Рішення

від 27.11.2024 по справі 487/2008/23

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа №487/2008/23

Провадження №2/487/266/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.11.2024 Заводський районний суд м. Миколаєва в складі: головуючого - судді Кузьменко В.В., за участю секретаря судового засідання Рафальської Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, про поділ майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, про визначення місця проживання неповнолітніх дітей, стягнення аліментів та поділ майна подружжя.

Позивач звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва з позовною заявою, в якій просить суд, зокрема:

- в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;

- в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 4810137200:14:048:0165, площею 0,1 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_2 ;

- в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 4810137200:14:048:0166, площею 0,1 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_3 ;

- в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 4810137200:14:048:0156, площею 0,1 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_6 ;

- в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 4820986000:06:000:0184, площею 0,2 га, для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться на території Щасливської с/ради Миколаївської області;

- в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 4810137200:14:048:0165, площею 0,1 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_4 .

Ухвалою суду від 17.04.2023 року відкрито провадження у справі.

18.04.2023 року до суду надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 20.04.2023 року заяву про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, кадастровий номер 4810137200:14:048:0165, площею 0,1 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_2 ; земельну ділянку, кадастровий номер 4810137200:14:048:0166, площею 0,1 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_3 ; земельну ділянку, кадастровий номер 4810137200:14:048:0156 площею 0,1 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_6 ; земельну ділянку, кадастровий номер №4820986000:06:000:0184 для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 02 га, шо знаходиться на території Щасливської с/ради Миколаївської області; земельну ділянку, кадастровий номер 4810137200:14:048:0101, площею 0,1 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_4 .

Ухвалою суду від 15.05.2023 року виправлено описку в ухвалі суду від 20.04.2023 року.

08.06.2023 року до суду надійшло клопотання про роз`єднання позовних вимог.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 09.06.2023 року заяву представника позивача адвоката Мотельчук Юлії Ігорівни, що діє в інтересах ОСОБА_1 , про роз`єднання позовних вимог у справі № П487/2008/23 задоволено та роз`єднано вимоги позовної заяви ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей, відібрання їх у батька, стягнення аліментів та поділ спільного майна подружжя.

11.01.2024 року до суду надійшло клопотання представника відповідача - ОСОБА_3 про витребування доказів.

11.01.2024 року представник відповідача, адвокат Ільїн Олександр Валерійович, направив до суду відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позову просив відмовити в повному обсязі, а також клопотання про витребування матеріалів нотаріальної справи.

Ухвалою суду від 12.07.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 08.08.2024 року витребувано з Першої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області матеріали нотаріальної справи, заведеної при нотаріальному посвідчені Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.10.2017 року, предметом якого є земельна ділянка, яка розташована в АДРЕСА_2 площею 0,10 гектарів, кадастровий номер: 4810137200:14:048:0165, зареєстрований в реєстрі за №4-480 (НМІ 506795); витребувано з Першої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області матеріали нотаріальної справи заведеної при нотаріальному посвідчені Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.10.2017 року, предметом якого є земельна ділянка, яка розташована в АДРЕСА_3 , площею 0,1000 гектарів, кадастровий номер: 4810137200:14:048:0166, зареєстрований в реєстрі за №4-479 (НМІ 506793).

10.09.2024 року до суду надійшли витребувані докази.

17.09.2024 року до суду надійшли витребувані докази

Позивач до судового засідання не з`явилась, про дату та час судового засідання повідомлялась належним чином.

Представник позивача до судового засідання не з`явилась, неодноразово надавала заяви про відкладення розгляду справи, однак в жодне судове засідання не з`явилась.

Відповідач в судове засідання не з`явився, причину неявки не повідомив, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідача до суду надав заяву про розгляд справи за його відсутності, в задоволені позову просить відмовити.

У відповідності до положень ч.1 ст.223, ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), з метою дотримання розумних строків розгляду цивільної справи, враховуючи неодноразову неявку представника позивача та інших учасників в судові засідання, суд вважає за можливе провести судовий розгляд справи без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу та на основі наявних у суду матеріалів.

У відповідності до вимог ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі доказів, поданих учасниками і витребуваних судом, позивачі розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім`ї має одинока особа. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

За ст. 18 СК України кожен учасник сімейних правовідносин має право звернутись до суду за захистом свого права або інтересу. Способами захисту є встановлення правовідношення.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися, обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11).

У відповідності до ст. 372 Цивільного кодексу України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Положеннями ст. 41 Конституції України, ст. 321 Цивільного кодексу України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 15.11.2008 року.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 01.06.2023 року у справі 490/1359/23 шлюб розірвано.

