Рішення

від 06.12.2024 по справі 448/2202/24

МОСТИСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальнийномер 448/2202/24

Провадження № 2-о/448/87/24

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

06.12.2024 місто Мостиська

Мостиський районний суд Львівської області у складі:

головуючої судді Гіряк С.І.

за участі секретаря судового засідання Семен І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Мостиська цивільну справу

за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території, заінтересована особа Мостиський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Яворівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

учасники справи не з`явилися

негайно після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив рішення про наступне:

І. Стислий виклад позиції заявника та заінтересованої особи

1. ОСОБА_1 звернулася із заявою про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, а саме: смерті чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Лисичанськ, Сєвєродонецького району, Луганської області.

2. Встановлення даного факту в судовому порядку обґрунтоване необхідністю належної державної реєстрації смерті її чоловіка ОСОБА_2 , який помер на території, яка є тимчасово окупованою територією України та для отримання свідоцтва про його смерть.

3. Заявник вказує, що отримати свідоцтво про смерть чоловіка в позасудовому порядку не має змоги, оскільки органи ДРАЦС не можуть здійснити державну реєстрацію смерті її чоловіка, тому вона вимушена звернутися до суду з даною заявою.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи

4. Заявник ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, в поданій заяві просить розглянути справу без її участі.

5. Представник заінтересованої особи Мостиськоговідділу державноїреєстрації актівцивільного стануу Яворівськомурайоні Львівськоїобласті Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у судове засідання не з`явився, повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи належним чином, про причини неявки суд не повідомляв

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі

6. З врахуванням вимог частини другоїстатті 317 Цивільного процесуального кодексу України(даліЦПК) справа розглядається невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.

7. Судом на підставі частини другоїстатті 247 ЦПК, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

ІV. Фактичні обставини встановлені Судом

8. Свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 (а.с.8) підтверджується, що ОСОБА_2 є чоловіком заявниці ОСОБА_1 , взятої на облік як внутрішньо переміщеної особи згідно довідки від 12.04.2022 №1318-5000988183 (а.с.7) за адресою фактичного місця проживання (перебування): АДРЕСА_1 .

9. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Лисичанськ, Луганської області помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть № НОМЕР_2 від 14 листопада 2024, яке видане на території, яка є тимчасово окупованою територією України, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, (зазначений документ перекладений на державну мову). (а.с.13-14).

10.Заявник не може іншим способом оформити належним чином факт смерті та отримати свідоцтво про смерть свого чоловіка у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану, що підтверджується листом Мостиського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Яворівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №977/33.18-06-16 від 19.11.2024 (а.с.15).

V. Застосоване Судом законодавство та висновок Суду

11.Відповідно достатті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється діяКонституціїта законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

12. Відповідно до ч.3ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акту цивільного стану.

13. Отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України, на якій неможливо отримати медичний документ, що може бути прийнято відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».

У зв`язку з наведеним, а також враховуючи те, що підставою для видачі свідоцтва про смерть є лікарське свідоцтво про смерть або фельдшерська довідка про смерть, форми яких затверджені Міністерством охорони здоров`я України, отримати які заявник можливості не має, так як її чоловік помер у 2024 році на тимчасово окупованій території України, у зв`язку з чим на даний час заявник позбавлена можливості отримати свідоцтво про смерть чоловіка на території України.

14. Згідно зі ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою або рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Таким чином, документи, що підтверджують факт смерті особи на тимчасово окупованій території України, видані органами окупаційної влади підтверджують факт смерті, однак, за формою та змістом не відповідають вимогам українського законодавства, а тому не можуть бути підставою для проведення реєстрації смерті особи в органах РАЦС Міністерства юстиції України.

15. Не може вважатись легітимним на території України і свідоцтво про смерть особи, видане органом, який створено на цій території в порядку, не передбаченому законом України.

16. Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим та тимчасово окупованій території України», громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

17. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Зазначене місце смерті є тимчасово окупованою територією України, оскільки м. Лисичанськ Лисичанської міської територіальної громади, Сєвєродонецького району, Луганської області наявне серед «Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, з подальшими змінами.

18. Статтею 17 ч.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

19. Внаслідок наведених обставин, отримання свідоцтва про смерть в органах реєстрації актів цивільного стану Міністерства юстиції України є неможливим, а єдиним шляхом його отримання та захисту прав родичів та спадкоємців померлого є звернення до суду за встановленням факту, що має юридичне значення.

20. Згідно з частиною першою статті 17ЗаконуУкраїни«Продержавнуреєстраціюактівцивільного стану» підставою для про ведення державної реєстрації смерті є рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час.

