Рішення

від 06.12.2024 по справі 927/944/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

06 грудня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/944/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

Позивач: Акціонерне товариство «Хімтекстильмаш»,

код ЄДРПОУ 14314311, вул. Івана Мазепи, 110, м. Чернігів, 14001

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Моноліт»,

код ЄДРПОУ 14221271, вул. В`ячеслава Чорновола, буд. 6, кв. 38, м. Чернігів, 14038

Предмет спору: про стягнення 14 148,52 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Хімтекстильмаш» звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт», у якому позивач просить суд стягнути з відповідача 14 148,52 грн, з яких 1469,50 грн заборгованості зі сплати орендної плати за період з 01.03.2024 по 31.05.2024, 1750,41 грн заборгованості зі сплати орендної плати за період з 01.06.2024 по 15.09.2024, 3500,82 грн штрафу згідно з п. 2.6 договору, 1609,95 грн штрафу згідно з п. 6.2 договору, 1005,20 грн штрафу згідно з п. 6.6 договору та 4812,64 грн заборгованості з відшкодування спожитих комунальних послуг (за електроенергію).

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 08.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, зокрема, відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами.

Відповідно до поштового повідомлення про вручення ухвалу суду від 08.10.2024 відповідач отримав 16.10.2024, а отже останнім днем для подання відповідачем відзиву на позов є 31.10.2024.

Згідно з ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди нежитлового приміщення №3А-24 від 01.03.2024 в частині сплати орендної плати, відшкодування комунальних послуг (електроенергії), повернення об`єкта оренди.

Відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень у встановлений строк до суду не надходило.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Оскільки відповідач не подав відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

01.03.2024 між Акціонерним товариством «Хімтекстильмаш» (далі Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Моноліт» (далі Орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 3А-24 (далі Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно (нежитлове приміщення), загальною площею 12,00 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Чернігів, вул. Івана Мазепи, 110 (далі об`єкт оренди). Об`єкт оренди розташований у будівлі дослідного заводу.

Приймання-передача об`єкта оренди здійснюється уповноваженими представниками сторін за актом приймання-передачі об`єкта оренди, підписання якого свідчить про фактичну передачу об`єкта оренди Орендодавцем Орендареві в оренду (п. 2.3 Договору).

Згідно з п. 2.4 Договору Орендар повертає Орендодавцю об`єкт оренди в день закінчення строку дії даного Договору або дострокового припинення даного Договору. Повернення об`єкту оренди оформлюється Актом прийому-передачі (повернення) об`єкту оренди. Об`єкт оренди вважається повернутим Орендодавцю з моменту підписання Сторонами Акту прийому-передачі (повернення) об`єкту оренди або Акту про звільнення приміщення складеному у порядку, передбаченому п. 2.9 цього Договору.

За умовами п. 2.6 Договору якщо Орендар продовжує здійснювати господарську діяльність і не повертає об`єкт оренди, Орендар повинен сплатити орендну плату, розраховану відповідно до кількості днів використання об`єкту оренди, а також сплатити Орендодавцеві штраф у розмірі 200% розміру місячної орендної плати за самовільне заняття об`єкту оренди та повністю компенсувати спожиті комунальні послуги, витрати з експлуатацією, обслуговуванням та утриманням Об`єкта оренди. Останнім днем нарахування орендної плати є день підписання Сторонами акта приймання-передачі (повернення) об`єкту оренди Орендодавцю або акт про звільнення приміщення складеному у порядку, передбаченому п.2.9. цього Договору.

Орендна плата визначається за погодженням сторін Договору та встановлюється в гривнях (п. 3.1 Договору).

У п. 3.2 Договору сторони погодили, що орендна плата за перший і останній календарні місяці користування об`єктом оренди сплачується Орендарем не пізніше 5 календарних днів з моменту підписання цього Договору оренди. Календарний місяць оренди починається першого числа та закінчується останнім числом календарного місяця.

Орендна плата нараховується Орендареві з дати підписання сторонами Акта прийому-передачі об`єкта оренди в оренду (п. 3.3 Договору).

Відповідно до п. 3.4 Договору Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату щомісячно авансом шляхом перерахування на поточний рахунок або внесенням готівкових коштів в касу Орендодавця не пізніше 20 (двадцятого) числа місяця, який передує розрахунковому.