24.05.2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено Договір дарування квартири, за змістом якого дарувальник передає, а обдаровуваний приймає безоплатно у власність нерухоме майно - цілу квартиру АДРЕСА_1 .

30.05.2020 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено Договір дарування житлового будинку, за змістом якого гр. ОСОБА_5 передає, а гр. ОСОБА_2 приймає безоплатно у власність нерухоме майно - житловий будинок за АДРЕСА_5 .

05.07.2017 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено Договір дарування земельної ділянки, за змістом якого дарувальник безоплатно передає у власність обдаровуваного, а обдаровуваний приймає від дарувальника, належну їй на праві особистої приватної власності земельну ділянку, яка розташована за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с/рада Щасливська, кадастровий номер 4820986000:06:000:0184.

06.04.2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено Договір дарування земельної ділянки, за змістом якого дарувальник безоплатно передає у власність обдаровуваного, а обдаровуваний приймає від дарувальника, належну йому на праві особистої приватної власності земельну ділянку за № НОМЕР_1 , площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 4810137200:14:048:0104, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 .

31.08.2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено Договір дарування земельної ділянки, за змістом якого дарувальник безоплатно передає у власність обдаровуваного, а обдаровуваний приймає від дарувальника, належну йому на праві особистої приватної власності земельну ділянку 23, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 4810137200:14:048:0156.

11.10.2017 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, за змістом якого продавець передає у власність покупцю, а покупець - приймає у власність на умовах даного договору земельну ділянку, яка розташована в АДРЕСА_3 , в межах згідно з планом, без зміни її цільового призначення, площею 0,1000 гектарів, кадастровий номер 4810137200:14:048:0166.

11.10.2017 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, за змістом якого продавець передає у власність покупцю, а покупець - приймає у власність на умовах даного договору земельну ділянку, яка розташована в АДРЕСА_2 , в межах згідно з планом, без зміни її цільового призначення, площею 0,10 гектарів, кадастровий номер 4810137200:14:048:0165.

При цьому, у п. 5 Договорів купівлі-продажу земельних ділянок кадастровий номер 4810137200:14:048:0165 від 11.10.2017 року та 4810137200:14:048:0166 від 11.10.2017 року зазначено наступне: «Земельна ділянка, що відчужується, набувається Покупцем - ОСОБА_2 за особисті кошти, дружина Покупця ОСОБА_1 підтвердила, що відчужуване майна набувається її чоловіком за особисті приватні кошти у особисту приватну власність».

Судом також встановлено, що вказані договори на час розгляду справи є чинними та не оспорювалися, зокрема, позивачкою.

За частиною першою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в шлюбі неодноразово була предметом розгляду Верховним Судом та практика вирішення зазначеного питання є сталою.

За статями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

За змістом статті 57 СК України: не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 334/9028/15-ц.

Відповідно до статей 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Суд звертає увагу, що у сторони позивача було достатньо часу для належної підготовки до розгляду справи та повне використання прав сторони у судовому процесі на власний розсуд, що корелюється з приписами ч. 4 ст. 12 ЦПК України - кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд наголошує на повне забезпечення сторонам і дотримання вимог п. 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України - суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв`язку з викладеним у разі придбання майна, хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Отже, квартира АДРЕСА_1 , житловий будинок за АДРЕСА_5 , земельну ділянка, яка розташована за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с/рада Щасливська, кадастровий номер 4820986000:06:000:0184, земельну ділянку за № НОМЕР_1 , площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 4810137200:14:048:0104, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 , кадастровий номер 4810137200:14:048:0156, земельна ділянка, яка розташована в АДРЕСА_3 , в межах згідно з планом, без зміни її цільового призначення, площею 0,1000 гектарів, кадастровий номер 4810137200:14:048:0166, земельна ділянка, яка розташована в АДРЕСА_2 , в межах згідно з планом, без зміни її цільового призначення, площею 0,10 гектарів, кадастровий номер 4810137200:14:048:0165 - не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц вважає, що істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості. Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна. За такого, не заслуговують на увагу доводи позивача щодо проведення реконструкції спірної квартири АДРЕСА_1 , оскільки такі обставини позивачкою не доведені.

Засадничими приписами цивільного судочинства є змагальність і диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні поданого позову.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові -на позивача.

Керуючись ст. ст.258,259,263-265,268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволені позовних вимог розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради про поділ майна подружжя - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання його повного тексту.

Повний текст рішення складено 29.11.2024 року.

Суддя В.В. Кузьменко