Постанова

від 05.12.2024 по справі 520/30123/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 р.Справа № 520/30123/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,

за участю секретаря судового засідання - Щурової К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26.12.2023, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., м. Харків, повний текст складено 26.12.23 по справі № 520/30123/23

за позовом Керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області

до Управління культури Ізюмської міської ради

про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

Керівник Ізюмської окружної прокуратури Харківської області (далі по тексту прокурор) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в інтересах держави в особі: Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (далі по тексту ГУ ДСУНС у Харківській області) до Управління культури Ізюмської міської ради (далі по тексту Управління ІМР, відповідач), в якому просив суд зобов`язати Управління культури Ізюмської міської ради (код ЄДРПОУ 33490989) вжити заходів щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття № 79785, розташованого за адресою: пр. Незалежності (Леніна), 64В в м. Ізюм Ізюмського району Ізюмського району Харківської області, а саме:

- захисну споруду забезпечити первинними засобами пожежогасіння, обладнати системою внутрішнього протипожежного водопостачання, пожежною автоматикою і сигналізацією (відповідно до п. 5 розділу II Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.07.2018 № 579 (далі - Вимог);

- завести документацію захисної споруди в повному обсязі (п. 15, глави 3 розділу VI Вимог);

- створити об`єктові формування цивільного захисту з обслуговування захисних споруд (п. 1, 2 глави 1 розділу VI Вимог);

- здійснити перевірку обладнання, захисно-герметичних пристроїв сховища, а також захисних споруд в цілому на герметичність (п. 1, 2 глави 9 розділу III Вимог);

- провести перевірку системи вентиляції сховищ (п. 3, глави 2 розділу VI Вимог).

В обґрунтування позову керівник Ізюмської окружної прокуратури Харківської області зазначив, що внаслідок не вжиття Управлінням ІМР заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки в частині приведення захисної споруди цивільного захисту протирадіаційного укриття № 79785, розташованої за адресою: пр. Незалежності (Леніна), 64В в м. Ізюм Ізюмського району Харківської області, у належний для експлуатації стан у відповідності до наказу МВС України № 579 від 09.07.2018 «Про затвердження вимог з питань використання та обліку фонду захисних споруд цивільного захисту» шляхом усунення встановлених у приписі від 06.07.2021 № 84 порушень та відсутність звернення ГУ ДСНС України у Харківській області до суду з відповідним позовом, у прокурора виникли підстави для звернення прокурора з цим позовом у порядку статті 53 КАС України, оскільки не виконання покладеного на відповідача такого обов`язку суперечить інтересам держави у сфері підготовки країни до оборони в умовах воєнного стану та захисту життя людини.

Ухвалою суду від 30.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у адміністративній справі за вищевказаним позовом.

Представником відповідача через канцелярію суду було подано клопотання, в якому останній просить суд позовну заяву керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області до Управління культури Ізюмської міської ради про зобов`язання вчинити певні дії - повернути позивачу, або враховуючи що провадження у справі вже відкрито, закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.

В обґрунтування поданого до суду клопотання вказано, що законодавством передбачено право Державної служби з надзвичайних ситуацій, як суб`єкта владних повноважень, при застосуванні своєї компетенції, на звернення до суду з позовами про застосування заходів реагування та з інших підстав, визначених законом. Проте, позовна заява не містить посилань, на якій підставі і якого закону ГУ ДСУНС у Харківській області має право звернення до адміністративного суду з позовними вимогами щодо зобов`язання Управління культури привести у стан готовності захисну споруду цивільного захисту у відповідності до вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України № 579 від 09.07.2018. Враховуючи те, що Кодекс цивільного захисту населення України не передбачає повноважень ГУ ДСУНС у Харківській області на звернення до суду із пред`явленими позовними вимогами у якості позивача, а керівником Ізюмської окружної прокуратури Харківської області у позовній заяві інших законодавчих актів, які б надавали такі повноваження, не зазначено, відповідно, у керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області також не має права на звернення до суду з такими вимогами.

