Рішення

від 28.11.2024 по справі 761/13585/24

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 761/13585/24

Провадження № 2/522/4992/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Павлик І.А.,

за участю:

секретаря судового засідання - Запольської А.М.,

представника позивача - адвоката Мироненка О.О.,

інші учасники справи в судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

12.04.2024 позивач звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей та сім?ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно її малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що 26.03.2010 між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, який зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Ялтинського міського управління юстиції АР Крим 26.03.2010, про що було зроблено відповідний актовий запис № 97, свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 , видане10.09.2015 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції.

Від шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві 19.03.2015, актовий запис № 677 від 05.10.2010.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва 11.08.2016 у справі № 761/5067/16-ц шлюб між сторонами розірвано. При розгляді справи про розірвання шлюбу судом було встановлено, що спільний син сторін після фактичного припинення їх шлюбних відносин, залишився проживати разом із батьком, в той час, як мати не відвідує дитину.

Окрім того, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04.08.2017 у справі № 761/17549/17 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 було стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/4 частки доходу ОСОБА_1 , але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 24.05.2017 до досягнення дитиною повноліття.

Проте, оскільки фактичне місце перебування відповідача не відоме, то відповідно рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04.08.2017 у справі № 761/17549/17 про стягнення з відповідача аліментів, залишається не виконаним. Позивач вже протягом тривалого часу самостійно забезпечує малолітнього сина всім необхідним, не отримуючи при цьому жодної матеріальної допомоги від відповідача. Починаючи з березня 2014 року по теперішній час дитина фактично проживає разом із позивачем. В той же час, офіційно зареєструвати місце проживання малолітнього сина за його фактичною адресою проживання позивач не має можливості, оскільки для цього потрібна згода матері дитини. А оскільки відповідач з вересня 2014 року не приймає жодної участі у житті та вихованні дитини, то відповідно і не надає згоду на реєстрацію дитини за фактичною адресою проживання.

На даний час малолітній ОСОБА_3 навчається в 7-А класі шкоди І-ІІІ ступенів № 58 Шевченківського району м. Києва.

За період навчання в школі, починаючи з 01.09.2017 і по теперішній час його мати, ОСОБА_1 не цікавилася навчанням дитини, з учителями не спілкувалася, жодного разу не забирала дитину зі школи додому, не брала участі в батьківських зборах, що підтверджується Довідкою вих. № 163 від 28.12.2023, виданою Школою І-ІІІ ступенів № 58.

Позивач матеріально забезпечений, займає посаду теплотехніка в ТОВ «ФРЕЙМ КОНСТРАКШН». Згідно з Довідкою вих. № 080124/1 від 08.01.2024 дохід за період з 01.07.2023 по 31.12.2023 склав 80 400,00 грн. Крім того, між позивачем та малолітнім сином ОСОБА_4 існує надзвичайно міцний соціальний зв?язок батька й малолітньої дитини. Позивач багато часу приділяє сину, увесь свій вільний час присвячує йому, разом з ним відвідує парки, місця відпочинку, тощо. У них склалися довірливі стосунки, відсутні будь-які чинники, які негативно впливають на психоемоційний стан хлопчика. В той же час, відповідач взагалі не приймає жодної участі у вихованні сина. На даний час, фактичне місце проживання чи знаходження відповідача не відомо. Тобто, вже майже 10 років, починаючи з вересня 2014 року, відповідач не спілкується з сином, не сплачує призначені судом аліменти на утримання малолітньої дитини, не цікавиться його життям, захопленнями, тобто, фактично припинила свою участь у вихованні та розвитку дитини та ухиляється від виконання обов?язків матері.

Всі зазначені вище обставини дають підстави стверджувати, що відповідач самоусунулась від виховання та спілкування з дитиною, та в подальшому не має наміру виконувати свої батьківські обов?язки, у зв`язку з чим позивач просить суд задовольнити його позовні вимоги.

16.04.2024 ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва матеріали справи передано за підсудністю до Приморського районного суду м. Одеси.

