Постанова

від 05.12.2024 по справі 345/330/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 345/330/24

Провадження № 22-ц/4808/1412/24

Головуючий у 1 інстанції Гапоненко Р. В.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді: Баркова В. М.,

суддів: Девляшевського В. А.,

Мальцевої Є. Є.,

секретаря: Гудяк Х. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 липня 2024 року в складі судді Гапоненко Р. В., повний текст якого складено 02 серпня 2024 року, ухвалене в м. Калуш Івано-Франківської області в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, треті особи: Служба у справах дітей Калуської міської ради, Служба у справах дітей Жовківської міської ради Львівського району Львівської області,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Калуської міської ради, Служба у справах дітей Жовківської міської ради Львівського району Львівської області, про позбавлення батьківських прав.

Позов обґрунтованотим,що вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 . Від спільного життя мають дітей сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які перебувають на утриманні позивачки і проживають разом з нею.

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 травня 2019 року у справі № 345/756/19 стягнуто з відповідача ОСОБА_2 вїї користьаліменти наутримання дітей,в розмірі1500,00грн.щомісячно накожну дитину.Відповідач несплачує аліментина утриманнядітей,що призвелодо виникненняборгу всумі 180695,59грн.Крім того,відповідач небере участіу вихованнідітей,не відвідуєїх,не цікавитьсяїхнім здоров`ям,успіхами унавчанні,морально таматеріально непідтримує їх.Тому,з урахуваннямзазначеного, ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Заочним рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 липня 2024 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційнійскарзі ОСОБА_1 посилаючись нанеправильне застосуваннясудом нормматеріального права,порушення нормпроцесуального права,неповне з`ясуваннявсіх обставинсправи,невідповідність висновківсуду обставинамсправи,просить заочнерішення Калуськогоміськрайонного судуІвано-Франківськоїобласті від24липня 2024року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Апеля ційна скарга мотивована тим, що суд дійшов помилкових висновків відмовляючи в задоволенні позову. Адже, відповідач з дітьми не спілкується, в останнє бачив їх сім років тому. Крім того, відповідач взагалі не бере участь у вихованні дітей, не відвідує їх, не цікавиться їхнім здоров`ям, успіхами у навчанні, морально та матеріально не підтримує їх.

Також зазначає, що 30 липня 2022 року між ОСОБА_6 та апелянтом було укладено шлюб. ОСОБА_6 виховує, утримує та доглядає дітей, які фактично вважають його батьком, відтак чоловік бажає їх усиновити. Однак, батьківство біологічного батька перешкоджає можливості оформити батьківство особою, яку діти сприймають як батька.

До того ж, судом не враховано того, що рішенням виконавчого комітету Жовківської міської ради Львівського р-н., Львівської обл. від 11 квітня 2024 року № 10 затверджено висновок служби у справах дітей про доцільність позбавлення батьківських прав громадянина України ОСОБА_2 відносно дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

З врахуванням викладеного, вважає, що наявні фактичні та правові підстави для задоволення апеляційної скарги.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У судове засідання представники органів опікиі піклуванняКалуської міськоїради Івано-Франківськоїобласті таЖовківської міськоїради Львівськогорайону Львівськоїобласті не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Представник останнього, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явився, за місцем його реєстрації судом було направлено судові повістки-повідомлення, які повернулися з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», з урахуванням положень частини 8 статті 128 ЦПК України, він є таким, що належно повідомлений про дату, місце та час судового засідання.

Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_7 , які брали участь у судовому засіданні в режимі ВКЗ та просили скаргу задовольнити, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що сторони у справі є батьками трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З довідки № 567 від 03 жовтня 2023 року, виданої виконавчим комітетом Жовківської міської ради Львівського району Львівської області слідує, що позивач ОСОБА_1 разом з дітьми дійсно проживає без реєстрації в АДРЕСА_1 .

У відповідності до Акту обстеження матеріально-побутових умов від 09 жовтня 2023 року комісією в складі депутат Жовківської міської ради ОСОБА_8 , сусідів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 виявлено, ОСОБА_1 , 1995 року народження зареєстрована в с. Яворівці Калуського району Івано-Франківської області разом з дітьми: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 фактично проживають без реєстрації у житловому будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 травня 2019 року у справі № 345/756/19 стягнуто з відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в користь позивача - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 аліменти на утримання дітей: сина ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочки ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та дочки ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у твердій грошовій сумі в розмірі по 1 500, 00 грн. щомісячно на кожну дитину, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25 лютого 2019 року і до досягнення дітьми повноліття.

Згідно розрахунку із сплати аліментів згідно виконавчого листа №345/756/19 від 17 травня 2019 року виданого старшим державним виконавцем Побуцькою Р. Б. сума заборгованості відповідача ОСОБА_2 сума коштів, яка підлягала стягненню станом на 01 березня 2023 року становить 216 642,85 грн.; сума коштів, сплачених боржником/стянутих виконавцем станом на 01 березня 2023 року становить 35 947,26 грн.; сума заборгованості по сплаті аліментів станом на 01 березня 2023 року становить 180 695,59 грн.

У відповідності до листа № 467/09.3-03 від 17 січня 2024 року Управління «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Калуської міської ради вбачається, що згідно з даними Реєстру територіальної громади, гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Відмовляючи у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його малолітніх дітей, суд виходив з того, що позивачка не довела та не надала суду доказів, в чому полягає захист інтересів дітей шляхом позбавлення по відношенню до них батьківських прав відповідача та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно дітей, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

Довід ОСОБА_1 про не врахування судом рішення виконавчого комітету Жовківської міської ради Львівського р-н., Львівської обл. від 11 квітня 2024 року № 10 яким затверджено висновок служби у справах дітей про доцільність позбавлення батьківських прав громадянина України ОСОБА_2 відносно дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , є безпідставним виходячи з наступного.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції надав правову оцінку висновку Органу опіки та піклування виконавчого комітету Жовківської міської ради Львівського р-н., Львівської обл. та навів відповідні мотиви його неприйняття, що відповідає положенням частини шостої статті 19 СК України.

Згідно з положеннями частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, з огляду на те, що наявний у матеріалах справи висновок органу опіки та піклування не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з боку батька загрози для дітей, їхнього здоров`я та психічного розвитку. Крім того, висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дітей та необхідності у такий спосіб захисту її прав.

Також, апеляційний суд зазначає, що думка дитини у вирішенні спору про позбавлення батьківських прав є важливою, проте вона не може бути вирішальною, як і не може бути безумовним свідченням того, що позбавлення батьківських прав призведе до забезпечення її якнайкращих інтересів.

Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, не можуть бути прийняті до уваги.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано наявність у відповідача заборгованості зі сплати аліментів, так як сам по собі факт заборгованості зі сплати аліментів не може бути підставою для позбавлення особи батьківських прав, оскільки не є підтвердженням ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини, свідомого нехтування батьком своїми обов`язками (постанова Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17, постанова Верховного Суду провадження № 61-2175св20, від 02 червня 2022 року у справі № 754/15490/18, провадження № 61-7195св20).

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд дійшов переконання, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено.

Керуючись ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 09 грудня 2024 року.

Судді В. М. Барков

В. А. Девляшевський

Є. Є. Мальцева