Постанова

від 03.12.2024 по справі 463/11546/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 463/11546/21 Головуючий у 1 інстанції: Головатий Р. Я.

Провадження № 22-ц/811/2963/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Зеліско-Чемерис К.Р.

з участю представника позивачки ОСОБА_1 , представника ПП «Автобан» Мотрука М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства "Страхова компанія Аско-Донбас Північний" на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 27 серпня 2024 року в складі судді Головатого Р.Я. в справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія АСКО-Донбас Північний», Приватного підприємства «Автобан», про відшкодування шкоди, зустрічною позовною заявою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія АСКО-Донбас Північний» до ОСОБА_2 про визнання правовідношення припиненим,-

встановив:

У жовтні 2021 року позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ПрАТ «СК АСКО-Донбас Північний», ПП «Автобан» про відшкодування шкоди, просили стягнути з відповідача ПрАТ «Страхова компанія АСКО-Донбас Північний» страхове відшкодування в загальному розмірі 260 000 грн. (двісті шістдесят тисяч гривень), з яких: позивачці ОСОБА_2 в розмірі 226 616,00 грн., в тому числі 150228 грн. страхового відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, як єдиній непрацездатній особі, яка на день його смерті мала право на одержання від нього утримання, 16692 грн. - 1/3 страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого, як його дружині, 50076 грн. страхового відшкодування витрат на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, 9620 грн. страхового відшкодування шкоди, пов`язаної з лікуванням; позивачу ОСОБА_3 в розмірі 16 692 грн. - 1/3 страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого, як його сину; позивачу ОСОБА_4 в розмірі 16692 грн. - 1/3 страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого, як його сину; стягнути з відповідача ПП «Автобан» на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 завдану шкоду в загальному розмірі 983559,81 грн. (дев`ятсот вісімдесят три тисячі п`ятсот п`ятдесят дев`ять гривень 81 копійка), з яких: позивачу ОСОБА_2 в розмірі 350 277,15 грн. в тому числі: 33 635,81 грн. - відшкодування витрат понесених позивачем на лікування, поховання та спорудження надгробного пам`ятника, що не покриваються страховим полісом, 316 641,34 грн. - відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого, як його дружині; позивачу ОСОБА_3 в розмірі 316 641,33 грн. - відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого, як його сину; позивачу ОСОБА_4 в розмірі 316 641,33 грн. - відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого, як його сину.

В обґрунтування позовних вимог зазначають, що 26.12.2019 близько 09:30 год. на перехресті вулиць Куліша та Зернова у місті Львові трапилась дорожньо-транспортна пригода (ДТП), а саме наїзд на пішохода ОСОБА_5 автобуса марки «Богдан А-091», р.н. НОМЕР_1 , за кермом якого перебував водій ОСОБА_6 , внаслідок чого ОСОБА_5 , який є чоловіком ОСОБА_2 та батьком ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , отримав тілесні ушкодження, в результаті яких перебуваючи з моменту ДТП в медичному закладі 05.01.2020 помер.

26.12.2019 за фактом ДТП розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12019140050005648, у якому 13.11.2020 Галицьким районним суду м. Львова ухвалено вирок в справі №461/2547/20, яким визнано ОСОБА_6 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді 5 (п?яти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 (один) рік, при цьому на підставі ст.75 КК України звільнено засудженого від відбування основного покарання з випробуванням та призначено йому іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки.

Транспортний засіб згідно зі Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 25.03.2016 № НОМЕР_2 належав на дату скоєння ДТП ОСОБА_7 та згідно з Полісом №АО/4151634 від 15.11.2019 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, був застрахований у відповідача ПрАТ «Страхова компанія АСКО-ДОНБАС ПІВНІЧНИЙ», а страхувальником вказаний ОСОБА_8 .

Згідно із пунктом 4 Полісу Страхова сума на одного потерпілого, за шкоду завдану життю і здоров?ю становить 260 000 грн.

