Рішення

від 02.12.2024 по справі 172/858/24

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №172/858/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2024 року Галицький районний суд м. Львова

в складі: головуючої судді Волоско І.Р.

секретар судового засідання Старовецька С.І.

за участю: представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Служба усправах дітей Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області про визначення місця проживання дитини з батьком.

Позов мотивований тим, що у період перебування у шлюбі з ОСОБА_3 у них народилося двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач вказує на те, що рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 02.07.2024 року шлюб між подружжям розірвано та просить суд залишити малолітнього ОСОБА_5 проживати разом з ним. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, покликається на те, що дитина прив`язана до нього, він має тісні контакти з сином. На підтвердження спроможності виховувати дитину, ОСОБА_2 вказує на те, що проживав з дитиною за адресою: АДРЕСА_1 , де в сина наявна окрема кімната, забезпеченаий всім необхідним; позивач офіційно працює в AT «ДТЕК Дніпровські електромережі» та має позитивні характеристики з місця праці. Наведене, на думку позивача, підтверджує його можливість забезпечити належні умови для життя та проживання дитини разом з ним.

10.09.2024 року позивач ОСОБА_2 подав до суду уточнену позовну заяву, в якій зазначив, що мати дитини ОСОБА_3 проживає окремо, не приймає участі у вихованні, не надає ніякої матеріальної допомоги на утримання дитини, аліменти на утримання сина не стягуються. Тобто, син проживає разом з позивачем, який створив усі умови для проживання дитини, здійснює опіку над ним, утримує та піклується про його стан здоров`я. Вважає, що існують всі підстави для встановлення факту самостійного утримання ним дитини; для реалізації різних соціальних цілей без необхідності щоразу звертатись до матері для отримання її згоди, в тому числі щодо переміщення, на здійснення медичних втручань за потреби, на вступ на навчання. Відтак, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд визначити місце проживання дитини з батьком та встановити факт самостійного виховання та утримання дитини батьком без участі матері.

Відповідач ОСОБА_3 подала до суду відзив на позовну заяву, де вказує на те, що у процесі спільного проживання з ОСОБА_2 , останній вчиняв по відношенню до неї домашнє насильство, що проявялося у приниженні, висловлюваннях нецензурного характеру, погрозах фізичної розправи, створення перешкод в можливостях заробляти кошти на життя, зокрема, позивач перешкоджав здійснювати підприємницьку діяльність, погрожував позбавити її батьківських прав на дітей,та відібрати їх в неї. Діти були свідками домашнього насильства, яке вчиняв батько по відношенню до матері. У зв`язку з цим, старша донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 перестала спілкуватися із батьком та вкрай негативно відноситься до нього, а молодший син став тривожний, має відчутття небезпеки. З метою захисту від домашнього насильства, ОСОБА_3 неодноразово за місцем свого проживання з чоловіком зверталася в правоохоронні органи та писала відповідні заяви, однак такі залишалися без належного реагування з боку працівників поліції. У зв`язку із тим, що ОСОБА_3 разом з дітьми є постраждалою від домашнього насильства, а відтак останні тимчасово проживали у Відділенні з надання притулку для жінок і дітей, які постраждали від домашнього насильсттва Львівського обласного центру соціальних служб, які постраждали від домашнього насильства (з боку чоловіків), а також особи, що потрапили в складні життєві обставини.

При цьому, з дітьми певний час працювали соціальні працівники та психологи з метою відновлення їх психоемоційного стану здоров`я. Вважає, що відсутні підстави для визначення місця проживання дитини разом з батьком, оскільки такий негативно впливає на психологічний стан здоров`я дитини через факти домашнього насильства, що виключає задоволення позову. Зважаючи на те, що малолітній ОСОБА_5 проживає з матір`ю, прив`язаний до неї, остання займається його вихованням та розвитком, намагається мінімузувати негативний вплив батька на психоемоціний стан здоров`я дитини, зважаючи на отриманий дитиною досвід домашнього насильства, просить відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримав з підстав, наведених у ньому. Вважає за доцільне, щоб син проживав з батьком, оскільки для цього ним створені всі необхідні умови для проживання, навчання та відпочинку дитини. Мета заявлення даного позову, отримання відстрочки від мобілізації.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник подали до суду заяву заяву про розгляд справи за її відсутності. Вказують, що визнають позовні вимоги та просять винести рішення по суті.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Васильківської селищної ради Синельківського району Дніпропетровської області в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце слухання справи, а тому згідно ст.223 ЦПК України, суд вважає, що справу можна слухати у їх відсутності, оскільки в матеріалах справи є достатньо належних доказів про права, обов`язки та взаємовідносини сторін.

