Рішення

від 23.10.2024 по справі 362/2546/24

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/2546/24

Провадження № 2/362/1793/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2024 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Лебідь-Гавенко Г.М.,

за участю секретаря Тельнової О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Василькові Київської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Васильківського відділу Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до Васильківського відділу Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державної казначейської служби України в якому просить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Васильківського відділу Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) шляхом списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку на його користь 200 000 грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди та 3 028 грн. 00 коп. відшкодування судових витрат у вигляді судового збору.

В обґрунтування позову зазначив, що 18.11.2023 року він звернувся до Сервісного центру МВС № 8041 щодо перереєстрації власного транспортного засобу марки ЗАЗ «Славута», д.н.з. НОМЕР_1 . Того ж дня йому стало відомо про наявність арешту транспортного засобу, який накладено Васильківським відділом ДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ).

22.11.2023 року він звернувся із письмовим листом до Васильківського відділу ДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) щодо арештів та виконавчих проваджень.

Відповідно до відповіді Васильківського відділу ДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) у відділі перебувало виконавче провадження № НОМЕР_4 щодо виконання постанови ВДАІ від 02.07.2012 року № 059331 про стягнення штрафу з ОСОБА_1 у розмірі 306,00 грн. 30.05.2013 року державним виконавцем винесена постанова про повернення виконавчого провадження стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження».

Відповідно до Постанови Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29.11.2013 року по справі № 1008/4339/12 було скасовано Постанову ВП № 059331 від 02.07.2012 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, а адміністративну справу закрито.

У зв`язку із такими обставинами 18.12.2023 року він звернувся до Васильківського відділу ДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) та просив їх припинити порушення права його власності щодо вільного розпорядження транспортним засобом, яке незаконно триває з 2013 року та зняти арешту транспортного засобу ОСОБА_1 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , дата реєстрації 09.07.2010 року, марка ЗАЗ, модель 110308, номер кузова НОМЕР_2 , об`єм двигуна 1299.

22.01.2024 року ОСОБА_1 отримав лист від 01.01.2024 року та Постанову про зняття арешту з майна ВП № НОМЕР_4 від 01.01.2024 року, відповідно до якої Васильківським відділом ДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) було знято арешт з рухомого майна ОСОБА_1 , а саме автомобілю марки ЗАЗ 110308, державний номер НОМЕР_1 .

Таким чином, Васильківський відділ ДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) не мав законного права відкривати виконавче провадження ВП № НОМЕР_4 від 04.02.2013 року щодо нього, вчиняти виконавчі дії щодо виконання постанова ВДАІ від 02.07.2012 року № 059331 про стягнення штрафу з ОСОБА_1 у розмірі 306,00 грн., оскільки така постанова була скасована судом.

Також, Васильківський відділ ДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) не мав законного права накладати арешт на майно ОСОБА_1 та обмежувати його розпоряджатися своєю власністю більше 10 років з 04.02.2013 року по 01.01.2024 року.

ОСОБА_1 вважає, що у зв`язку із тим, що він зазнав значних моральних страждань та шкоди від незаконних дій Васильківського відділу ДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ), має повністю відшкодувати йому моральну шкоду у вигляді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення та відновлення до нормального стану та ритму життя у розмірі 200 000,00 грн.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17.04.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду у порядку загального позовного провадження у справі та призначено підготовче засідання у справі (а.с.35).

15.05.2024 року до суду від Васильківського відділу Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшов відзив на позовну заяву в якому просять відмовити у позовних вимогах до Васильківського відділу Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо відшкодування моральної шкоди та стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Васильківського відділу Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) шляхом списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку на його користь 200 000 грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди та 3 028,00 грн. відшкодування судових витрат у вигляді судового збору. Оскільки 06.12.2023 року до відділу надійшло звернення ОСОБА_1 щодо припинення арешту та завершення ВП № НОМЕР_4 щодо виконання постанови ВДАІ від 02.07.2012 № 059331 про стягнення штрафу 306,00 грн. з ОСОБА_1 в зв`язку з пред`явленням постанови № 1008/4339/12 від 29.11.2012 виданої Васильківським міськрайсудом Київської області про скасування постанови 059331 від 02.07.2012 року РУ ГУ МВС України в Київській області. В зв`язку з надходженням заяви ОСОБА_1 постановою про скасування виконавчого документу, 01.01.2024 року на підставі ст. 41 ЗУ «Про виконавче провадження», державним виконавцем відділу Лось В.О. винесена постанова про відновлення виконавчого провадження. 01.01.2024 року винесена постанова про зняття арешту з майна боржника - а саме транспортного засобу ЗАЗ 110308 номерний знак НОМЕР_1 та здійснено вилучення арешту з Державного реєстру обтяжень рухомого майна. 06.03.2024 року від Головного сервісного Центру МВС Регіонального Сервісного Центру ГСЦ МВС в м. Києві №31/26/1195 від 22.02.2024 надійшло підтвердження факту зняття арешту з транспортного засобу ЗАЗ 110308 номерний знак НОМЕР_1 , що належав боржнику.01.01.2024 року на підставі п. 5 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем винесена постанова про завершення виконавчого провадження ВП НОМЕР_4. Вважають, що діями державного виконавця, працівників відділу не заподіяно позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди, оскільки дії вчинені у відповідність до Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.82-96).

24.05.2024 року через систему «Електронний суд» до суду від позивача надійшла відповідь на відзив в якому він просив стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Васильківського відділу ДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) шляхом списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 200 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди та 3 028,00 грн. відшкодуваннях витрат у вигляді судового збору. Вказуючи, що 16.05.2024 року ОСОБА_1 було отримано Відзив на позовну заяву від Васильківського відділу ДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ). ОСОБА_1 , категорично не погоджується із Відзивом, вважає його необгрунованим в частині заперечень щодо моральної шкоди та таким, підтверджує викладені обставини та наведені факти в позовній заяві. 22.11.2023 року ОСОБА_1 звернувся із письмовим листом до Васильківського відділу ДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) щодо арештів виконавчих проваджень. Відповідно до листа Васильківського відділу ДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) у відділі перебуває виконавче провадження № НОМЕР_4 щодо виконання постанови ВДАІ від 02.07.2012 року № 059331 про стягнення штрафу з ОСОБА_1 у розмірі 306,00 грн.. 30.05.2013 року державним виконавцем винесена постанова про повернення виконавчого провадження стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження». У зв`язку із такими обставинами, 18.12.2023 року ОСОБА_1 звернувся да Васильківського відділу ДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) в якому просив припинити порушення його права власності щодо вільного розпорядження транспортним засобом. 22.01.2024 року ОСОБА_1 отримав лист з постановою від 01.01.2024 року про зняття арешту з майна. Таким чином, вчинення Васильківським відділом ДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) незаконних дій (бездіяльності) щодо накладення арешту на майно ОСОБА_1 та його обмеження розпоряджатися своєю власністю більше 10 років підтверджується у Відзиві Васильківського відділу ДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) (а.с.99-101).