21.Відповідно до пункту 8 частини першоїстатті 315 ЦПКСуд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

22.А частиною першоюстатті 317 ЦПКпередбачено, що заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їх представниками до суду за межами такої території України.

23.Специфікою даних правовідносин є те, що по справі по суті «відсутній спір про право» як такий, проте, у заявника виникла необхідність у встановленні факту смерті батька, який мав місце на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України і який підтверджується свідоцтвом про смерть, яке видано органом, який діє на тимчасово окупованій території та його діяльність вважається незаконною.

24.Але в такій ситуації Суд звертає увагу, що смерть особи є юридичним фактом, що породжує припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав, в даному випадку особливо заявником.

25.Відповідно до статей3,8,9 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

26.Верховенство права це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення вКонституції України.

27.Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (п.п 4.1. мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідностіКонституції України(конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 (справа про призначення судом більш м`якого покарання).

28.За таких обставин, реалізація принципу верховенства права вимагає в даній ситуації врахувати інтереси заявника і співставити їх з інтересами суспільства в цілому, визначити їх місце із врахуванням принципу «справедливості» в загальному його розумінні.

29.Окремо Суд наголошує, що міжнародне право має приклади в яких під час збройних конфліктів, регулювання правовідносин на окупованих територіях виникали ситуації за яких досліджувались проблеми діяльності органів, що незаконно функціонували на окупованих територіях або територіях збройного конфлікту.

30.Наприклад у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки», зміст яких зводиться до того, що документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

31.Далі, звертаючи увагу на підходи міжнародних інституцій у сфері захисту прав людини, Суд хоче звернутись до позицій Європейського Суду з прав людини (далі Європейський Суд), який послідовно розвиває наведений вище принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18 грудня 1996, §45) Європейський Суд обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому Європейський Суд констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (Європейським Судом). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001, §96). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, Європейський Суд у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016, §142). При цьому, за логікою Міжнародного суду ООН і Європейського Суду, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

32.Згідно встановлених обставин даної справи Суд звертає увагу, що за правовою позицією Конституційного Суду України «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах» (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

33.Суд повторює, що ситуація заявника свідчить, що її чоловік помер на тимчасово окупованій території України і окупаційною владою було видано свідоцтво про смерть, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, проте в даній справі, будь-який спір щодо вказаних обставин відсутній, вони підтверджуються іншими доказами.

34.У зв`язку із наведеним, Суд вважає за можливе застосувати наведені вище підходи міжнародних органів у сфері захисту прав людини.

35.Встановлення такого факту ніяким чином не узаконює владу держави-окупанта, воно лише сприяє належному захисту прав окремої особи (заявника), що є головним обов`язком держави Україна (стаття 3 Конституції України) і Суд в такому випадку є єдиним ефективним засобом.

36. Задоволення заяви має для заявника юридичне значення, оскільки необхідне для отримання відповідного документу - свідоцтва про смерть, згідно чинного законодавства України та оформлення факту смерті.

37. Відповідно до вимог п. 8 ч. 1ст.430ЦПКУкраїни суд допускає негайне виконання рішень у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.

38.Враховуючи зазначене, Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 .

Керуючись статтями2,4,5,13,259,263-265,268,293,315-319 Цивільного процесуального кодексу України, Суд

У Х В А Л И В :

1.Заяву ОСОБА_1 провстановлення фактусмертінатимчасово окупованійтериторії,заінтересованаособаМостиський відділдержавноїреєстраціїактів цивільногостанууЯворівському районіЛьвівськоїобластіЗахідного міжрегіональногоуправлінняМіністерстваюстиції задовольнити повністю.

2.Встановити юридичний факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Лисичанськ, Луганської області.

3.Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

4.Рішення про встановлення факту смерті підлягає негайному виконанню.

5.Рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

6.Копію судового рішення видати учасникам справи, негайно після проголошення такого рішення або невідкладно надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для державної реєстрації народження або смерті особи.

7. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

8. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

9. Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду.

10. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

11. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

12. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

13. Копії повного судового рішення вручити учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення.

14. Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні копію судового рішення надіслати протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Відомості щодо учасників справи:

Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

Заінтересована особа: Мостиський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Яворівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції: місцезнаходження, вулиця Грушевського, 6, м.Мостиська Львівської області, індекс 81300; ЄДРПОУ 20849826.

Повний текст судового рішення складений 06.12.2024.

Суддя Світлана ГІРЯК