Позивачка ОСОБА_2 11.02.2020 звернулася із заявою про виплату страхового відшкодування, яке на її думку має становити:

- 150 228 грн. (4173 грн. х 36) страхове відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, як єдина непрацездатна особа, що на день смерті ОСОБА_5 (її чоловіка), досягла пенсійного віку та відповідно мала право на одержання від нього утримання в розумінні норм ст. 1200 ЦК України (підстава п. 27.2. Закону та ст. 8 Закону про бюджет на 2019 рік).

- 16 692 грн. (4173 грн.х12/3) - 1/3 страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого, як його дружині (підстава п. 27.3. Закону та ст. 8 Закону про бюджет на 2019 рік).

- 50 076,00 грн. (4173 грн.х12) страхове відшкодування витрат на поховання та на спорудження надгробного пам?ятника (частково, оскільки загальний розмір витрат Позивача 1 на поховання та становлення пам`ятника становить 75 869,80 грн. (21 538,00 + 54 331,80), однак Законом встановлена верхня межа відшкодування таких витрат з Страховика - ПрАТ «СК АСКО ДС» (підстава п. 27.4. Закону та ст. 8 Закону про бюджет на 2019 рік).

- 9 620,00 грн. (260000-150228-50076-50076) страхове відшкодування шкоди, пов?язаної з лікуванням (частково, оскільки загальний ліміт відповідальності Страховика ПрАТ «СК АСКО ДС» згідно з Полісом становить 260 000 грн. (підстава п. 24.1 та 27.5 Закону та п. 4 Полісу).

Разом з цим, з підстав, що позивачка не мала претензій до винуватця ДТП, який нібито відшкодував їй матеріальну та моральну шкоду, про що зазначено у вироці суду, 12.02.2021 їй відмовлено у виплаті страхового відшкодування.

Крім цього, в силу приписів ст. 27 Закону, Позивач 2 та Позивач 3, як сини померлого мають право на страхове відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого в сумі 16 692 грн. кожен (4173 грн. х 12 / 3 = 16 692 грн.).

З врахуванням наведеного зазначають, що витрати Позивача 1 на лікування та встановлення пам?ятника можуть бути відшкодовані Відповідачем 1 лише частково, а витрати на поховання (зважаючи на ліміт відповідальності Страховика) не можуть бути з нього стягнуті навіть у судовому порядку.

Отже, зі всіх витрат Позивача 1 в загальній сумі 93 331,81 грн. Страховиком (Відповідач 1 - ПрАТ «СК АСКО ДС») може бути відшкодовано лише 59 696 грн. (50 076 грн. + 9 620 грн.), і відповідно, враховуючи ліміт відповідальності страховика, не підлягають відшкодуванню Відповідачем 1 (ПрАТ «СК АСКО ДС») витрати Позивача 1 на суму 33 635,81 грн. (93 331,81 - 59 696,00), тому такі в силу приписів ст.1172, 1187 та 1194 ЦК України підлягають відшкодуванню Відповідачем 2.

Звертають увагу, що як під час досудового розслідування, так і в ході судового розгляду ОСОБА_6 стверджував, що виконував свої службові обов`язки з перевезення пасажирів, як водій маршруту №144 та фактично був допущений до роботи ОСОБА_9 , який до 21.09.2021 був єдиним кінцевим бенефіціаром та директором ПП «Автобан», а з 18.05.2020 зареєстрований фізичною-особою підприємцем (з видом діяльності 49.31 пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення), тому незважаючи на те, що трудові відносини ПП «Автобан» не оформлені, згідно з листом Львівської ОДА в період з 13.07.2019 по 03.01.2020 приміський маршрут №144 ніхто не обслуговував, саме ПП «Автобан» є юридичною особою відповідальною за завдану її водієм ОСОБА_6 шкоду, внаслідок вчинення останнім 26.12.2019 ДТП зі смертельним наслідком.

Таким чином, оскільки ПП «Автобан» був на момент скоєння ДТП роботодавцем водія ОСОБА_6 та законним володільцем автобуса марки «Богдан А-091», р.н. НОМЕР_1 , як джерела підвищеної небезпеки, внаслідок дії якого було завдано смертельних травм ОСОБА_5 , отже саме ПП «Автобан» є юридичною особою, що зобов?язана сплатити потерпілим різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням.

