Рішення

від 03.12.2024 по справі 757/49190/24-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/49190/24-ц

пр. 2-8464/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

Головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі судових засідань Ємець Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу у порядку спрощеного позовного провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» звернулося до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 30635,37 грн. основного боргу, витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позову, позивач вказує на те, що Товариство надає послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, виробництво та постачання теплової енергії у житловому будинку складі окремих житлових секцій з підземною автостоянкою і вбудованими приміщеннями соціальної сфери за адресою: АДРЕСА_1 , власником квартири № 35 є відповідач.

Незважаючи на те, що позивач свої обов`язки виконує належним чином, в той час як ОСОБА_1 свої обов`язки не пізніше 15 числа кожного місяця вносити оплату на рахунок Товариства в повному обсязі не виконує, тому за період жовтня 2020 р. - жовтень 2024 року утворилась заборгованість в сумі 30635, 37 грн., що і послугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 29.10.2024 року у справі відкрито провадження для розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача до судового засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, вимоги підтримав та просив задовольнити у повному обсязі.

03.12.2024 відповідач ОСОБА_1 подала заяву, з якої вбачається, що відповідач сплатила частину заборгованості у розмірі 22 300 грн. сплатила.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже, оскільки сторони не з`явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення у відсутність осіб, що не з`явилися, на підставі наявних в матеріалах справі доказів.

За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України, судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до абзацу 10 частини першої ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Судовим розглядом встановлено, що предметом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» є надання житлово-комунальних послуг фізичним та юридичним особам з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, виробництво та постачання теплової енергії у житловому будинку у складі окремих житлових секцій з підземною автостоянкою і вбудованими приміщеннями соціальної сфери за адресою: АДРЕСА_3 .

Одна з квартир даного житлового комплексу, за № 35 в секції (будинку) 32-Б загальною площею 128,90 кв. м., на праві приватної власності належить ОСОБА_1 , на підставі Договору дарування квартири АДРЕСА_4 , 994,07.08. 2012 посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тимошенко Л.А., номер запису: 44882 в книзі: 467-109, дата прийняття рішення про державну реєстрацію : 13.03.2012, дата внесення запису 13.08.2012. Інформ. з державного реєстру за 29.08.23 р.

04 травня 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Житлово- експлуатаційним підприємством «Щорса, 32» з однієї сторони та попереднім власником ОСОБА_2 , з іншої сторони було укладено Договір №35-Б «Про надання комунальних послуг та участь у витратах на утримання житлового будинку та прибудинкової території» .

Отримавши в дарунок квартиру в серпні 2012 р., ОСОБА_1 не повідомила про це житлово- експлуатаційну організацію , не звернулась до ТОВ «ЖЕП Щорса, 32» щодо укладення безпосередньо з нею відповідний договір про надання житлово-комунальних послуг, а продовжувала виконувати обумовлений вищезазначений договір між ТОВ «ЖЕП «Щорса,32» з ОСОБА_2 , отримуючи житлово-комунальні послуги та оплачуючи їх у встановленому порядку на протязі багатьох років.

Разом з тим, незважаючи на те, що ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32» свої обов`язки, направлені на здійснення обслуговування та поточний ремонт житлового будинку, приміщень будинку, забезпечення роботи технічного обладнання та інженерних мереж, комунікацій відповідно до технічних вимог законодавства, відповідних підзаконних актів, забезпечення надання належної якості комунальних та інших послуг власникам житлових, нежитлових та інших споруд будинку, втім числі й ОСОБА_1 виконувало та виконує своєчасно та в повному обсязі, ОСОБА_1 свої обов`язки щодо не пізніше 15 числа наступного місяця вносити оплату на рахунок Житлово-експлуатаційного підприємства не виконувала та не виконує в повному обсязі останні місяці.

Тобто, користуючись усіма зручностями наявними комунальними послугами, відповідач по справі відмовлявся приймати участь в утриманні будинку, його інженерно-технічного обладнання та прибудинкової території, оплати отриманих комунальних послуг.

Тому, станом на 01 жовтня 2024 року відповідач має загальну заборгованість основного боргу за отримані послуги перед позивачем на загальну суму 30 635, 37 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи документами.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, при цьому, такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 2 ст. 7 цього Закону обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Крім того, відповідно до п. 7 Правил користування будинку та прибудинкової території, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, на власника, наймача житлового приміщення, покладено обов`язок сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із наведеними нормами чинного законодавства споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Постановою Пленуму Верховного суду України від 30 жовтня 2013 року роз`яснено, що не укладання договору про надання житлово-комунальних послуг у письмовій формі не звільняє боржника від обов`язку оплачувати отримані ним послуги.

Аналізуючи законодавство, що регулює відносини, які виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, суд може прийти до висновку щодо того, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Такий висновок висловлено Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року № 6-2951цс15 та у постанові від 15 травня 2014 року у справі № 5011-31/17255-2012.

Відповідно до загальних умов виконання зобов`язання, встановлених ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинне виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов`язань.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ч. 1 ст.901 та ч. 1 ст.903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, при цьому, такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 2 ст. 7 цього Закону обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Крім того, відповідно до п. 7 Правил користування будинку та прибудинкової території, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, на власника, наймача житлового приміщення, покладено обов`язок сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із наведеними нормами чинного законодавства, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до абз.3 ч.2 ст.331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

За змістом норми ч.3 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

При цьому, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до положень ст.322 Цивільного кодексу України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», п. 35 Правил користування приміщеннями житлових будинків і при будинковими територіями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року №572, обов`язок по сплаті за обслуговування і ремонт будинку, комунальні та інші послуги покладається на власника, наймача, орендаря житлового приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов`язує (частина 4 цієї статі).

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 322 ЦК України).

Згідно п. 10 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», співвласники зобов`язані своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Згідно положень частин 2 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

За положеннями вказаного Закону, власником приміщення є фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпорядження приміщенням. У разі спільної власності кількох співвласників рішення щодо управління майном приймається відповідно до закону. Споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно із розрахунком, наданим позивачем відповідач має загальну заборгованість основного боргу за отримані послуги перед позивачем на загальну суму 18 610,22 грн., за період з 01.10.2022 по 01.06.2024.

Відповідно до ст.ст. 526, 530, 611 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 10 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники зобов`язані своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Згідно положень частин 2 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

За положеннями вказаного Закону, власником приміщення є фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпорядження приміщенням. У разі спільної власності кількох співвласників рішення щодо управління майном приймається відповідно до закону. Споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно із розрахунком, наданим позивачем, відповідач має загальну заборгованість основного боргу за отримані послуги перед позивачем на загальну суму 30635,37 грн., за період жовтня 2020 р. - жовтень 2024 року утворилась заборгованість в сумі 30635, 37 грн..

Відповідно до ст.ст. 526, 530, 611 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На час розгляду справи судом, відповідачем надано до суду підтвердження про часткову сплату заборгованості у розмірі 22300 грн., що свідчать про часткову сплату заборгованості у добровільному порядку та визнання суми боргу.

Матеріали справи не містять доказів повного виконання відповідачем зобов`язань за. Розмір суми заборгованості наданий позивачем відповідачем в розумінні ст.ст. 77, 78 ЦПК України не спростований.

Відповідно до ч.1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно з нормами ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ураховуючи викладене, оцінюючи всі досліджені судом докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за отримані послуги є обґрунтованими, доведеними, у зв`язку з чим позов підлягає частковому задоволенню, за виключення боргу уже сплаченого у розмірі 22300 грн. та стягнення з відповідача на користь позивача 8335,37 грн. (30635,37 грн. - 22300 грн.)

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

У зв`язку із частково задоволенням позову, судові витрати у вигляді судового збору пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 823,87 грн., відповідно до ст. 141 ЦПК України, покладаються на відповідача.

Також, представник позивача просить відшкодувати позивачу, понесені ним витрати на правову допомогу в розмірі 9600 грн. 00 коп.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно положень ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» 5 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.

Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Слід зазначити, що адвокати, укладаючи із клієнтом договір про надання правової допомоги, мають вказувати перелік послуг, які будуть надаватися під час виконання такого договору. З приводу цього питання Верховний Суд у постанові по справі № 826/856/19 від 22.12.2018 зазначив, що «з розрахунку наданих адвокатом послуг вбачається, що певні його дії (зробити копії необхідних документів чи друк квитанцій) не потребують професійних навичок, а акт виконаних робіт містить вид послуг, що не були передбачені договором».

Таким чином, для можливості наступного відшкодування судових витрат слід ретельно підготувати договір про надання правової допомоги та передбачити, якими доказами будуть підтверджуватися надані адвокатом послуги.

Так, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивач надав договір про надання юридичних послуг від 01 серпня 2023 року № б/н, укладений між позивачем та АО «Міжнародна адвокатська група», акт про обсяг наданої правової допомоги від 15 вересня 2023 року, відповідно до якого розмір витрат становить 9 600 грн.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При встановленні гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

А отже, судом має братися до уваги досвід адвоката у подібних справах, обсяг, якість та характер наданих послуг та чи відповідають вони ціні позову.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зважаючи на викладені норми, судом має братися до уваги досвід адвоката у подібних справах, обсяг, якість та характер наданих послуг та чи відповідають вони ціні в розмірі 30635,37 грн.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі № 420/4820/19 тощо). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, та зважаючи на те, що справа є незначної складності, розгляд справи в спрощеному провадженні, обсяг, якість та характер наданих послуг, виходячи з обсягу фактично наданих послуг, з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, з урахуванням ціни позову, суд вважає можливим зменшити їх розмір та стягнути з відповідача витрати за надання правової допомоги на користь позивача в сумі 3 000 грн. 00 коп., що є обґрунтованим і пропорційним до предмета спору та виконаної адвокатом роботи.

На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про житлово-комунальні послуги», ст.ст. 3, 10, 11, 16, 509, 526, 610, 612, 625, 638, 642, 901, 903 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1-23, 55, 81, 141, 263-265, 267, 273, 274-279, 280-282, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» заборгованість у розмірі 8335 (вісім тисяч триста тридцять п`ять) грн. 37 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» витрати по сплаті судового збору в розмірі 823 (вісімсот двадцять три) грн. 87 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса 32», код ЄДРПОУ 32492922, місце знаходження юридичної особи: вул. Євгена Коновальця, 32-А, при. 96, м. Київ, 01133,тел. 0985278766.

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_5 , РНКОПП НОМЕР_1 .

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА