Рішення

від 05.11.2024 по справі 160/22309/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 року Справа № 160/22309/24 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Букіна Л.Є.,

за участю: секретаря судового засідання Котляревська Г.С.,

представника позивача -Сухомлин О.В.,

представника відповідача - Мосесов А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРУП ІНТРЕЙД» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

У С Т А Н О В И В:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРУП ІНТРЕЙД» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.05.2024 року №0315610705.

В обґрунтування позову у заявах по суті Підприємство посилається на свою добросовісність як платника податку, оскільки ним сформовано податковий кредит, у періоді який перевірявся, на підставі відповідних документів бухгалтерського обліку, що надавало право на При цьому, усі учасники господарських операцій на момент укладання відповідних договорів, відповідали ознакам і поняттю юридичних осіб та виступали правоздатними учасниками господарського обороту, а самі правочини опосередковувалися реальним настанням правових наслідків та мали на меті отримання прибутку, у зв`язку з чим вважає, що здійснюючи оскаржене донарахування податковий орган діяв не на підставі та у спосіб, передбачений чинним законодавством України. Також позивач зауважує, що приймаючи наказ про проведення перевірки контролюючий орган не обгрунтував необхідність проведення перевірки підприємства.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 р. відкрито загальне позовне провадження без повідомлення учасників процесу та призначено підготовче засідання.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що оскаржене рішення прийнято ним у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки надані Підприємством до перевірки документи та сукупність доказів свідчать про відсутність факту реального вчинення господарських операцій, а самі операції спрямовані виключно на подальшу мінімізацію податкових зобов`язань усіх учасників «паперово-транзитного» переміщення товару по ланцюгу постачання, у зв`язку з чим, у задоволенні позову просить відмовити. Також зазначив, що перевірка проведена з підстав визначених у п.п.78.1.4. ПКУ, а саме: «виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту».

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.

Судом встановлено, що Підприємство є юридичною особа приватного права, зареєстрованого, перебуває на обліку в контролюючому органі і є платником, зокрема: податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг).

На підставі наказу ГУ ДПС від 29.03.2024 №1259-п, проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «ГРУП ІНТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 41071921) з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «МЕДІА ІМПАКТ» (код ЄДРПОУ 41076647) за період з 01.01.2022 по 31.01.2022 року та всіх звітних періодів, в яких було задекларовано податковий кредит по взаємовідносинам з цим контрагентом.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 12.04.2024 №1001/04-36-07-05/41071921, згідно висновків якого, перевіркою встановлено порушення позивачем п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.10р. №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 1 950 944грн., що призвело до заниження податку на додану вартість за січень 2022р. на суму 1 684 180грн., квітень 2022 р. на суму 266 764грн. (ряд. 18 Декларації).

Такі висновки контролюючий орган обумовлює у зв`язку з зібраної податкової інформацією стосовно контрагента позивача - ТОВ «МЕДІА ІМПАКТ», з якими Підприємство мало господарські взаємовідносини у періоді, який підлягав перевірці. Так, відповідач зазначає про відсутність у цього контрагента трудових та матеріально - технічних ресурсів, невідповіднітсь асортименту придбаної та реалізованої продукції, а також порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності. До того ж, ТОВ «МЕДІА ІМПАКТ» віднесено до ризикового платника податку відповідно до рішення від 14.01.2022 року №3168.

На підставі акту перевірки та встановлених порушень відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.05.2024 року №0315610705 про збільшення позивачеві суми грошового зобов`язання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 2 438 680 грн, з яких 1 950 944 грн сума грошового зобов`язання, 487 736,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), яке і є предметом розгляду у вказаному спорі.

Із приводу посилань позивача на відсутність у наказі про проведення перевірки обгрунтувань щодо необхідності проведення перевірки підприємства суд зазначає, що перевірка проведена з підстав визначених у п.п.78.1.4. ПКУ, а саме: «виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту».

Суд вважає означену підставу належною підставою для проведення перевірки, у зв`язку з чим відхиляє означені твердження позивача.

Вирішуючи спірні правовідносини щодо суті встановлених перевіркою порушень, суд виходить з того, що предметом дослідження у цій справі є фінансово-господарські взаємовідносини Підприємства з ТОВ «МЕДІА ІМПАКТ», на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит у спірному періоді, висновки щодо завищення якого (податкового кредиту), викладені контролюючим органом в акті перевірки від 12.04.2024 №1001/04-36-07-05/ НОМЕР_1 .

Дослідивши первинні документи, надані позивачем на підтвердження фінансово-господарських взаємовідносини з вказаними контрагентами за період, який перевірявся, суд зазначає, зокрема про таке.

Матеріали справи свідчать про те, що позивачем та ТОВ «МЕДІА ІМІ1АКТ» укладено договір №40 від 29.11.2021 на поставку товарів. Фактичне виконання умов договору підтверджується видатковими накладними №611 від 01.12.2021, №612 від 01.12.2021, №613 від 01.12.2021, №614 від 01.12.2021, №639 від 20.12.2021. №655 від 27.12.2021. №661 від 04.01.2022. №673 від 10.01.2022. №683 від 17.01.2022, №689 від 24.01.2022.

Придбаний товар у подальшому реалізований позивачем на адресу відповідних контрагентів-покупців, на підтвердження чого матеріали справи містять відповідні докази.

Таким чином, позивачем документально підтверджено правомірність включення до сум податкового кредиту сплачених сум податку на додану вартість по вищевказаним господарськими операціями.

Надаючи оцінку наданим до суду первинним документам позивача, суд зазначає, що за зовнішніми реквізитами вони складені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Разом з цим, жоден із вищезазначених документів не був предметом дослідження контролюючим органом під час проведення перевірки, результати якої оформлені Актом від 12.04.2024 №1001/04-36-07-05/41071921, що у свою чергу свідчить про неповноту, формальність проведеної відповідачем перевірки та необґрунтованість його висновків про відсутність первинних документів, які б підтверджували здійснення позивачем спірної господарської діяльності.

При цьому, висновки відповідача про «безтоварність» означених господарських операцій обумовлені виключно зібраною податковою інформацією стосовно контрагента позивача. Так, відповідач зазначає про відсутність у нього (контрагнета) трудових та матеріально - технічних ресурсів, а також порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності.

З цього приводу суд зазначає, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Суд зауважує, що відсутність у контрагента трудових та матеріально - технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації наявної в базі даних ДПС, проте така податкова інформація, носить виключно інформативний характер та не є допустимим та достовірним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган.

При цьому, жодних інших обставин для невизнання первинних документів Підприємства та неврахування господарських відносин позивача з його контрагентом за спірний період при визначенні об`єкту оподаткування, у акті перевірки не наведено, аналізу господарської діяльності між позивачем та його контрагентом у цьому періоді не проведено, оцінки наданим позивачем первинним документам з точки зору відповідності їх вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не надано, у зв`язку з чим, суд вважає такі висновки контролюючого органу необґрунтованими.

За наведених вище обставин у їх сукупності, суд не приймає висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 12.04.2024 №1001/04-36-07-05/41071921, щодо встановлених у ньому обставин, які свідчать про відсутність здійснення спірної господарської діяльності між зазначеним суб`єктом господарювання та позивачем.

Суд також зазначає, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Вимоги до первинних документів містяться у ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, підтвердженням факту виконання договору поставки товару (робі) є первинні документи податкового та бухгалтерського обліку, які складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, чинне податкове законодавство не ставить право платника податку на включення сум сплаченого податку до складу податкового кредиту в залежність від господарських, технічних та виробничих можливостей своїх постачальників.

Платник податків (покупець товару, робіт, послуг) не має обов`язку та права здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, і в подальшому не повинен зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності за можливе допущення порушення законодавства іншими юридичними особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України, господарська діяльність - це діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарську діяльність визначено як діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підтвердженням реального здійснення господарської операції є первинні документи, які свідчать про фактичну поставку товарів продавцем та їх отримання покупцем, документи, підтверджуючі використання вказаних товарів у власній господарській діяльності.

Натомість, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об`єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагенту, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

У відповідності до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Абзацом «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, правомірність формування платником податку податкового кредиту визначається фактичним проведенням операцій платником податку зі своїми безпосередніми контрагентами, які оформлені належними документами.

Враховуючи, що позивач у перевіряємому періоді формував свій податковий кредит на підставі первинних документів та податкових накладних, які відповідають встановленим для них вимогам в межах проведених господарських операцій, у суду відсутні підстави вважати, що його податкова звітність з податку на додану вартість складалася без відповідного підтвердження первинними документами.

Крім того, суд виходить з того, що на час здійснення спірних господарських операцій контрагент позивача не був віднесений до переліку ризикових платників, був зареєстрованими в установленому законом порядку, відповідав ознакам і поняттю юридичних осіб та виступали правоздатними учасниками господарського обороту.

Окрім цього, суд зазначає, що платник податку (покупець товару), який дотримався вимог закону щодо формування податкового кредиту не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням контрагентом чи його постачальниками вимог законодавства щодо створення підприємства, здійснення господарської діяльності, виконання податкових зобов`язань тощо і в подальшому зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати та податковий кредит. У разі коли постачальник чи його контрагенти допустили порушення вимог законодавства при веденні фінансово-господарської діяльності, то це тягне відповідальність та негативні наслідки щодо них. При цьому, судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема: при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов`язань тощо).

Також, в матеріалах справи відсутні докази встановлення контролюючим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Контролюючим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з вказаним контрагентом, що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

Також судом не приймається посилання відповідача на матеріали досудового розслідування по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань, так само як і Ухвала Печерського районного суду м. Києва від 20 вересня 2023 року по справі 757/41096/23-к, адже наявність досудового розслідування не дає підстав для висновку про нереальність господарських операцій.

При цьому, доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагента позивача, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, контролюючим органом не надано, а отже сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача

Відповідно до статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

За викладених обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Підприємства шляхом визнання протиправним та скасування оскарженого податкового повідомлення-рішення відповідача, як такого, що не відповідає вимогам статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вирішуючи питання судових витрат суд виходить із того, що що відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема: витрати на професійну правничу допомогу; витрати, що пов`язані із прибуттям до суду.

Відповідно до частин другої - сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом ч. 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно із ч. 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При розгляді заяви суд враховує правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 року у справі №826/841/17 (провадження №К/9901/5157/19), відповідно до якої суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час, тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно із практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява №19336/04).

Так, надання представником позивача Сухомлин О.В. адвокатських послуг у суді першої інстанції при розгляді цієї справи підтверджується ордером на надання правової допомоги, договором про надання правової допомоги, додатком до нього, актом приймання-передачі та копією раху, наявними в матеріалах справи.

Досліджуючи надані документи, суд встановив, що договором передбачено надання правової допомоги саме позивачу та саме при розгляді вказаної справи. Усі копії документів завірено підписом та печаткою представника позивача. Загальний розмір понесених витрат заявлений до стягнення складає 19 000,00 грн.

Між тим, як уже попередньо зазначено, при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Отже, надаючи оцінку співмірності заявленої до стягнення суми понесених витрат із критеріями, встановленими ч.5 ст.134 КАС України суд зазначає, що доводи заявника щодо суми 19 000,00 грн на правничу допомогу є неспівмірними, зважаючи, що складання адвокатом в рамках цієї адміністративної справи документів не потребувало значного часу, такі послуги не є послугами великого обсягу.

За таких підстав, суд вважає, що виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, стягненню з відповідача підлягають витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00грн.

Розподіл судових витрат здійсюється у порядку статті 139 КАС України.

Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРУП ІНТРЕЙД» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 29.05.2024 № 000/492/32-00-07-06-19 за формою «В1», яким Товариству з обмеженою відповідальністю «ГРУП ІНТРЕЙД» збільшено суми грошового зобов`язання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 2 438 680,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРУП ІНТРЕЙД» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 30 280 (тридцять тисяч двісті вісімдесят), грн 00 копійок та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч), грн 00 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.

Рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складений 14 листопада 2024 року.

Суддя Л.Є. Букіна