Оскільки Позивач 1 ( ОСОБА_2 ), понесла витрати пов?язані з лікуванням та смертю ОСОБА_5 у загальній сумі 93 331,81 грн., має право на отримання з Відповідача 2 (ПП «Автобан») відшкодування таких витрат як різниці між сумою, що вона повинна отримати від Відповідач 1 (ПрАТ «СК АСКО ДС») та сумою витрат, що були нею понесені загалом, яка, як вже зазначалось вище, становить 33 635,81 грн.

Крім того, Позивачі, які є найближчими родичами загиблого в наслідок ДТП ОСОБА_5 , зазнали непоправимої втрати внаслідок передчасної смерті коханого чоловіка та люблячого батька, їхнє життя змінилось назавжди. Зокрема, ОСОБА_2 , пережила стрес та душевні страждання внаслідок смерті чоловіка, у неї порушився сон, погіршився стан здоров?я, виникла невпевненість у майбутньому, оскільки будучи пенсіонеркою за віком, втративши чоловіка, який був приватним підприємцем, втратила годувальника, і відповідно суттєво змінилися умови життя, в неї виявилась стійка невпевненість в своєму майбутньому.

Обидва сини ОСОБА_5 , які на той час перебували далеко від рідного дому на чужині, зі смертю найріднішої людини також пережили сильний емоційний стрес та моральні страждання, вони не могли довгий час повернутися до звичного ритму життя, що перешкоджало їх активному соціальному функціонуванню як особистостей і які виникли в результаті загибелі батька. Смерть батька призвела до стійких, тривалих змін у системі цінностей, ієрархії, мотиваційної сфери, адже вже не буде їм кому розповідати про свої успіхи, не буде до кого приїхати в «рідний батьківський дім», а їхні майбутні діти ніколи вже не побачать свого діда.

Крім того, додаткового стресу та моральних страждань Позивачам завдало те, що ніхто з представників ПП «Автобан» як роботодавця водія ОСОБА_6 жодного разу з моменту того трагічного ДТП не поцікавився станом здоров?я потерпілого, впродовж 10-ти днів, протягом яких він боровся за своє життя в медичному закладі, ніхто з ПП «Автобан» не виказав рідним співчуття та підтримки, як матеріальної так і моральної, а після його смерті, нікого не було ні на похоронах, ні на поминках, а під час розгляду справи в суді ОСОБА_9 відкрито заявив представнику потерпілої, що ОСОБА_6 на підприємстві не працював, тому він (його підприємство) нічого платити, відшкодовувати та компенсовувати не збирається.

Таким чином, враховуючи всі вище перелічені факти та обставини, в т.ч. «зухвалу та зверхню» поведінку директора та єдиного власника ПП «Автобан» ОСОБА_9 , Позивачі оцінюють завдану їм, у зв?язку із заподіянням смерті їхньому чоловіку та батьку, моральну шкоду в суму 1 000 000 грн. (один мільйон гривень).

При цьому, зважаючи на комплексне розуміння приписів ст.ст. 1172, 1187 та 1194 ЦК України та відповідні норми Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», які презюмують обов?язок особи, що застрахувала свою цивільну відповідальність, сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням, Позивачі вважають, що з Відповідача 2 (ПП «Автобан») на їх користь необхідно стягнути в якості морального відшкодування за завдану шкоду суму 949 924 грн. (1 000 000 - 50 076), з яких по 1/3 кожному з Позивачів, а саме по 316641 грн. 33 коп. Просили позов задовольнити.

11.01.2022 ПрАТ «СК АСКО-Донбас Північний» звернулося до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання правовідношення припиненим, просить визнати припиненим правовідносини між ОСОБА_2 та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія АСКО-Донбас Північний», які виникли за полісом АО/4151634 у зв`язку з настанням 26.12.2019 страхового випадку (т. 1 а.с. 167).

Позовні вимоги ПрАТ «СК АСКО-Донбас Північний» обґрунтовує тим, що згідно з вироком Галицького районного суду м.Львова від 13.11.2020 матеріальна та моральна шкода заподіяна потерпілій відшкодована ОСОБА_6 у повному обсязі, потерпіла не має до обвинуваченого жодних претензій, що свідчить про припинення правовідносин між позивачем та відповідачем. Просить позов задовольнити.

