Рішення

від 06.12.2024 по справі 362/5562/24

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/5562/24

Провадження № 2/362/2619/24

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

06 грудня 2024 року

суддя Васильківського міськрайонного суду Київської області Марчук О.Л., розглянувши в порядку спрощеного провадження у місті Василькові Київської області цивільну справу за позовом керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Васильківської міської ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

09 серпня 2024 року судом отримано вказаний цивільний позов в обґрунтування вимог якого прокурор зазначив, що відповідач набув право власності на спірну земельну ділянку із порушенням вимог чинного законодавства без належних для того правових підстав.

У підсумку, посилаючись на відповідні норми земельного законодавства, прокурор стверджує, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею її законного власника, а тому прокурор за приписам статті 388 ЦК України, прокурор просить витребувати від відповідача на користь територіальної громади Васильківської міської ради Київської області земельну ділянку площею 0,1 гектари, кадастровий номер3221455300:03:007:0162, по АДРЕСА_1 (т.с. 1, а.с. 1 17).

Дану справу розглянуто в порядку спрощеного провадження.

Особа в інтересах якої подано позов отримала судове повідомлення про розгляд справи та копію ухвали про відкриття провадження, 23 серпня 2024 року (т.с. 2, а.с. 7, 10).

03 вересня 2024 року судом отримано заяву представника позивача від 02 вересня 2024 року про зміну предмету позову, за змістом якої особа в інтересах якої подано позов просить також, визнати таким, що не приймалось рішення Васильківської міської ради № 02.120-65п/ч VII від 09 червня 2020 року (т.с. 2, а.с. 11 17).

Ухвалою від 06 вересня 2024 року прийнято до розгляду заяву представника позивача від 02 вересня 2024 року про зміну предмету позову (т.с. 2, а.с. 26).

Враховуючи, що судове повідомлення про розгляд справи разом із копією ухвали про відкриття провадження по справі та примірником позовної заяви з додатками, які були надіслані відповідачу за адресою реєстрації місця його проживання повернуто до суду з відміткою листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою», керуючись ч. 4 ст. 130 ЦПК України суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи (т.с. 2, а.с. 4, 8, 33).

Оскільки відповідач, який належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку передбаченому статтею 130 ЦПК України, у встановлений цивільним процесуальним законом строк не подав відзив на позов і не заперечив проти вирішення справи в порядку спрощеного провадження, суд ухвалив рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Приватним нотаріусом Фастівського районного нотаріального округу Київської області Люзняк С.В., 13.11.2021 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 61567337, відповідно до якого за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером3221455300:03:007:0162 площею 0,1 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2507596832120.

Підставою для прийняття приватним нотаріусом Фастівського районного нотаріального округу Київської області Люзняк С.В. рішення про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на вказану вище земельну ділянку стало рішення шістдесят п`ятої позачергової сесії сьомого скликання Васильківської міської ради Київської області від 09.06.2020 року № 02.120-65п/ч-VII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд громадянину ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 ».

Зокрема, 09.06.2020 року Васильківською міською радою було прийняте лише одне рішення «Про звернення до Президента України, Голови Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Київської обласної державної адміністрації, депутата Верховної Ради України Олександра Дубінського щодо залишення місту Васильків статусу адміністративного центру Васильківського району», що підтверджується листом Васильківської міської ради Київської області № 351/01-23 від 07.06.2023 року, Протоколом засідання шістдесят п`ятої позачергової сесії Васильківської міської ради VII скликання від 09.06.2020 року та протоколом огляду веб-ресурсу від 08.06.2023 року.

За інформацією Васильківської міської ради № 412/01-23 від 29.06.2023 року, в «Центрі надання адміністративних послуг» Васильківської міської ради та загального відділу секретаріату Васильківської міської ради від ОСОБА_1 , або уповноваженої ним особи, не зареєстровано письмових заяв про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність або в оренду по АДРЕСА_1 .

Також, повідомлено, що на Шістдесят п`ятій позачерговій сесії Васильківської міської ради сьомого скликання, яка відбулася 09.06.2020 року, не приймалося рішення «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд громадянину ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 ».

