Ухвала

від 05.12.2024 по справі 520/12535/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

05 грудня 2024 року

м. Київ

справа №520/12535/22

адміністративне провадження № К/990/44859/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року

у справі №520/12535/22

за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектро"

про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області звернулося до адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектро", в якому просило:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектро" на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області заборгованість по сплаті фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за період з серпня 2022 року по листопад 2022 року в сумі 30857,88 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року позов задоволено частково.

Ухвалено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектро" на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області заборгованість по сплаті фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за вересень 2022 року та листопад 2022 року в загальному розмірі 7290,81 грн.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року скасовано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року в частині стягнення заборгованості по сплаті фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за вересень 2022 року та листопад 2022 року в загальному розмірі 7290,81 грн та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року залишено без змін.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області 19 листопада 2024 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.

Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №520/12535/22, які передбачені частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2019 року у справі №804/323/16; касаційна скаргу стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; позивач позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді справ №520/8044/22, №520/18037/23, №520/37966/23, №520/17927/24.

Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21 лютого 2019 року у справі №804/323/16, оскільки такі висновки хоч і є подібним до даних правовідносин, однак ухвалені за інших фактичних обставин, у різні періоди часу та з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування, що в свою чергу не дозволяє аналогічно застосувати ті ж самі положення законодавства та відповідну правову позицію у справі, яка розглядається.

Так, у справі №804/323/16 предмет спору стосувався незгоди суб`єкта господарювання із розрахунками фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно до пунктів "б-з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-XII, оскільки такі розрахунки включали заборгованість за минулі роки.

Натомість у справі, рішення у якій оскаржується в касаційному порядку, предмет спору стосується стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектро" на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області заборгованості по сплаті фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій.

Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об`єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Разом з тим, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також оскаржувані судові рішення, прийняті з урахуванням різних фактичних обставин справи, у різні періоди часу та з урахування різного законодавчого регулювання та його застосування, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Колегія суддів вважає, що неведені доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з ухваленим судом апеляційної інстанції рішенням, переоцінки встановлених судом обставин та досліджених ним доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.

Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

При цьому, аналізом доводів касаційною скарги колегія суддів дійшла висновку, що позивач у касаційній скарзі не конкретизував обставин, що встановлені оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді справ №520/8044/22, №520/18037/23, №520/37966/23, №520/17927/24, та які він позбавлений спростувати, а також яким чином ці обставини впливають на вирішення спору у конкретній іншій справі.

З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також підтверджували, що позивач позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи.

Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судове рішення, які ухвалене у справі №520/12535/22, як у справі незначної складності, не підлягає касаційному оскарженню.

На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 18 січня 2019 року у справі №816/783/18, від 30 вересня 2021 року у справі №826/9910/17, від 21 серпня 2024 року у справі №200/6841/23.

Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 355, 359 КАС України, Суд, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року у справі №520/12535/22 за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектро" про стягнення заборгованості.

2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді С.М. Чиркін

В.М. Шарапа