Вищенаведене підтверджується листом ГУ ДСУНС у Харківській області від 09.08.2023 за № 65020-5061/65103, направленого на адресу прокуратури, відповідно до якого згідно з вимогами діючого законодавства у Головного управління відсутні повноваження для звернення до суду щодо приведення захисних споруд цивільного захисту № 79784, 79785 у належний стан та готовність до укриття населення. Отже, Головне управління відповідні позови до адміністративного суду не подавало та не буде подавати через відсутність повноважень.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2024 по справі № 520/30123/23 клопотання представника Управління культури Ізюмської міської ради - задоволено частково.

Позовну заяву керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі: Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області до Управління культури Ізюмської міської ради про зобов`язання вчинити певні дії - залишено без розгляду.

У задоволенні решти вимог клопотання відмовлено.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, прокурором подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на прийняття судового рішення із неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновку суду обставинам, неправильне застосування норм матеріального права (статей 1, 8, 13 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», пункту 5 указу Президента України від 24.02.2022 N 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», пункту 48 частини 2 статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України (в редакції станом на 29.10.2022), ігнорування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.05.2019 у справі № 820/4717/16, від 03.10.2018 у справі № 826/12192/16, від 25.07.2019 у справі № 820/5164/15 та від 09.08.2019 у справі № 520/2796/19 у подібних правовідносинах, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26.12.2023 y справі № 520/30123/23, як необґрунтовану та незаконну, тa направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована твердженнями про наявність у прокурора процесуальної можливості звернення до суду в інтересах держави в особі ГУ ДСУНС у Харківській області, як компетентного органу, припис якого не виконувався протягом тривалого часу, з позовними вимогами про зобов`язання Управління культури Ізюмської міської ради вжити заходів щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття № 79785.

Посилання суду на правові позиції, викладені у постановах Другого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2023 у справі № 520/16180/23 та від 30.11.2023 у справі № 520/8711/22, вважає неприйнятними, оскільки такі не є постановами Великої Палати Верховного Суду, що формують судову практику.

Водночас, ухвалою Верховного Суду від 11.10.2023 на підставі частини 4 статті 346 КАС України передано справу 260/4199/122 на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступити від висновку ВП ВС щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеної в постанові від 15.05.2019 у справі 820/4717/16 щодо наявності підстав для звернення ГУ ДСУНС у Харківській області і до суду, як наслідок, підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді через бездіяльність органу контролю. Однак, ухвалою від 02.11.2023 у справі № 260/4199/22 справу повернуто до Касаційного адміністративного суду та зазначено, шо в ухвалі від 11.10.2023 колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду не вела ґрунтовних підстав необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 N 820/4717/16.

Також переконував, що судом першої інстанції не враховано висновки Верховного Суду щодо недопустимості обмеження центральних органів виконавчої влади у виборі способів захисту інтересів держави з метою реалізації своїх повноважень, викладених у постановах від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17 та від 25.02.2021 у справі № 912/9/20.

Щодо повноважень у ГУ ДСУНС у Харківській області на звернення з такою категорією позовів до суду, цитуючи частину 1 статті 2, статтю 5 КАС України, наполягав, що наразі Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перших кроків дерегуляції бізнесу шляхом страхування цивільної відповідальності (далі - Закон № 2655-ІХ), який набрав чинності 29.10.2022, внесені зміни до ст. 17-І Кодексу цивільного захисту України, відповідно до яких центральний орган державної виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, має право звертатися до адміністративного суду, крім позовів про застосування заходів реагування, також з інших підстав, визначених законом.

Враховуючи, що відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а згідно з Положенням про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1052, до повноважень зазначеного органу серед інших, віднесено організацію здійснення заходів щодо створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення їх обліку, забезпечення разом з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими держадміністраціями, здійснення контролю за готовністю цих споруд до використання за призначенням, ведення загальнодержавного електронного обліку захисних споруд, стверджував, що саме до компетенції Державної служби України з надзвичайних ситуацій, як суб`єкта владних повноважень, віднесено відповідні завдання із захисту державних інтересів у вказаній сфері правовідносин, як наслідок, вказаний орган наділено повноваженнями на звернення до суду з позовом вказаної категорії.

Зауважив, що у спірних правовідносинах за наявності встановлених порушень звернення до адміністративного суду з позовом про зупинення експлуатації захисної споруди цивільного захисту під час дії військового стану в країні було б неефективним способом захисту у розумінні ст. ст. 2, 5, 245 КАС України та не призвело б до поновлення порушених інтересів держави.

Щодо повноважень прокурора на представництво інтересів держави в особі ГУ ДСУНС у Харківській області зазначив, що підставою позову слугували саме передбачені законом вимоги суб`єкта владних повноважень на виконання приписів частини восьмої статті 32 Кодексу цивільного захисту України забезпечити утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням суб`єктом господарювання, на балансі якого вони перебувають, а відтак, cпiр у справі публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень - ГУ ДСУНС у Харківській області, який реалізовує у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення та усунення порушень сферах пожежної, техногенної безпеки та цивільного захисту, а саме щодо стану готовності захисних споруд.

З посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.05.2019 у справі № 820/4717/16, за висновком якої спір щодо зобов`язання балансоутримувача захисної споруди цивільного захисту привести ї у стан готовності до використання розглядається у порядку адміністративного судочинства, стверджував про наявність права у прокурора на звернення до суду з таким позовом в інтересах держави в особі територіального органу ДСНС.

З огляду на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 (незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду), вказав, що саме тому суд першої інстанції при винесенні ухвали від 26.12.2023 мав орієнтуватись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 820/4717/16, оскільки в цій постанові на теперішній час викладена остання правова позиція ВП ВС щодо правовідносин, пов`язаних із зобов`язаннями балансоутримувача захисної споруди цивільного захисту привести її y стан готовності до використання.

Беручи до уваги зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурором інтересів держави та частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», наполягав, що оскільки захист порушених інтересів держави у спірних правовідносинах, зокрема, контроль за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням та заявлення позову щодо усунення порушень законодавства, не здійснюється належним чином ГУ ДСУНС у Харківській області, у прокурора виникає не лише право, а й обов`язок вжити заходів з представництва інтересів держави у суді.

Отже, враховуючи, що питання утримання захисних споруд у готовому до використання стані відповідає інтересам суспільства і держави та має виключне значення для забезпечення захисту мирного населення, особливо у питаннях підтримання колективних засобів захисту, якими є захисні споруди та інші місця можливого перебування людей, для збереження їх життя та здоров`я під час військової агресії, отримана прокурором під час листування інформація вказувала на наявність ознак порушення законодавства, що свідчить про доведеність підстав для звернення прокурора з цим позовом.

Аналогічна правова позиція викладена постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.06.2023 у справі № 420/17643/22.

У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві Управління ІМР просило суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу відхилити, як невмотивовану та таку, що не відповідає актуальним висновкам Верховного Суду у подібних правовідносинах а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26.12.2023 по справі № 520/30123/23 залишити без змін, як законну та обґрунтовану.

На думку відповідача, суд першої інстанції при винесенні ухвали від 26.12.2023 обґрунтовано послався на постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 (справа № 826/13768/16), від 26.05.2020 (справа № 912/2385/18) щодо здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді, де, зокрема зазначено, що за змістом частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Стверджував, що на даний час Верховним судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 03 серпня 2023 року у справі № 260/4120/22, від 29 серпня 2023 року у справі № 160/9125/22, від 11 серпня 2023 року у справі № 560/10015/22, від 9 вересня 2023 року у справі № 260/4044/22, від 21 грудня 2023 року у справі №400/4238/22 та від 21 лютого 2024 року Кодексу цивільного захисту України Кодексу цивільного захисту України у справі № 580/4578/22 сформовано системні, сталі та неодноразові, повторювані висновки у аналогічних адміністративних правовідносинах, а саме за адміністративними позовами прокуратур в інтересах Головних управлінь ДСНС різних областей України з предметом позові щодо "зобов`язання балансоутримувача вчинити дії, спрямовані на приведення у стан готовності захисних споруд...", відповідно до яких такі позови прокурора підлягають поверненню відповідно до пункту 7 частини четвертої статті 169 КАС України.