Оскаржуваним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 27 серпня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія АСКО-Донбас Північний» задоволено.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія АСКО-Донбас Північний» на користь ОСОБА_2 150228 грн. страхового відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, як єдиній непрацездатній особі, яка на день його смерті мала право на одержання від нього утримання, 16 692 грн. - 1/3 страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого, як його дружині, 50 076 грн. страхового відшкодування витрат на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, 9620 грн. страхового відшкодування шкоди, пов`язаної з лікуванням, а всього 226 616 грн. (двісті двадцять шість тисяч шістсот шістнадцять гривень) страхового відшкодування.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія АСКО-Донбас Північний» відмовлено.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Приватного підприємства «Автобан» відмовлено.

В задоволенні зустрічних позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія АСКО-Донбас Північний» до ОСОБА_2 про визнання правовідношення припиненим відмовлено.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія АСКО-Донбас Північний» в дохід держави 2270 грн. (двісті тисячі двісті сімдесят гривень) судового збору.

Рішення суду оскаржив представник відповідач ПрАТ "Страхова компанія Аско-Донбас Північний" Панов С.К., вважає висновки суду першої інстанції помилковими, такими, що порушують норми матеріального права та призводять до подвійної відповідальності.

В апеляційній скарзі зазначає, що 26.12.2019 мала місце ДТП в результаті якої ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження внаслідок яких помер у медичному закладі 05.01.2020.

Вироком Галицького районного суду м. Львова від 13.11.2020 у справі № 461/2547/20 ОСОБА_6 визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу на момент ДТП була застрахована у ПрАТ «СК АСКО ДС».

Разом з цим, у вироці суду зазначено, що матеріальна та моральна шкода заподіяна потерпілій відшкодована ОСОБА_6 у повному обсязі, потерпіла не має до обвинуваченого претензій.

Таким чином, ПрАТ «СК АСКО ДС» відмовило ОСОБА_2 у виплаті страхового відшкодування, оскільки обвинувачений ОСОБА_6 відшкодував шкоду потерпілій у повному обсязі.

Покликаючись на норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, зазначає, що право потерпілого на відшкодування за рахунок особи, яка завдала шкоду, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов`язує одержувати його.

Потерпілому, як кредитору, належить право вимоги в обох видах зобов`язань - деліктному та договірному.

Разом з цим, ОСОБА_6 повністю відшкодував моральну та майнову шкоду ОСОБА_2 за ДТП, що мало місце 26.12.2019.

Просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 27 серпня 2024 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у позовних вимогах ОСОБА_2

21.10.2024 на адресу апеляційного суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 на апеляційну скаргу, в якому покликаючись на відповідні обставини у спірних правовідносинах та обгрунтування таких, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 апеляційну скаргу заперечив, в обґрунтування надав пояснення, аналогічні доводам скарги.

Представник відповідача ПП «Автобан» Мотрук М.Ю. апеляційну скаргу заперечив, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача ПрАТ «СК АСКО-Донбас Північний» будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання 03 грудня 2024 року не прибув, не повідомив суд про причину неявки.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, проводити розгляд справи за відсутності осіб, що не з`явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх представників учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що зазначення у вироці суду про те, що матеріальна та моральна шкода заподіяна потерпілій відшкодована ОСОБА_6 у повному обсязі та те, що потерпіла не має до обвинуваченого жодних претензій, не свідчить про припинення правовідносин між останньою та страховиком, оскільки позиція потерпілої зумовлена саме обов`язком відповідач 1 як страховика виплати страхове відшкодування із завданої потерпілим шкоди.

При вирішенні справи, суд врахував висновки, викладені у постановах ВС від 20.03.2024 у справі № 278/44/17, від 11.02.2020 у справі № 489/2170/17, постанові ВП ВС від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц.

З врахуванням наведеного суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність заперечень ПрАТ «СК АСКО-Донбас Північний» проти первісного позову та відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог.

Врахувавши положення ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд стягнув на користь позивачки 150 228 грн. (4173 грн. х 36) страхового відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, як єдиній непрацездатній особі, що на день смерті ОСОБА_5 (її чоловіка), досягла пенсійного віку та відповідно мала право на одержання від нього утримання; 16 692 грн. - 1/3 страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого, як його дружині; 50 076,00 грн. (4173 грн.х12) страхове відшкодування витрат на поховання та на спорудження надгробного пам?ятника; 9 620,00 грн. (260000-150228-50076-50076) страхове відшкодування шкоди, пов?язаної з лікуванням, а всього 226 616,00 грн.

Разом з цим, суд відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ПрАТ «Страхова компанія АСКО-Донбас Північний», оскільки відповідачем відшкодовано ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 16 692,00 грн., що підтверджується Страховим актом №2528/19 ГО та платіжною інструкцією №1093 від 25.01.2024, а відшкодувати моральну шкоду у розмірі 16 692,00 грн. ОСОБА_4 відповідач побавлений можливості адже ОСОБА_4 є громадянином російської федерації.

Щодо позовних вимог до ПП «Автобан», яке за доводами позивачів на момент скоєння ДТП було роботодавцем водія ОСОБА_6 та законним володільцем автобуса марки «Богдан А-091», р.н. НОМЕР_1 , як джерела підвищеної небезпеки, внаслідок дії якого було завдано смертельних травм ОСОБА_5 , суд виходив з того, що позивачами не доведено належними та допустимими доказами, що на час ДТП ОСОБА_6 був працівником ПП «Автобан» та виконував у той момент свої трудові обов`язки.

При цьому, не є належними доказами та не підтверджують вказаних обставин і надані ОСОБА_6 як під час досудового розслідування, так і в ході судового розгляду кримінальної справи покази, згідно з якими він виконував свої службові обов`язки з перевезення пасажирів як водій маршруту №144 та фактично був допущений до роботи ОСОБА_9 , який до 21.09.2021 був єдиним кінцевим бенефіціаром та директором ПП «Автобан», а з 18.05.2020 зареєстрований фізичною-особою підприємцем (з видом діяльності 49.31 пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення), оскільки такі беззаперечно не свідчать про перебування ОСОБА_6 у трудових відносинах саме з ПП «Автобан», при цьому, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З листа Львівської ОДА №5/26-6768/0/2-21/7-36.1 від 18.06.2021, з якого вбачається, що Договір з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, який не виходить за межі території області з перевізником ПП «Автобан» підписано 03.01.2020, термін дії договору встановлено з 04.01.2020 по 03.01.2025, відтак 26.12.2019 на приміському маршруті №144 Львів АС-2-Бірки-Ясниська з виконанням окремих рейсів в с.Рокитне, в с.Великі Гори, діючого перевізника не було.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги до ПП «Автобан» задоволенню не підлягають.

Крім цього, суд вирішив питання розподілу судових витрат та стягнув судовий збір у розмірі 2270 грн. з відповідача 1 у дохід держави.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з того, що

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти, заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 11 ЦК України).

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Враховуючи наведене, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у цивільній справі 337/474/14-ц, провадження № 61-15813сво18).

Судом встановлено такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

26.12.2019 о 09:30 год. на перехресті вулиць Куліша та Зернова у місті Львові мала місце дорожньо-транспортна пригода (ДТП), а саме наїзд на пішохода ОСОБА_5 автобуса марки «Богдан А-091», р.н. НОМЕР_1 , за кермом якого перебував водій ОСОБА_6 , внаслідок чого ОСОБА_5 , який є чоловіком ОСОБА_2 та батьком ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , отримав тілесні ушкодження, в результаті яких перебуваючи з моменту ДТП в медичному закладі, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

Згідно із свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_3 від 06.01.2020, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 61 року про що складено актовий запис № 31 (т. 1 а.с. 30).

Вироком Галицького районного суду м.Львова від 13.11.2020 ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 (один) рік (т. 1 а.с. 58-59).

На підставі ст. 75 КК України звільнено засудженого ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням та призначено йому іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки.

Відповідно до ст.76 КК України покладено на засудженого ОСОБА_6 наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.

Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 27 грудня 2019 року на автобус марки «Богдан А-091» реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Речові докази по справі:

-автобус марки «Богдан А-091» реєстраційний номер НОМЕР_1 - повернути володільцю ОСОБА_11 ;

-диск із записом ДТП - залишити при матеріалах кримінального провадження.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави 10 787 гривень 04 копійки судових витрат за проведення по справі експертиз.

Вирок не оскаржувався та набрав законної сили.

Таким чином, обставини дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 26.12.2019, а також вина у такій, визначені судовим рішення, яке набрало законної сили, відтак у силу статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню у ході розгляду даної цивільної справи.

Зокрема, у вироку зазначено, що обвинувачений ОСОБА_6 свою вину в інкримінованому йому злочині визнав повністю, зазначив, що намагався надати потерпілому медичну допомогу та сам викликав швидку допомогу, кожен день після ДТП провідував потерпілого та цікавився його здоров`ям, пропонував допомогу сім`ї ОСОБА_5 , відшкодував сім`ї потерпілого шкоду, тому суд вважав доведеним, що обвинувачений ОСОБА_6 своїми діями вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого, тобто злочин, передбачений ч.2 ст.286 КК України. ОСОБА_6 , як винуватець у ДТП відшкодував матеріальну і моральну шкоду потерпілій у повному обсязі, потерпіла не має до обвинуваченого жодних претензій

Цивільний позов у межах кримінального провадження не заявлявся.

Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність водія водія транспортного засобу марки «Богдан А-091», р.н. НОМЕР_1 , на момент ДТП була застрахована у ПрАТ «СК АСКО ДС». Ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю становить 260000, 00 грн (т. 1 а.с. 50, 173).

11.02.2020 ОСОБА_2 звернулася до ПрАТ «СК АСКО ДС» із заявою про виплату страхового відшкодування (т.1 а.с. 55).

12.02.2021 страховик ПрАТ «СК АСКО ДС» відмовив ОСОБА_2 у задоволенні заяви про виплату страхового відшкодування про що складено страховий акт № 2528/19 ГО, оскільки остання не мала претензій до ОСОБА_6 , як винної особи, який відшкодував матеріальну та моральну шкоду, про що зазначено у вироку суду (т. 1 а.с. 56-57).

31.05.2021 представник позивачів ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «СК АСКО ДС» із адвокатським запитом у досудовому порядку з метою встановлення необхідних обставин та надання правової допомоги довірительці (т. 1 а.с. 51-52).

Згідно листа ПрАТ «СК АСКО ДС» від 11.06.2021 № 1714, ДТП, яка мала місце 26.12.2019 визнано страховим випадком, однак повідомлено про відмову офіційним листом у виплаті страхового відшкодування ОСОБА_2 , оскільки винуватець ДТП відшкодував завдану шкоду у повному обсязі, а потерпіла сторона не має претензій (т.1 а.с. 53).

Звертаючись із позовними вимогами, позивачі свої доводи зводять до того, що у випадку, якщо цивільна відповідальність особи застрахована, то виплачувати відшкодування потерпілим має в першу чергу Страховик, який в жодному випадку (не зважаючи на будь-які виплати здійснені іншими особами) не звільняється від обов?язку здійснити страхові виплати (страхове відшкодування) в межах та розмірі згідно з встановленою в Полісі граничною сумою, тому факт відсутності претензій до винуватця ДТП, який відшкодував матеріальну та моральну шкоду є безпідставним у контексті відмови у виплаті страхового відшкодування. Також стверджували, що сини померлого мають право на страхове відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого в сумі 16 692 грн. кожен.

Зважаючи на те, що рішення суду оскаржується лише відповідачем ПрАТ «СК АСКО ДС»та виключно в частині стягнення страхового відшкодування (задоволених позовних вимог), колегія суддів, слідуючи принципу диспозитивності цивільного судочинства та вимогам ст. 367 ЦПК України, оскаржуване рішення в іншій частині не перевіряє.

Враховуючи спірні правовідносини та подану скаргу ПрАТ «СК АСКО ДС», виключною правовою преблемою у таких є необхідність з`ясування наявності підстав покладення обов`язку про виплату відповідного відшкодування страховиком у примусовому порядку на користь позивачки ОСОБА_2 , як потерпілої.

Так, з матеріалів справи вбачається, що загиблий ОСОБА_5 з 18 квітня 1987 року перебував у зареєстрованому шлюбі із позивачкою ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, Серія НОМЕР_4 (т. 1 а.с. 27).

Згідно із копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_5 Серія НОМЕР_6 слідує, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 з 27.02.2012 перебуває на пенсії за віком (т.1 а.с. 26).

Колегія суддів виходить з того, що регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, до сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Далі Закон № 1961-IV).

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за цим законом є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону).

Стаття 4 цього закону визначає суб`єктів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Згідно із статтею 6 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоровю та/або майну потерпілого.

Настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми, в порядку визначеному законом.

Відповідно до ст. 22.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно із пунктом 27.3 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначається, що страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону,- МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим).

Враховуючи наведене, безумовним є те, що позивачка, як дружина померлого ОСОБА_5 має право на відшкодування відповідної шкоди.

Фактично заперечуючи позовні вимоги та висновки суду першої інстанції щодо таких, відповідач ПрАТ «СК «АСКО-Донбас Північний», як страховик свої доводи зводить до того, що шкода відшкодована винною особою, тому підстави стягувати страхове відшкодування, відсутні.

Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

За змістом статті 1167 ЦК України, якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

При цьому, за змістом частин першої, другої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до вимог частин другої та п`ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Отже, у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки та третіми особами, яким такий володілець завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця незалежно від його вини.

Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 450/4163/18 зазначив, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. У той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності в частині відшкодування моральної шкоди власника джерела підвищеної небезпеки, як вина потерпілого.

Аналіз положень статей 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в тому числі моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Отже, положення статей 1187, 1188 ЦК України є спеціальними щодо статті 1166 ЦК України, тому за загальним правилом перевага у вирішенні вказаного спору мала б надаватися спеціальним нормам.

Таким чином, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела, а завдана ним шкода відшкодовується незалежно від вини, у тому числі якщо шкоду завдано смертю фізичної особи.

Такі висновки відповідають практиці Верховного Суду висловленій у постановах від 05.12.2008, справа № 757/58802/16, від 10.01.2019, справа № 500/2095/15, від 10.07.2020 у справі № 554/858/19.

Разом з тим, як вже зазначалося, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, згідно ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).

Відповідно до п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», його норми мають перевагу над нормами інших законів у цій сфері страхування.

Згідно п. 1.4 ст.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Згідно п.1.7. зазначеної статті, забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

За змістом пункту 22.1 статті 22, статті 23 цього Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Таким чином, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом № 1961-IVпорядку.

Такий висновок послідовно підтриманий практикою касаційного суду, у якій наголошено, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, зокрема аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23.09.2020, справа № 199/1100/19.

З положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вбачається, що цей Закон регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відповідно до ст. 35 Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Ця стаття також передбачає, що повинна містити заява, а також які документи додаються до такої.

Порядок відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю потерпілого, визначено у статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»

Так, страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Враховуючи наведене, дійсно законодавчо встановлений мінімальний ліміт для загального розміру страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцю померлого становив 150 228,00 грн. (із розрахунку 4173 грн. х 36).

Відповідно до п. 27.3 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Згідно із п. 27.4 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Відповідно до пп. 37.1.4. п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Відповідно до п. 36.1 ст. 36 вказаного вище Закону страховик, керуючись нормами Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Таким чином, право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов`язань пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) в порядку, який визначений у статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та жодним чином не пов`язане із обов`язком винної особи (навіть виконаним) відшкодувати заподіяну ним шкоду.

Поряд з цим, враховуючи обставини страви та приписи ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», колегією суддів не встановлено передбачених законом підстав для відмови ОСОБА_2 у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Разом з цим, стаття 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є відсилочною, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою (див. висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 304/936/19 (провадження № 61-12719сво20)).

У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується, зокрема, дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років) (частина перша статті 1200 ЦК України).

Таким чином, коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, можна розділити на дві групи: а) непрацездатні особи, які були на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання утримання; б) дитина потерпілого, народжена після його смерті.

При цьому, спільною обставиною, яка повинна враховуватися при стягненні виплати у судовому порядку є те, що розмір відшкодування визначається в мінімальних заробітних платах у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, а також те, що сукупний розмір усіх відшкодувань не може перевищувати страхового літу за завдану шкоду.

Факт перебування особи на утриманні померлого має значення для відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування, відтак одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Поняття «непрацездатні громадяни» надається у статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої непрацездатні громадяни це особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Враховуючи наведене, вимоги позивачки, як і висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення зі страховика 150 228,00 грн. (4173 грн. х 36) страхового відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, як єдиній непрацездатній особі, яка на день смерті ОСОБА_5 (свого чоловіка), досягла пенсійного віку та відповідно мала право на одержання від нього утримання, відповідають вимогам ст. 1200 ЦК України.

Та обставина, що на день смерті ОСОБА_5 позивачка мала право на одержання утримання, жодним чином не спростована відповідачем.

Це ж стосується стягнення на користь позивачки 16 692 грн. (з розрахунку 4173 грн. х 12/3), тобто 1/3 страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого, як його дружині та 50076,00 грн. страхового відшкодування витрат на поховання та на спорудження надгробного пам?ятника, незважаючи на те, що така сума лише частково покриває відповідні витрати, оскільки Законом дійсно встановлена верхня межа того відшкодування зі страховика.

Відшкодування шкоди, пов`язаної з лікуванням потерпілого врегульовано ст. 24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Зокрема, у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.

Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я.

Мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов`язану з лікуванням потерпілого, становить 1/30 розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на дату настання страхового випадку, за кожний день лікування, підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я, але не більше 120 днів.

З матеріалів справи, а саме лікарського свідоцтва про смерть № 01/2020 від 06.01.2020, виписки з історії хвороби № 36181 вбачається, що ОСОБА_5 з часу поступлення до лікарні 26.12.2019 і до часу констатування біологічної смерті 05.01.2020, перебував у КНП Клінічній лікарні швидкої допомоги м. Львова (т. 1 а.с. 31-32).

У матеріалах справи наявні копії рецептів та квитанцій про придбані медикаменти у період перебування ОСОБА_5 у лікарні (т.1 а.с. 39-44).

Враховуючи наведене, стягнення із ПрАТ «СК АСКО ДС» на користь позивачки 9 620,00 грн. витрат пов?язаних з лікуванням також є обґрунтованим та не перевищує законодавчо встановленої межі, хоч і частково покриває такі з врахуванням загального ліміту відповідальності страховика.

У цьому контексті колегія суддів виходить з того, що відповідні розрахунки шкоди, наведені стороною позивача, а також понесені витрати, страховиком ПрАТ «СК АСКО ДС» жодним чином не спростовані, альтернативні суду не запропоновані.

Таким чином, стягнення судом у примусовому порядку з ПрАТ «СК АСКО ДС» на користь позивачки ОСОБА_2 страхового відшкодування на загальну суму 226 616,00 грн. за мінусом моральної шкоди з відповідних підстав на інших позивачів синів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (16 692,00 грн. х 2) є обґрунтованим та не перевищує ліміту відповідальності страховика.

Статтею 36 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик, приймаючи рішення про виплату страхового відшкодування, зобов`язаний виплатити його в передбачений 90-денний строк з моменту отримання заяви про виплату страхового відшкодування (п. 36.2 цієї статті).

Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов правильного висновку, що в порушення наведених вище норм матеріального закону відповідач ПрАТ «СК АСКО ДС», отримавши інформацію про дорожньо-транспортну пригоду, протиправно відмовив у здійсненні страхового відшкодування, покликаючись на відшкодування шкоди винною особою.

Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що наявність чи відсутність у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні, тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні чи відшкодування шкоди винною особою, не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія Аско-Донбас Північний" - залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 27 серпня 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 04 грудня 2024 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк