Постанова

від 03.12.2024 по справі 463/1316/24

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 463/1316/24 Головуючий у 1 інстанції: Нор Н.В.

Провадження № 22-ц/811/2873/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - судді Ніткевича А.В.

суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.

секретаря Зеліско-Чемерис К.Р.

з участю представника позивачки ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 адвоката Тихоход Миколи Миколайовича на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 14 серпня 2024 року в складі судді Нора Н.В. у справі за позовом ОСОБА_3 до Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зобов`язання до вчинення дій, -

встановив:

У лютому 2024 року позивачка ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_1 , звернулась до суду із позовом до Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зобов`язання виключити відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників та зняти арешт з майна.

Позов обґрунтовано тим, що на виконанні Личаківського відділу державної виконавчої служби м. Львова ГТУЮ у Львівській області перебувало виконавче провадження №58622856 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості в розмірі 30274, 61 грн. на підставі виконавчого листа №463/6483/17, виданого 01.08.2018 Личаківським районним судом м. Львова. Постановою від 26.03.2019 в межах даного виконавчого провадження було накладено арешт на майно боржника, крім того, дані ОСОБА_3 включені до Єдиного реєстру боржників.

Постановою державного виконавця Личаківського відділу державної виконавчої служби м. Львова ГТУЮ у Львівській області від 18.11.2019 виконавчий лист №463/6483/17, виданий 01.08.2018, повернуто стягувачу ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» - у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Представник позивачки звернувся до державного виконавця із заявою про виключення відомостей щодо ОСОБА_3 за даним виконавчим провадженням з Єдиного реєстру боржників, однак отримав відмову.

Звертає увагу на те, що на момент звернення до суду з позовною заявою виконавчий лист №463/6483/17, виданий 01.08.2018 року, до виконання повторно не пред`являвся, при цьому дані про позивачку залишаються включеними до Єдиного реєстру боржників, що порушує та обмежує права останньої на вчинення реєстраційних дій в нотаріуса чи реєстратора. Посилається на те, що стягувачем пропущено трирічний строк пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання, на даний час виконавче провадження не здійснюється, а тому вважає, що відсутні підстави для продовження дії арешту, накладеного на майно боржника. Просить позов задовольнити.

Оскаржуваним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 14 серпня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зобов`язання до вчинення дій відмовлено.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_2 , апеляційну скаргу в інтересах якої подав адвокат Тихоход М.М., вважає таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.

В обґрунтування вимог скарги покликається на те, що виконавче провадження завершене з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», де законодавець не покладає на державного виконавця обов`язку виключити з Єдиного реєстру боржників відомостей щодо апелянта.

Однак, відповідно до п. 23 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012, передбачено, що за виконавчим провадженням, виконавчий документ за яким повернуто стягувачу, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників без винесення постанови про відновлення виконавчого провадження на підставі постанови про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників.

Звертає увагу, що постанова про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, за заявою боржника у разі, якщо: при повторному пред`явленні такого виконавчого документа до примусового виконання виконавче провадження за таким виконавчим документом закінчено на підставі частини першої статті 39 Закону, а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена); після повернення виконавчого документа стягувачу на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця надійшла сума коштів для задоволення вимог стягувача, виконання постанов про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та за умови, що такий виконавчий документ повторно на виконання не пред`явлено; після повернення виконавчого документа стягувачу наявні обставини, визначені частиною першою статті 39 Закону (крім випадків, коли виконавчий документ перебуває на примусовому виконанні), а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена), та виконавчого збору, який підлягав стягненню у цьому виконавчому провадженні (крім випадків, коли відповідно до статті 27 Закону виконавчий збір стягненню не підлягає); відомості про боржника підлягають виключенню з Єдиного реєстру боржників на підставі судового рішення.

У разі припинення органу державної виконавчої служби, на виконанні у якому перебував повернутий стягувачу виконавчий документ, постанова про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби, який є правонаступником органу державної виконавчої служби, що припинився.

До заяви про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників додається документ/копія документа, що підтверджує наявність обставин для винесення відповідної постанови.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього заяви боржника перевіряє викладені у цій заяві обставини та додані до неї документи, у тому числі за допомогою автоматизованої системи (щодо стану відповідного виконавчого документа; відомостей про орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, у якого перебував на виконанні виконавчий документ, тощо), Єдиного державного реєстру судових рішень (щодо наявності відповідного судового рішення).

Постанова про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників виноситься не пізніше наступного робочого дня з дня отримання виконавцем підтвердження наявності обставин для винесення такої постанови.