У наданій на відзив відповіді прокурор стверджував, що у відзиві відповідачем не спростовано доводи апеляційної скарги прокурора.

На переконання апелянта, пославшись на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 11.08.2023 у справі № 560/10015/22, суд першої інстанції, не врахував того, що вказані висновки є наслідком аналізу змісту пункту 48 частини 2 статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України в редакції, передбаченій Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування повноважень між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту» № 2228-ІХ від 21.04.2022 (далі Закон № 2228-ІХ), яка набрала чинності 16.06.2022, отже, діяла до внесення змін до пункту 48 частини 2 статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перших кроків дерегуляції бізнесу шляхом страхування цивільної відповідальності» № 2655-ІХ від 06.10.2022 (далі Закон № 2655-ІХ), яка набрала чинності 29.10.2022.

В свою чергу прокурор звернувся з даним позовом до суду в жовтні 2023 року, тобто вже після набрання чинності змінами, передбаченими Законом № 2655-ІХ.

З аналогічних підстав у даному випадку не можуть бути застосовані висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 03.08.2023, у справі 260/4120/22, від 29.08.2023 у справі №160/9125/22, ухвалі Великої палати Верховного Суду від 02.11.2023 у справі 260/4199/22 на які захисник посилається у відзиві на апеляційну скаргу.

Щодо повноважень у ГУ ДСУНС у Харківській області на звернення з такою категорією позовів до суду зазначив, що наразі Законом № 2655-ІХ внесені зміни до ст. 17-1 Кодексу цивільного захисту України, відповідно до яких Центральний орган державної виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, має право звертатися до адміністративного суду, крім позовів про застосування заходів реагування, також з інших підстав, визначених законом, а відтак, з огляду на положення статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» ГУ ДСУНС у Харківській області має право звернутися до суду, якщо це необхідно для здійснення його повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Інші доводи є аналогічними з викладеними у апеляційній скарзі.

Учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що у позовній заяві прокурором зазначено, що окружною прокуратурою на адресу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області від 26.07.2023 року № 58-2479вих23 направлено лист щодо встановлення підстав для представництва інтересів держави та запитано чи будуть вживатися Управлінням відповідні заходи з цього приводу.

Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області листом від 09.08.2023 за №65020-5061/65103 у відповідь повідомило, що згідно з вимогами діючого законодавства у Головного управління відсутні повноваження для звернення до суду щодо приведення захисних споруд цивільного захисту №79784, №79785 у належний стан та готовність до укриття населення. В зв`язку з чим, Головне управління відповідні позови до адміністративного суду не подавало та не буде подавати у зв`язку із відсутністю повноважень.

Тобто, керівник Ізюмської окружної прокуратури Харківської області право на звернення до суду з цим позовом обґрунтовує бездіяльністю Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, яка полягає у невжитті уповноваженим органом належних заходів щодо зобов`язання балансоутримувача привести захисну споруду у стан готовності до використання, тому з вказаним позовом звертається саме прокурор в інтересах Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області як позивача у цій справі.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд виходив з того, що Кодекс цивільного захисту не передбачає повноважень Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на звернення до суду із пред`явленими позовними вимогами у якості позивача, а тому відповідно і у керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області в особі цього органу також немає права на звернення до суду з такими вимогами.

Вищенаведене слугувало підставою для застосування судом до позову наслідків пункту 1 частини 1 статті 240 КАС України.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені статтею 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.

Частиною третьоюстатті 5 КАС України передбачено, що у випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Ключовим питанням у цій справі є наявність або відсутність у керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області у відповідності до положень пункту 48 частини 2 статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України (із змінами, внесеними Законом № 2655-ІХ), частин сьомої та восьмої статті 32 Кодексу цивільного захисту України у поєднанні із статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України права на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області до Управління культури Ізюмської міської ради про зобов`язання власника/балансоутримувача привести в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття № 79785.

Відповідно до статті 131-1 Конституції Українипрокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положеннями статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно з частинами 1, 3 - 5 статті 53 КАС України у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державні органи, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із позовними заявами в інтересах інших осіб і брати участь у цих справах. При цьому Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державні органи, органи місцевого самоврядування повинні надати адміністративному суду документи та інші докази, які підтверджують наявність визначених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначенихстаттею 169цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Отже, прокурор у визначених законом випадках наділений повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави або конкретної особи шляхом звернення до суду з позовом, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване.

Виключними випадками, за умови настання яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, згідно з яким інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Отже, системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до частини третьоїстатті 23 Закону №1697-VІІпрокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

За положеннями частини четвертої цієї статті наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку, що право на представництво прокурор набуває, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, не здійснює захисту або здійснює неналежно, а також у разі відсутності такого органу.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки визначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього. Знову ж таки, таке обґрунтування повинно основуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку.

Колегія суддів звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17, від 19 липня 2018 року у справі №822/1169/17, від 13 травня 2021 року у справі №806/1001/17 та Великою Палатою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №826/13768/16, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Такі правові висновки та їх обґрунтування міститься у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 року у справі №826/3492/18.

З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та відмінно від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень.

Колегія суддів, проаналізувала правові висновки Верховного Суду та нормативне регулювання питання здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді у розрізі фактичних обставин, встановлених у розглядуваній справі, та вважає за необхідне підсумувати, що таке представництво:

по-перше, може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

по-друге, прокурор у позовній заявісамостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах;

по-третє, прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі невчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно достатті 23 Закону №1697-VІІ, навівши відповідне обґрунтування цього.

Колегією суддів встановлено, що своє право на звернення до суду з цим позовом керівник Ізюмської окружної прокуратури Харківської області обґрунтовує бездіяльністю ГУ ДСУНС у Харківській області, яка полягає у невжитті уповноваженим органом належних заходів щодо зобов`язання Управління ІМР, як балансоутримувача, привести в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття № 79785.

Тобто, у позовній заяві прокурор зазначив, що суб`єктом владних повноважень, який мав би бути позивачем у цій справі, є ГУ ДСУНС у Харківській області. Але, з огляду на його бездіяльність, інтереси держави ним не захищаються, у зв`язку із чим з цим позовом звертається саме прокурор.

У постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень у компетентного органу здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У контексті наведеного варто з`ясувати, чи наділений ГУ ДСУНС у Харківській області належним обсягом компетенції, щоб набути повноваження позивача у цій справі для звернення до суду у спосіб, обраний прокурором, та чи визначені такі підстави законом.

Згідно з частиною 1 статті 1 Кодексу цивільного захисту України від 02.10.2012 № 5403-VI у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин (далі - Кодексу цивільного захисту України) цей Кодекс регулює відносини, пов`язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов`язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.

За визначенням наведеним у частині 1 статті 8 Кодексу цивільного захисту України забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту здійснюється єдиною державною системою цивільного захисту, яка складається з функціональних і територіальних підсистем.

Перелік повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту встановлений положеннями статті 17 Кодексу цивільного захисту України.

Так, відповідно до частини 1 вказаної статті центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту, зокрема: забезпечує формування державної політики з питань створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення обліку таких споруд (пункт 2); реалізує державну політику з питань створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення обліку таких споруд (пункт 16).

Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту визначені частиною статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України, зокрема: реалізує державну політику з питань створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення обліку таких споруд (пункт 16); звертається до адміністративного суду щодо допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності"), а також щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей, з інших підстав, визначених законом (пункт 48); перевіряє стан дотримання вимог законодавства у сфері цивільного захисту та складає відповідні акти (пункт 51).

Перелік повноважень інших центральних органів виконавчої влади у сфері цивільного захисту передбачено статтею 18 Кодексу цивільного захисту України, зокрема:

організація здійснення заходів щодо створення, утримання та використання фонду захисних споруд цивільного захисту суб`єктів господарювання, що належать до сфери їх управління (пункт 10); організація обліку фонду захисних споруд цивільного захисту суб`єктів господарювання, що належать до сфери їх управління, та захисних споруд цивільного захисту державної власності, що перебувають на балансі суб`єктів господарювання приватної форми власності (пункт 11); організація проведення технічної інвентаризації фонду захисних споруд цивільного захисту суб`єктів господарювання, що належать до сфери їх управління (пункт 12).

Перелік повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту визначено положеннями статті 19 Кодексу цивільного захисту України, зокрема: організація виконання вимог законодавства щодо створення, використання, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту (пункт 22); визначення потреби фонду захисних споруд цивільного захисту (пункт 23); планування та організація роботи з дообладнання або спорудження в особливий період підвальних та інших заглиблених приміщень для укриття населення (пункт 24); здійснення контролю за утриманням та станом готовності захисних споруд цивільного захисту (пункт 27).

Відповідно до частини пунктів 15, 16 частини 1 статті 20 Кодексу цивільного захисту України до завдань і обов`язків суб`єктів господарювання у сфері цивільного захисту належить, зокрема, забезпечення дотримання вимог законодавства щодо створення, зберігання, утримання, використання та реконструкції захисних споруд цивільного захисту; здійснення обліку захисних споруд цивільного захисту, які перебувають на балансі (утриманні).

Згідно з частиною восьмою статті 32 Кодексу цивільного захисту України контроль за створенням фонду захисних споруд цивільного захисту, готовністю його об`єктів до використання за призначенням забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та його територіальні органи спільно з місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Приписами частини 5 статті 32 Кодексу цивільного захисту України встановлено, що Порядок створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, виключення таких споруд з фонду та ведення його обліку визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог вказаної норми права постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання використання об`єктів фонду захисних споруд цивільного захисту» від 10.03.2017 № 138 затверджено Порядок створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку (далі - Порядок № 138).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 138 цей Порядок визначає механізм створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту (далі - захисні споруди), виключення таких споруд із фонду, ведення обліку сховищ, протирадіаційних укриттів, споруд подвійного призначення та найпростіших укриттів, що є об`єктами відповідного фонду, а також статус таких об`єктів для забезпечення захисту населення.

Згідно із пунктом 3 Порядку № 138 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, балансоутримувачі захисних споруд - власники, користувачі, юридичні особи, на балансі яких перебувають захисні споруди (у тому числі споруди, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації).

Утримання фонду захисних споруд у готовності до використання за призначенням здійснюється їх балансоутримувачами (пункт 9 Порядку № 138).

З огляду на зміст вказаної норми права балансоутримувач при здійсненні утримання фонду захисних споруд виступає виконавцем.

Водночас, обов`язок щодо фінансового або матеріального забезпечення таких робіт на балансоутримувача ані нормами Кодексу цивільного захисту України, ані положеннями Порядку № 138 не покладено.

Разом з цим, аналіз статей 17, 17-1, 18, 32 Кодексу цивільного захисту України дозволяє дійти висновку, що саме до сфери управління органів ДСНС належить організація здійснення заходів щодо створення, утримання та використання фонду захисних споруд цивільного захисту суб`єктів господарювання.

Також ДСНС разом з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими держадміністраціями забезпечує здійснення контролю за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням (пункт 12 Порядку № 138).

Вимоги щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту затверджені наказом МВС України від 09.07.2018 № 579 (далі - Наказ № 579).

Споруди фонду захисних споруд мають утримуватися та експлуатуватися у стані, що дозволяє привести їх у готовність до використання за призначенням у визначені законодавством терміни (пункт 1 розділу ІІ Наказу № 579). Споруди фонду захисних споруд, їх комунікації, інженерні мережі, інженерне та спеціальне обладнання, системи життєзабезпечення (далі - обладнання споруд фонду захисних споруд) мають утримуватися в належному технічному стані. Утримання та експлуатація обладнання споруд фонду захисних споруд здійснюються згідно з вимогами і рекомендаціями, визначеними технічною документацією на них, а також відповідними нормами і правилами (пункт 7 розділу ІІ Наказу № 579).

