Рішення

від 26.11.2024 по справі 740/4178/24

НІЖИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 740/4178/24

Провадження № 2/740/1297/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2024 року м. Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючого - судді Карпуся І.М.,

із секретарем судового засідання Дьоміною Н.А.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Іллющенка С.В.,

відповідачки ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 через представника - адвоката Іллющенка С.В. звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, у якому просить:

- визнати будинок за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,

- визнати за ним право власностi на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 та припинити за ОСОБА_2 право власності на зазначену частину будинку.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 24.12.2010 між ним та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено шлюб, який рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 10.08.2021 розірвано. В період перебування у шлюбі подружжям за договором купівлі-продажу від 04.08.2015 було придбано будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

З вересня 2023 року відповідачка почала чинити перешкоди в користуванні даним будинком.

Оскільки будинок був придбаний сторонами в період шлюбу, він належить їм, як подружжю на праві спільної сумісної власності в рівних частках, тому позивач має намір поділити будинок шляхом визначення за ним частки будинку.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 31.05.2024 справу передано за підсудністю до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2024 головуючим суддею визначено суддю Карпуся І.М.

Ухвалою судді 26.07.2024 відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду 29.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач і його представник - адвокат Іллющенко С.В. підтримали позовні вимоги з підстав, указаних у позові та просили їх задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та пояснила, що спірний будинок придбано за її особисті кошти.

Заслухавши позивача і його представника, відповідачку, та дослідивши матеріли справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 24.12.2010. Рішенням Дніпровського районного суду у місті Києві від 10.08.2021 по справі № 755/10509/21 провадження № 2/755/5411/21 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано (а.с.62-63).

У шлюбі придбано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , площею 53,3 кв.м., житловою площею 48,2 кв.м., розташований на земельній ділянці, площею 0,25 га, кадастровий номер земельної ділянки 7423383600:01:001:0043, про що свідчить договір купівлі-продажу житлового будинку від 14.08.2015, укладений хі сторони покупця ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Ніжинського районного нотаріального округу Бубликом В.М., зареєстрований у реєстрі №702, та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.67-69).

Даний житловий будинок зареєстровано на відповідачку ОСОБА_2 .

Згідно пункту 12 договору купівлі-продажу, даний договір вчинено за нотаріально засвідченою згодою чоловіка покупця ОСОБА_2 - ОСОБА_1 .

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Згідно із ч. 1, 2 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України).

Відповідно до ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано ст. 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є в спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України (ст. 68 ЦК України).

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя закріплено ст. 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному із подружжя, якщо іншого не визначено домовленістю між ними (ч.1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч.2 ст. 364 ЦК України).

Згідно ст.355 ЦК України право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом (ч. 1 ст. 357 ЦК України).

Відповідно ч.1-3 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків установлених законом.

Відповідно ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Щодо доводів відповідачки про те, що будинок є її особистою власністю, суд зазначає, що згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Жодних доказів на підтвердження цих обставин суду надано не було.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03.06.2024 у справі № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23) зроблено висновок, що «наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя. У разі якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність».

Ураховуючи, що спірна квартира була придбана у період шлюбу між сторонами згідно договору купівлі-продажу, укладеного зі сторони покупця відповідачкою ОСОБА_2 , за згодою позивача ОСОБА_1 , і доказів її придбання за особисті кошти відповідачки, суду не надано, а відтак не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на це майно, суд доходить висновку, що спірна квартира відповідно до ч. 3 ст.368 ЦК України, ч. 1, 2 ст. 60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і підлягає поділу між сторонами по 1/2 частини за кожним.

Суд ураховує, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам ( постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31))

Отже, коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду ( п. 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (пункт 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18).

Таким чином, окрема вимога визнати спірну будинок об`єктом спільної сумісної власності є неефективним способом захисту. Тому суд вважає необхідним відмовити у задоволенні цієї вимоги.

Позовна ж вимога про визнання за позивачем права власності на 1/2 частку спірного будинку є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню, так як законодавством встановлено презумпцію рівності часток подружжя у спільній сумісній власності.

При поданні позову позивач сплатила судовий збір у розмірі 1 211 грн 20 коп, який у зв`язку із задоволенням майнової позовної вимоги відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідачки .

Керуючись ст. 10, 12, 81, 141, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на 1/2 частину житлового будинку номер АДРЕСА_1 .

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 06.12.2024.

Суддя І. М. Карпусь