Згідно з п. 3.5 Договору Орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату не пізніше строку, зазначеного у даному Договорі, незалежно від факту одержання ним зазначених рахунків. При неотриманні Орендарем зазначених рахунків, орендна плата розраховується відповідачем самостійно відповідно до даного Договору.

За умовами п. 3.7 Договору розмір щомісячної орендної плати становить сума наступних платежів:

1) базовий тариф - 35,00 гривень з ПДВ за 1 (один) кв. м об`єкта оренди,

2) компенсація податку на землю,

3) компенсація податку на нерухомість,

4) компенсація індексу інфляції,

5) коефіцієнт збільшення, який встановлюється на рівні 0,15 за використання на об`єкті оренди місць загального користування та застосовується при визначенні остаточного розміру орендної плати до суми базовий тариф та величина індексу інфляції.

При обчисленні орендної плати компенсація земельного податку та податку на нерухомість обчислюється у нормативно встановленому розмірі на період нарахування орендних платежів.

У пункті 3.9 Договору передбачено, що Орендодавець в односторонньому порядку щомісячно змінює орендну плату та інші платежі, передбачені цим Договором, на величину індексу споживчих цін (інфляція), розрахованого на основі показників Державного комітету статистики України, починаючи з місяця укладення Договору.

Відповідно до п. 3.11. Договору Орендар зобов`язується компенсувати Орендодавцю вартість фактично отриманих ним комунальних послуг (електроенергія, вода, вивіз сміття). Компенсація за комунальні послуги має бути здійснена Орендарем на підставі рахунків Орендодавця в строк до 15-го числа місяця, наступного за місяцем, в якому були спожиті такі комунальні послуги. При неотриманні Орендарем рахунку, компенсація за комунальні послуги має бути розрахована Орендодавцем самостійно.

Орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату, комунальні платежі та інші платежі, передбачені цим Договором (п. 4.4.2 Договору).

Пунктом 6.2. Договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати або не в повному обсязі оплати орендної плати або інших платежів, передбачених Договором Орендар сплачує Орендодавцю штраф у розмірі 50% від простроченої суми грошового зобов`язання.

Згідно з п. 6.6 Договору у випадку прострочення Орендарем виконання зобов`язання по поверненню об`єкта оренди Орендодавцю, Орендар сплачує Орендодавцю штраф в розмірі 200% орендної плати, нарахованої за останній повний місяць оренди.

Відповідно до п. 8.1, 8.2 Договору даний Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами усіх своїх обов`язків за цим Договором.

Строк оренди починає перебіг з моменту передачі об`єкта оренди Орендарю за Актом приймання-передачі об`єкта оренди в оренду та діє до 31.05.2024 (включно). У випадку дострокового припинення оренди та будь-якому іншому випадку, дата Акта приймання-передачі (повернення) об`єкта оренди від Орендаря Орендодавцю або Акта про звільнення приміщення вважається останнім днем оренди.

Відповідно до акта приймання-передачі об`єкта оренди до Договору від 01.03.2024 Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування майно (нежитлове приміщення) загальною площею 12,00 кв. м, яке знаходиться в будівлі дослідного заводу за адресою: м. Чернігів, вул. Івана Мазепи, 110.

З наданих позивачем документів вбачається, що позивач виставив відповідачу рахунки на оплату орендної плати за приміщення складу на загальну суму 3219,91 грн, а саме: №151 від 31.03.2024 на суму 486,37 грн; №152 від 30.04.2024 на суму 490,43 грн; №153 від 31.05.2024 на суму 492,70 грн; №111 від 30.06.2024 на суму 495,65 грн; №162 від 31.07.2024 на суму 499,10 грн; №163 від 31.08.2024 на суму 502,60 грн; №164 від 15.09.2024 на суму 253,06 грн.