Отже, Васильківська міська рада не приймала рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 , а також не приймала рішення про безоплатну передачу вказаної земельної ділянки відповідачці, що свідчить про незаконне вибуття з володіння Васильківської міської ради земельної ділянки площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221455300:03:007:0162 поза її волею.

Вирішуючи дану справу по суті вимог, суд враховує та керується наступними положеннями цивільного законодавства.

Відповідно до частини сьомої статті 92 Конституції України, правовий режим власності визначається виключно законами України.

Стаття 1 Земельного кодексу України передбачає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави; право власності на землю гарантується.

Пунктом «а» частини другої статті 83 Земельного кодексу України визначено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно із частиною п`ятою статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, зокрема, на землю.

Правомочності власника землі на території міста Василькова від імені територіальної громади здійснює Васильківська міська рада, яка відповідно до статей 9, 12 Земельного кодексу України наділена державою повноваженнями (ст. 122 Земельного кодексу України) щодо розпорядження землями територіальної громади міста, зокрема, щодо передачі комунальних земельних ділянок у власність чи користування громадянам та юридичним особам відповідно до Земельного кодексу України.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка розташована на території міста Василькова, остання в силу ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України через її територіальне розташування в межах цього населеного пункту належить до комунальної власності територіальної громади міста Василькова, а тому право власності на земельну ділянку, а відповідно і право розпорядження нею, у тому числі щодо розгляду та вирішення питання про передачу її у власність або користування, відповідно до статей 12, 122 Земельного кодексу України належить саме Васильківській міській раді як особі, яка діє у відповідних правовідносинах від імені територіальної громади.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першоюстатті 128 цього Кодексу.

Згідно із статтею 118 Земельного кодексу України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

У подальшому, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, єдиною підставою для громадян та юридичних осіб набуття права власності на земельну ділянку із земель державної або комунальної власності є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України.

Натомість, як встановлено судом Васильківська міська рада не приймала рішення від 09.06.2020 року № 02.120-65п/ч VII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 », та не затверджувала відповідний проект землеустрою, а тому вказане рішення не може бути законною правовою підставою для набуття нею права власності на вказану земельну ділянку, її подальшої державної реєстрації та не породжує правових наслідків.

За приписами частини першої статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно дочастини першоїстатті 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (стаття 319 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 321 Цивільного кодексу Українивстановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини другої статті 328 Цивільного кодексу України,право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За змістом статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 387 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння.

Отже, саме власнику або законному користувачу майна належить право на витребування майна з незаконного володіння.

Одночасно, важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов`язально-правових відносин.

Добросовісним повинен вважатися той набувач, який не знав і не повинен був знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати, а недобросовісним володільцем та особа, яка знала або повинна була знати, що її володіння незаконне.

Підставою віндикаційного позову є обставини, що підтверджують правомірність вимог про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння власника, тощо).

За нормою пункту 3 частини першої статті 388Цивільного кодексуУкраїни можливість витребувати майно від добросовісного набувача залежить від відсутності у діях власника майна волі на передачу майна.

Оскільки, добросовісне набуття у розумінні статті 388 Цивільного кодексу України, можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є повернення майна із незаконного володіння.

Наданими прокурором письмовими доказами доведено, що спірна земельна ділянка вибула з володіння Васильківської міської ради незаконно поза її волею.

Окрім того, правомірність видачі державного акту на право власності на земельні ділянки, укладення у подальшому договору купівлі-продажу, безпосередньо залежить від законності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого такий державний акт видавався та у подальшому укладався договір купівлі-продажу.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 25.06.2014 у справі № 6-67цс14, від 06.02.2013 у справі № 6-169цс12, від 19.06.2013 у справі № 6-57цс13.

Так, ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно із приписами ст. 373 Цивільного кодексу України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до вимог ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а згідно вимог ч. 1 ст. 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

У свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, серед іншого, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ст. 396 ЦК України, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Враховуючи що спірні земельні ділянки вибули з власності держави поза волею її законного власника і землекористувача, а тому існують всі правові підстави для витребування їх з незаконного володіння відповідачів на користь держави на підставі ст. ст. 387, 388, 396 Цивільного кодексу України.