22.05.2024 протоколом автоматизованого розподілу матеріали справи передано головуючому судді Павлик І.А.

29.05.2024 ухвалою Приморського районного суду м. Одеси відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

03.07.2024 від представника третьої особи надійшла заява про розгляд справи без їх участі.

18.09.2024 від Служби у справах дітей Шевченківської районної адміністрації в місті Києві державної адміністрації надійшла заява про долучення доказів, а саме: Висновку Органу опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації щодо доцільності позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_1 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

26.09.2024 від представника третьої особи надійшла заява про розгляд справи без їх участі.

01.10.2024 від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, а саме: оригінал висновку психолога щодо результатів обстеження ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 на 10 арк., докази надсилання доказів іншим учасникам справи.

22.10.2024 від представника позивача надійшли дві аналогічних за змістом заяви про закриття підготовчого провадження.

22.10.2024 ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

04.11.2024 від представника третьої особи надійшла заява про розгляд справи без їх участі.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 26.03.2010 між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Ялтинського міського управління юстиції АР Крим 26.03.2010, про що було зроблено відповідний актовий запис № 97. Від шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві 19.03.2015, актовий запис № 677 від 05.10.2010.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва 11.08.2016 у справі № 761/5067/16-ц шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 розірвано. При розгляді справи про розірвання шлюбу судом було встановлено, що спільний син сторін після фактичного припинення їх шлюбних відносин, залишився проживати разом із батьком, в той час, як мати не відвідує дитину.

Також рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04.08.2017 у справі № 761/17549/17 ОСОБА_5 та ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/4 частки доходу ОСОБА_1 , але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 24.05.2017 до досягнення дитиною повноліття.

Згідно висновку Органу опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації щодо доцільності позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_1 , є доцільним позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав у відношенні малолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У вказаному висновку зазначено, що з характеристики, виданої школою I-III ступенів № 58 Шевченківського району міста Києва вбачається, що ОСОБА_4 навчається в школі з 01.09.2017. Мати гр. ОСОБА_1 , за період навчання дитини у закладі, до школи не приходила, не цікакавилась його навчанням, з вчителями не спілкувалася, не забирала сина зі школи, не брала участі в батьківських зборах. Батько приділяє належну увагу вихованню сина, підтримує зв?язок з класним керівником, цікавиться успіхами його в школі, сам відвідує батьківські збори. Малолітній ОСОБА_3 навчається у школі в інклюзивному класі, відповідно до висновку Інклюзивного центу № 10 Шевченківського району міста Києва від 09.05.2024.

Гр. ОСОБА_1 укладено декларацію з сімейним лікарем КНП «Центру первинної медико-санітарної допомоги № l» Шевченківського району міста Києва.

Згідно з актом обстеження умов проживання малолітнього ОСОБА_4 від 09.07.2024, йому створено належні умови для проживання, навчання, повноцінного та всебічного розвитку. В бесіді з дитиною стало відомо, що мама не спілкується, не вітає сина зі святами, не дарує подарунки, не цікавиться його успіхами в школі, життям дитини взагалі, ОСОБА_4 повідомив, що не хоче бачити маму, мати з нею зв?язок, а хоче проживати з татом.

З письмового пояснення гр. ОСОБА_1 стало відомо, що з моменту окремого проживання та по теперішній час мати дитини ОСОБА_1 повністю самоусунулася від виконання батьківських обов?язків, а саме з дитиною не проживає, дитина проживає з батьком, не спілкується, не проявляє материнської турботи, не піклується про фізичний та духовний розвиток сина, не цікавиться здоров?ям та успіхами у навчанні, не забезпечує його матеріально.

