Рішення

від 13.11.2024 по справі 911/1484/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2024 р. м. Київ Справа № 911/1484/24

Господарський суд Київської області у складі судді Мальованої Л.Я. за участю секретаря судового засідання Суткової Д.С. розглянувши справу

За позовом Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Сквирської міської ради, Київська обл., Білоцерквський р-н., м. Сквира

до Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Гарант", Київська обл., Білоцерківський р-н., с. Селезенівка

про витребування земельної ділянки

Представники сторін:

прокурор Холоденко А.С.;

позивача не з`явився;

відповідача Романишен Р.М.

Обставини справи:

Заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Сквирської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Гарант про витребування на користь держави в особі Сквирської міської ради із чужого незаконного володіння ТОВ Агрофірма Гарант земельну ділянку з кадастровим номером 3224086800:02:010:0001 площею 35,2783 га.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при прийнятті державним реєстратором Сквирської РДА Харченко М.І. рішення № 42877736 від 06.09.2018 р. щодо державної реєстрації права приватної власності на земельну ділянку за ТОВ агрофірма «Гарант» останнім не було належним чином встановлено відповідності заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації. Державним реєстратором не було належним чином перевірено документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяв та відмови в державній реєстрації прав, оскільки додані до заяви ТОВ агрофірма «Гарант» договір купівлі-продажу від 20.11.2014, акт приймання-передачі нерухомого майна, протокол №1 від 20.11.2014 про проведення аукціону з продажу майна банкрута ВАТ «Селезенівське», не давали змоги встановити набуття ТОВ агрофірма «Гарант» права приватної власності на земельну ділянку, по-перше, виходячи з положень статей 7, 10 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», по-друге, зазначені документи не містять відомості щодо площі землі, кадастрового номеру, а, по-третє, до заяв заявником не було додано державних актів на земельну ділянку щодо якої, заявником було подано відповідну заяву та вчинено реєстраційні дії.

Таким чином, прокурор вважає, що вищевказане рішення щодо державної реєстрації права приватної власності на земельну ділянку за ТОВ агрофірма «Гарант» прийнято державним реєстратором з порушенням вимог статей 10, 23, 24, 27 Закону, пунктів 40, 57 Порядку № 1127.

29.07.2024 р. представником відповідача через систему «Електронний суд» подано відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечує та вважає їх безпідставними та необґрунтованими, просить суд в позові відмовити.

В обґрунтування поданого відзиву, відповідач посилається на те, що земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я права користування земельною ділянкою в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній. Враховуючи вищевикладене, і була розроблена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі у 2018 році, що і сам підтверджує прокурор в своїй позовній заяві.

Стосовно посилань прокурора про належність частини спірної земельної ділянки до земель водного фонду, відповідач звертає увагу суду на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 16.03.2023 року у справі № 460/3890/20.

Зокрема, в мотивувальній частині даної Постанови, зазначено, що за змістом частини третьої статті 60 Земельного кодексу України, частини шостої статті 88 Водного кодексу України у населених пунктах прибережні захисні смуги встановлюється з урахуванням містобудівної документації з відображенням у ній меж таких смуг» і «застосування судом апеляційної інстанції вищевказаного рішення органу місцевого самоврядування без врахування визначених у містобудівній документації (зонінгу міста Рівного) меж прибережних захисних смуг і норм Водного та Земельного кодексів України, які мають пріоритетне значення, є помилковим, суперечить встановленій законом регламентації спірних правовідносин».

З наведеного можна констатувати, що Верховний Суд чітко визначив, що відповідна заборона на зменшення прибережної захисної смуги стосується морів, морських заток і лиманів, а в межах населених пунктів такі смуги встановлюються з урахуванням містобудівної документації.

Таким чином, вказане рішення Верховного Суду повністю підтверджує вірність висновків суду, що прибережна захисна смуга в межах населених пунктів встановлюється з урахуванням містобудівної документації та може бути меншою ніж встановлена частиною 2 статті 60 Земельного кодексу України та статті 88 Водного кодексу України. А пункт 3 розділу ІІ Закону № 711-IX встановлює, що проект землеустрою про зміну прибережних захисних смуг до 01.01.2025 року затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

З 2013 року наявність водного об`єкту на земельній ділянці підтверджується згідно Порядку розроблення паспорта водного об`єкта, який затверджено наказом Міністерства екології та природних ресурсів України за № 99 від 18.03.2013 р., що являється основним документом який засвідчує наявність водного об`єкта на конкретній території.

