Рішення

від 28.11.2024 по справі 204/6869/24

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 204/6869/24

Провадження № 2/204/3083/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Черкез Д.Л.,

за участю секретаря судового засідання Карнаух В.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод користування майном шляхом виселення, -

В С Т А Н О В И В:

18 липня 2024 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив зобов`язати відповідача ОСОБА_3 не чинити перешкод в користуванні будинком АДРЕСА_1 та виселитися з вищевказаного будинку. В обґрунтування позову зазначено, що позивач ОСОБА_2 є співвласником нерухомого майна, а саме будинку АДРЕСА_1 , належна йому частка складає 30/100 відповідного будинку (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна - 228354212101). Даний будинок входить в склад домоволодіння, де 38/100 частин належить ОСОБА_4 та 32/100 ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно відомостей акту ЯЖ № 0923525, виданого 06 травня 2009 року позивач є і співвласником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку зі смертю співвласниці ОСОБА_5 відкрилася спадщина. 14 листопада 2022 року позивачем було подано до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Михайлець К.О. заяву щодо прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 за законом, як спадкоємцем четвертої черги спадкування відповідно до ст. 1264 Цивільного кодексу України. Предметом спадкування є 32/100 частин майна, яким володіла померла ОСОБА_5 в будинку АДРЕСА_1 . У квітні 2023 року до вищевказаного будинку вселилась раніше невідома позивачу особа - ОСОБА_3 , який визначив свої права як спадкоємець після смерті ОСОБА_5 . Разом з цим, позивач зазначає, що відповідач не є членом його родини, чи членом родини ОСОБА_4 або померлої ОСОБА_5 . Зі слів відповідача він вселився до будинку на підставі довіреності, яку отримав від громадянина Російської Федерації, який начебто є спадкоємцем померлої ОСОБА_5 . При спробі встановити правові підстави перебування відповідача в будинку останній почав погрожувати позивачу. Дана обставина стала підставою для його звернення до органів поліції за захистом. На момент звернення до суду з приводу неправомірних дій з боку відповідача ОСОБА_3 . підрозділом дізнання відділення поліції № 6 Дніпровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровської області відкрито кримінальне провадження № 12023046680000386. Але, в ході розпочатого слідства відповідач так і не надав відповідних документів, які б підтверджували його право на проживання в будинку. Звертає увагу, що частки у спільному майні, якими володіють співвласники, не виділені в натурі. Співвласники будинку не мають судового рішення щодо визначення порядку користування будинком або розподільчий договір, між сторонами відсутній будь-який спір. Безпідставне вселення до будинку відповідача ОСОБА_3 порушує право власності (користування) позивача. Відповідач ОСОБА_3 після незаконного вселення не набув право власності у цьому будинку, не має відповідного договору оренди або довіреності на право розпорядження часткою спірного майна в тому числі і права проживання, не має реєстрації у спірному будинку, а тому на переконання позивача, відповідач підлягає виселенню у зв`язку з тим, що знаходиться в домоволодінні незаконно. У зв`язку з викладеним позивач звернувся до суду з даним позовом.

Представник позивача ОСОБА_6 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив.

Допитаний в судовому засіданні 19 листопада 2024 року в якості свідка позивач ОСОБА_2 суду повідомив, що він є власником частини домоволодіння АДРЕСА_1 . Вказане домоволодіння фактично складається з трьох окремих квартир, які мають трьох різних власників. Його квартирою є квартира АДРЕСА_2 , саме цією квартирою він користується та саме в ній проживає. У квартирі АДРЕСА_3 проживала дружина його дядька ОСОБА_5 , однак у травні 2021 року остання померла. Приблизно у липні 2021 року у квартиру АДРЕСА_3 заселився відповідач ОСОБА_3 та почав говорити, що він там власник. Однак, власником ОСОБА_3 насправді не є. У нього з відповідачем виникали конфлікти з приводу благоустрою двору, оскільки відповідач намагається встановити свої правила. Відповідач у належну йому квартиру АДРЕСА_2 не заходить, перешкод у користуванні саме квартирою АДРЕСА_2 не чинить. Він звертався до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , однак нотаріус відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки у спадкодавця були наявні інші спадкоємці. На теперішній час власником квартири АДРЕСА_3 він не є, так само як і відповідач.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положеннямст. 280 ЦПК України.

