП невідомий.

Головуюча Сабара Л.В.