Крім того, позивач зазначає, що в період оренди відповідач при використанні підйомно-вантажних засобів спожив електроенергію на суму 4812,64 грн, на підтвердження чого надав:

- акт використання під`ємно-вантажних засобів ТОВ «Моноліт» від 12.09.2024, підписаний директором, головний інженером та фахівцем з оренди приміщень АТ «Хімтекстильмаш», та затверджений генеральним директором АТ «Хімтекстильмаш». У вказаному акті зазначено, що з березня 2024 року представники ТОВ «Моноліт» розпочали роботи, пов`язані з розробкою придбаного ним верстата на окремі вузли, які проводились з використанням підйомно-вантажного засобу (кран-балка вантажопідйомністю 2000 кг) з електродвигуном 3,75 кВт; вказані роботи проводились 04.09.2024, загальний час використання вантажного засобу складає 80 годин; під час завантаження вузлів верстата на автотранспорт орендар використовував протягом 6 годин мостовий кран вантажопідйомністю 10000 кг з електродвигуном потужністю 27,2 кВт;

- договір відшкодування витрат за електричну енергію №01 від 01.01.2022, укладений між ДП «Хімтекстильмаш-Сервіс» АТ «Хімтекстильмаш» (Сторона-1) та АТ «Хімтекстильмаш» (Сторона-2), предметом якого є відшкодування Стороною-2 витрат за спожиту електричну енергію за адресою: м. Чернігів, вул. І. Мазепи, 110;

- акт надання послуг №165 від 12.09.2024 на відшкодування витрат за спожиту електроенергію на суму 4812,64 грн, підписаний між ДП «Хімтекстильмаш-Сервіс» АТ «Хімтекстильмаш» та АТ «Хімтекстильмаш»;

- квитанцію від 02.10.2024 про сплату АТ «Хімтекстильмаш» ДП «Хімтекстильмаш-Сервіс» АТ «Хімтекстильмаш» коштів у розмірі 4812,60 грн.

Позивач виставив відповідачу рахунок №155 від 12.09.2024 на відшкодування витрат за спожиту електроенергію у розмірі 4812,64 грн.

Як зазначає позивач, відповідач не сплатив йому орендну плату у розмірі 3219,91 грн та не відшкодував витрати за спожиту електроенергію у розмірі 4812,64 грн.

Крім того, позивач на підставі п. 2.6, 6.2, 6.6 Договору нарахував відповідачу штраф у загальному розмірі 6115,97 грн.

17.09.2024 позивач направив відповідачу претензію від 15.09.2024 №15/09, у якій вимагав негайно сплатити заборгованість за Договором у розмірі 28 548,52 грн, у тому числі штрафи. Вказана претензія отримана відповідачем 19.09.2024, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення.

Доказів сплати спірних коштів відповідач суду не надав.

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

За приписами ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ч. 1 ст. 760 ЦК України).

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо заявленої до стягнення суми заборгованості зі сплати орендної плати.

Як встановив суд, на підставі укладеного між сторонами Договору відповідач прийняв в оренду від позивача нерухоме майно нежитлове приміщення площею 12,00 кв. м, яке знаходиться у будівлі дослідного заводу за адресою: м. Чернігів, вул. Івана Мазепи, 110, зі строком оренди до 31.05.2024.

Вказане майно було передано відповідачу на підставі акта приймання-передачі об`єкта оренди від 01.03.2024.

За користування спірним майном відповідач повинен був сплачувати позивачу орендну плату не пізніше 20 числа місяця, який передує розрахунковому, а також компенсувати комунальні послуги, зокрема електроенергію, на підставі рахунків Орендодавця.

Позивач виставив відповідачу рахунки на оплату орендної плати за період з 01.03.2024 по 15.09.2024 на загальну суму 3219,91 грн, а також рахунок на відшкодування витрати за спожиту електроенергію у розмірі 4812,64 грн, які останній не оплатив.

Щодо строку дії Договору та обов`язку відповідача сплачувати орендну плату та компенсувати позивачу вартість комунальних послуг (електроенергії).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк.

Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.

Відповідно до статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Отже, законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини). Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря. Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди.

Частиною 1 ст. 764 ЦК України передбачено, якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Частиною 4 статті 284 Господарського кодексу України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Суть поновлення договору оренди полягає у тому, що орендар продовжує користуватися орендованим майном після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує протягом одного місяця після закінчення строку договору в його поновленні. Відсутність такого заперечення може мати прояв у «мовчазній згоді» і в такому випадку орендар у силу закону може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Застосування принципу «мовчазної згоди» при поновленні договору оренди фактично означає, що таке поновлення пов`язується не з волевиявленням сторін договору, а з сукупністю юридичних фактів, наведених у відповідних положеннях законодавства. У контексті наведених норм заява орендодавця про припинення договору оренди після закінчення строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин. Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами частини третьої статті 202 Цивільного кодексу України.

Правове регулювання процедури продовження орендних правовідносин, наведене у статті 764 Цивільного кодексу України, спрямоване на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

Подібні правові позиції викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №921/163/19.

Відповідної заяви орендодавця (позивача) про припинення Договору оренди або заперечень проти його поновлення протягом одного місяця після закінчення строку дії Договору, а також належних доказів її надсилання орендарю (відповідачу) позивач суду не надав.

При цьому, як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач у період з 01.03.2024 по 15.09.2024 користувався спірним приміщенням та фактично не повернув об`єкт оренди.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами спірний Договір оренди не припинився, був продовженим на кожні наступні два місяці та діяв у спірний період (з 01.03.2024 по 15.09.2024), а відтак у відповідача у цей період існував обов`язок як зі сплати орендної плати, так і з компенсації вартості комунальних послуг (електроенергії).

Щодо розміру орендної плати.

Згідно з пунктом 3.7 Договору розмір щомісячної орендної плати складається з наступних платежів:

1) базовий тариф - 35,00 гривень з ПДВ за 1 (один) кв. м об`єкта оренди,

2) компенсація податку на землю,

3) компенсація податку на нерухомість,

4) компенсація індексу інфляції,

5) коефіцієнт збільшення, який встановлюється на рівні 0,15 за використання на об`єкті оренди місць загального користування та застосовується при визначенні остаточного розміру орендної плати до суми базовий тариф та величина індексу інфляції.

Разом з тим, умови Договору не містять зазначення конкретного розміру компенсації податку на землю та податку на нерухомість, тобто їх розмір не був погоджений сторонами у Договорі.

У п. 3.7 Договору зазначено, що при обчисленні орендної плати компенсація земельного податку та податку на нерухомість обчислюється у нормативно встановленому розмірі на період нарахування орендних платежів.

Проте жодних пояснень, обґрунтувань та доказів щодо нормативно встановленого розміру таких податків та яким саме чином здійснюється їх розрахунок для відповідача (пропорційно орендованій площі або в іншому порядку) позивач суду не надав.

Фактично єдиними доказами, які позивач надав на підтвердження розміру орендної плати, є рахунки, складені ним особисто, які містять загальний розмір орендної плати за певний місяць.

За своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №915/641/19.

Суд критично ставиться до наданих рахунків на сплату орендної плати, оскільки вони складені особисто позивачем, тобто заінтересованою особою.

Відповідно до приписів ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас, згідно з ч. 4 ст. 13 названого Кодексу, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Передбачивши право учасникам спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов`язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав, у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів, оскільки неподання відповідних доказів найчастіше пояснюється неналежною підготовкою сторони до розгляду справи.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України). Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплює ст. 75 ГПК України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

За наведених обставин суд доходить висновку про те, що позивач не довів належними доказами розміру компенсації відповідачем податку на землю та податку на нерухомість як складових орендної плати.

Таким чином, при перерахунку розміру орендної плати суд враховує лише такі складові як базовий тариф (12*35=420,00 грн), індекс інфляції та коефіцієнт збільшення за використання місць загального користування, оскільки розмір інших двох складових не підтверджений позивачем належними доказами.

Суд, здійснивши перерахунок розміру орендної плати, дійшов висновку, що її розмір становить: у березні 2024 року - 483,00 грн; у квітні 2024 року 485,42 грн; у травні 2024 року 486,38 грн; у червні 2024 року - 489,30 грн; у липні 2024 року 500,07 грн; у серпні 2024 року 500,07 грн; у вересні 2024 року (з 01.09.2024 по 15.09.2024) 251,54 грн, а усього 3195,78 грн, що є меншим за заявлену позивачем суму.

Доказів сплати вказаної заборгованості відповідач суду не надав.

Оскільки відповідач у порушення ст. 525, 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України взятих на себе зобов`язань не виконав та не сплатив позивачу орендну плату за користування спірним приміщенням, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 3195,78 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відтак позовні вимоги в частині стягнення з відповідача орендної плати підлягають частковому задоволенню.

Щодо розміру компенсації вартості комунальних послуг (електроенергії).

Так, у п. 3.11. Договору встановлено, що Орендар зобов`язується компенсувати Орендодавцю вартість фактично отриманих ним комунальних послуг (електроенергія, вода, вивіз сміття). Компенсація за комунальні послуги має бути здійснена Орендарем на підставі рахунків Орендодавця в строк до 15-го числа місяця, наступного за місяцем, в якому були спожиті такі комунальні послуги. При неотриманні Орендарем рахунку, компенсація за комунальні послуги має бути розрахована Орендодавцем самостійно.

При цьому Договір не містить умов, яким саме чином визначається кількість спожитих енергоносіїв - на підставі окремо встановлених лічильників на об`єкт нерухомості чи пропорційно орендованій відповідачем площі, враховуючи, що об`єкт оренди є частиною будівлі дослідного заводу.

Верховний Суд у постанові від 07.06.2022 у справі №911/27/21 зазначив, що правова природа цих зобов`язань - що виникають з надання/споживання послуг, зумовлює врахування (при вирішенні питання/спору щодо виникнення обов`язку їх оплати, розміру та вартості для їх оплати) загальних положень Закону щодо надання/споживання/підстав для оплати послуг та відповідних особливостей, що регламентовані, зокрема положеннями статей 901, 903 ЦК України, у зв`язку з чим Верховний Суд зазначив про таке.

Загальні правила надання послуг визначені, зокрема, ЦК України, статтею 901 якого передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Частиною першою статті 903 ЦК України унормовано, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. При цьому загальне правило статті 903 ЦК України передбачає оплатність послуги за договором про надання послуги, якщо договором передбачено надання послуг за плату, у зв`язку з чим правила та вимоги щодо оплатності послуг застосовуються у разі їх надання. Тоді як за відсутності факту та доказів надання відповідних послуг надавач послуг позбавлений права та підстав вимагати їх оплати від отримувача послуг.

Водночас положення статей 901, 903 ЦК України, що презюмують виникнення правовідносин щодо надання послуг за договором, не виключають застосування до цих правовідносин у передбачених Законом випадках положень частини третьої статті 11 ЦК України, за якими цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У цьому висновку Суд звернувся до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 16.11.2021 у справах №915/208/20, №915/127/20, а також до правової позиції, сформульованої Верховним Судом складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського 03.06.2022 справа № 915/104/21.

А тому Верховний Суд, з урахуванням висновку щодо обов`язку оплатити житлово-комунальні послуги також за відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг у разі, якщо споживачі фактично користувалися ними (пункт 7.4), зазначив, що до цих правовідносин у передбачених Законом випадках також застосовуються положення пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України, за якими цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з інших юридичних фактів, цим фактом у спірних правовідносинах є фактичне споживання комунальних послуг в орендованому приміщенні та послуг з утримання орендованого майна.

При цьому, якщо на обов`язок сплачувати орендну плату за період фактичного користування майном (до укладення договору оренди) можна поширити умови цього договору (зокрема, і в частині розміру орендної плати), що мало місце між сторонами (постанова Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 911/2782/18), то на правовідносини зі споживання в той же період комунальних послуг в орендованому приміщенні (його неподільній частині тощо) та послуг з утримання нерухомого майна за відсутності відповідного договору (у сфері комунальних послуг тощо) таку аналогію застосовувати не можна, оскільки правовідносини з надання/споживання/оплати комунальних послуг та послуг з утримання нерухомого майна мають розрахунково-фактичний характер, а виконання відповідного обов`язку - позадоговірний (пункти 7.4, 7.7). Тобто, за відсутності доказів факту надання/отримання та розміру отриманої (спожитої) орендарем відповідної послуги обов`язок з її оплати у нього не виникає.

Отже, для встановлення розміру цього обов`язку орендаря нерухомого майна (вартості спожитих послуг) визначальним є не факт оренди конкретного нерухомого майна, а факт споживання відповідної послуги орендарем та її розмір.

Таким чином, з огляду на принцип змагальності, стверджуванні позивачем обставини щодо споживання відповідачем відповідних послуг в орендованих приміщеннях на заявлену суму покладають на позивача тягар доказування (обов`язок довести) факту та розміру спожитих відповідачем відповідних послуг у заявлених у спірних правовідносинах періодах.

Позивач надав договір відшкодування витрат за електричну енергію №01 від 01.01.2022, укладений з ДП «Хімтекстильмаш-Сервіс» АТ «Хімтекстильмаш», предметом якого є відшкодування позивачем спожитої електричної енергії, розмір якого визначається згідно з наданих електропостачальною компанією рахунків та показників лічильників спожитої позивачем електричної енергії за адресою: м. Чернігів, вул. І. Мазепи, 110.

Позивач стверджує, що відповідач спожив електричну енергію на суму 4812,64 грн, яка була відшкодована позивачем ДП «Хімтекстильмаш-Сервіс» АТ «Хімтекстильмаш».

Разом з тим, позивач не надав доказів укладення ДП «Хімтекстильмаш-Сервіс» АТ «Хімтекстильмаш» договору з відповідною електропостачальною компанією із зазначення тарифу (вартості) електроенергії, рахунків, виставлених таким постачальником послуг, які підтверджують обсяг спожитої електроенергії у спірному періоді, обґрунтованих розрахунків обсягу і вартості наданих послуг з електропостачання саме відповідачу за Договором.

Наданий позивачем акт під`ємно-вантажних засобів ТОВ «Моноліт» віл 12.09.2024, у якому вказані потужність приладів та кількість годин їх використання, на підставі чого був розрахований обсяг спожитої відповідачем електроенергії, не є належним доказом обсягу і вартості наданих послуг за Договором, оскільки складений самим позивачем, тобто зацікавленою особою, та не підтверджений жодними належними доказами.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами заявлену вартість спожитої відповідачем електроенергії.

Відтак позовні вимоги в частині стягнення з відповідача компенсації вартості електричної енергії у розмірі 4812,64 грн є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо заявлених до стягнення штрафів.

Позивач також просить стягнути з відповідача 3500,82 грн штрафу згідно з п. 2.6 Договору, 1609,95 грн штрафу згідно з п. 6.2 Договору та 1005,20 грн штрафу згідно з п. 6.6 Договору.

Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Зі ст. 230 Господарського кодексу України випливає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Сторони у п. 2.6 Договору передбачили господарсько-правову відповідальність за неповернення об`єкта в день закінчення строку дії Договору у вигляді сплати штрафу у розмірі 200% розміру місячної орендної плати за самовільне заняття об`єкту оренди, а у п. 6.6 Договору за прострочення Орендарем виконання зобов`язання по поверненню об`єкта оренди Орендодавцю у вигляді сплати штрафу у розмірі 200% орендної плати, нарахованої за останній повний місяць оренди.

Оскільки суд дійшов висновку, що Договір не припинив свою дію та діяв у спірний період, що свідчить про відсутність у відповідача обов`язку з повернення об`єкта оренди, а отже і про правомірність користування відповідачем спірним приміщенням.

Відтак підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої у п. 2.6, 6.6 Договору, за самовільне заняття об`єкта оренди та його неповернення позивача у суду відсутні.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3500,82 грн штрафу згідно з п. 2.6 Договору та 1005,20 грн штрафу згідно з п. 6.6 Договору є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Пунктом 6.2. Договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати або не в повному обсязі оплати орендної плати або інших платежів, передбачених Договором Орендар сплачує Орендодавцю штраф у розмірі 50% від простроченої суми грошового зобов`язання.

Позивач на підставі п. 6.2 Договору нарахував відповідачу штраф у розмірі 1609,95 грн, тобто 50% від суми визначеної ним заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 3219,91 грн.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про несплату відповідачем орендної плати у розмірі 3195,78 грн, розмір штрафу, який підлягає стягненню з відповідача відповідно до п. 6.2 Договору, становить 1597,89 грн (3195,78грн*50%), що є меншим за заявлену позивачем суму.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу на підставі п. 6.2 Договору підлягають частковому задоволенню у зазначеному судом розмірі.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням часткового задоволення позову, розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача, становить 820,74 грн.

Керуючись ст. 14, 73-80, 86, 126, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт» (код ЄДРПОУ 14221271, вул. В`ячеслава Чорновола, буд. 6, кв. 38, м. Чернігів, 14038) на користь Акціонерного товариства «Хімтекстильмаш» (код ЄДРПОУ 14314311, вул. Івана Мазепи, 110, м. Чернігів, 14001) 3195,78 грн заборгованості зі сплати орендної плати, 1597,89 грн штрафу та 820,74 грн витрат зі сплати судового збору.

3. У решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В. В. Шморгун