Рішення

від 04.12.2024 по справі 910/11766/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.12.2024Справа № 910/11766/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,

справу № 910/11766/24

за позовом Державного підприємства "Комбінат "Прогрес" Державного агентства резерву України;

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкопрінт"</a>;

про стягнення 29 335,00 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Комбінат "Прогрес" Державного агентства резерву України звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкопрінт"</a> штраф у розмірі 29 335,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору від 01.01.2022 № 13 в частині порушення строків оплати наданих позивачем послуг, що і стало підставою для нарахування штрафу

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 відкрито провадження у справі № 910/11766/24, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

16.10.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Інкопрінт"</a> подало до господарського суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовну повністю.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інкопрінт"</a> 16.10.2024 подало до господарського суду заяву про застосування строків позовної давності.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.01.2022 між Державною організацією комбінатом "Прогрес", який в подальшому змінив назву на Державне підприємство "Комбінат "Прогрес" Державного агентства резерву України (далі також - позивач, зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інкопрінт" (далі також - відповідач, поклажодавець) укладено договір про надання платних послуг № 13 (далі також - договір), відповідно до п. 1.1. якого, за цим договором "зберігач" зобов`язується надати у майбутньому відповідно до поданої заяви на заключення договору разом із додатками до неї, та яка оформлена у встановленому порядку, що подається потенційним "поклажодавцем" на адресу ДО Комбінат "Прогрес", платні послуги, які надаються організаціями, що входять до єдиної системи Державного резерву, та затверджені постановою КМУ № 586 від 23 квітня 2003 року, зокрема: 1. Зберігання товарно-матеріальних цінностей; 2. Перевезення вантажів, проведення вантажних робіт; 3. Маневрові та буксирувальні послуги; 4. Первинна обробка деревини, виготовлення, ремонт столярних і теслярських виробів; 5. Заправка вогнегасників; 6. Будівельно-монтажні, ремонтно-будівельні та сантехнічні роботи; 7. Проведення випробовувань, вимірювань, експертизи та лабораторного аналізу товарно-матеріальних цінностей; 8. Упакування, розфасування та заморожування продукції. 9. Подача холодної води від промислових артезіанських свердловин і гарячої води від котелень, які належать організаціям, що входять до єдиної системи державного резерву, фізичним та юридичним особам для задоволення побутових потреб; 10. Зарядження акумуляторних батарей; 11. Надання кімнат, які перебувають на балансі організацій, що входять до єдиної системи державного резерву, для тимчасового проживання окремих громадян.

Як передбачено п. 1.2. договору, послуги надаються у складських приміщеннях, на відкритому майданчику (вся територія зберігача, яка належить йому на праві оперативного управління), у холодильних камерах "зберігача", у опалювальних та неопалювальних кімнатах, кімнатах для тимчасового проживання окремих громадян згідно з п. 1 додатку № 01 до цього договору.

За змістом п. 2.1. договору, за надання послуг зі зберігання товару, надання опалювальних та неопалювальних кімнат тимчасового проживання окремих громадян "поклажодавець" здійснює щомісячно 100% передоплату згідно з пунктом 2 додатку № 01 до цього договору та п. п. 2.2.1. цього договору, виходячи з калькуляції та враховуючи кон`юнктуру ринку.

Згідно з п. 2.2. договору, плата за послуги сплачується "поклажодавцем" в наступному порядку:

Плата за послуги, надані та розраховані згідно калькуляції вартості платних послуг згідно до пункту 2 додатку № 01 до цього договору, сплачується щомісячно у розмірі 100% попередньої оплати не пізніше 15 числа кожного місяця, за який здійснюється оплата в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок "зберігача", на підставі виставленого "зберігачем" рахунку- фактури.

Пунктом 2.2.1. договору встановлено, що "поклажодавець" здійснює передоплату на підставі рахунку-фактури за яким повинен звернутися до бухгалтерії "зберігача".

Відповідно до п. 2.4. договору, за несвоєчасне та/або неповне проведення попередньої оплати "поклажодавцем", "зберігач" має право стягувати пеню на суму заборгованості у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який стягується пеня. У разі прострочення оплати рахунку понад 15 (п`ятнадцять) календарних днів додатково стягується штраф у розмірі восьми відсотків суми заборгованості та може обмежуватись доступ "поклажодавця" до його товару, що знаходиться на зберіганні до моменту повного виконання взятих на себе зобов`язань.

За умовами п. 9.1. договору, договір набирає чинності з "01" січня 2022 року та діє по "31" грудня 2022 року, а в частині розрахунків та санкцій цей договір діє до їх повного виконання незалежно від того чи закінчився термін дії цього договору чи його розірвано, припинено достроково.

У додатках № 01 від 01.01.2022 та № 02 від 01.01.2022, було визначено види послуг, вартість послуг і порядок їх оплати, які позивач надає відповідачу, зокрема загальна сума договору від 01.01.2022 №13 складала 1 960 000,00 грн, ПДВ 20% 392 000,00 грн, всього з ПДВ 2 352 000,00 грн.

У додатку № 5 сторони дійшли згоди, що відповідно до п. 8.1. договору про надання платні послуги № 13 від 01.01.2022 умови договору від 01.01.2022 № 13 в частині нарахування за послуги зберігання згідно п. 2.2. скасовуються з 01.03.2022 і до припинення дії обставин непереборної сили. Поклажодавець звільняється від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань в частині здійснення оплат у зв`язку з запровадженням воєнного стану в Україні.

У додатку № 6 від 31.05.2022 сторони дійшли згоди про дострокове розірвання договору від 01.01.2022 № 13 і визначили, що дія договору від 01.01.2022 № 13 припиняється з 31.05.2022.

Позивач вказує, що відповідачем порушено строки оплати послуг за договором, оскільки останній Відповідач вчасно, тобто в межах необхідного строку до 15 числа поточного місяця, здійснив часткову оплату по рахункам за січень у розмірі 150 000,00 грн, залишок суми у розмірі 46 000 грн сплатив 04 лютого 2022 року, а за лютий відповідач вчасно сплатив 190 000 грн, а залишок суми у розмірі 320 687,50 грн сплатив лише 21 березня 2022.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує, що виклад обставин у позовній заяві є сумбурним, обставини, наведені позивачем в обґрунтування позовної вимоги, - суперечливими, а також позов не містить належних, допустимих та достовірних доказів, які б підтверджували підстави позову.

Також відповідач стверджує, що позивачем не додано до позовної заяви жодного акту, який би підтверджував факт надання послуг згідно договору у січні-лютому 2022 року та зазначає про відсутність факту отримання одного з рахунків і факту надання послуг за цим рахунком.

Підсумовуючи, відповідач зазначає, що не визнає заявлену позивачем суму послуг згідно рахунку від 04.02.2022 №247, оскільки нарахування послуг за березень 2022 року скасовано сторонами у додатку №05, а відповідач повністю сплатив послуги по зберіганню у січні-лютому 2022 року у загальній сумі 392 000,00 грн, а тому підстави для нарахування штрафу відсутні.

Крім того, відповідачем заявлено сплив строку позовної давності, у зв`язку з чим просить застосувати наслідки пропуску такого строку та відмовити у задоволенні позову.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків та за своєю правовою природою є змішаним договором про надання послуг та зберігання, який підпадає під правове регулювання Глав 63 та 66 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

За змістом ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Як передбачено ч. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України, плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом позивач у період січень - лютий 2022 року надавав відповідачу послуги, зокрема, зі зберігання товарно-матеріальних цінностей.

Проти вказаного факту також не заперечують сторони.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 2.2. договору, плата за послуги сплачується "поклажодавцем" в наступному порядку:

Плата за послуги, надані та розраховані згідно калькуляції вартості платних послуг згідно до пункту 2 додатку № 01 до цього договору, сплачується щомісячно у розмірі 100% попередньої оплати не пізніше 15 числа кожного місяця, за який здійснюється оплата в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок "зберігача", на підставі виставленого "зберігачем" рахунку- фактури.

При цьому, п. 2.2.1. договору встановлено, що "поклажодавець" здійснює передоплату на підставі рахунку-фактури за яким повинен звернутися до бухгалтерії "зберігача".

Таким чином, з наведеного вбачається, що відповідач, має оплатити надані позивачем послуги зі зберігання товару не пізніше 15 числа кожного місяця, тобто до 15 січня 2022 року за січень 2022 року та до 15 лютого 2022 року за лютий 2022 року.

В свою чергу, п. 2.2.1. договору встановлений обов`язок відповідача самостійно отримувати рахунку-фактури для оплати наданих послуг, шляхом самостійного звернення до бухгалтерії позивача.

Тобто, твердження відповідача про неотримання відповідних рахунків-фактур від позивача не відповідає умовам договору та не є підставою для неоплати наданих послуг.

При цьому суд зазначає, що положенням п. 2.2. договору встановлено обов`язок відповідача здійснювати попередню оплату щомісячно у розмірі 100% не пізніше 15 числа кожного місяця.

Тобто дата отримання відповідного рахунку відповідачем, який зобов`язаний його самостійно отримувати шляхом звернення до бухгалтерії позивача не впливає на кінцевий строк оплати такого рахунку.

Таким чином у п. 2.2. договору міститься імперативний припис, який встановлює конкретний строк виконання грошового зобов`язання без прив`язки до дати отримання рахунку-фактури чи його отримання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем складено наступні рахунки: № 31 від 01.01.2022 на суму 196 000,00 грн; № 243 від 01.02.2022 на суму 196 000,00 грн; № 247 від 04.02.2022 на суму 314 687,50 грн.

Однак, відповідачем було здійснено оплату наданих послуг з частковим простроченням.

Так, відповідачем здійснено часткову оплату наданих послуг за січень 2022 року у розмірі 150 000,00 грн, а залишок суми, вказаної у рахунку № 31 від 01.01.2022 у розмірі 46 000,00 грн сплачено 04.02.2022, тобто з простроченням у 19 календарних днів.

В свою чергу, за лютий 2022 року відповідачем сплачено вчасно грошові кошти у розмірі 190 000,00 грн, а залишок суми, вказаних в рахунках № 243 від 01.02.2022 та № 247 від 04.02.2022 сплачено 21.03.2022, тобто з простроченням у 33 дні.

При цьому суд відхиляє твердження відповідача в частині заперечення як про не отримання рахунку № 247 від 04.02.2022 на суму 314 687,50 грн так і про ненадання позивачем послуг на вказану суму, оскільки, все ж таки, відповідачем вказані грошові кошти були сплачені, тобто вказані конклюдентні його дії свідчать про визнання заборгованості перед позивачем за вказаним рахунком.

У додатку № 5 від 12.03.2022 сторони дійшли згоди, що відповідно до п. 8.1. договору про надання платні послуги № 13 від 01.01.2022 умови договору від 01.01.2022 № 13 в частині нарахування за послуги зберігання згідно п. 2.2. скасовуються з 01.03.2022 і до припинення дії обставин непереборної сили. Поклажодавець звільняється від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань в частині здійснення оплат у зв`язку з запровадженням воєнного стану в Україні.

В свою чергу суд вказує, що матеріали справи не містять листів, заяв та ін. в яких би відповідач вимагав від позивача повернути вказані грошові кошти, як безпідставно набуті або сплачені помилково.

Також матеріали справи не містять доказів, що сплачені 21.03.2022 грошові кошти були оплатою наданих послуг позивачем у березні 2022 року.

При цьому, суд зазначає, що позивачем не виставлявся рахунок за березень 2022 року.

За частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Окрім того, Верховний Суд неодноразово наголошував (з урахуванням конкретних обставин справи) на необхідності врахування поведінки учасників спору з точку зору з її відповідності принципу добросовісності.

Так, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на давньоримській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно на них покладається.

Таким чином, твердження відповідача суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, а його поведінка та твердження під час розгляду справи не відповідає попередній поведінці.

Крім вказаного суд зазначає, що твердження відповідача не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, їм суперечать та є законодавчо необґрунтованими.

За змістом ч. 1, 2 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

А відтак, враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов договору, допустив прострочення виконання свого зобов`язання на 19 та 33 дні відповідно.

Згідно з ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Порушенням зобов`язання, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 Господарського кодексу України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 4 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов`язань.

Відповідно до п. 2.4. договору, за несвоєчасне та/або неповне проведення попередньої оплати "поклажодавцем", "зберігач" має право стягувати пеню на суму заборгованості у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який стягується пеня. У разі прострочення оплати рахунку понад 15 (п`ятнадцять) календарних днів додатково стягується штраф у розмірі восьми відсотків суми заборгованості та може обмежуватись доступ "поклажодавця" до його товару, що знаходиться на зберіганні до моменту повного виконання взятих на себе зобов`язань.

З наведеного вбачається, що у договорі сторонами визначена відповідальність за порушення відповідачем свого грошового зобов`язання в частині своєчасної оплати наданих послуг.

Дослідивши та перевіривши наданий позивачем розрахунок суми штрафу, господарський суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 29 335,00 грн підлягають задоволенню.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків пропущення строків позовної давності суд вказує наступне.

Відповідно до ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Положеннями ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а ст. 258 - до окремих вимог встановлено позовну давність в один рік, зокрема щодо нарахування штрафу.

Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Станом на день звернення Державним підприємством "Комбінат "Прогрес" Державного агентства резерву України до господарського суду з вказаним позовом, воєнний стан в Україні, введений Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX не скасовано, а навпроти, продовжено з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб Указом Президента України "Про продовження воєнного стану в Україні" від 23.07.2024, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 23.07.2024.

З огляду на викладене, суд зазначає, що Державним підприємством "Комбінат "Прогрес" Державного агентства резерву України не було пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з вказаним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкопрінт"</a> про стягнення штрафу в розмірі 29 335,00 грн.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (№ 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" №49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.

Враховуючи зібрані докази по справі, пояснення представників сторін та керуючись статтями 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкопрінт"</a> (02226, місто Київ, вулиця Оноре де Бальзака, будинок 16, ідентифікаційний код юридичної особи 37589869) на користь Державного підприємства "Комбінат "Прогрес" Державного агентства резерву України (03126, місто Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 24, ідентифікаційний код юридичної особи 14373207) штраф у розмірі 29 335 (двадцять дев`ять тисяч триста тридцять п`ять) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Мандриченко