18.06.2024 року до суду від Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву в якому просили відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. Оскільки ОСОБА_1 обрав помилковий спосіб захисту своїх прав та безпідставно, всупереч судової практики, визначив відповідачем по справі Державну казначейську службу України. У прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Васильківського відділу Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) шляхом списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 200 000,00грн на відшкодування моральної шкоди та 3028,00грн. відшкодування судових витрат у вигляді судового збору. Виходячи зі змісту позовної заяви, відсутні відомості щодо заподіяння ОСОБА_1 страждання (фізичні, душевні або психічні),у визначеному судом розмірі, та не зазначено, у чому конкретно вони полягали, а також характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо). Також звертають увагу суду, що у матеріалах справи відсутні відомості щодо стану здоров`я позивача, чи зазнавав він вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, чи потрібен ОСОБА_1 час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Таким чином ОСОБА_1 в своїх обгрунтуваннях та доводах, що були наведені в позовній заяві, щодо відшкодування моральної шкоди, не доведено факту заподіяння моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, погіршенню стану здоров`я та його причино наслідковий зв`язок. Крім того, згідно із загальними нормами цивільно-правової відповідальності при вирішенні спору про відшкодування моральної та матеріальної шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність дій, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювана шкоди. Дії (бездіяльність) відповідного органу, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та про відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (ст.11 ЦК України). Державна казначейська служба України вважає, що ОСОБА_1 не надано до суду доказів, які б свідчили та підтверджували неправомірність дій відповідачів, наслідком яких було завдання ОСОБА_1 шкоди (збитків).У даному випадку відсутній один з обов`язкових елементів складу цивільного правопорушення-факт наявності рішення щодо незаконності дій чи бездіяльності відповідача без якого державний орган неможливо притягнути до відповідальності та зобов`язати відшкодувати шкоду. Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1173 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдання та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому ОСОБА_1 у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1173 ЦК України (а.с. 104-112).

18.10.2024 року до через систему «Електронний суд» до Васильківського міськрайонного суду Київської області від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення у справі, в яких він просив врахувати при розгляді справи, що наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном (а.с. 121-123).

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13.08.2024 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Васильківського відділу Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди до судового розгляду по суті (а.с.110-111).

?{' О

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, на адресу суду подав клопотання, у якому просить суд розгляд справ проводити без його участі та надав додаткові пояснення по справі (а.с. 121- 123, 127).

Представник Васильківського відділу ДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ)в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлялися належним чином до суду клопотань про розгляд справи у їх відсутності або відкладення не направляли (а.с. 120).

Представник Державної казначейської служби України - Жилін О.Ф. в судове засідання не з`явився, у відзиві на позовну заяву просив суд розгляд справи проводити у відсутність їх представника (а.с. 112).

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з?ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об?єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті в межах заявлених позовних вимог, враховуючи відзиви на позовну заяву, відповідь на відзив, додаткові пояснення позивача та відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що постановою державним виконавцям Васильківського відділу ДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) від 01.01.2024 року знято арешт з рухомого майна що належить ОСОБА_1 , а саме: транспортного засобу ЗАЗ 110308 номерний знак НОМЕР_1 у зв`язку із скасуванням постанови №059331 від 02.07.2012 року (а.с.17).

06.03.2024 року від Головного сервісного Центру МВС Регіонального Сервісного Центру ГСЦ МВС в м. Києві №31/26/1195 від 22.02.2024 року до Васильківського відділу ДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ)надійшло підтвердження факту зняття арешту з транспортного засобу ЗАЗ 110308 номерний знак НОМЕР_1 , що належав боржнику (а.с.93-94).

Постановою державним виконавцям Васильківського відділу ДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) від 01.01.2024 року відновлено виконавче провадження з виконання постанови №059331 видане 02.07.2012 (а.с.90).

Постановою державним виконавцям Васильківського відділу ДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) від 01.01.2024 рокуна підставі п.5 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем винесена постанова про завершення виконавчого провадження ВП НОМЕР_4 (а.с.92).

Як вбачається із постанови Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29.11.2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 , задоволено. Скасовано постанову серії ВІ1 № 059331 від 02 липня 2012 року в справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, а справу провадженням закрито (а.с.23-24).

22.11.2023 року ОСОБА_1 звернувся із письмовим листом до Васильківського відділу ДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) щодо арештів виконавчих проваджень.

Відповідно до листа Васильківського відділу ДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) від 06.12.2023 року вбачається, що у відділі перебувало з 04.02.2013 по 30.05.2013 року на виконанні виконавче провадження № НОМЕР_4 щодо виконання постанови ВДАІ від 02.07.2012 року № 059331 щодо стягнення штрафу з ОСОБА_1 у розмірі 306,00 грн.. 28.05.2013 року державним виконавцем винесена постанова про звернення стягнення на майно боржника, а саме автомобіль марки ЗАЗ 110308, номерний знак НОМЕР_1 .30.05.2013 року державним виконавцем винесена постанова про повернення виконавчого провадження стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» (а.с.26-27).

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, який здійснюється судом у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають справи, визначені у частині першій цієї статті, в порядку позовного, наказного чи окремого провадження.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до вимог п. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При цьому, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до правил ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Із змісту позовної заяви, матеріалів справи вбачається, що предметом позову є нібито завдана відповідачами позивачу моральної шкоди, внаслідок дій працівників виконавчої служби, а саме накладення арешту на належне йому майно при примусовому виконанні ними постанови ВДАІ від 02.07.2012 року.

В підтвердження своїх позовних вимог позивач додає копію постанови державного виконавця Васильківського відділу ДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) від 01.01.2024 року про зняття арешту з рухомого майна що належить ОСОБА_1 , а саме: транспортного засобу ЗАЗ 110308 номерний знак НОМЕР_1 у зв`язку із скасуванням постанови №059331 від 02.07.2012 року.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до положень статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення.

Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях покладає на позивача обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

В той же час статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Вказана стаття передбачає спеціальні підстави і умови відповідальності при завданні фізичній або юридичній особі шкоди у позадоговірних правовідносинах, які відрізняють їх від інших норм, що містять загальні правила позадоговірної (деліктної) відповідальності у цивільно-правових правовідносинах і полягають у спеціальному суб`єктному складі відповідальних осіб, спеціальній сфері діяльності цих суб`єктів та характері їх дій. Сферою застосування зазначеної норми є правовідносини із заподіяння шкоди фізичній чи юридичній особі у зв`язку з прийняттям зазначеними суб`єктами незаконних рішень, вчинення ними незаконних дій чи неправомірної бездіяльності при здійсненні ними своїх владних повноважень, визначених Конституцією і законодавством України.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19).

Таким чином, незалежно від вини, у випадку встановлення фактів неправомірних дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування на підставі рішення суду відносно конкретної фізичної особи, остання повинна довести наявність шкоди, що заподіяна їй, її розмір, та причинний зв`язок між діями чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування та отриманою нею шкодою.

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.

Верховний Суд в своїй постанові від 24 березня 2020 року по справі № 818/607/17 висловив правову позицію, відповідно до якої, порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним обов`язкам (ст.3, 19 Конституції) та завжди викликає в людини негативні емоції. Оцінка рівня негативних емоцій, що вказують на моральні страждання людини залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого.

Згідно з частинами другою та третьою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 Постанови ВСУ визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови ВСУ розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

На підтвердження завдання позивачу як моральноїшкоди державним виконавцем, позивачем надано копію постанови про зняття арешту з його майно та лист звернення до виконавчої служби щодо зняття арешту з позивача майна.

З вказаних документів не вбачається, що такими діями державного виконавця завдано будь-якої шкоди позивачу, який у виконавчому провадженні був у статусі боржника, поки постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29.11.2012 року не було скасовано постанову серії ВІ1 № 059331 від 02 липня 2012 року в справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, а справу провадженням закрито, доказів направлення після прийняття вказаного рішення у ВДВС надано не було.

Так, згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження», визначено органи та особи, які здійснюють примусове виконання рішень, зокрема, згідно частини першої вказаної статті, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

При цьому, відповідно до ст. 10 Закону, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Тобто, державний виконавець, отримавши заяву про примусове виконання рішення, діяв у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Конституції України.

При цьому, згідно наданих представником відповідача письмових пояснень, зрозуміло, що після отримання повідомлення від позивача про скасуванням постанови №059331 від 02.07.2012 року, виконавче провадження було закінчено, а постановою державного виконавцям Васильківського відділу ДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) від 01.01.2024 року знято арешт з рухомого майна що належить ОСОБА_1 , а саме: транспортного засобу ЗАЗ 110308 номерний знак НОМЕР_1 у зв`язку із скасуванням постанови №059331 від 02.07.2012 року

За вказаних обставин, суд не вбачає, що постановою про накладення арешту на майно боржника, тобто позивача у справі ОСОБА_1 , останньому було завдано моральної шкоди. Сам факт незгоди позивача з такими діями державного виконавця не може бути підтвердженням завдання йому будь якої шкоди. Крім того, суд враховує відсутність будь-яких судових рішень про визнання неправомірними рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання постанови ВДАІ від 02.07.2012 року,що були пов`язані зокрема й з накладенням арешту на майно позивача.

Відповідно до положень ч. 1ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України до стовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відтісніть обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Звертаючись за захистом своїх прав до суду саме заявник повинен обґрунтувати підстави позову, предмет позову, вказати осіб, які порушують його права, та яких може стосуватись вирішення спору відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільно-процесуального судочинства.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснено, що під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

У роз`ясненні п. 6вказаної Постанови вказано, враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ЦПК України та з посиланням на матеріально-правову підставу своїх вимог, зазначені ним обставини.

Саме на позивача покладений обов`язок з врахуванням предмету і підстав позову довести в суді ті обставини на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог і відповідно, що є підстави до застосування до спірних правовідносин відповідних положень Цивільного кодексу України. Тобто, позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст.ст. 76-80 ЦПК України, зазначені ним обставини.

Однак, як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем не надано жодних належних, достовірних та достатніх доказів того, що відповідачем йому завдано моральної шкоди, а зазначені в додаткових поясненнях як приклад постанови Верховного Суду, суд не може брати до уваги, оскільки вони стосуються щодо розгляду скарг на дії ДВС щодо не зняття арешту з майна на стадії виконання рішення суду, а ні відшкодування моральної шкоди у позовному порядку, в зв`язку з цим суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Що стосується вимог до Державної казначейської служби України, суд виходить з наступного.

Відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року № 215, остання забезпечує казначейське обслуговування державного та місцевих бюджетів на основі ведення казначейського рахунка та управління наявними фінансовими ресурсами, що ним обліковуються. Казначейство є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України і найменуванням та не несе відповідальності за дії органів державної влади.

Водночас, відповідно до частини 2 статті 2 ЦК України самостійним учасником цивільних відносин є Держава Україна.

Згідно із частиною 2 статті 176 ЦК України, юридичні особи, створені Державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов`язаннями відповідно держави, Автономної Республіки рим, територіальних громад.

Отже, відповідач Державна казначейська служба України не має із відповідачем спірних правовідносин стосовно яких заявлено даний позов.

Також, суд приймає до уваги правову позицію викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2022 року по справі № 2635/6172/17 за якою залучення або незалучення до участі у спорах з державою Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення відповідача у справі, оскільки таким належним відповідачем є Держава Україна, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. Тому у спорах про стягнення з держави коштів, зокрема і про стягнення відшкодування завданої шкоди (компенсацій), немає необхідності визначати відповідачем Державну казначейську службу України або її територіальний орган. Останні зобов`язані виконати відповідне рішення суду незалежно від їхньої участі у розгляді справи за позовом до держави.

Зокрема, у справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади їх посадовою або службовою особою, держава бере участь як відповідач через орган, діями якого заподіяно шкоду. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду, викладеному в постанові від 27.11.2019 року по справі № 242/4741/16-ц, а тому позивач обрав не правильний спосіб захисту визнаючи відповідачем Державну казначейську службу України, а тому у задоволенні позовних вимог до Державної казначейської служби України слід відмовити.

Суд вирішує питання про розподіл судових витрат в порядку ст. 141 ЦПК України.

Керуючись статтями 11, 23, 1167, 1173 ЦК України, статтями 10, 12, 13, 76, 81, 89, 141, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Васильківського відділу Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОККПП НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2

Відповідач: Васильківський відділ Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), місце знаходження: 08600, Київська обл., Обухівський р-н, м. Васильків, вул. Покровська, буд. 5, ЄДРПОУ 34842289;

Відповідач: Державна казначейська служба України, місце знаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6, ЄДРПОУ 37567646.

Суддя Г.М. Лебідь-Гавенко