Рішення

від 09.12.2024 по справі 181/629/24

МЕЖІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 181/629/24

Провадження № 2/181/251/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2024 р. с-ще. Межова

Межівський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Літвінової Л.Ф.,

за участю секретаря судового засідання Макогон І.С.,

начальника Межівського відділу Першотравенської окружної прокуратури Дніпропетровської області Ларченка Я.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Межова, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом Першотравенської окружної прокуратури Дніпропетровської області, в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 , про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації,

ВСТАНОВИВ:

До Межівського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява Першотравенської окружної прокуратури Дніпропетровської області, в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, до ОСОБА_1 , про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого приватним нотаріусом Покровського районного нотаріального округу Донецької області Богатовою І.О. зареєстрованого в реєстрі за №1223 (спадкова справа № 171/2010) 12.06.2018 ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_2 успадкувала земельну ділянку, кадастровий номер 1222681100:01:014:0009, площею 5,0604 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Богданівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, що наразі є територією Новопавлівської об`єднаної територіальної громади Синельниківського району Дніпропетровської області.

12.06.2018 приватним нотаріусом Покровського районного нотаріального округу Донецької області Богатовою І.О. зареєстровано право власності на успадковану земельну ділянку за громадянкою російської федерації ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1574700512226.

Відповідно до відомостей Державного земельного кадастру успадкована земельна ділянка, кадастровий номер 1222681100:01:014:0009, площею 5,0604 га, за категорією земель відноситься до земель сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на момент звернення з даним позовом до суду громадянка російської федерації ОСОБА_1 є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 1222681100:01:014:0009 (інформаційна довідка №370622348 від 20.03.2024), а отже вказана земельна ділянка перебуває в її власності більше 5 років.

Вказані відомості підтверджуються інформацією, викладеною в листі начальника відділу №8 управління надання послуг Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (лист №5297/299-23 від 19.12.2023).

Згідно з даними Першотравенського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області ОСОБА_1 за обліками не значиться, а отже посвідкою на тимчасове та постійне проживання в України не документувалася, інформація щодо оформлення ОСОБА_1 паспорта громадянина України відсутня (лист № 1238-102/1238-24 від 17.01.2024).

Суб`єктами права приватної власності на землю згідно із статтею 80 Земельного кодексу України визначено громадян України та юридичних осіб. Проте з урахуванням змісту частини другої статті 81 та інших норм Земельного кодексу України суб`єктами права приватної власності на землю визнаються іноземні громадяни та особи без громадянства.

Зокрема, іноземні громадяни та особи без громадянства відповідно до частини другої статті 81 Земельного кодексу України можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Згідно із ч.3 ст.81 Земельного кодексу України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини.

За змістом частини четвертої статті 81 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

У разі невиконання цих вимог настають наслідки, передбачені ч. ч. 2, 4 ст. 145 Земельного кодексу України, у разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

Наведені обставини свідчить, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 , набувши в 2018 році спірну земельну ділянку сільськогосподарського призначення у власність, вимоги закону щодо її відчуження протягом одного року не виконала, що є підставою для припинення її права власності на вказану земельну ділянку шляхом її конфіскації за рішенням суду.

Так, п. 10 ч. 1 ст. 346 Цивільного кодексу України визначено конфіскацію як одну з підстав припинення права власності.

Згідно із ст. 354 Цивільного кодексу України до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.

Частиною 5 ст. 41 Конституції України визначено, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Враховуючи, що ОСОБА_1 не дотримано передбаченої земельним законодавством процедури щодо відчуження набутої земельної ділянки сільськогосподарського призначення протягом року, така земельна ділянка з кадастровим номером 1222681100:01:014:0009 підлягає конфіскації за рішенням суду.

Позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель (ч.4 ст.145 Земельного кодексу України).

Таким органом згідно чинного законодавства є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальні органи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення.

У відповідності до п.в абз.1 ст.143 Земельного кодексу України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки.

Таким чином, обраний Першотравенською окружною прокуратурою спосіб захисту порушених інтересів держави, а саме: припинення права власності громадянки російської федерації ОСОБА_1 на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1222681100:01:014:0009 шляхом її конфіскації на користь держави в повній мірі відповідає вимогам законодавства.

Крім того, чинним законодавством передбачено порядок відшкодування колишньому власнику земельної ділянки її вартості, внаслідок конфіскації та відчуження її уповноваженим органом.

В даному випадку наявна «справедлива рівновага» між державним (суспільним) інтересом та приватним інтересом власника оспорюваної земельної ділянки, оскільки останній мав достатньо часу та засобів для реалізації свого права та виконання свого обов`язку, однак до цього часу земельну ділянку не відчужив, що порушує вимоги земельного законодавства та потребує невідкладного втручання уповноваженого органу.