Вище викладені обставини, що зумовлюють виключення відомостей з Єдиного реєстру боржників, в даному випадку не настали.

Разом з тим, звертає увагу на те, що на даний час виконавчий документ виконавчий лист №463/6483/17, виданий 01.08.2018 до виконання повторно не пред`являвся. При цьому, дані про ОСОБА_3 за виконавчим провадженням №58622856 до сьогоднішнього часу включені до Єдиного реєстру боржників, що в свою чергу обмежує та порушує її права на вчинення реєстраційних дій в нотаріуса чи реєстратора, оскільки такі особи зобов`язані повідомляти виконавця про звернення до них, у відповідності до ч.3 ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження» та відмовити у вчиненні реєстраційних дій.

Зауважує,що АТКБ «Приватбанк»мав правопред`явити виконавчийдокументдо виконання до 18.11.2022, після його повернення 18.11.2019, проте такий не пред`явив, внаслідок чого пропустив строк, передбачений ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» і це створює для апелянта статус постійного боржника.

Додає, що наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту майна чи коштів боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном

Зважаючи на те, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання виконавчого документа і на момент виникнення спірних правовідносин виконавче провадження, в якому апелянт був би боржником, не здійснюється, можна дійти висновку про відсутність правових підстав для продовження дії арешту, накладеного на майно апелянта.

Просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 14 серпня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 до Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зобов`язання до вчинення дій.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно із ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки ОСОБА_1 на підтримку доводів скарги, перевіривши матеріали справи, межі та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи з такого.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодних доказів того, що такий вживав заходів для виконання рішення суду, як в добровільному, так і в примусовому порядку, а скасування арешту майна в подальшому може порушити права стягувача у виконавчому провадженні. За даних обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстави для скасування арешту майна та виключення відомостей про ОСОБА_3 з Єдиного реєстру боржників.

Перевіряючи законність оскаржуваного судового рішення колегія суддів враховує таке.

Судом встановлено, що на виконанні у Личаківському відділі державної виконавчої служби м. Львова ГТУЮ у Львівській області (правонаступник - Личаківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції) перебувало виконавче провадження №58622856 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості в розмірі 30274, 61 грн. на підставі виконавчого листа №463/6483/17, виданого 01.08.2018 Личаківським районним судом м. Львова (а.с.11)

Постановою від 26.03.2019 року в межах даного виконавчого провадження накладено арешт на майно боржника (а.с.13).

Постановою про повернення виконавчого документа стягувачу від 18.11.2019 у ВП №58622856 державним виконавцем Личаківського ВДВС міста Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області Каньовським М.Р., при примусовому виконанні виконавчого листа №463/6483/17 від 01.08.2018, виконавчий лист повернуто стягувачу, з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» - у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

На звернення представника позивача адвоката Тихохода М.М. до виконавчої служби із заявою про виключення відомостей щодо ОСОБА_3 за даним виконавчим провадженням з Єдиного реєстру боржників, 29.12.2023 за № 2510 він отримав відповідь про відмову у задоволенні заяви боржника у зв`язку з наявністю несплаченої заборгованості.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частинами першою та другою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"- стаття 5 Закону України «Про виконавче провадження».

На час вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 58622856 діяла редакція Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року, що набрав чинності 05 жовтня 2016 року.

Згідно зі статтею першою Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 18 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній на час винесення постанови про арешт майна) виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Пунктом 2 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

За змістом частини 3 статті 37 Закону № 1404-VIII арешт з майна знімається лише у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1 (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа), 3 (стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення), 11 (запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру).

Частиною 5 статті 37 Закону № 1404-VIII визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони - частина 5 статті 12 Закону № 1404-VIII.

При цьому, стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції - частина 6 статі 12 Закону № 1404-VIII.

В свою чергу, закінчення виконавчого провадження здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 39 Закону № 1404-VIII.

Статтею 39 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення; 2) затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення; 3) припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника; 4) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 6) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі або оплатно вилучена; 7) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів; 8) визнання боржника банкрутом; 9) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 10) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 11) надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону; 14) якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв`язку з цим перераховані до Державного бюджету України; 15) якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку" за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки; 16) погашення, списання згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", її дочірньою компанією "Газ України", Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), перед постачальниками електричної енергії за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням.

Згідно із частиною 1, 2 статті 40 Закону № 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Відповідно до пунктів 20, 21 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5 повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання.

У постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.