Відповідно до ч. 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

При цьому, виходячи з положень ст.16 ЦПК України особа звертається до суду за захистом свого порушеного права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Принцип змагальності в цивільному судочинстві забезпечує повноту дослідження обставин справи, зокрема, ст. 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Заслухавши пояснення учасників, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 23.08.2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було укладено шлюб, який зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Васильківського районного управління юстиції у Дніпропетровській області.

Після реєстрації шлюбу прізвище відповідачки змінилось на « ОСОБА_7 ».

Під час шлюбу у сторін народились діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Як з`ясовано при розгляді справи, рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 02.07.2024 року шлюб між подружжям розірвано, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дітей.

Відповідно до ст.ст.18, 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Пунктом 1 ст.9 вказаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Згідно ч.1ст.12 Закону України «Про охорону дитинства»на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до положень ст.141 СК Українимати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Згідно положень ч.ч.1,2ст.157 СК Українипитання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Згідно ч.1ст.160 СК Українимісце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Оскільки доньці сторін, на момент подання позову, виповнилось 15 років, то дана позовна заява стосується тільки однієї дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У відповідності до вимогст.161 СК України,якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.

Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

Із системного тлумачення Конвенції про права дитини, положеньЗакону України «Про охорону дитинства», нормСімейного кодексу України,випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини.

Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Вирішуючи даний спір між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них залишається дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд виходить з рівності прав та обов`язків батька й матері щодо дитини, враховує вік дитини, особисті якості батьків, їх характеристики, соціальні зв`язки, можливості створення належних умов для виховання дитини.

Суд встановив, що як зі сторони матері, так і зі сторони батька, для виховання, розвитку та відпочинку дитини створені належні побутові умови.

Разом з цим, суд вважає, що перевага в побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

При розгляді справи встановлено, що з самого народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Вказаний будинок за адресою: АДРЕСА_2 був придбаний сторонами у шлюбі, а відтак, вони мають рівні права на частки цього житлового будинку.

Однак, через те, що ОСОБА_2 , вчиняючи домашнє насильство стосовно своєї дружини, негативно впливає на дітей, остання з метою мінімізації такого травмуючого впливу змушена змінити місце проживання.

На даний час ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за вказаною адресою зі своїм батьком ОСОБА_2 , що підтверджується копією акту обстеження житлово-побутових умов проживання сім`ї від 23.04.2024 року.

Позивач ОСОБА_2 працевлаштований та працює в АТ «ДТЕК ДНІПРОВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» на посаді інженера центру по роботі з комерційними витратами. Однак вказане підприємство належить до об`єктів енергетичної інфраструктури, що зумовлює ненормований робочий графік, що унеможливлює догляд за дитиною та приділення останній достатнього часу.

При цьому, позивачем не додано довідки про доходи, яка б підтверджувала спроможність батька утримувати дитину та нести витрати на неї. Сам факт наявності роботи не може бути єдиним фактором для визначення місця проживання дитини у розумінні приписів 161 СК України.

Відповідач ОСОБА_3 зареєстрована як фізична особа-підприємець, займається роздрібною торгівлею, має декілька магазинів в селищі Васильківка та отримує щомісячний дохід у розмірі 30000 - 40000 тис. грн, що підтверджується довідками про доходи за період з і по 4 квартал 2023 року.

Також, згідно заяви про зміну предмету позову, позивач (батько) просить встановити факт самостійного виховання дитини.

Заявлені вимоги пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину, що в подальшому, як зазначає представник позивача, надасть ОСОБА_2 можливість отримати відстрочку від мобілізації.

Частиною першоюстатті 121 СК Українипередбачено, що правата обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями122та125цьогоКодексу.

Статтею 141 СКвстановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною пятоюстатті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях150,151 СК України.

За приписами частини другоїстатті 150 СК Українибатьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертоїстатті 157 СК Українипитання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участьу її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаютьсяз суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положеньЦК України,у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати,а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання),яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина другастатті 30 ЦК України).

Відповідно достатті 15 СК Українисімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Згідно із частиною другоюстатті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертійстатті 15 СК Українивизначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки вСК Україничітко встановлено, що сімейні права та обов`язкиє такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що одиніз батьків самостійно виконує їх.

У цій справі позивач батько просить суд встановити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Поряд з цим, позивачем не надано суду будь-якого обґрунтування та доказів на підтвердження того, що мати (відповідач) не приймає участі у вихованні дитини, не піклується , не вболіває за стан здоров`я сина.

При вирішенні даного спору, суд бере до уваги покликання відповідачаки щодо вчинення домашнього насильства стосовно неї, що проявлялось у приниженні, висловлюваннях нецензурного характеру, погрозах фізичною розправою, створення перешкод в можливостях заробляти кошти на життя. Також чоловік перешкоджає здійснювати підприємницьку діяльність ОСОБА_3 та погрожував дружині позбавити її батьківських прав на дитину, та забрати загалом дітей. Діти були свідками домашнього насильства, яке вчиняє батько по відношенню до матері.