Вказане узгоджуєтьсяі зправовою позицією,викладеною упостанові ВерховногоСуду усправі №513/444/15-цвід 23.01.2018.

Статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

В силу ст.56 Цивільного процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді щодо визначення поняття «інтереси держави» висловлено позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п.3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів (п.4 мотивувальної частини).

Верховний Суд у справі № 804/4585/18 (постанова від 05.11.2019) сформулював правову позицію, відповідно до якої «інтереси держави» є оціночним поняттям, що охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом; надмірна формалізація поняття «інтереси держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.11.2019 у справі №804/4585/18, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 17.10.2018 у справі № 910/11919/17).

Чинним законодавствомчітко невизначено,що необхіднорозуміти під«нездійсненням абоненалежним здійсненнямсуб`єктомвладних повноваженьсвоїх функцій»,у зв`язкуіз чимпрокурор укожному випадкуобґрунтовує тадоводить наявністьвідповідних фактівсамостійно зогляду наконкретні обставинисправи.При цьомувраховуються висновкиВерховного Суду,зроблені прирозгляді іншихсправ заучастю прокурора(ухваливід 07.05.2018у справі№910/18283/17,від 10.07.2018у справі№ 812/1689/16,постанови від25.04.2018у справі№ 806/1000/17,від 13.06.2018у справі№ 687/379/17-ц,№924/1256/17).

Так, у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 906/506/18, від 11.04.2019 у справі № 904/583/18, від 13.02.2019 у справі № 914/225/18, від 21.05.2019 у справі № 921/31/18.

На думку Верховного Суду, нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема: повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Велика палата Верховного Суду у постанові по справі № 12/2385/18 від 26.05.2020 прийшла до наступного висновку (п.п.77-81):бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Згідно з п.1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінетів Міністрів України №15 від 14.01.2015, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру.

Підпунктами 42 пункту 4 вищевказаного Положення, передбачено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань подає позов про конфіскацію земельної ділянки у випадках, визначених законом.

Держгеокадастр реалізує надані йому повноваження самостійно та через територіальні органи. Таким органом на території Дніпропетровської області є Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Наведене свідчить, що Управління наділене повноваженнями щодо подання до суду позову про конфіскацію земельної ділянки у випадках, визначених законом.

Враховуючи вказане, Першотравенською окружною прокуратурою до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області було скеровано запит з метою встановлення вжитих вказаним органом заходів з метою конфіскації у ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка не була відчужена нею протягом року.

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області №10-4-0.62-1648/2-24 від 14.03.2024, наданого у відповідь на запит Першотравенської окружної прокуратури, вказаний орган до суду не звертався та в найближчий час не планує звертатися до суду з позовом про конфіскацію земельних ділянок, внаслідок відсутності видатків на сплату судового збору.

Дана підстава не може і не повинна вважатися поважною для невжиття відповідних заходів з метою усунення порушення вимог законодавства на які було звернуто увагу Першотравенською окружною прокуратурою в своєму листі №64/1-456вих-24 від 15.02.2024, який адресовано до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Вказане в повній мірі узгоджується з вимогами ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та надає можливість і право прокурору звернутися з позовом в інтересах держав в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, як уповноваженого органу у даних правовідносинах.

Звернення прокурора в даному випадку з позовом до суду спрямоване на відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання, а саме: недопущення володіння громадянином російської федерації земельними ділянками сільськогосподарського призначення на території України без належних на те правових підстав. Недотримання відповідачем вимог законодавства України безумовно порушує також публічні інтереси держави, як інституту, який покликаний врегулювати відносини у певній сфері.

Оцінюючи звернення прокурором до суду на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, слід зазначити, що звернення прокурора з вказаним позовом є законним, оскільки ст.131-1 Конституції України, ст.23 Закону України «Про прокуратуру» наділено прокурора правом на звернення до суду за захистом інтересів держави у випадку коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Крім того, звернення прокурора з вказаним позовом до суду беззаперечно переслідує «суспільний», «публічний» інтерес, оскільки реагування прокурора у даному разі спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності використання іноземним громадянином земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яке відбувається з грубим порушенням вимог чинного законодавства.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес»(п. 54 рішення).

Втручання держави шляхом пред`явлення прокурором цього позову відповідає принципу «пропорційності», який передбачає дотримання справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Новоселицький проти України» від 11.03.2003, «Федоренко проти України» від 01.06.2006).

Підставою для представництва в суді інтересів держави стали факти порушення законодавства при використанні іноземним громадянином ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка не відчужила її упродовж року після набуття права власності. Дана процедура безумовно передбачена чинним земельним законодавством (ч. 4 ст. 81, ч. 2 ст. 145 Земельного кодексу України,). Ці норми є імперативними та не передбачають винятків.