Одночасно, вирішуючи питання відносно способу захисту порушеного права, суд враховує, керується і застосовує правові висновки які викладено у постанові Верховного Суду від 20 червня2023 року по справі №633/408/18 та полягають у наступному.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду Українивід 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).

Негаторний позов це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49).

Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18, пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі №367/2022/15-ц(провадження № 14-386цс18, пункт 74), від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 8.1).

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди.

У даній справімета прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою, а тому не є належним й ефективним способом захистувимоги позивача про визнання таким, що не приймалось рішення органу місцевого самоврядування.

Також слід відзначити, що у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

Укожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість,сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від1 лютого 2022 рокуу справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

Саме тому, виходячи з мети позову, який заявив прокурор, і його обґрунтування, у даному випадку суд вважає ефективним способом захисту вимогупозову про витребування спірної земельної ділянки.

Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 Цивільного кодексу України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 Цивільного кодексу України.

У зв`язку із цим, необхідно розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Таким чином, у відповідності до вимог ст. ст. 330, 388 ЦК України право власності на земельні ділянки, які відчужені поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

У даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду віндикаційного позову в порядку, визначеному статтями 387, 388 Цивільного кодексу України, а не про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Отже, у даному випадку між землекористувачем і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору, що відповідно до статей 387, 388 ЦК України дає підстави для витребування державою її майна земельної ділянки.

Такі висновки підтверджуються правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15.

Також, суд враховує, що не існує територіальної громади Васильківської міської ради Київської області (як вважає прокурор).

Натомість, існує Васильківська міська територіальна громада.

Однак будь-яка територіальна громада не є юридичною особою.

Проте, відповідно до норм статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ради є представницькими органами місцевого самоврядування та сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Як наслідок, Васильківська міська рада як орган місцевого самоврядування представляє інтереси Васильківської міської територіальної громади.

Тобто, неіснуюча територіальна громада Васильківської міської ради Київської області ніколи не була власником земельної ділянки по вулиці Польовій в місті Василькові Обухівського району Київської області, а тому юридично неможливо витребувати майно на її (неіснуючої особи) користь.

Таким чином, суд вважає за необхідне витребувати спірну земельну ділянку із володіння відповідача на користь Васильківської міської ради.

За таких обставин, позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню в обсязі, у спосіб та порядку визначеному судом.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

За подачу даного позову до суду прокурором сплачено судовий збір в розмірі 3028 гривень 00 копійок, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією № 1425 від 01 серпня 2024 року (т.с. 1, а.с. 250).

За подачу заяви про зміну предмету позову позивачем сплачено судовий збір в розмірі 3028 гривень 00 копійок, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією № 149 від 27 серпня 2024 року (т.с. 2, а.с. 24).

Отже, на підставі пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України, у зв`язку із частковим задоволенням позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, що складаються зі сплати прокурором судового збору за позовними вимогами майнового характеру та судового збору за подання заяви про зміну предмету позову, слід покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із цим, судовий збір за позовними вимогами майнового характеру які задоволено судом, слід покласти на відповідача, а судовий збір за подання заяви про зміну предмету позову, слід покласти на позивача у зв`язку із відмовою у позові в цій частині.

На підставі викладеного, керуючись статтею 19, 92 Конституції України, статтями 1, 83, 116,118, 122 Земельного кодексу України, статтями 10, 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статтями 316, 317, 319, 321, 328, 330, 387, 388 Цивільного кодексу України, статтями 1 13, 19, 23, 27, 34, 76 83, 89, 95, 133, 141, 258, 259, 263 265, 273 279 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Частково задовольнити позов.

Витребувати із володіння ОСОБА_1 на користь Васильківської міськоїради земельну ділянку площею 0,1 гектари, кадастровий номер3221455300:03:007:0162, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 .

Відмовити в задоволенні решти вимог позову.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської міської прокуратури грошві кошти в сумі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок у відшкодування судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя

Дата складення повного рішення суду 06 грудня 2024 року.