Контакти для зв?язку з гр. ОСОБА_1 відсутні, тому отримати пояснення щодо виниклої ситуації не виявилось можливим. Гр. ОСОБА_1 , добровільно самоусунулася від виконання батьківських обов?язків. З дитиною не спілкується, не виявляє бажання до зустрічі з нею, не бере участі у її вихованні, фізичним та духовним розвитком не цікавиться, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, а також не підтримує матеріально. В газеті «Урядовий кур?єр» від 10.08.2024 № 162 було розміщено оголошення про виклик на Комісію з питань захисту прав дитини при Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації гр. ОСОБА_1 , на якій 14.08 2024 розглядалася ухвала Приморського районного суду міста Одеси про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав вищезазначену громадянку.

Стаття 150 Сімейного кодексу України зазначає, що батьки зобов?язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров?я, фізичний, духовний та моральний розвиток. Враховуючи вищезазначені факти, надані документи по справі, керуючись інтересами дитини, відповідно до Сімейного кодексу України, Орган опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації вважає за доцільне позбавити батьківських прав громадянку ОСОБА_1 відносно її малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально й морально заохочує, підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

За частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

ЄСПЛ зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

В рішенні у справі «Нойлінґер та Шурук проти Швейцарії» Європейський суд з прав людини вказував, що інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв`язки дитини з її сім`єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім`ю (рішення у справі «Гнахоре проти Франції»). З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року вказував, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (рішення у справі «МакМайкл проти Сполученого Королівства» від 24 лютого 1995 року пункт 86). Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не «згідно із законом», не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися «необхідним у демократичному суспільстві» (рішення у справі «МакМайкл проти Сполученого Королівства», пункт 87).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Звертаючись до суду із позовною вимогою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 позивач посилалася, зокрема, на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, не приймає участі у його житті, не забезпечує необхідного утримання дитини та не цікавиться питаннями його освіти та здоров`я.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками».

Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19.

У постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18 зазначено, що, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази винної поведінки відповідача, як матері, свідомого нехтування нею своїми обов`язками, які б свідчили про її умисне ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо малолітнього сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Нездійснення матеріального забезпечення дитини матір?ю не може свідчити про свідоме ухилення нею від виконання батьківських обов`язків.

Верховний Суд у постанові від 27 червня 2023 року у справі № 486/341/22 зазначив, що висновок органу опіки та піклування є одним із доказів, який відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України суд оцінює у взаємному зв`язку з іншими доказами у справі.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Надавши належну правову оцінку вищенаведеному висновку про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, суд вважає його недостатньо обґрунтованим. Зокрема, у висновку не наведено мотивів про причини усунення відповідача від утримання та виховання дитини.

Таким чином, сам по собі висновок про доцільність позбавлення батьківських прав не є достатнім доказом, який беззаперечно підтверджує наявність підстав для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав за відсутності інших належних доказів.

Доводи позивача про те, що відповідач жодним чином не опікується та не відвідує дитину, не турбується про матеріальне, моральне та фізичне виховання, питаннями освіти та здоров`я не цікавиться, матеріально не утримує, не є належним доказом його свідомого навмисного ухилення від виконання батьківських обов`язків, і необхідності застосування крайнього заходу.

За таких обставин, на переконання суду, підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.

Також суд враховує, що позивач є призовного віку, який є військовозобов`язаним, тому враховуючи введений у державі воєнний стан та закріплений статтею 65 Конституції України обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, суд повинен з`ясувати наявність можливих зловживань в напрямку підстав для звільнення з військової служби або надання відстрочки від військової служби, передбачених чинним законодавством України.

Так, приписами ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що військовозобов`язані чоловіки, які мають дитину віком до 18 років, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації якщо другий з батьків такої дитини позбавлений батьківських прав.

Отже, позбавлення батьком матері батьківських прав щодо дитини віком до 18 років корелюється із формулюванням передбачених чинним законодавством України підстав для звільнення з військової служби або надання відстрочки від військової служби.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Враховучи наведене, у задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю.

Керуючись ст.ст. 81, 141, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Одеського апеляційного суду.

Повний текст рішення відповідно до ст. 259 ЦПК України буде складено протягом десяти днів.

Суддя І.А. Павлик

Повний текст рішення складено 09.12.2024.