Рішення

від 06.12.2024 по справі 910/5571/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.12.2024Справа № 910/5571/24

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Україна, 01135, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 14; ідентифікаційний код: 38727770) в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Білгород-Дністровського морського порту) (Україна, 67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, буд. 81; ідентифікаційний код ВП: 38728376)

до Державного агентства резерву України (Україна, 01024, м. Київ, вул. Чикаленка Євгена, буд. 28/9; ідентифікаційний код: 14333937)

про стягнення 3 292,32 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Білгород-Дністровського морського порту) (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного агентства резерву України (далі - відповідач) про стягнення 3 292,32 грн, з яких 3 223,37 грн заборгованості, 38,83 грн інфляційних втрат та 30,12 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 0.50/11/104-ХД від 30.04.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5571/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

29.05.2024 представником відповідача сформовано в системі "Електронний суд" відзив на позовну заяву разом із клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, який 30.05.2024 зареєстрований в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 було відмовлено у задоволенні клопотання Державного агентства резерву України про розгляд справи №910/5571/24 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

06.06.2024 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30.04.2013 між Державним агентством резерву України (Держрезерв України) та Державним підприємством "Білгород-Дністровський морський торговельний порт", правонаступником якого є Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - зберігач) укладено Договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 0.50/11/104-ХД (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (цінності) здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах зберігача.

Держрезерв України передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно зі специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми № 1мр (п. 1.2 Договору).

Згідно пунктів 2.7, 2.8 Договору зберігач зобов`язався щороку подавати Держрезерву України: станом на 1 січня - звіт форми №12мр до 20 січня наступного за звітним року, станом на 1 липня - інформацію про результати перевірки якості і умов зберігання цінностей, а також про відповідність цінностей цілям, для яких вони призначені за формою, встановленою Держрезервом України до 10 серпня кожного року; щороку разом з річним звітом форми № 12мр подавати кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що Держрезерв України зобов`язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.

Вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України (п. 4.1 Договору).

За змістом п. 4.2 Договору відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється за узгодженням між Держрезервом України та Зберігачем згідно з поданими документами (узгодженого з Держрезервом України кошторису витрат, затверджених Держрезервом України акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобрезерву та наданими до нього копій документів, що підтверджують фактичні витрати, акту звірки заборгованості згідно з даним договором, податкової накладної на момент сплати).

У разі, коли Держрезерв України визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом усього терміну зберігання цінностей (до повного виконання нарядів Держрезерву України на відпуск матеріальних цінностей) (п. 7.3 Договору).

Судом встановлено, що сторонами шляхом підписання Додаткової угоди №2 від 24.08.2023 до Договору було погоджено річну суму коштів на відшкодування витрат позивача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2023 рік у розмірі 3 223,37 грн.

Позивач листом № 756/12-01-12/Вих від 11.12.2023 надіслав на адресу відповідача документи, що підтверджують фактичні витрати зберігача, для проведення розрахунків за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2023 рік.

З огляду на те, що відповідач не виконав свої грошові зобов`язання за Договором, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 3 223,37 грн заборгованості, 38,83 грн інфляційних втрат та 30,12 грн 3 % річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

Частинами 1, 2 статті 938 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Статтею 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв" визначено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Частиною першою статті 7 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачено, що утримання і розвиток системи державного резерву здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та коштів, одержаних від допоміжної фінансово-господарської діяльності підприємств, установ і організацій системи державного резерву.

За приписами ч. 5 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 2 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою КМУ від 12.04.2002 № 532 (далі - Порядок), сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що сума витрат, що підлягають відшкодуванню, залежно від номенклатури матеріальних цінностей державного резерву визначається з урахуванням: 1) умов зберігання матеріальних цінностей державного резерву; 2) середнього розміру суми витрат; 3) розміру складських приміщень, майданчиків, холодильних камер, резервуарів, підземних сховищ, де зберігаються матеріальні цінності державного резерву; 4) обсягу додаткових витрат з обслуговування таких цінностей.

Відповідно до п. 5 Порядку Держрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб. метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ, а також зберігання 1 тонни зернових культур в зерносховищі.

Залежно від номенклатури, асортименту та особливостей технології зберігання передбачаються можливі додаткові витрати, пов`язані з обслуговуванням матеріальних цінностей державного резерву, зокрема витрати на консервацію, переміщення, перефарбування тощо.

Розмір додаткових витрат визначається у кожному разі окремо за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем на підставі обґрунтованих фактичних витрат відповідального зберігача.

Відшкодування витрат, пов`язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством (п. 7 Порядку).

Сторонами було погоджено розмір витрат позивача на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву у складському приміщенні контейнерного типу на 2023 рік у розмірі 3 223,37 грн.

Вказане підтверджується наявною в матеріалах справи копією кошторису витрат на 2023 рік та Додатковою угодою №2 до Договору.

У свою чергу, факт понесення позивачем витрат зі зберігання матеріальних цінностей за Договором підтверджується, в тому числі, звітом про витрати за 2023 рік та актом на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2023 рік на суму 3 223,37 грн з ПДВ, які разом із іншими документами були надіслані відповідачу.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначає, що позивачем, в порушення умов Договору та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", не надано первинних підтверджуючих документів щодо суми та дійсності понесених витрат.

Розділом 4 Договору встановлено порядок здійснення розрахунків між сторонами. Так, відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється за узгодженням між Держрезервом України та Зберігачем згідно з поданими документами (узгодженого з Держрезервом України кошторису витрат, затверджених Держрезервом України акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобрезерву та наданими до нього копій документів, що підтверджують фактичні витрати, акту звірки заборгованості згідно з даним Договором, податкової накладної на момент сплати) (п. 4.2 Договору).

Крім того, Додатковою угодою № 2 від 24.08.2023 до Договору зберігач та Держрезерв України погодили річну суму коштів на відшкодування витрат зберігача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2023 рік в розмірі 3 223,37 грн.

Оскільки судом встановлено факт направлення позивачем на адресу відповідача необхідних документів, що підтверджують понесення зберігачем витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність заперечень відповідача.

Щодо тверджень відповідача відносно неправомірного включення суми податку на додану вартість до складу витрат, який нараховано на заробітну плату, суд зазначає, що за умовами Договору відповідач здійснює відшкодування витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, відтак саме такі витрати є об`єктом оподаткування відповідно до норм Податкового кодексу України.

У свою чергу, пунктом 4.2 Договору встановлено, що відшкодування витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву здійснюється з урахуванням податку на додану вартість.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтоване включення суми ПДВ до розміру погодженого в Додатковій угоді №2 до Договору витрат, що підлягають відшкодуванню.

Відтак, оскільки наявність заборгованості за Договором підтверджується наявними в матеріалах доказами та не спростована відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення боргу в розмірі 3 223,37 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних за невиконання зобов`язань за Договором.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Надані розрахунки інфляційних втрат та 3% річних не є арифметично вірними. Між тим, розраховані позивачем розміри інфляційних втрат та 3% річних не перевищують розмірів, розрахованих судом.

Відтак позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних за неналежне виконання зобов`язань за Договором підлягають задоволенню в заявлених розмірах.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають заборгованість за Договором у розмірі 3223,37 грн, інфляційні втрати в розмірі 38,83 грн та 3% річних у розмірі 30,12 грн.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного агентства резерву України (Україна, 01024, м. Київ, вул. Чикаленка Євгена, буд. 28/9; ідентифікаційний код: 14333937) на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Україна, 01135, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 14; ідентифікаційний код: 38727770) в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Білгород-Дністровського морського порту) (Україна, 67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, буд. 81; ідентифікаційний код ВП: 38728376) заборгованість в розмірі 3223 (три тисячі двісті двадцять три) грн 37 коп., інфляційні втрати в розмірі 38 (тридцять вісім) грн 83 коп., 3% річних у розмірі 30 (тридцять) грн 12 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 06.12.2024

Суддя О.В. Нечай