Рішення

від 04.12.2024 по справі 908/2412/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 04

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2024 Справа № 908/2412/24

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі Красніковій С.І., розглянувши матеріали справи

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" (електронна пошта: lawyer@zpep.com.ua; romanaksarin@gmail.com; вул. Олександрівська, буд. 35, м. Запоріжжя, 69063; код ЄДРПОУ 42093239)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" (електронна пошта: mriyacast@gmail.com; вул. Північний переїзд, буд. 3, с. Семенівка, Мелітопольський район, Запорізька область, 72355; код ЄДРПОУ 20502092)

про стягнення 3 786 121,36 грн.,

За участю представників сторін:

від позивача: Аксарін Р.М., довіреність №8 від 02.01.2024;

від відповідача: не з`явився;

СУТЬ СПОРУ:

09.09.2024 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" про стягнення 3 786 121,36 грн.

09.09.2024 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 11.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/2412/24 в порядку загального позовного провадження, відмовлено у задоволенні клопотання позивача про залучення Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (код ЄДРПОУ 00130926) до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та підготовче засідання призначено на 09.10.2024 о 10 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнано обов`язковою.

Ухвалою суду від 09.10.2024 № 908/2412/24 закрите підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті, перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 06.11.2024 о 11 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 06.10.2024 судом оголошено перерву з розгляду справи по суті до 04.12.2024 об 10 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 04.12.2024 здійснювалось із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу за допомогою ПАК "Акорд".

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі зазначивши, що 08.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мрія» (споживач) укладений договір № 23 про постачання електричної енергії споживачу (договір), який укладається сторонами шляхом приєднання споживача до умов цього договору. Відповідно до умов договору, постачальник зобов`язався продати електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач зобов`язався оплатити постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснити інші платежі згідно з умовами цього договору. В порушення умов договору в частині оплати вартості електричної енергії та п. 4.12 ПРРЕЕ, у відповідача виникла заборгованість за спожиту електричну енергію, обсяг якої підтверджується листом ПАТ "Запоріжжяобленерго" № 007-66/667 від 21.02.2024, в якому зазначена інформація щодо споживання електричної енергії ТОВ «Мрія». Відповідачем спожито 894 567 кВт*год у період з вересня 2021 по лютий 2022 включно на загальну суму 3 246 992,92 грн. Споживачем також було здійснено часткову сплату за спожиту електричну енергію у сумі 502 405,41 грн., у зв`язку з чим у відповідача наявна заборгованість за період з 01.09.2021 по 28.02.2022 на суму 2 744 587,51 грн. У зв`язку з порушенням ТОВ «Мрія» умов договору в частині здійснення оплати вартості використаної електроенергії, 29.04.2024 позивачем на адресу відповідача надіслано претензію № 68/54 від 29.04.2024 з вимогою у семиденний термін від дня отримання вимоги здійснити оплату заборгованості у розмірі 2 854 521,04 грн. Проте, вказана вимога залишена ТОВ «Мрія» без відповіді та задоволення. У зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати за спожиту електричну енергію, позивачем нараховано 3 % річних за період з 18.10.2021 по 11.07.2024 на суму 203 777,92 грн. та інфляційні витрати за період з листопада 2021 по червень 2024 включно у розмірі 837 755,93 грн. На підставі викладеного, посилаючись на ст.ст. 525, 526, 610, 693 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, позивач просить суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце призначеного судового засідання повідомлений належним чином шляхом направлення на електронну пошту відповідної ухвали суду. Клопотань про розгляд справи без уповноваженого представника або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.

Станом на 04.12.2024 письмового відзиву на позовну заяву та пояснень по суті спору від відповідача до суду не надійшло.

Відповідно до ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", учасники справи, остання відома адреса місця проживання (перебування) чи місцезнаходження яких знаходиться на тимчасово окупованій території і які не мають офіційної електронної адреси, повідомляються про ухвалення відповідного судового рішення шляхом розміщення інформації на офіційному веб-порталі судової влади з посиланням на веб-адресу такого судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень або шляхом розміщення тексту відповідного судового рішення на офіційному веб-порталі судової влади України, з урахуванням вимог, визначених Законом України "Про доступ до судових рішень", у разі обмеження доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень.

З моменту розміщення такої інформації вважається, що особа отримала судове рішення.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною "права на суд", адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.

Ухвали суду були направлені на електронну адресу відповідача та розміщені на офіційному веб-порталі судової влади України - Господарського суду Запорізької області в мережі Інтернет за веб-адресою: https://zp.arbitr.gov.ua/sud5009.

Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі відповідач мав можливість дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України "": //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України "Про доступ до судових рішень" № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Місцезнаходження відповідача є: с. Семенівка, Мелітопольський район, Запорізька область, 72355, що є тимчасово окупованою територією, на якій тимчасово не функціонує відділення АТ Укрпошта, тому відповідач був повідомлений про час та місце розгляду справи через сайт Господарського суду Запорізької області та електронну адресу.

Згідно з ч. 1 ст. 12-1 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.

Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.

З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

З огляду на викладене, повідомлення відповідача через оголошення на сайті Господарського суду Запорізької області та електронну адресу відповідача з дотриманням встановлених строків вважається належним повідомленням відповідача про час та місце розгляду справи.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов`язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами, за відсутністю відповідача.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

04.12.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" (надалі -Позивач, ТОВ "Запоріжжяелектропостачання") є суб`єктом господарювання, який утворився під час здійснення заходів з відокремлення оператора системи розподілу від постачання електричної енергії згідно п. 13 Розділу XVII Прикінцеві та перехідні Положення Закону України "Про ринок електричної енергії" та починаючи з 08.01.2019 ТОВ "Запоріжжяелектропостачання" виконує функції постачальника універсальних послуг на території Запорізької області.

Згідно із ч. 1, 4 ст. 63 Закону України "Про ринок електричної енергії" (далі - Закон), універсальні послуги надаються постачальником таких послуг виключно побутовим та малим непобутовим споживачам. Постачальник універсальних послуг не може відмовити побутовому та малому непобутовому споживачу, які знаходяться на території здійснення його діяльності, в укладенні договору постачання електричної енергії. Постачальник універсальних послуг здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, та на умовах договору постачання універсальних послуг. Договір про постачання універсальних послуг є публічним договором приєднання та розробляється постачальником універсальної послуги на підставі типового договору, форма якого затверджується Регулятором. Постачальник універсальних послуг розміщує договір постачання універсальних послуг на своєму офіційному веб-сайті.

Відповідно до п. 8 Постанови від 14.03.2018 № 312 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (редакція станом на 08.01.2019), Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ) Договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг укладається шляхом приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, опублікованого в засобах масової інформації та на веб-сайті постачальника, шляхом оплати рахунка, отриманого від постачальника універсальної послуги або фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії, або підписання заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг. Згідно з пп.1.2.15. п.1.2. ПРРЕЕ укладення, внесення змін, продовження строку дії чи розірвання будь-якого із договорів, передбаченого цими Правилами, здійснюється відповідно до вимог законодавства та цих Правил. Для договорів, які укладаються шляхом приєднання до умов договору, укладення договору можливе шляхом підписання заяв-приєднань, оплати виставленого рахунку, споживання будь-якого обсягу електричної енергії (за умови відсутності направлених заперечень щодо договірних умов в цілому чи частково) через особистий кабінет в електронній формі (в установленому законодавством порядку).

Так, подання електропостачальнику заяви - приєднання до публічного договору є прямим наміром укладання такого договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг шляхом приєднання до умов цього договору.

Частиною 1 ст. 634 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що договором приєднання є договір умовами якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних їх формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 714 ЦК України за договором постачання електричними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується (споживачеві, абонентові)енергетичні та інші ресурси, передбаченні договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Частиною 3 ст. 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що Споживач зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

Слід зазначити, що відповідно до положень п. 13 розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ринок електричної енергії" під час здійснення заходів з відокремлення оператора системи розподілу вертикально інтегрований суб`єкт господарювання повинен до 08.01.2019 вжити заходів для відокремлення оператора системи розподілу від виробництва, передачі, постачання електричної енергії шляхом створення відповідних суб`єктів господарювання. У разі відокремлення оператор системи розподілу є правонаступником в частині прав та обов`язків, зокрема, пов`язаних із провадженням діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом за договорами на постачання електричної енергії та про користування електричною енергією.

У зв`язку з чим, згідно з п. 2 Постанови НКРЕКП № 312 від 14.03.2018 зі споживачами електричної енергії укладались договори до 01.12.2018 шляхом приєднання споживачів до публічних договорів приєднання (договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, відповідних договорів про постачання електричної енергії) на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією, укладених з відповідними постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом, шляхом подання заяви-приєднання.

Згідно з п. 2.1.6 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими Постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018 (надалі - ПРРЕЕ) фактом приєднання споживача до умов договору споживача про надання послуг з розподілу е/енергії (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір споживача про надання послуг з розподілу е/енергії, зокрема повернення (надання) підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка оператора системи розподілу та/або документально підтвердження споживання е/енергії.

Згідно з п. 6 Постанови НКРЕКП № 312 від 14.03.2018, після укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії договори про користування електричною енергією та договори про постачання електричної енергії продовжують свою дію в частині регулювання відносин щодо заборгованості/переплати за цими договорами з відповідними правами та обов`язками, пов`язаними з такою заборгованістю/переплатою, а також щодо нарахування пені, неустойки, обмеження та припинення постачання електричної енергії тощо.

Пунктами 1, 2 Постанови НКРЕКП № 1415 від 13.11.2018 "Про видачу ПАТ "Запоріжжяобленерго" ліцензії з розподілу електричної енергії та анулювання ліцензій з передачі енергії місцевими (локальними)електричними мережами і постачання електричної енергії за регульованим тарифом" видано ПАТ "Запоріжжяобленерго" ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії у межах місць провадження господарської діяльності та анульовано ліцензію на право провадження господарської діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами та ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом.

Пунктом 4 цієї Постанови зазначено, що ця Постанова набирає чинності з дня прийняття, крім пунктів 1 та 2, які набирають чинності з 08.01.2019.

Отже, відповідно до наведеного вище та з врахуванням положення п. 8 Постанови НКЕРКП від 14.03.2018 № 312, між ТОВ "Запоріжжяелектропостачання" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мрія» (споживач) укладений публічний Договір № 23 від 08.01.2019 про постачання електричної енергії споживачу шляхом подання споживачем електропостачальнику заяви-приєднання.

Згідно з п. 2.1. договору "Предмет Договору", постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

У відповідності з п. 3.1. договору, початком постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до цього договору.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 3 до цього договору.

Відповідно до п. 4.3 ПРРЕЕ, дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку.

Згідно з п. 4.12. ПРРЕЕ, розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії.

Пунктом 4.13 ПРРЕЕ визначено, що для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку.

Згідно з п. 4 додатку 3 до договору "Спосіб та термін оплати", розрахунковий період для обсягу спожитої електричної енергії становить один місяць, а саме: з 01 числа розрахункового місяця по останній день розрахункового місяця. 100% попередня оплата здійснюється не пізніше ніж за 5 календарних днів до дати початку розрахункового періоду з наступним перерахунком (остаточним розрахунком), що проводиться за фактично відпущену електричну енергію. Остаточний розрахунок має здійснюватися не пізніше 5 (п`яти) робочих днів після закінчення розрахункового періоду на підставі самостійно отриманого Споживачем у Постачальника рахунка. Обсяги попередньої оплати визначаються шляхом множення замовленого обсягу постачання електричної енергії на ціну універсальної послуги у відповідному розрахунковому періоді та підлягають оплаті незалежно від отримання рахунку Постачальника.

Відповідно до п. 5.1 договору, споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору.

Згідно з п. 5.4. договору, ціна електричної енергії має зазначатися постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим договором, у тому числі у разі її зміни «…».

Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць (п. 5.5. договору).

Пунктом 5.10. договору передбачено, що оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строки, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів від дати отримання споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного в комерційній пропозиції, прийнятої споживачем.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем були отримані рахунки за постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг за період з вересня 2021 по лютий 2022 включно у відповідності до яких обсяг використаної електричної енергії ТОВ «Мрія» складає 894 567 кВт у період з вересня 2021 по лютий 2022 включно на загальну суму 3 246 992,92 грн. Споживачем також було здійснено часткову оплату за спожиту електричну енергію у сумі 502 405,41 грн., у зв`язку з чим у відповідача наявна заборгованість за період з 01.09.2021 по 28.02.2022 на суму 2 744 587,51 грн.

Спожитий обсяг електричної енергії ТОВ «Мрія» за період вересень 2021 - лютий 2022 включно підтверджується повідомленням/листом за № 007-66/667 від 21.02.2024 адміністратора комерційного обліку, функції якого в Запорізькій області виконує ПАТ "Запоріжжяобленерго", щодо фактичного обсягу спожитої електричної енергії з щомісячною розбивкою за EIC - кодом точки комерційного обліку.

Даним повідомленням ОСР надає постачальнику електричної енергії дані про фактичний обсяг, період споживання за ЕІС-кодами точками розподілу споживача з щомісячною розбивкою.

З урахуванням вищевикладеного, в порушення умов договору в частині оплати спожитої електричної енергії та п. 4.12 ПРРЕЕ, станом на 04.12.2024 у відповідача виник борг за спожиту електричну енергію за період з вересня 2021 по лютий 2022 включно у розмірі 2 744 587,51 грн.

У зв`язку з простроченням відповідачем грошового зобов`язання в частині строків оплати вартості спожитої електричної енергії позивачем нараховано 3 % річних за період з 18.10.2021 по 11.07.2024 на суму 203 777,92 грн. та інфляційні витрати за період з листопада 2021 по червень 2024 включно у розмірі 837 755,93 грн.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, додаткові пояснення, проаналізувавши норми чинного законодавства суд при прийнятті рішення враховує наступне.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Зобов`язанням відповідно до частини 1 та 2 ст. 509 Цивільного Кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір.

Відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України за загальним правилом господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками, разом з тим, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, шляхом обміну листами, факсограмами тощо, шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону та договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Також, ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від виконання умов договору не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні покупцеві товар, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Статтею 662 ЦК України унормовано, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, на підставі вказаних вище дій позивача, який поставив товар, та дій відповідача, який цей товар прийняв, у сторін виникли взаємні права та обов`язки: у позивача - право вимагати оплати за поставлений товар, а у відповідача - обов`язок сплатити вартість отриманого товару.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а замовник приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 691 ЦК України передбачено, що замовник зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно ж до ч. 1 та ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець після прийняття товару зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, якщо інший строк оплати не встановлений договором.

Відповідно до ст. 714 ЦК України за договором постачання електричними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується (споживачеві, абонентові)енергетичні та інші ресурси, передбаченні договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Частиною 3 ст. 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що Споживач зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, у період з вересня 2021 по лютий 2022 включно відповідачем спожито поставлену позивачем електричну енергію у розмірі 894 567 кВт/год. на загальну суму 3 246 992,92 грн.

Споживачем також було здійснено часткову оплату за спожиту електричну енергію у сумі 502 405,41 грн., у зв`язку з чим у відповідача наявна заборгованість за період з 01.09.2021 по 28.02.2022 на суму 2 744 587,51 грн.

Відповідач своїм правом щодо надання заперечень на позов не скористався, письмовий відзив суду не направив, доказів погашення заборгованості не представив.

Контррозрахунку спірної суми як і доказів сплати суми боргу у повному обсязі або частково відповідачем суду не надано.

За таких обставин, на час розгляду справи в суді сума основного боргу складає 2 744 587,51 грн., яка підтверджена матеріалами справи, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 744 587,51 грн. основного боргу за період з вересня 2021 по лютий 2022 включно є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання з оплати за отриману електричну енергію, позивачем нараховано 3 % річних за період з 18.10.2021 по 11.07.2024 на суму 203 777,92 грн. та інфляційні витрати за період з листопада 2021 по червень 2024 включно у розмірі 837 755,93 грн.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов`язань, покладаються додаткові юридичні обов`язки, в тому числі передбачені статтею 625 ЦК України.

Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодекс України передбачено, що боржник який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних за загальний період з 18.10.2021 по 11.07.2024 на суму 203 777,92 грн. за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство", враховуючи принцип диспозитивності, суд приходить до висновку, що вказана сума розрахована вірно, відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає стягненню з відповідача.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат за загальний період з листопада 2021 по червень 2024 включно у розмірі 837 755,93 грн. за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство", враховуючи принцип диспозитивності, суд приходить до висновку, що вказана сума розрахована вірно, відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ст. 1291 Конституції України, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідач проти арифметичних розрахунків не заперечив, контррозрахунку як і доказів сплати суми боргу у повному обсязі або частково суду не надав.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ст. 1291 Конституції України, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна Сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на Сторони. Кожна Сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не Стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 ГПК України визначено, що доСтовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, доСтовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які Сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Підсумовуючи викладене, оцінивши надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства України, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності Сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у розмірі 45 433,46 грн.

Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 130, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" (вул. Північний переїзд, буд. 3, с. Семенівка, Мелітопольський район, Запорізька область, 72355; код ЄДРПОУ 20502092) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" (вул. Олександрівська, буд. 35, м. Запоріжжя, 69063; код ЄДРПОУ 42093239) основну заборгованість у розмірі 2 744 587 (два мільйона сімсот сорок чотири тисячі п`ятсот вісімдесят сім) грн. 51 коп., 3 % річних на суму 203 777 (двісті три тисячі сімсот сімдесят сім) грн. 92 коп., інфляційні витрати у розмірі 837 755 (вісімсот тридцять сім тисяч сімсот п`ятдесят п`ять) грн. 93 коп. та витрати зі сплати судового збору на суму 45 433 (сорок п`ять тисяч чотириста тридцять три) грн. 46 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.

Повний текст рішення складено та підписано 09.12.2024.

Суддя К.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.