Ухвала

від 09.12.2024 по справі 420/17767/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

09 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 420/17767/23

адміністративне провадження № К/990/44506/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р. (далі - Суд), перевіривши касаційну скаргу Південного офісу Держаудитслужби на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі №420/17767/23 за позовом Управління житлово-комунального господарства Шепетівської міської ради до Південного офісу Держаудитслужби, за участю третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут сервіс груп», про визнання протиправним та скасування висновку,

УСТАНОВИВ:

Управління житлово-комунального господарства Шепетівської міської ради звернулося до суду з позовом до Південного офісу Держаудитслужби, за участю третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут сервіс груп», в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати висновок відповідача про результати моніторингу процедури закупівлі UA-2023-03-22-011164-а від 28 червня 2023 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року, позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано висновок Південного офісу Держаудитслужби про результати моніторингу процедури закупівлі UA-2023-03-22-011164-а від 28 червня 2023 року в частині зобов`язання щодо усунення порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель;

- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

20 листопада 2024 року до Суду надійшла касаційна скарга Південного офісу Держаудитслужби на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі №420/17767/23.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 листопада 2024 року вказану касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Ханової Р.Ф. (судді-доповідача), Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2024 року задоволено заяви суддів про самовідвід та відведено суддів Ханову Р.Ф., Бившеву Л.І., Хохуляка В.В. від розгляду справи №420/17767/23; передано матеріали касаційної скарги до секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року №1312 призначено повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.

Згідно з даними протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 листопада 2024 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Радишевської О.Р. (головуючої судді), суддів: Мацедонської В.Е., Смоковича М.І.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У касаційній скарзі скаржник посилається на наявність підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних рішень не було враховано висновків Верховного Суду, які викладені у постановах: від 02 березня 2023 року у справі №160/4436/21; від 26 жовтня 2022 року у справі №420/693/21; від 10 листопада 2022 року у справі №200/10092/20; від 19 квітня 2024 року у справі №500/4553/22; від 01 червня 2023 року у справі №160/51001/22; від 17 серпня 2021 року у справі №520/14902/20.

Скаржник указує на те, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права - підпункту 2 пункту 41 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року №1178 (далі - Особливості); пункту 10 частини першої статті 10 Закону України «Про публічні закупівлі» та абзацу 2 пункту 10 Особливостей, пункту 19 частини другої статті 22 Закону «Про публічні закупівлі» та абзаців 1,2,8 пункту 28 Особливостей.

Суд зазначає, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми під час касаційного розгляду конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми.

Водночас скаржником указаних вимог не дотримано, оскільки не систематизовано, який висновок судів попередніх інстанцій щодо застосування конкретної норми права суперечить позиції Верховного Суду щодо застосування цієї ж норми, а також не обґрунтовано, що відповідна правова позиція Верховного Суду зберігає юридичну силу до спірних правовідносин, тобто має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.

Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях було застосовано висновки Верховного Суду, які викладені у постановах Верховного Суду: від 10 грудня 2019 року у справі №160/9513/18, від 05 березня 2020 року в справі №640/467/19, від 23 квітня 2020 року у справі №160/5735/19, від 11 червня 2020 року в справі №160/6502/19, від 12 серпня 2020 року у справі №160/11304/19, від 21 січня 2021 року у справі №400/4458/19, від 21 жовтня 2021 року у справі №640/17797/20, від 30 листопада 2021 року у справі №420/5590/19, від 26 листопада 2020 року у справі №160/11367/19, від 10 грудня 2019 року у справі №160/9513/18, від 21 січня 2021 року у справі №400/4458/19, від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/17797/20 від 30 листопада 2021 року у справі № 420/5590/19.

Скаржником не доведено, що зазначені висновки не підлягали застосуванню або застосовані неправильно.

Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

За таких обставин Суд уважає, що скаржником не наведено належного обґрунтування можливості касаційного оскарження рішення суду з підстави, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, заявник не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.

Керуючись статтями 248, 328, 332, 359 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Південного офісу Держаудитслужби на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі №420/17767/23 повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є статочною та не може бути оскаржена.

Суддя О.Р. Радишевська