Стосовно строку позовної давності, відповідач вважає, що початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний визначений прокурором позивач.

02.09.2024 р. прокурором через систему «Електронний суд» подані додаткові пояснення у справі (заперечення на відзив), в яких він звертає увагу суду на наступне:

Як вбачається із протоколу № 1 від 20.11.2014 р. про проведення аукціону з продажу майна банкрута ВАТ «Селезенівське» - спірна земельна ділянка на аукціоні не продавалась. Натомість, державним реєстратором долучено до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно акт приймання передачі майна ВАТ «Селезенівське» від 20.11.2014, згідно якого нерухоме майно, що придбане ТОВ агрофірма «Гарант» на аукціоні 20.11.2014 передається з відповідним безоплатним переданням земельних ділянок орієнтовною площею 38 га, на яких розташоване майно. При цьому, кадастрові номера земельних ділянок у зазначеному акті не зазначені.

Більше того, спірна земельна ділянка сформована з відповідним присвоєнням їй кадастрового номеру лише у серпні 2018 року. Крім того, у витягу з державного земельного кадастру від серпня 2018 р. про земельну ділянку, що надані державному реєстратору, вказано, що спірна земельна ділянка перебуває у приватній власності ВАТ «Селезенівське». Отже, набуття права приватної власності 04.09.2018 на земельну ділянку загальною площею 35,2783 га ТОВ агрофірма «Гарант» відбулося з порушенням вимог Земельного кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналізуючи документи, що стали підставою реєстрації права власності та чинне законодавство установлено, що реєстратору не було надано будь-яких підтверджуючих документів згідно переліку, що встановлений ст.ст. 28, 82 Земельного кодексу України, які б підтверджували набуття права приватної власності на землю саме ТОВ агрофірма «Гарант». Крім цього, відповідно до технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі у 2018 році, на підставі якої вперше сформована зазначена земельна ділянка, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3224086800:02:010:0001 площею 35,2783 га сформована за рахунок земель колективної власності ВАТ «Селезенівське», що посвідчено державним актом на право колективної власності серії КВ від 10.01.2000 року, яке припинено на підставі рішення господарського суду Київської області від 17.12.2014, у зв`язку з визнанням банкрутом.

Враховуючи зазначене, відповідно до п. 21 Перехідних положень Земельного кодексу України установлено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" (що набрав чинність з 01.01.2019 року) землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Таким чином, на момент реєстрації права приватної власності на земельну ділянку ТОВ агрофірма «Гарант», а саме станом на 06.09.2018 ВАТ «Селезенівське» було вже припинено, а спірні земельні ділянки перебували в статусі колективної власності, а тому з 01.01.2019 вважаються власністю територіальної громади с. Селезенівка, яка у зв`язку із адміністративною реформою приєднана до Сквирської міської територіальної громади.

Що стосується строку позовної давності, то прокурор зазначає, що про порушення вимог земельного законодавства під час відведення у приватну власність ТОВ Агрофірма «Гарант» земельної ділянки з кадастровим номером 3224086800:02:010:0001 йому стало відомо за результатами досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42022112030000338 від 30.11.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Таким чином, про необхідність захисту прав та інтересів держави в особі Сквирської міської територіальної громади у судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2022 році в ході досудового розслідування кримінального провадження № 42022112030000338 від 30.11.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Ухвалою суду від 04.09.2024 р. закрито підготовче провадження у справі, розгляд справи по суті призначено на 16.10.2024 р.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 16.10.2024 р. до 13.11.2024 р.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Представник позивача в засідання суду не з`явився, просив суд розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд в позові відмовити.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

УСТАНОВИВ:

