Рішення

від 09.12.2024 по справі 752/13861/24

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/13861/24

Провадження № 2/752/5872/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2024 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі головуючого - судді Машкевич К.В., за участю секретаря - Тертій К.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Управління (центр) надання адміністративних послуг Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації про визнання такими, що втратили право користуватися жилим приміщенням, суд

В С Т А Н О В И В :

Позивачі звернулися до суду з позовом і просять свизнати відповідачів такими, що втратили право користуватися жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 .

Посилаються в позові на те, що вони є співвласниками квартири.

В квартирі зареєстровані також відповідач - їх брат, та його колишня дружина ОСОБА_5 , а також їх діти.

Відповідачі не є співвласниками квартири і будь-які угоди з ними про платне або безоплатне користування квартирою не укладалися.

Відповідач ОСОБА_4 не приймає участі в утриманні квартири, не сплачує комунальні послуги, не є членом їх сімей і не є наймачем квартири.

Відповідачка ОСОБА_5 в квартирі не проживає тривалий час, оскільки проживає у Польщі.

З урахуванням цього, просять задовольнити позов.

Позов був зареєстрований судом 03 липня 2024 року та відповідно до ст. 33 ЦПК України було визначено склад суду.

Ухвалою суду від 09 липня 2024 року в справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження в справі, відповідачам копію позовної заяви з додатками.

Відповідно до ст.187 ЦПК України відповідачам був наданий строк для подання відзиву.

18 вересня 2024 року відповідач ОСОБА_4 подав відзив, яким проти позову заперечує.

Посилається на те, що проживає в квартирі більше 47 років, оплачує житлово-комунальні послуги, іншого житла не має.

Позивачі отримали квартиру у власність від їх батька на підставі договору дарування, до якого він включений не був.

Квартира є його єдиним житлом, навіть після звернення позивачів до суду у них відсутні будь-які конфлікти з приводу користування житлом.

Виходячи з цього, просить у позові відмовити.

Відповідач ОСОБА_5 своїм правом не скористалася, відзив на позов не подала.

З урахуванням цього, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній доказами.

Дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 47 Конституції Україникожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною 1 ст.383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно з ч. 4 ст.156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки.

Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Відсутність члена сім`ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім`ї права користування житлом.

Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідна наявність одночасно двох умов, зокрема, відсутність члена сім`ї без поважних причин понад один рік, а також відсутність поважних причин непроживання за адресою такого житлового приміщення.

При цьому вичерпного переліку поважності причин не проживання у житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує у кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.

Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Дана норма закону визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Встановлено, що позивачі на підставі Договору дарування квартири від 28 серпня 2020 року є співвласниками квартири АДРЕСА_1 .

Згідно інформації про задеклароване/ зареєстроване місце проживання відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Голосіївської РДА від 04 липня 2024 року відповідач ОСОБА_4 зареєстрований у квартирі з 12 квітня 1994 року, а відповідачка ОСОБА_5 з 15 вересня 2006 року.

( а.с. 17 - 18; 27 - 28 /

Положення ст. 405 ЦК України та ст.ст.150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік, якщо інше не встано влено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до ст. 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

В п. 34 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз`яснено, що під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім`ї, попередніми членами його сім`ї, а також членами сім`ї попереднього власника житла.

Згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Європейський суд з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) вказує, що втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло, а у справах «Дакус проти України» та «Кривіцька та Кривіцький проти України» зазначає, що при розгляді справ про позбавлення права на житло національні суди повинні проаналізувати пропорційність такого заходу.

З довідки ЖБК`Теремки-2» № 5/09 від 09 вересня 2024 року вбачається, що відповідач ОСОБА_4 з 1979 року зареєстрований на проживає в спірній квартирі.

З Аку обстеження умов проживання, складеного 17 січня 2020 року головним спеціалістом Служби в справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації за зверненням позивача ОСОБА_6 , вбачається, що в ньому зафіксовано непроживання дітей у квартирі.

Хто саме з дітей у квартирі не проживає, не зазначено.

При цому зазначено зі слів позивача ОСОБА_6 , що відповідач ОСОБА_4 в квартирі зареєстрований та проживає.

( а.с. 20 - 21 )

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.

Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 219/1704/17 від 13 травня 2020 року, яка, з точки зору ч.4 ст263 ЦПК України, має враховуватися судом, у контексті дотримання принципу змагальності сторін, у процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача.

За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків.

Так, предметом доказування у даній справі, з урахуванням змісту позовних вимог та правових підстав, за яких ці вимоги пред`явлено позивачами, є відсутність або непроживання відповідачів без поважних причин понад один рік у квартирі, власниками якої вони є.

Саме на позивачів процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідачів понад встановлені законом строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Будь-яких доказів непроживання відповідачів у спірній квартирі позивачі не надали.

Навпаки, Актом від 17 січня 2020 року позивач ОСОБА_6 , за ініціативою якого він був складений, підтвердив реєстрацію в квартирі та проживання в ній відповідача ОСОБА_4 .

Його проживання в квартирі підтверджується і довідкою ЖБК`Теремки-2».

Крім того, будь-яких доказів непроживання та причини цього відповідачки ОСОБА_5 в квартирі позивачі при зверненні до суду також не надали і в порядку ст.84 ЦПК України з клопотаннями про їх витребування також не зверталися.

Враховуючи приведене вище, відсутності доказів заявлених позовних вимог та недоведення приведених у позові вимог, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивачів.

Керуючись ст. 47 Конституції України, ст.ст. 9, 64, 156 ЖК України, ст. ст. 15, 16, 317, 319, 391, 405 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 229, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання такими, що втратили право користуватися жилим приміщенням відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя К.В.Машкевич