Рішення

від 03.12.2024 по справі 521/11277/22

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа №521/11277/22

Провадження №2/521/226/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року м. Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді Тополевої Ю.В.,

за участю секретаря Онуфрієнко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС», Товариства з обмеженою відповідальністю «2Х2 Фінанс» про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування реєстрації,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ «Фінансова компанія Довіра та гарантія», яке в подальшому змінило назву на ТОВ «ВІН ФІНАНС», ТОВ «2Х2 Фінанс», в якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 16.07.2021 року, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія Довіра та гарантія» та ТОВ «2Х2 Фінанс», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. та скасувати напис з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «2Х2 Фінанс».

Позов обґрунтованим такими обставинами. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла баба позивача - ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді, в тому числі, квартири АДРЕСА_1 . Із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_2 звернулася її рідна сестра - ОСОБА_3 , однак свідоцтво про право на спадщину після померлої ОСОБА_2 не отримала. 05 червня 2014 року ОСОБА_3 склала заповіт на ім`я позивача, яким заповіла йому квартиру АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла. Позивач подав заяву до нотаріуса про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3 . Отримати свідоцтво про право на спадщину позивач не зміг в зв`язку із тим, що, як позивачу стало відомо, квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 16.07.2021 року було продано ТОВ «2Х2 Фінанс». Продавцем виступило ТОВ «Фінансова компанія Довіра та гарантія». Позивач стверджує, що ні він, ні ОСОБА_3 не давали будь-яких документів для реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «2Х2 Фінанс», що і стало підставою для звернення до суду із відповідним позовом для захисту порушеного права власності позивача.

02 грудня 2022 року до суду від представника ТОВ «ВІН ФІНАНС» (ТОВ «Фінансова компанія Довіра та гарантія») надійшов відзив на позов із запереченнями проти нього. Заперечення обгрунтовані тим, що ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» у законний спосіб, з використанням приписів договору іпотеки, задовольнила свої вимоги, як кредитора та іпотекодержателя, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідний обсяг прав вимоги для правомочності укладення договору купівлі - продажу, для задоволення вимог кредитора за рахунок предмету іпотеки і були використані в даному випадку у відповідності ст. 38 ЗУ «Про іпотеку».

Відповідний іпотечний договір укладений між ПАТ КБ «НАДРА», правонаступником якого є ТОВ « Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» та ОСОБА_4 № б/н від 03.05.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г. за реєстровим № 2064296. Відповідно до вказаного договору в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 .

В свою чергу ОСОБА_4 набула у власність вищезазначене майно відповідно до договору купівлі - продажу нерухомого майна, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 03.05.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г. за реєстровим № 923. У зв?язку з невиконанням умов кредитного договору ОСОБА_4 16.07.2021 року відповідно до вимог ст. 38 Закону України « Про іпотеку» між ТОВ ФК « Довіра та Гарантія» та ТОВ « 2Х2 « Фінанс» укладено договір купівлі- продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Пономарьовою Д.В. та зареєстрований за № 1459.

На час складання заповіту 05.06.2014 року, вищезазначене майно не належало ОСОБА_3 , оскільки воно не могло бути складом спадщини, яку вона отримала від ОСОБА_2 , оскільки ще в 2007 році було відчужено на користь ОСОБА_4 за життя ОСОБА_2 .

Представник позивача у відкритому судовому засіданні позов підтримав, просив його задовольнити.

Представник відповідача ТОВ «ВІН ФІНАНС» (ТОВ «Фінансова компанія Довіра та гарантія») у відкритому судовому засіданні проти позову заперечував, просив залишити позовні вимоги без задоволення.

Представник відповідача ТОВ « 2Х2 « Фінанс» у відкрите судове засідання не з`явився, подав до суду заяву із запереченнями проти позову та розгляд справи у відсутність його представника.

Суд, вивчивши позовну заяву, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вивчивши нормативно-правові акти, які регулюють спірні правовідносини, проаналізувавши і оцінивши докази в їх сукупності вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають в зв`язку із наступними обставинами.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи такі фактичні обставини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла баба позивача - ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 (а. с. 11).

22 листопада 2013 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 звернулась ОСОБА_3 (а. с. 152).

Із матеріалів спадкової справи № 15/2013, відкритої після гр. ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину після ОСОБА_2 не отримувала.

В обгрунтування позову ОСОБА_1 вказує про те, що на момент смерті ОСОБА_2 на праві власності їй належала квартира АДРЕСА_1 , яка була набути нею на підставі договору купівлі-продажу № 2-2501 від 29.03.1993 року (а. с. 17-об - 18) та входила до складу спадщини.

25 червня 2014 року ОСОБА_3 склала заповіт на ім`я ОСОБА_5 , яким заповіла позивачу, в тому числі, квартиру під АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_2 (а. с. 174).

24 квітня 2020 року ОСОБА_5 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 на підставі заповіту (а. с. 173).

Як зазначає позивач, свідоцтво про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_1 позивач не отримав в зв`язку із тим, що власником квартири АДРЕСА_1 є ТОВ « 2Х2 « Фінанс» на підставі договору купівлі- продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Пономарьовою Д.В. та зареєстрованим за № 1459.

03 травня 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_4 укладено іпотечний договір, на підставі якого квартира АДРЕСА_1 була передана останньою в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язання, що витікає із кредитного договору № 05/05/2007/840-К/216 від 03 травня 2007 року. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г. та зареєстровано в реєстрі за № 926 (а. с. 71).

03 травня 2007 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г. накладено заборону відчуження зазначеної квартири, яка зареєстрована в реєстрі за № 123.

В подальшому, ТОВ ФК «Довіра та Гарантія, яке є правонаступником ВАТ КБ «Надра» на підставі договору № GL3N016222 про відступлення прав вимоги від 08 квітня 2020 року, продала квартиру АДРЕСА_1 ТОВ «2Х2 Фінанс» на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1459 (а. с. 68). При цьому, відповідно до п. 1 вказаного договору продавець діяв відповідно до ст. 38 Закону України «Про іпотеку», а право на продаж предмета іпотеки на підставі договору купівлі-продажу в порядку зазначеної норми закону передбачено п. 5.3 іпотечного договору від 03.05.2007 року.

Із іпотечного договору вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 03.05.2007 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (а. с. 67).

ОСОБА_5 , обгрунтовуючи свої позовні вимоги зазначає про те, що фактично, власником спірної квартири є він, як особа, яка фактично вступила в спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка, в свою чергу, фактично вступила в спадщину після смерті ОСОБА_2 в порядку ст. 1268-1269 ЦК України.

При цьому, стороною позивача в ході розгляду справи звернуто увагу суду на те, що ні на час укладення іпотечного договору, ні в подальшому право власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 у встановленому законом порядку не зареєстровано, що зумовлює те, що право власності до ОСОБА_4 на квартиру не перейшло, а сама квартира продовжувала перебувати у власності ОСОБА_2 .

Суд не погоджується з такими доводами позивача.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів фізичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред`явлення позову до суду наділені фізичні та юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, указані норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги ОСОБА_5 направлені на визнання недійсним договору купівлі-продажу від 16 липня 2021 року, яким було задоволено вимоги іпотекодержателя шляхом продажу іпотечного майна та регулюються загальними засадами Цивільного Кодексу про правочини. При цьому, в межах даної справи позивач має довести, що спірна квартира не вибувала із власності ОСОБА_2 за її життя на підставі договору купівлі-продажу від 03.05.2007 року, та входить то складу спадщини, на яке претендує позивач.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Стаття 210 ЦК України встановлює, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Стаття 334 ЦК України передбачає загальні та спеціальні умови щодо моменту набуття права власності за договором. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (стаття 657 ЦК України).

Ураховуючи вищенаведене, суд вважає, що до спірних правовідносин, які виникли щодо придбаного до 01 січня 2013 року нерухомого майна, підлягають застосуванню норми ЦК України (чинні на момент виникнення правовідносин) та норми, які регулювали порядок державної реєстрації правочинів, які діяли до 01 січня 2013 року, які визначають умови та момент виникнення права власності в набувача нерухомого майна за відповідним правочином, а також містять правило щодо обов`язкової реєстрації договору купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна.

Пунктом 5 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 р. N 671-2004-п, який діяв на момент укладення договору купівлі-продажу від 03.05.2007 року, державній реєстрації підлягають правочини, зокрема, договір купівлі-продажу, міни, земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна.

Державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Державного реєстру правочинів одночасно з його нотаріальним посвідченням (пункт 6 вказаного Тимчасового положення.

Згідно з пунктом 9 зазначеного Тимчасового порядку, дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру правочинів вважається датою державної реєстрації правочину.

У межах суб`єктивного права власності доцільно виділити два конструктивних елементи: а) титул власності; б) правомочності власника.

Правомочність власника - невід`ємний атрибут права власності та розглядається як динамічна категорія, як одна з основних можливостей власника щодо належного йому майна.

Титул власності є статичною категорією, до зміни власника не передається. Державна реєстрація договору купівлі-продажу нерухомості - адміністративний акт, який породжує титул власника.

Таким чином, висловивши свою волю на відчуження об`єкта нерухомого майна, власник у межах свого суб`єктивного права власності реалізовує свої правомочності. Державна реєстрація правочину завершує перехід права власності (право власності на об`єкт припиняється у продавця і відповідно виникає в покупця). Тобто покупець набуває не лише правомочності власника, а й сам титул.

Ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що особа, яка здійснила державну реєстрацію правочину відповідно до норм статей 334, 657 ЦК України, набула титул власника майна. У свою чергу необхідність реєстрації права на нерухоме майно (на момент виникнення спірних правовідносин - до 01 січня 2013 року) не впливала на виникнення в покупця нерухомості прав власника на це майно.

Таким чином, до 01 січня 2013 року право власності у набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало за правилами частини четвертої статті 334 ЦК України - з моменту державної реєстрації такого договору як правочину.

Відтак особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

До подібного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 року у справі № 334/3161/17.

Із матеріалів справи вбачається, що договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений 03.05.2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г. та зареєстровано в реєстрі за № 923.

Таким чином, ОСОБА_4 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 03 травня 2007 року, правомірно передала її в іпотеку кредитору, який, в подальшому, відповідно до статті 38 Закону «Про іпотеку» звернув стягнення на квартиру шляхом її продажу відповідно до умов іпотечного договору від 03.05.2007 року.

Отже, доводи ОСОБА_1 про те, що спірна квартира не вибувала із власності ОСОБА_2 та увійшла до складу спадщини після її смерті, права на яку заявив позивач, не знайшли свого підтвердження наявними матеріалами справи, а тому у позові належить відмовити в зв`язку з його необґрунтованістю.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 334, 657 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 81, 89, 141, 258-259, 267, 268 ЦПК України суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС», Товариства з обмеженою відповідальністю «2Х2 Фінанс» про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування реєстрації - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення виготовлено 06 грудня 2024 року.

Суддя: Ю.В. Тополева