20.11.2014 року Товарною біржею «Центральна універсальна біржа» було проведено аукціон з продажу майна банкрута ВАТ «Селезенівське» як цілісного майнового комплексу лот №1, а саме: - Майно№1, Цілісний майновий комплекс складається з 20 будівель, а саме контора 88,4 м2, їдальня 190,8 м2, гараж 44 м2, вагова 23,8 м2, ветаптека 17,8 м2, зерносховище 552,2 м2, кормоцех 434,1 м2, свинарник 461,2 м2, зерносховище 1005,9 м2, насіннєсховище 334, 6 м2, кормоцех 131,6 м2, склад запасних частин 101,5 м2, кузня з майстернею 59,6 м2, корівник 871,3 м2, корівник 1509,7 м2, корівник 1440,3 м2, корівник 799,2 м2, мехмайстерня 413, 2 м2, будівля автозаправки 9,6 м2, автогараж 517,3 м2. - Майно №2, Омшаник. Загальна площа 82,4 м2, будівля відсутня, в наявності тільки фундамент. - Майно №3, Овочесховище, будівля 82,4 м2. - Майно №4, Павільйон «Тернопіль». - Майно №5, Зерноочисний пункт ОВС-25. - Майно №6, Башта Рожновського. - Майно №7, Цистерни 30 м3 (4 шт.). - Майно №8, Резервуари 5 шт. - Майно №9, Місткість 5 м3. - Майно №10, Заправочна колонка. - Майно №11, автомобіль газ 5312, 1990 року випуску. - Майно №12, автомобіль САЗ 5312, 1991 року випуску, про що свідчить протокол № 1.

Переможцем вказано аукціону визначено ТОВ агрофірма «Гарант».

За результатами проведеного аукціону, 20.11.2014 між ТОВ агрофірма «Гарант» та ВАТ «Селезенівське» був укладений договір купівлі-продажу майна на відкритих торгах (аукціоні), відповідно до умов якого продавець передав у власність, а покупець в порядку та на умовах, визначених даним договором, прийняв вищезазначене майно.

06.09.2018 державним реєстратором Сквирської РДА Харченко М.І. прийнято рішення про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку за Товариством з обмеженою відповідальністю агрофірма «Гарант», зокрема: - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 42877736 від 06.09.2018 на земельну ділянку з кадастровим номером 3224086800:02:010:0001 площею 35,2783 га для іншого сільськогосподарського призначення на території Селезенівської сільської ради Сквирського району Київської області; Підставою для реєстрації права приватної власності на вказану земельну ділянку за ТОВ агрофірма «Гарант» зазначено договір купівлі-продажу від 20.11.2014, акт приймання-передачі нерухомого майна, протокол №1 від 20.11.2014 про проведення аукціону з продажу майна банкрута ВАТ «Селезенівське».

Державним реєстратором долучено до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно акт приймання передачі майна ВАТ «Селезенівське» від 20.11.2014, згідно якого нерухоме майно, що придбане ТОВ агрофірма «Гарант» на аукціоні 20.11.2014 передається з відповідним безоплатним переданням земельних ділянок орієнтовною площею 38 га, на яких розташоване майно.

Прокурор в обґрунтування заявленого позову посилається на те, що аналізуючи документи, що стали підставою реєстрації права власності та чинне законодавство установлено, що реєстратору не було надано будь-яких підтверджуючих документів згідно переліку, що встановлений ст.ст. 28, 82 Земельного кодексу України, які б підтверджували набуття права приватної власності на землю саме ТОВ агрофірма «Гарант».

Крім цього, відповідно до технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі у 2018 році, на підставі якої вперше сформована зазначена земельна ділянка, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3224086800:02:010:0001 площею 35,2783 га сформована за рахунок земель колективної власності ВАТ «Селезенівське», що посвідчено державним актом на право колективної власності серії КВ від 10.01.2000 року, яке припинено на підставі рішення господарського суду Київської області від 17.12.2014, у зв`язку з визнанням банкрутом.

Враховуючи зазначене, відповідно до п. 21 Перехідних положень Земельного кодексу України установлено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" (що набрав чинність з 01.01.2019 року) землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Згідно ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Таким чином, на момент реєстрації права приватної власності на земельну ділянку ТОВ агрофірма «Гарант», а саме станом на 06.09.2018 ВАТ «Селезенівське» було вже припинено, а спірні земельні ділянки перебували в статусі колективної власності, а тому прокурор наголошує на тому, що з 01.01.2019 вважаються власністю територіальної громади с. Селезенівки, яка у зв`язку із адміністративною реформою приєднана до Сквирської міської територіальної громади.

Так, постановою Верховної Ради України №807-ІХ від 17.07.2020 «Про утворення та ліквідацію районів» утворено Білоцерківський район (з адміністративним центром у м. Біла Церква), до якого, зокрема, ввійшла Сквирська міська територіальна громада.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 715-р від 12.06.2020 «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області» Сквирська міська територіальна громада утворена шляхом об`єднання Сквирської міської ради із, зокрема, Селезенівською сільською радою.

Отже, на сьогоднішній день саме Сквирська міська рада є органом, уповноваженим розпоряджатися спірними земельними ділянками.

На підставі вищевикладеного, прокурор вважає, що право приватної власності на спірні земельні ділянки набуто ТОВ агрофірма «Гарант» всупереч вимог ст.ст. 28, 82, п. 21 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Так, абзацом другим частини першої статті 7 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» встановлено, що майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди.

Пунктом 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 визначено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком № 1127.

Згідно частиною першою статті 27 Закону, державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі, зокрема укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права, які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 01.01.2013; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 57 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з яким закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

Пунктами 1, 2 частини 3 статті 10 Закону визначено, що державний реєстратор, зокрема:

встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у таких випадках:

1)подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством;

2)неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному у пункті 3 частини третьої статті 10 цього Закону, інформації про зареєстровані до 1 січня 2013 року речові права на відповідне нерухоме майно, якщо наявність такої інформації є необхідною для державної реєстрації прав.

У державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями (пункти 4, 5 ч. 1 ст. 24 Закону).

Отже, прокурор наголошує на тому, що при прийнятті державним реєстратором Сквирської РДА Харченко М.І. рішення №42877736 щодо державної реєстрації права приватної власності на земельну ділянку за ТОВ агрофірма «Гарант» останнім не було належним чином встановлено відповідності заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Таким чином, вищевказане рішення щодо державної реєстрації права приватної власності на земельну ділянку за ТОВ агрофірма «Гарант» прийнято державним реєстратором з порушенням вимог статей 10, 23, 24, 27 Закону, пунктів 40, 57 Порядку № 1127.

Разом з цим, відповідно до положень ч.ч. 5, 6 ст. 120 Земельного кодексу України (що діяли станом на листопад 2014 року), у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.

Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти.

Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Однак, в договорі купівлі-продажу майна банкрута на відкритих торгах від 20.11.2014, про спірні земельні ділянки нічого не зазначено, кадастрові номера відсутні.

Крім того як вбачається з матеріалів долучених до позовної заяви спірні земельні ділянки станом на час укладення договору виділені з присвоєнням кадастрового номеру не були.

Таким чином, права власності на спірну земельну ділянку набуто з порушенням вимог ст. 120 Земельного кодексу України.

Стаття 14 Конституції України та ст. 1 Земельного кодексу України встановлює, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно протоколу огляду земельної ділянки від 22.02.2024 за участю інженера-землевпорядника Скорика М.А., встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 3224086800:02:010:0001 площею 35,2783 га знаходиться водний об`єкт.

Поряд з цим, згідно плану меж земельної ділянки з каталогом координат водного об`єкту, встановлено, що на земельну ділянку з кадастровим номером 3224086800:02:010:0001 площею 35,2783 га накладається водний об`єкт площею 1,0969 га.

Згідно інформації Регіонального офісу водних ресурсів р. Рось від 13.03.2024, встановлено, що водний об`єкт, який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3224086800:02:010:0001 площею 35,2783 га на території Сквирської міської територіальної громади Білоцерківського району Київської області, є русловим штучно створеним ставком. Даний ставок розташований на лівій притоці без назви річки Сквирка. Протока протікає в балці, у верхів`ї позначена як пересихаюча. Орієнтовна площа водозабору становить 2,26 км2, довжина близько 3 км.

Згідно ст. 88 Водного кодексу України, для ставка площею 1,0969 га прибережна захисна смуга встановлюється уздовж урізу води (у меженний період) шириною 25 метрів.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 59 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів).

Цією ж статтею установлено вичерпний перелік видів функціонального використання земель водного фонду, для яких їх можуть передавати у користування громадян органи місцевого самоврядування та виконавчої влади.

Зокрема, землі водного фонду можуть передаватись у користування лише для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту.

Враховуючи викладене, чинним законодавством передбачено лише один випадок, коли землі водного фонду можуть передаватись у приватну власність.

Слід зазначити, що можливість передачі у приватну власність земель водного фонду для іншого сільськогосподарського призначення законом взагалі не передбачена.

Так, відповідно до ст. З Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого, серед іншого, належать поверхневі води: водотоки (річки, струмки).

Частиною першою ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України зазначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, островами, а також прибережні захисні смуги вздовж цих річок.

Більше того, ст. 61 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель, садівництво та городництво.

Таким чином, при наданні у власність чи користування земельних ділянок навколо водних об`єктів необхідно ураховувати положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж, з урахуванням конкретної ситуації.