Аналіз зазначених норм Закону № 1404-VIII, Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5 вказують на те, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 22 грудня 2021 року у справі № 634/292/21, від 12 серпня 2020 року у справі № 569/17603/18, від 26 квітня 2022 року у справі № 242/4601/20, від 04 листопада 2022 року у справі № 686/6010/14-ц.

Досліджені судом докази у справі свідчать про те, що постановою державного виконавця від 18 листопада 2019 року виконавчий лист № 463/6483/17 від 01.08.2018 повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII, тобто, виконавче провадження не є закінченими, а тому немає підстав для застосування правових наслідків, передбачених частиною другою статті 40 Закону № 1404-VIII, у вигляді зняття арешту, що відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 17 січня 2018 року у справі № 910/8019/15; від 06 березня 2019 року у справі № 263/1468/17; від 01 серпня 2019 року у справі № 754/15469/16-ц, від 04 березня 2020 року у справі № 127/2-1421/09, від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17, від 15 лютого 2023 року у справі № 202/1183/22.

Виходячи з аналізу зазначених норм права, державний виконавець, відмовляючи у знятті арешту з майна боржника, діяв відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконавче провадження не є закінченим, а рішення суду є невиконаним, що заявником не оспорюється.

При цьому, у п. 23 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012, передбачено, що за виконавчим провадженням, виконавчий документ за яким повернуто стягувачу, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників без винесення постанови про відновлення виконавчого провадження на підставі постанови про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників.

Постанова про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, за заявою боржника у разі, якщо: при повторному пред`явленні такого виконавчого документа до примусового виконання виконавче провадження за таким виконавчим документом закінчено на підставі частини першої статті 39 Закону, а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена); після повернення виконавчого документа стягувачу на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця надійшла сума коштів для задоволення вимог стягувача, виконання постанов про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та за умови, що такий виконавчий документ повторно на виконання не пред`явлено; після повернення виконавчого документа стягувачу наявні обставини, визначені частиною першою статті 39 Закону (крім випадків, коли виконавчий документ перебуває на примусовому виконанні), а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена), та виконавчого збору, який підлягав стягненню у цьому виконавчому провадженні (крім випадків, коли відповідно до статті 27 Закону виконавчий збір стягненню не підлягає); відомості про боржника підлягають виключенню з Єдиного реєстру боржників на підставі судового рішення.

У разі припинення органу державної виконавчої служби, на виконанні у якому перебував повернутий стягувачу виконавчий документ, постанова про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби, який є правонаступником органу державної виконавчої служби, що припинився.

До заяви про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників додається документ / копія документа, що підтверджує наявність обставин для винесення відповідної постанови.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього заяви боржника перевіряє викладені у цій заяві обставини та додані до неї документи, у тому числі за допомогою автоматизованої системи (щодо стану відповідного виконавчого документа; відомостей про орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, у якого перебував на виконанні виконавчий документ, тощо), Єдиного державного реєстру судових рішень (щодо наявності відповідного судового рішення).

Постанова про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників виноситься не пізніше наступного робочого дня з дня отримання виконавцем підтвердження наявності обставин для винесення такої постанови.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників може бути здійснено за заявою боржника у разі, якщо виконавче провадження закінчене, зокрема добровільним виконанням рішення суду, в даному випадку рішення Личаківського районного суду м. Львова, яке забрало законної сили 18.06.2018 року у цивільній справі №463/6483/17.

За відсутності у матеріалах справи зазначених доказів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для зняття арешту майна боржника та виключення даних з Єдиного державного реєстру судових рішень.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині висновку суду першої інстанції про те, що строк повторного пред`явлення виконавчого документа №463/6483/17 до примусового виконання втрачений, колегія суддів виходить з такого.

Строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, поновлення пропущеного строку визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції - частина 6 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження».

Таке право стягувача передбачено також у статті 433 ЦПК України.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зважаючи на те, що хоча стягувач і пропустив строк пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання після його повернення 18.11.2019, однак не втратив права на звернення із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, при цьому у разі відмови у задоволенні заяви стягувача про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, позивачка не буде позбавлена можливості звернутись до суду з аналогічним позовом, проте з інших підстав.

В свою чергу, ЗакономУкраїни № 2129-IX від 15.03.2022розділ XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» доповнено пунктом 10-2, згідно з підпунктом 4 якого тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану. Тобто усі строки, які є в Законі, серед іншого на пред`явлення виконавчого листа до виконання, перериваються до припинення або скасування воєнного стану.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки суду першої інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Тому, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволенню, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Тихоход Миколи Миколайовича залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 14 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 04 грудня 2024 року.

Головуючий А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк