Рішення

від 06.12.2024 по справі 910/11869/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.12.2024Справа № 910/11869/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Селена Солар"

до Державного підприємства "Гарантований покупець"

про стягнення 277 092,15 грн.,

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Селена Солар" (далі - позивач, Товариство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Гарантований покупець" (далі - відповідач, Підприємство) про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 277 092,15 грн., з яких: 126 284,07 грн. - 3 % річних та 150 808,08 грн. - інфляційні втрати, нараховані у період з 15.05.2023 року по 09.06.2024 року, у зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання за укладеним між сторонами 28.11.2019 року договором № 1056/01.

Ухвалою від 02.10.2024 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/11869/24 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

18.10.2024 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив Підприємства від 17.10.2024 року № 15/5594, в якому останнє заперечило проти задоволення вимог позивача з огляду на спеціальне регулювання порядку розрахунків за договорами купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим тарифом", а також неправильне здійснення Товариством розрахунку заявлених до стягнення сум компенсаційних виплат, оскільки у період з 15.05.2023 року по 21.02.2024 року відповідач періодично здійснював часткове погашення наявної в нього заборгованості, яка була базою для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат. Крім того, зважаючи на особливості регулювання зобов`язань сторін під час дії воєнного стану, Підприємство зазначало про здійснення ним розрахунків з урахуванням положень наказів центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в електроенергетичному комплексі - Міністерства енергетики України.

Також, відповідач вказував, що наразі він недоотримує кошти від НЕК "Укренерго", в результаті чого не може своєчасно та в повному обсязі виконувати свої поточні зобов`язання перед постачальниками універсальних послуг та виробниками електричної енергії за "зеленим тарифом". За таких умов, сплата Підприємством на користь Товариства 3 % річних та інфляційних втрат у надзвичайно складних умовах воєнного часу ускладнить ситуацію на ринку електричної енергії та призведе до недоотримання багатьма учасниками ринку коштів за товарну продукції (електричну енергію) та як наслідок - неможливість здійснення ними господарської діяльності в критичній сфері інфраструктури.

Слід також зазначити, що Підприємство просило суд, у разі задоволення пред`явлених Товариством вимог, зменшити розмір 3 % річних та інфляційних втрат до 1 гривні, що, на думку відповідача, відповідатиме цивільно-правовим принципам рівності та балансу інтересів сторін.

24.10.2024 року через систему "Електронний суд" надійшла відповідь Товариства від 24.10.2024 року на відзив на позовну заяву, в якій позивач вказав, що питання щодо належного виконання відповідачем обов`язку щодо своєчасної оплати за поставлену електричну енергію не може бути предметом розгляду у даній справі, оскільки дане питання, які і подані докази та аргументи Підприємства з даного питання, були предметом дослідження у справі № 910/7934/23. Отже, факт порушення відповідачем зобов`язання щодо своєчасної оплати поставленої йому електроенергії є встановленим та не підлягає повторному доказуванню відповідно до положень частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо посилань Підприємства на неправильність здійснених позивачем розрахунків 3 % річних та інфляційних втрат, Товариство зазначило, що позивач у справі № 910/7934/23 просив суд стягнути з Підприємства основну суму боргу в розмірі 4 153 557,95 грн., однак рішенням господарського суду міста Києва від 13.09.2023 року в наведеній справі провадження у ній в частині позовних вимог про стягнення 222 345,12 грн. було закрито, у зв`язку з відсутністю предмета спору (оскільки відповідач сплатив частину основної суми боргу в розмірах 78 022,87 грн. та 144 322,25 грн.). Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 року в справі № 910/7934/23 суд з аналогічних підстав закрив провадження в справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 7 278,45 грн., а в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін. Отже, з відповідача було стягнуто суму основного боргу в розмірі 3 923 934,38 грн. За таких обставин, здійснені Підприємством часткові погашення боргу на загальну суму 229 623,57 грн., які наведено у відзиві на позов, були враховані Північним апеляційним господарським судом при ухваленні постанови в справі № 910/7934/23, тоді як за основу при розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат у справі № 910/11869/24 Товариством взято саме суму боргу в розмірі 3 923 934,38 грн. (4 153 557,95 грн. - 222 345,12 грн. - 7 278,45 грн. = 3 923 934,38 грн.).

Товариство також звернуло увагу на те, що сплата 3 % річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Відтак, означені нарахування зменшенню не підлягають.

30.10.2024 року через систему "Електронний суд" надійшли заперечення Підприємства від 29.10.2024 року, в яких останнє зазначило, що стягнення заявленої Товариством суми 3 % річних може підірвати можливості виконання стратегічним підприємством своїх пріоритетних для безпеки держави завдань - підтримання безпечної експлуатації атомних енергоблоків та виконання соціально важливої державної місії, а саме забезпечення доступності електричної енергії для споживачів.

Інших заяв чи клопотань від сторін на адресу суду не надходило.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

28.11.2019 року між Підприємством та Товариством (виробник за "зеленим" тарифом) було укладено Договір № 1056/01 (далі - Договір), за умовами якого позивач зобов`язався продавати, а Підприємство зобов`язалося купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за "зеленим" тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього Договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 року № 641.

Наведений Договір, а також додаткова угода від 27.01.2020 року № 54/01/22 до нього, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відбитками печаток означених суб`єктів господарювання.

Відповідно до пункту 2.1 Договору сторони визнають свої зобов`язання згідно з Законом України "Про ринок електричної енергії", Порядком, Правилами ринку, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 року № 307, та керуються їх положеннями та положеннями законодавства України при виконанні цього Договору.

У пункті 2.2 Договору визначено, що купівля-продаж електричної енергії за цим Договором здійснюється за умови членства виробника за "зеленим" тарифом в балансуючій групі виробників за "зеленим" тарифом.

Відповідно до пункту 2.3 Договору виробник за "зеленим" тарифом зобов`язується продавати, а Гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію виробника в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць виробника за встановленим йому "зеленим" тарифом з урахуванням надбавки до тарифу.

Умовами пунктів 2.4, 2.5 Договору передбачено, що виробник за "зеленим" тарифом продає Гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом встановлені Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, у національній валюті України. Вартість електричної енергії, купленої Гарантованим покупцем у виробників за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом.

Обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку на підставі даних обліку, наданих Гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку (пункт 3.1 Договору).

Відповідно до пунктів 3.2, 3.3 Договору розрахунок за куплену Гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок виробника за "зеленим" тарифом, з урахуванням ПДВ. Оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої Гарантованим покупцем у виробників за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку.

У пункті 4.5 Договору унормовано, що Гарантований покупець зобов`язаний купувати у виробника за "зеленим" тарифом вироблену електричну енергію за винятком обсягів електричної енергії, необхідних для власних потреб, а також у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену в позивача електричну енергію.

Згідно з пунктом 10.1 Порядку до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.

До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.

Якщо надходження оперативних даних щодо обсягу товарної продукції за перші 10 та 20 днів розрахункового місяця від АКО припадає на день здійснення авансового платежу та/або на вихідний день, то оплата платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати здійснюється впродовж двох робочих днів після отримання даних.

Відповідно до пункту 10.4 Порядку після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.

На виконання умов Договору між уповноваженими представниками сторін було підписано та скріплено їх печатками відповідні акти купівлі-продажу електроенергії за жовтень 2021 року від 31.10.2021 року на суму 1 130 594,63 грн., за лютий 2022 року від 28.02.2022 року на суму 358 820,66 грн., за березень 2022 року від 31.03.2022 року на суму 488 709,23 грн., за квітень 2022 року від 30.04.2022 року на суму 825 881,80 грн., за травень 2022 року від 31.05.2022 року на суму 936 810,59 грн., за червень 2022 року від 30.06.2022 року на суму 978 408,89 грн., за липень 2022 року від 31.07.2022 року на суму 1 203 379,26 грн. та за серпень 2022 року від 31.08.2022 року на суму 1 210 029,32 грн.

У той же час з матеріалів справи вбачається, що Підприємство взяті на себе за Договором грошові обов`язки з оплати отриманої у жовтні 2021 року та протягом лютого-серпня 2022 року електричної енергії виконувало неналежним чином, внаслідок чого за Підприємством виникла заборгованість.

Зважаючи на викладене, Товариство звернулося до суду з позовом про примусове стягнення з Підприємства заборгованості за неоплачену частину відпущеної йому електроенергії в жовтні 2021 року та протягом лютого-серпня 2022 року в загальному розмірі 4 153 557,95 грн., а також 71 940,19 грн. 3 % річних та 258 655,75 грн. інфляційних втрат, нарахованих внаслідок несвоєчасного проведення розрахунків.

Рішенням від 13.09.2023 року в справі № 910/7934/23 господарський суд міста Києва частково задовольнив позов Товариства та стягнув з Підприємства на користь позивача 3 931 212,83 грн. основного боргу, 71 940,19 грн. 3 % річних, 258 655,75 грн. інфляційних втрат, а також 63 927,13 грн. витрат по сплаті судового збору. Разом із тим, суд закрив провадження у цій справі в частині позовних вимог Товариства до Підприємства про стягнення 222 345,12 грн., у зв`язку з відсутністю предмета спору, зважаючи на оплату Підприємством в процесі розгляду справи № 910/7934/23 відповідно до платіжних доручень від 31.05.2023 року № 297 962 на суму 78 022,87 грн. та від 06.06.2023 року № 298 962 на суму 144 322,25 грн. частину суми основного боргу за Договором у загальному розмірі 222 345,12 грн.

Постановою від 15.04.2024 року в наведеній справі (залишеною без змін постановою Верховного Суду від 28.08.2024 року) Північний апеляційний господарський суд частково скасував рішення господарського суду міста Києва від 13.09.2023 року в частині стягнення з Підприємства суми основного боргу в розмірі 7 278,45 грн. та закрив провадження у справі № 910/7934/23 в цій частині (зважаючи на подання відповідачем до апеляційного суду довідки від 25.01.2024 року, за якою з моменту прийняття місцевим господарським судом рішення у справі № 910/7934/23 відбулося зменшення заборгованості Підприємства за вироблену Товариством електроенергію за жовтень 2021 року на загальну суму 3 581,57 грн., а також платіжної інструкції від 21.02.2024 року № 348 515 на суму 3 696,88 грн., які підтверджують часткове погашення Підприємством заборгованості у загальному розмірі 7 278,45 грн. вже під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції). В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 13.09.2023 року в справі № 910/7934/23 апеляційний суд залишив без змін.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки рішення господарського суду міста Києва від 13.09.2023 року в справі № 910/7934/23 (з урахуванням постанови Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 року) на час розгляду спору в справі № 910/11869/24 між тими ж сторонами в установленому законом порядку набрало законної сили, обставини, встановлені означеним рішенням, повторному доказуванню не підлягають.

Судом встановлено, що підтверджена судовими рішеннями у справі № 910/7934/23 сума боргу Підприємства перед Товариством у загальному розмірі 4 318 457,45 грн. була сплачена відповідачем та надійшла на рахунок Товариства лише 10.06.2024 року.

У той же час, враховуючи неналежне виконання Підприємством зобов`язань зі своєчасної сплати на користь Товариства, зокрема, суми заборгованості в загальному розмірі 3 923 934,38 грн., позивач звернувся до господарського суду міста Києва з даним позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача 150 808,08 грн. інфляційних втрат та 126 284,07 грн. 3 % річних, нарахованих у період з 15.05.2023 року по 09.06.2024 року (період, що не охоплюється рішенням господарського суду міста Києва від 13.09.2023 року в справі № 910/7934/23) на суму заборгованості в розмірі 3 923 934,38 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За умовами частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до норм статей 598 - 609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов`язання. В той же час, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, суми інфляційних та процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов`язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.

Одним із основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003 року № 01-8/1427 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Як вже було зазначено, відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року в справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року в справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, судові рішення у справі № 910/7934/23 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі у даній справі, не можуть їм суперечити. Відтак, факт неналежного виконання відповідачем умов Договору та факт наявності у Підприємства грошових зобов`язань підтверджено судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Заперечуючи проти задоволення вимог позивача, Підприємство у відзиві на позовну заяву посилалося на спеціальне регулювання порядку розрахунків за договорами купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим тарифом", а також недоотримання відповідачем коштів від НЕК "Укренерго", в результаті чого Підприємство не може своєчасно та в повному обсязі виконувати свої поточні зобов`язання перед постачальниками універсальних послуг та виробниками електричної енергії за "зеленим тарифом". Також, Підприємство, зважаючи на особливості регулювання зобов`язань сторін під час дії воєнного стану, зазначало про здійснення ним розрахунків з урахуванням положень наказів центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в електроенергетичному комплексі.

Проте означені заперечення відповідача не беруться судом до уваги та не спростовують вимог позивача, оскільки факт наявності заборгованості Підприємства перед Товариством у розмірі, зокрема, 3 923 934,38 грн. безпосередньо підтверджується наявними у матеріалах справи належними та допустимими доказами, зокрема, судовими рішеннями у справі № 910/7934/23, а обґрунтованість вимог щодо стягнення відповідної суми основного боргу є доведеною та фактично не входить до безпосереднього предмета доказування у справі № 910/11869/24.

Разом із тим, як було зазначено вище, підтверджена судовими рішеннями у справі № 910/7934/23 сума боргу Підприємства перед Товариством у загальному розмірі 4 318 457,45 грн. (у тому числі 3 923 934,38 грн. - основний борг, 71 940,19 грн. - 3 % річних, 258 655,75 грн. - інфляційні втрати, а також 63 927,13 грн. - витрати по сплаті судового збору) була сплачена відповідачем та надійшла на рахунок Товариства лише 10.06.2024 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією відповідного кредитного повідомлення від 10.06.2024 року.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Як було зазначено вище, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Так, законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 року в справі № 918/329/16.

При перевірці наданого позивачем розрахунку вищенаведених компенсаційних виплат суд встановив, що такий розрахунок не перевищує розрахунку, здійсненого судом.

Посилання відповідача на неправильне здійснення Товариством розрахунку заявлених до стягнення сум компенсаційних виплат, оскільки у період з 15.05.2023 року по 21.02.2024 року відповідач періодично здійснював часткове погашення наявної в нього заборгованості, яка була базою для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, також не беруться судом до уваги, оскільки за наявними у матеріалах справи документами базою нарахування Товариством заявлених до стягнення сум компенсаційний виплат була сума коштів у розмірі 3 923 934,38 грн., тобто сума, визначена з урахуванням здійснених відповідачем часткових погашень заборгованості у період з 15.05.2023 року по 21.02.2024 року.

Беручи до уваги наведене, а також зважаючи на те, що відповідачем контррозрахунку цих компенсаційних виплат надано не було, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з Товариства 126 284,07 грн. 3 % річних та 150 808,08 грн. інфляційних втрат.

Щодо клопотання відповідача про зменшення заявлених позивачем до стягнення сум 3 % річних та інфляційних втрат до 1 гривні з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені у постанові від 18.03.2020 року в справі № 902/417/18, суд зазначає таке.

У постанові від 18.03.2020 року в справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі № 902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині 2 статті 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі 40 % від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96 % від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

Отже, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи № 902/417/18, а саме - встановлення відсотків річних на рівні 40 % та 96 %, і їх явну невідповідність принципу справедливості, в той час як у даній справі відсотки річні нараховані за встановленою у статті 625 Цивільного кодексу України ставкою у розмірі 3 %, порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу 3 % річних (а також інфляційних втрат) судом не встановлено.

Ці висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07.09.2022 року в справі № 910/9911/21, у постанові від 21.06.2022 року в справі № 910/9905/21 та інших.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення нарахованих Товариством до стягнення сум 3 % річних та інфляційних втрат у даній справі, розмір яких не є значним та відповідає принципам розумності і справедливості.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річні, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Означені обставини спростовують заперечення Гарантованого покупця проти позову, які зводяться до відсутності його вини у простроченні виконання грошових зобов`язань за Договором.

Інші заперечення Підприємства проти позову також не знайшли підтвердження під час розгляду даної справи та спростовуються її матеріалами.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження вчасної сплати суми заборгованості за Договором чи відсутності прострочення ним виконання своїх грошових обов`язків зі своєчасної оплати цієї суми боргу протягом спірного у даній справі періоду.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе грошові зобов`язання, позовні вимоги підлягають задоволенню, з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, у зв`язку із задоволенням позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства "Гарантований покупець" (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 27; код ЄДРПОУ 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Селена Солар" (76018, Івано-Франківська область, місто Івано-Франківськ, вулиця Б. Хмельницького, будинок 69; код ЄДРПОУ 42997224) 126 284 (сто двадцять шість тисяч двісті вісімдесят чотири) грн. 07 коп. 3 % річних, 150 808 (сто п`ятдесят тисяч вісімсот вісім) грн. 08 коп. інфляційних втрат, а також 4 156 (чотири тисячі сто п`ятдесят шість) грн. 38 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 06.12.2024 року.

Суддя В.С. Ломака