Аналогічних правових висновків дійшли Верховний Суд у постановах від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц та Верховний Суд України в постанові від 22.04.2015 у справі № 6-52цс15.

Виходячи з вищевикладених норм, жоден орган державної влади чи місцевого самоврядування не мав права передавати у приватну власність 1,0969 га земель водного фонду для іншого сільськогосподарського призначення.

Однак, суд не може погодитись із твердженнями прокурора, виходячи із наступного:

Відповідно до п.21. Перехідних положень Земельного Кодексу України установлено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Проте вказаний закон набув чинності лише 01.01.2019 року, а реєстрація права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3224086800:02:010:0001, згідно інформаційної довідки № 376215484 від 26.04.2024 року, відбулась 04.09.2018 року, тому дія вказаної норми не поширюється на дані правовідносини.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, на момент набрання законом чинності, спірна земельна ділянка перебувала у приватній власності, що, за змістом вказаної норми, додатково і абсолютно виключає можливість переходу спірної земельної ділянки до комунальної власності, а отже - унеможливлює твердження про наявність у міської ради правового статусу на земельну ділянку.

Як зазначав Верховний Суд, необхідною ознакою віндикаційного позову є те, що річ знаходиться у чужому володінні незаконно.

Разом з тим, прокурором не доведено і у суду відсутні підстави стверджувати, що спірна земельна ділянка знаходиться у володінні ТОВ Агрофірма «Гарант» незаконно.

Як свідчать матеріали справи, державна реєстрація права власності ТОВ Агрофірма «Гарант» була здійснена на підставі договору купівлі-продажу від 20.11.2014 року, акту приймання-передачі нерухомого майна, протоколу № 1 від 20.11.2014 року а також витягу з Державного земельного кадастру.

Вказаний правочин недійсним не визнавався, наявні правові підстави для реєстрації земельної ділянки не відпали, що виключає твердження прокурора про незаконність володіння ТОВ Агрофірма «Гарант» спірною земельною ділянкою.

Недоведеність обставин незаконного володіння також унеможливлює задоволення позовних вимог.

Крім того, приймаючи рішення у цьому спорі, враховуючи, що відповідач посилається на сплив строку позовної давності, а прокурор стверджує про переривання строку позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити також наступне.

Як свідчить практика Верховного Суду, у справах за позовами прокурора існують особливості у визначенні моменту, з якого розпочинається перебіг строку позовної давності.

Так, строк позовної давності може відраховуватися з моменту, коли про порушення прав дізнався позивач, або з моменту, коли про порушення прав позивача дізнався прокурор. Причому, строк позовної давності відраховується з моменту, коли про порушення прав позивача дізнався прокурор, лише у випадку, коли прокурор дізнався про таке порушення раніше, ніж позивач.

Так, Верховний Суд у своїй Постанові від 17.01.2024 року у справі № 918/195/23 зазначає, що аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2021 у справі № 911/2669/19 (на які посилається скаржник).

Матеріали справи свідчать про те, що позивач - Сквирська міська рада була обізнана з тим фактом, що земельна ділянка вибула з її володіння, в момент, коли рада прийняла рішення про її передачу в колективну власність (13.11.1999 року). Натомість прокурор стверджує, що дізнався в момент проведення перевірки.

Отже, твердження прокурора про обрахунок строку позовної давності з 2022 року (момент коли дізнався прокурор за результатами досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42022112030000338) не узгоджуються з наведеними правовими висновками ВС.

Стосовно посилань прокурора про належність частини спірної земельної ділянки до земель водного фонду суд зазначає наступне:

Статтею 1 Водного Кодексу України визначено, що водний об`єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал (крім каналу на зрошувальних і осушувальних системах), а також водоносний горизонт.

Ставок - це штучно створена водойма місткістю не більше 1 млн. кубічних метрів.

Прокурором не було надано належних доказів на підтвердження своїх доводів стосовно розміру прибережної захисної смуги та в наданих до державного реєстратора документах не зазначено про водний об`єкт, який було передано відповідачу.

Враховуючи вищезазначене, прокурором та позивачем не доведено тих обставин, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог, у зв`язку з чим позовні вимоги є недоведеними та безпідставними, а відтак суд відмовляє в їх задоволенні.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на прокурора.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13 73-92, 129, 238-240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано 06.12.2024 року.

Суддя Л.Я. Мальована