Пунктом 1 «Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій», затвердженого постановою КМ України від 16.12.2015 № 1052 (далі - Положення № 1052) встановлено, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.

Згідно із пунктом 3 Положення № 1052 основними завданнями ДСНС є: 1) реалізація державної політики у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності; 2) здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням і виконанням вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб.

Пунктом 4 Положення № 1052, визначено, що ДСНС відповідно до покладених на неї завдань, зокрема:

- здійснює заходи щодо створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення їх обліку, забезпечує разом з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими держадміністраціями здійснення контролю за готовністю зазначених споруд до використання за призначенням;

- здійснює заходи щодо впровадження інженерно-технічних заходів цивільного захисту, готує пропозиції щодо віднесення населених пунктів та об`єктів національної економіки до груп (категорій) із цивільного захисту;

- організовує і здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законів та інших нормативно-правових актів з питань техногенної та пожежної безпеки, цивільного захисту міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування, суб`єктами господарювання;

- складає акти перевірок, видає приписи, постанови, розпорядження про усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, а в разі встановлення порушень, що створюють загрозу життю та здоров`ю людей, звертається безпосередньо та через територіальні органи до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, окремих приміщень, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту;

- застосовує адміністративно-господарські санкції за порушення вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки.

Законом України від 21.04.2021 № 2228-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування повноважень між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту» із Кодексу цивільного захисту України виключено статтю 67 «Повноваження центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки».

Разом з тим, вказаним законом Кодекс цивільного захисту України доповнено статтею 17-1 повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Отже, законодавством передбачено при застосуванні статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України право ДСНС, як суб`єкта владних повноважень, на звернення до суду виключно з позовами про застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд тощо та з інших підстав, визначених законом (пункт 48 Кодексу цивільного захисту).

Разом з цим, прокурором у позовній заяві не наведено закону, який би визначав право звернення органів ДСНС до суду з позовом про зобов`язання підконтрольної установи вжити заходи щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту протирадіаційного укриття № 79785.

У свою чергу, ані Кодекс цивільного захисту населення України, ані інший закон в Україні не передбачає повноважень ГУ ДСУНС у Харківській області на звернення до суду із заявленими позовними вимогами у якості позивача.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що ст. 17-І Кодексу цивільного захисту України після внесення до неї змін Законом № 2655-ІХ, який набрав чинності 29.10.2022, не містить такого способу захисту інтересів держави при зверненні до адміністративного суду центрального органу державної виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, як зобов`язання балансоутримувача вжити заходів щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту протирадіаційного укриття, посилання апелянта на наявність права звернення до суду ГУ ДСУНС у Харківській області за вказаною нормою права є неприйнятним.

Отже, прокурором у цій позовній заяві визначено орган, в особі якого він звернувся до суду з цим позовом, який не має права на звернення до суду з ним.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 3 серпня 2023 року у справі №260/4120/22, від 11 серпня 2023 року у справі №560/10015/22, від 29 серпня 2023 року у справі №160/9125/22, від 5 вересня 2023 року у справі № 260/4044/22, від 21 лютого 2024 року у справі № 580/4578/22, від 14 листопада 2024 року у справі № 160/14510/22.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах зазначених вище в даній постанові.

Зважаючи на вказані судові рішення Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не виключає можливості того, що після прийняття судом рішення у цій справі, остання правова позиція Верховного Суду буде незмінною.

Щодо посилання прокурора на аналогічні правові позиції, висловлені Верховним Судом у постанові від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 03.10.2018 у справі № 826/12192/16 та у постанові від 25.07.2019 у справі № 820/5164/15, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №820/4717/16, колегія суддів зазначає, що у цих постановах Верховний Суд не досліджував наявність у прокурора права на звернення до суду в інтересах держави в особі ДСНС у сфері техногенної та пожежної безпеки та не висловлював відповідну правову позицію з цього приводу. Таким чином, покликання на вищевказані постанови, як на позицію Верховного Суду щодо представництва прокуратурою інтересів держави в особі Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Харківській області, є помилковими.

Зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у справі №820/4717/16 надавалася правова оцінка можливості розгляду справи в порядку адміністративного судочинства. Водночас, судом касаційної інстанції не перевірялось та не досліджувалось питання стосовно доцільності та необхідності звернення до суду керівника Харківської місцевої прокуратури № 5 в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області через призму наявності у такого органу повноважень на подання до суду позову про зобов`язання балансоутримувача та/або власника вжити заходів щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту.

Апеляційний суд зауважує, що жодних висновків про те, що орган Державної служби України з надзвичайної ситуації уповноважений на звернення до суду з позовом про зобов`язання вжити заходів щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту попри відсутність у законодавстві прямої вказівки про це, постанова Верховного Суду від 09.08.2019 у справі№ 520/2796/19не містить. Навпаки, у вказаному судовому рішенні Верховний суд погодився з правовою позицією суду апеляційної інстанції про наявність підстав для повернення на підставі пункту 7 частини 4 статті 169 КАС України позову заступника керівника Чугуївської місцевої прокуратури Харківської області, поданого в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (далі - позивач, скаржник) до Вовчанського коледжу Харківського національного технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка (далі - відповідач) про зобов`язання привести в належний технічний стан і готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційне укриття) № 77074, яке знаходиться за адресою: м. Вовчанськ, Харківська область, вул. Харківська, б. 112, у придатний стан для використання за цільовим призначенням, згідно припису № 97 від 08 серпня 2018 року. За висновком Суду, викладеним у пункті 30, прокурор не підтвердив процесуальних підстав представництва в суді та ухилення відповідного відділу ГУ ДСНС України у Харківській області від здійснення ним або неналежним чином здійснення своїх обов`язків щодо можливого звернення до суду.

Крім того, у згаданих постановах спірні правовідносини виникли до внесення Законом України від 21 квітня 2021 року №2228-IX до Кодексу цивільного захисту України змін щодо повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Доводи апелянта про не врахування судом першої інстанції при прийнятті рішення висновків Верховного Суду, відображених у постановах від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17 та від 25.02.2021 у справі № 912/9/20 щодо недопустимості обмеження центральних органів виконавчої влади у виборі способів захисту інтересів держави з метою реалізації своїх повноважень є взагалі недоречними, оскільки у справі № 924/1237/17 судом констатовано про безпідставність не зазначення прокурором органу, уповноваженого здійснювати функції держави, в інтересах якого він звернувся до суду, а у справі за № 912/9/20 Суд, посилаючись на не надання судами оцінки доводам прокурора щодо бездіяльності Департаменту соціального захисту населення Кіровоградської обласної державної адміністрації, а також доказам, поданим на їх підтвердження, дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд.

Також, колегія суддів зазначає, що керівник прокуратури, вказавши орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Харківській області), не зазначив причини, які перешкоджають зазначеному уповноваженому органу держави виконувати покладені на нього функції державного нагляду у сфері техногенної та пожежної безпеки відповідно до вимог Кодексу цивільного захисту України і Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій.

Також, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що у спірних правовідносинах органи ДСНС не мали об`єктивної можливості у законодавчо встановленому порядку звернутися до суду з відповідним позовом про застосування заходів реагування для усунення виявлених порушень, а прокурор в межах своєї компетенції реагував щодо вказаного суб`єкта.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що у даній справі прокурором не доведено наявності підстав для звернення до суду в інтересах держави або в інших, визначених законодавством випадках, тобто у спірних правовідносинах, позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності що у розумінні норм пункту 1 частини 1 статті 240 КАС України зумовлює залишення позову без розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 240, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-.

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26.12.2023 по справі № 520/30123/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Т.С. ПерцоваСудді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко Повний текст постанови складено та підписано 06.12.2024 року