З огляду на характер спірних правовідносин не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, так і порушення принципу пропорційності, котрі сформовані у сталій практиці ЄСПЛ.

Обраний спосіб захисту порушеного права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яку ОСОБА_1 незаконно використовує, є ефективним та належним способом захисту порушених прав держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, як уповноваженого органу на здійснення функцій держави щодо припинення права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку сільськогосподарського призначення шляхом конфіскації у власність держави, яка незаконно використовується іноземним громадянином. Зазначений спосіб захисту чітко визначений ч. 4 ст. 81, ч. 3 ст. 130 та ч. 2 ст. 145 Земельного кодексу України.

Задоволення такого позову призведе до відновлення порушених прав та законних інтересів держави, виходячи з того, що стан збереження земель сільськогосподарського призначення має загальнонаціональне значення.

У відповідності до абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокуратурою листом №64/1-291ВИХ-24 від 19.03.2024 повідомлено позивача Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про вжиття представницьких повноважень в його інтересах.

Позивач просить суд припинити громадянину російської федерації ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1222681100:01:014:0009, площею 5,0604 га, за категорією земель відноситься до земель сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; розташовану на території: Дніпропетровська область, Синельниківський (колишній Межівський) район, Богданівська сільська рада; право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.06.2018 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1574700512226), шляхом їх конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 39835428); стягнути з відповідача у справі на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (реквізити отримувача: 49044, м. Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р UA228201720343160001000000291 в ДКСУ в м. Київ код за ЄДРПОУ 02909938, код класифікації видатків бюджету 2800) сплачений судовий збір.

Ухвалою суддіМежівського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від14травня 2024року провадженняу справібуло відкрито,постановлено розглядатисправу впорядку загальногопозовного провадження,визначено строкдля поданнявідзиву,призначене підготовчесудове засідання.

Ухвалою Межівського районного суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2024 року закрито підготовче провадженя у справі та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Межівського районного суду дНіпропетровської області від 09 грудня 2024 року постановлено цивільну справу розглянути при заочному розгляді справи.

Прокурор у судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, на задоволенні позовних вимог наполягав та прохав суд їх задовольнити. Проти винесення заочного рішення не заперечував.

Представник позивача Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з`явилася, причину неявки не повідомила, викликалася належним чином через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України у порядку, визначеному ч.11 ст. 128 ЦПК України, причину неявки не повідомила. Також відповідач не скористалася правом на відзив та не направила до суду письмовий відзив на позовну заяву.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача без повідомлення причини, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і від якого не надійшло відзиву, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення спору.

Оскільки прокурор не заперечує проти такого вирішення спору, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача в порядку ст. 280 ЦПК України та ухвалити заочне рішення по справі.

В зв`язку з цим в силу положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

В силу ст.56 Цивільного процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з ч.5 ст.263 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого приватним нотаріусом Покровського районного нотаріального округу Донецької області Богатовою І.О. зареєстрованого в реєстрі за №1223 (спадкова справа № 171/2010) 12.06.2018 ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_2 успадкувала земельну ділянку, кадастровий номер 1222681100:01:014:0009, площею 5,0604 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Богданівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, що наразі є територією Новопавлівської об`єднаної територіальної громади Синельниківського району Дніпропетровської області.

12.06.2018 приватним нотаріусом Покровського районного нотаріального округу Донецької області Богатовою І.О. зареєстровано право власності на успадковану земельну ділянку за громадянкою російської федерації ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1574700512226.

Відповідно до відомостей Державного земельного кадастру успадкована земельна ділянка, кадастровий номер 1222681100:01:014:0009, площею 5,0604 га, за категорією земель відноситься до земель сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на момент звернення з даним позовом до суду громадянка російської федерації ОСОБА_1 є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 1222681100:01:014:0009 (інформаційна довідка №370622348 від 20.03.2024), а отже вказана земельна ділянка перебуває в її власності більше 5 років.

Вказані відомості підтверджуються інформацією, викладеною в листі начальника відділу №8 управління надання послуг Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (лист №5297/299-23 від 19.12.2023).

Згідно з даними Першотравенського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області ОСОБА_1 за обліками не значиться, а отже посвідкою на тимчасове та постійне проживання в України не документувалася, інформація щодо оформлення ОСОБА_1 паспорта громадянина України відсутня (лист № 1238-102/1238-24 від 17.01.2024).

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області №10-4-0.62-1648/2-24 від 14.03.2024, наданого у відповідь на запит Першотравенської окружної прокуратури, вказаний орган до суду не звертався та в найближчий час не планує звертатися до суду з позовом про конфіскацію земельних ділянок, внаслідок відсутності видатків на сплату судового збору.