З метою захисту від домашнього насильства, ОСОБА_3 неодноразово за місцем свого проживання з чоловіком зверталась в правоохоронні органи та писала відповідні заяви.

Так, в березні 2024 року адвокат Наконечна Т., що представляла інтереси відповідачки, звернулась із заявою в поліцію з приводу фактів домашнього насильства, в якій вказала, що 16 березня 2024 року чоловік прийшов за місцем ведення підприємницької діяльності ОСОБА_3 та забрав ключі від реалі заторів товару в магазині, чим зупинив діяльність ОСОБА_3 , як ФОПа.

Окрім цього, чоловік неодноразово погрожував дружині знищити її бізнес, забрати дітей, погрожував фізичною розправою.

04.04.2024 року на ОСОБА_2 було складено протокол про адміністративне правопорушення за фактом вчинення домашнього насильства, винесено терміновий заборонний припис, яким заборонено ОСОБА_2 в будь який спосіб контактувати із ОСОБА_3 ..

Така принизлива та протиправна поведінка зумовила те, що ОСОБА_3 через існуючу небезпеку для життя та здоров`я себе та своїх дітей, змушена була виїжджати за межі місця свого проживання з метою пошуку прихистку в безпечному місці.

У зв`язку із тим, що ОСОБА_3 разом з дітьми є постраждалою від домашнього насильства, а відтак останні тимчасово проживали у Відділенні з надання притулку для жінок і дітей, які постраждали від домашнього насильсттва Львівського обласного центру соціальних служб, які постраждали від домашнього насильства (з боку чоловіків), а також особи, що потрапили в складні життєві обставини.

При цьому, зараз з дітьми працюють соціальні працівники та психологи з метою відновлення психоемоційного стану здоров`я дітей.

Так, відповідно до психологічного висновку від 02.04.2024 року, який складений Львівським обласним центром соціальних служб при Львівській ОВА вказується, що ОСОБА_3 прибула до відділення з сильним хвилюванням, моральним виснаженням, стомою і страхом за життя іздоров`я своїх дітей. Чоловік ОСОБА_2 неодноразово брав на руки ОСОБА_5 та показував як бити маму та сестру. ОСОБА_4 має підвищений рівень тривоги, відчуває хвилювання та страх стосовно своєї та маминої безпеки. За висновком психолога такий стан найімовірніше є наслідком вчинення стосовно неї фізичного, психологічного та економічного насильства.

Як вбачається із наведеного, ОСОБА_3 разом з дітьми стала постраждалою від насильства з боку свого чоловіка. Змушена була тікати з дому через загрозу для життя та здоров`я, а відтак, наведені обставини виключають визначення місця проживання сина з батьком, зважаючи на його агресивну поведінку, яка несе за собою негативний вплив для нормального розвитку дітей.

Доводи позивача про те, що в останнього налагоджені відносини із сином, останній дбає про його розвиток та виховання не заслуговують на увагу, оскільки батько в присутності дитини вчиняв психологічне насильство стосовно матері, і син перебував у стресовому стані.

Самого лише акту обстеження житлово-побутових умов проживання від 23.04.2024, складеного зі слів сусідів, за відсутності інших доказів, недостатньо для визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

І як встановив суд, позивач переслідує не скільки мету щодо утримання сина, а бажання у спосіб судового рішення отримати відстрочку від мобілізації до ЗСУ.

На думку суду, наведені обставини виключають можливість визначення місця проживання дитини із батьком.

Відповідно до ст.206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для цього законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визанння відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє рішення про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову.

Як вже зазначав суд, відповідачка ОСОБА_3 потерпала від домашнього насильства з боку ОСОБА_2 , вимушена була певний час проживати у притулку, де діти отримували психологічну підтримку; зверталась неодноразово до правоохоронних органів за захистом від домашнього насильства, яке вчиняв саме позивач.

Суд не переконаний, що заява відповідачки про визнання позову подана нею добровільно, без примусу і відповідає її волевиявленню.

Окрім того, визнання ОСОБА_8 позову не тільки суперечить сімейному законодавству і встановленим обставинам справи, а буде порушувати права, свободи та інтереси неповнолітніх дітей на безпечні умови для життя і здорового розвитку, на свободу, особисту недоторканність, на захист гідності, тощо.

З огляду на ці обставини суд не приймає відмову від позову ОСОБА_3 .

Таким чином, суд, на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.141,157,160,161 Сімейного кодексу України, ст.ст.8,11,12,81,265-268 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області, про визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із батьком ОСОБА_2 та встановлення факту самостійного виховання і утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_2 відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Волоско І.Р.