Вислухавши представника позивача, допитавши позивача в якості свідка, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено,що позивачу ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить 30/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 228318712101), на підставі договору довічного утримання від 29 червня 1988 року, посвідченого Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 29 червня 1988 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2988, номер запису про право власності 45957486 від 23 грудня 2021 року, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 292838678 від 28 грудня 2021 року (а.с. 14).

З вищевказаного Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності також вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею174,7кв.м.,житловою площею98,9кв.м., в цілому складається з житлового будинку - А-1 та таких господарчих будівель та споруд: Е літня кухня, Б, В сараї, Г гараж, Ж вхід в підвал, З сарай, И вбиральня, Д сарай, під Б, В, З підвал, н/д Ж сарай, К сарай тимчасовий, № 1-5, І, ІІ споруди.

Житловий будинок АДРЕСА_1 розташований на земельній ділянці площею 0,0705, кадастровий номер 1210100000:07:411:0028. При цьому, з державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 923525, виданого ОСОБА_2 06 травня 2009 року Управлінням Держкомзему у м. Дніпропетровськ Дніпропетровської області (а.с. 10-11), вбачається, що вказана земельна ділянка по АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_7 ( АДРЕСА_4 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 ) та ОСОБА_8 ( АДРЕСА_6 ).

З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 08 вересня 2023 року вбачається, що 07 вересня 2023 року Відділенням поліції № 6 Дніпровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області було відкрито кримінальне провадження № 12023046680000386 за заявою ОСОБА_2 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_5 , про те, що на початку квітня 2023 року невідома особа, яка назвалась ОСОБА_3 , самовільно, всупереч установленому законом порядку, без відома власників заселився у житловий будинок АДРЕСА_1 , де проживає на теперішній час (а.с. 7).

Звертаючись до суду з даним позовом про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_2 посилався на те, що ОСОБА_3 вселився у домоволодіння АДРЕСА_1 безпідставно, не має відповідного договору оренди або довіреності на право розпорядження майном, не має реєстрації у спірному будинку, вчиняє з позивачем конфлікти, а тому знаходиться в будинку незаконно.

Так, згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частинами 1та 2ст.358ЦК Українипередбачено,що правоспільної частковоївласності здійснюєтьсяспіввласниками заїхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

З наведених норм вбачається, що усі співвласники нерухомого майна мають рівні права на володіння та розпорядженні належною їм часткою майна.

З показань допитаного під час розгляду справи в якості свідка позивача ОСОБА_2 вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_1 фактично складається з трьох окремих квартир. Особисто позивач ОСОБА_2 проживає та користується квартирою АДРЕСА_7 .

При цьому, з показань позивача ОСОБА_2 судом також встановлено, що у квартирі АДРЕСА_3 раніше проживала ОСОБА_5 , однак 10 травня 2021 року вона померла, а у липні 2021 року в квартиру АДРЕСА_3 заселився відповідач ОСОБА_3 .

Отже,суд вважаєвстановленим,що відповідач ОСОБА_3 проживаєу квартирі АДРЕСА_8 .

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

За приписами статті 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

З викладеного вбачається, що саме власнику майна надається право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні ним своїм майном. Тобто, позивач не має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, власником якого він не є.

У пункті 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року роз`яснено, що відповідно до положень статей 391,396 ЦКпозов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Однак, під час розгляду справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 не є власником тієї частини домоволодіння АДРЕСА_1 , яка фактично є квартирою АДРЕСА_3 та в якій проживає відповідач ОСОБА_3 .

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 звертався до Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Михайлець К.О. з заявою № 24 від 14 листопада 2022 року про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій зазначав, що після смерті ОСОБА_5 залишилось спадкове майно, яке складається з 32/100 частин в праві власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та яке він приймає як спадкоємець четвертої черги спадкування за законом відповідно до ст. 1264 ЦК України (а.с. 8).

Однак, матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 дійсно є спадкоємцем майна після смерті ОСОБА_5 та отримав свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 на 32/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , які фактично є квартирою АДРЕСА_3 .

З витягу зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 69562237 від 25 липня 2022 року (а.с. 9) вбачається, що спадкова справа № 35/2021 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 була заведена 21 жовтня 2021 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Михайлець К.О. ще 21 жовтня 2021 року, тобто більш ніж за рік до звернення ОСОБА_2 до нотаріуса з вищевказаною заявою про прийняття спадщини.

Викладене вочевидь свідчить про те, що з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 звернувся не лише ОСОБА_2 .

При цьому, матеріали справи не містять належним чином завіреної копії спадкової справи № 35/2021 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , що позбавляє суд можливості встановити коло спадкоємців майна ОСОБА_5 , які прийняли спадщину. Клопотань про витребування у нотаріуса копії спадкової справи № 35/2021 стороною позивача до суду не подавалось, а згідно з ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, суд розглядає справу виключно на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Більш того, як пояснив під час розгляду справи сам позивач, у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 йому нотаріусомбуло відмовлено у зв`язку з тим, що у спадкодавця були наявні інші спадкоємці.

За таких обставин, суд вважає встановленим, що позивач ОСОБА_2 не є власником тієї частини домоволодіння АДРЕСА_1 , яка фактично є квартирою АДРЕСА_3 та в якій проживає відповідач ОСОБА_3 , а також позивач не є особою, яка володіє цією частиною майна (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором.

Таким чином, перед судом стороною позивача не доведено, що позивач ОСОБА_2 має право вимагати усунення перешкод у користуванні майном частиною житлового будинку АДРЕСА_1 , яка фактично є відокремленою квартирою АДРЕСА_3 .

Крім того суд зазначає, що стороною позивача під час розгляду справи не доведено, що діями відповідача ОСОБА_3 порушується право власності позивача ОСОБА_2 на належну йому частину домоволодіння АДРЕСА_1 , яка є квартирою АДРЕСА_2 . Навпаки, як пояснив допитаний в судовому засіданні 19 листопада 2024 року в якості свідка позивач ОСОБА_2 , відповідач ОСОБА_3 у належну позивачу квартиру АДРЕСА_2 не заходить, перешкод у користуванні саме квартирою АДРЕСА_2 не чинить.

Предметом доказування, відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України, є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено перед судом належними та допустимими доказами, що відповідачем по справі ОСОБА_3 були порушені права позивача на володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Позивачем може бути особа, яка вважає, що її право, свободу чи інтерес порушено та створені перешкоди для реалізації її прав, що зумовило її звернення до суду. При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права або виникнення додаткового обов`язку.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

З огляду на наведене очевидним є те, що обов`язковою умовою для судового захисту будь-якого права, є наявність достовірних даних про те що, що право особи порушено, не визнане, або оспорене іншими.

Але, позивачем не доведено перед судом, що його право на володіння, користування та розпорядження своїм майном було порушеним відповідачем, а судовому захисту підлягають лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи законні інтереси осіб, при доведеності того, що визначений позивачем відповідач порушив ці права.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до переконливого висновку, що позивачем не доведено на теперішній час факту порушення його прав, а також не доведено, що відповідач - ОСОБА_3 порушив будь-які законні права, свободи та інтереси позивача чи вчинив протиправні дії або бездіяльність у відношенні нього.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить допереконливого висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 слід відмовити в повному обсязі, оскільки вони є недоведеними.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено, то судові витрати ОСОБА_2 по справі підлягають віднесенню на сторону позивача.

На підставі ст.ст. 15, 16, 319, 358, 391 Цивільного кодексу України та керуючись ст.ст. 4, 13, 76-81, 133, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280-282 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод користування майном шляхом виселення відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Д.Л. Черкез