Положеннями статтей 13,14 Конституції України визначається, що земля та інші природні ресурси є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначенихКонституцією України. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Правовий режим земельних відносин, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування земельними ділянками визначаються законами.

Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України земля в Україні є національним багатством і перебуває під особливою охороною закону.

Згідно норм ст. 19 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення віднесено до категорії особливо цінних.

За змістом положеньст. 41 Конституції України, ст. ст.319,321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку, визначеному законом.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Особливості правових підстав набуття та припинення права власності на об`єкти нерухомого майна іноземцями (особами без громадянства) визначені і нормами Закону України «Про міжнародне приватне право», положеннями Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 38 Закону України «Про міжнародне приватне право», право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.

Згідно з ч. 1 ст. 39 даного Закону, виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Відповідно дост. 378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно ч. 1, 2, 4 ст. 374 ЦК України суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Іноземці, особи без громадянства можуть набувати право власності на землю (земельні ділянки) відповідно до закону.Права та обов`язки суб`єктів права власності на землю (земельну ділянку) встановлюються законом.

Згідно п.а ч.1 ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю єгромадяни та юридичні особи - на землі приватної власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 81 ЗК України іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Згідно ч. 3 ст. 81 ЗК України, іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі:придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;прийняття спадщини.

Згідно ч. 4 ст. 81 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації таких прав.

Статтею 22 ЗК України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність або надаються у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно пункту «е» ч. 1 ст.ст. 140 Земельного кодексу України, однією з підстав примусового припинення права власності на земельну ділянку є невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 145 ЗК України якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права.У разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

Разом з тим, відповідно до п. в ч.1 ст.143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки.

Також п. 10 ч. 1 ст. 346 ЦК України передбачено, що право власності припиняється у разі конфіскації.

Частиною 5 ст. 41 Конституції України встановлено, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Пунктом 10 ч. 1 ст. 346 Цивільного кодексу України визначено конфіскацію, як одну з підстав припинення права власності.

Згідно із ст. 354 Цивільного кодексу України, до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.

Частиною 5 ст. 41 Конституції України визначено, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Аналіз вищевказаних норм ЗК України дає підстави для висновку, що законом передбачений чіткий обов`язок іноземця чи особи без громадянства відчужити земельну ділянку сільськогосподарського призначення протягом 1 року з дня набуття права власності на неї. Вказана норма є імперативною та не передбачає винятків. У випадку не відчуження такої земельної ділянки іноземцем чи особою без громадянства у встановлений законом строк, така земельна ділянка підлягає конфіскації на користь держави.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Перший протокол, Конвенція), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 18 вересня 2013 року (справа № 6-92цс13) зазначено, що основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», від 11 березня 2003 року «Новоселецький проти України», від 1 червня 2006 року «Федоренко проти України»), Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст. 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

У відповідності до ч. 4 ст. 145 ЗК України, конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.

Статтею 153 ЗК України передбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. У випадках передбачених цим Кодексом та іншими законами України, допускається викуп земельної ділянки. При цьому, власникові земельної ділянки відшкодовується її вартість.

Таким чином, ОСОБА_1 , яка є громадянкою російської федерації 12.06.2018 набула право власності на земельну ділянку із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із кадастровим номером 1222681100:01:014:0009, площею 5,0604 га, яку у встановленому законом порядку протягом року не відчужила, володіє до цього часу, що є порушенням вимог земельного законодавства.

Отже, у зв`язку з невиконанням обов`язку добровільного відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення, право власності відповідача на вказану земельну ділянку необхідно припинити шляхом конфіскації.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов прокурора є обгрунтованим й підлягає задоволенню у повному обсязі.

Питання про судові витрати суд вирішує на підставі ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 2-4,12,13,19,23,56,76-89,141,258-268,280 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Першотравенської окружної прокуратури Дніпропетровської області (адреса Дніпропетровська область, Синельниківський район, м.Першотравенськ, вул.Шахтарської Слави 16, 52803, код ЄДРПОУ 02909938), в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (адреса: 49006, м. Дніпро, вул. Філософська, 39-А, код ЄДРПОУ 39835428) до ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації задовольнити повністю.

Припинити громадянці російської федерації ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1222681100:01:014:0009, площею 5,0604 га, за категорією земель відноситься до земель сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; розташовану на території: Дніпропетровська область, Синельниківський (колишній Межівський) район, Богданівська сільська рада; право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.06.2018 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1574700512226), шляхом їх конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 39835428).

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (реквізити отримувача: 49044, м. Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р UA228201720343160001000000291 в ДКСУ в м. Київ код за ЄДРПОУ 02909938, код класифікації видатків бюджету 2800) сплачений судовий збір у сумі 2422,40 гривень (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлений 09 грудня 2024 року.

Суддя Л. Ф. Літвінова