Рішення

від 18.11.2024 по справі 260/1496/24

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

18 листопада 2024 року м. Ужгород№ 260/1496/24 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Микуляк П.П.,

при секретарі Пшевлоцька К.І.,

за участю:

позивача: ОСОБА_1 , представник - Моняк Р.В.,

відповідача: Дубриницька сільська рада Ужгородського району Закарпатської області, представник - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

У відповідності до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошена вступна та резолютивна частини Рішення. Повний текст Рішення виготовлено та підписано 28 листопада 2024 року.

ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, яким просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення №1475 від 02.11.2023 року Про дострокове припинення повноважень секретаря Дубриницької сільської ради VIII скликання ОСОБА_1 за власним бажанням прийняте на XXVII сесії VIII скликання Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області;

- визнати протиправним та скасувати рішення №1613 від 15.02.2024 року Про дострокове припинення повноважень секретаря Дубриницької сільської ради VIII скликання ОСОБА_1 прийняте на XXXI позачерговій сесії VIII скликання Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області;

- поновити ОСОБА_1 на роботі секретаря Дубринської сільської ради VIII скликання;

- стягнути з Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 15.02.2024 року до поновлення на роботі;

- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Позовну заяву мотивовано тим, що 26.11.2020 року на підставі рішення №4 Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області І сесії VIII скликання, ОСОБА_1 обрана секретарем Дубриницької сільської ради.

02.11.2023 року розглянувши заяву секретаря Дубриницької сільської ради про звільнення з займаної посади за власним бажанням депутатами Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області XXVII сесії VIII скликання було прийнято рішення №1475 "Про дострокове припинення повноважень секретаря Дубриницької сільської ради VIII скликання ОСОБА_1 за власним бажанням", яким припинили повноваження секретаря сільської ради та виключили з виконавчого комітету.

Результати голосування, щодо звільнення секретаря були оголошені Головою сільської ради, рішення №1475 було нею підписано та зареєстровано.

В подальшому позивачку було ознайомлено з рішенням сесії та в її трудовій книжці, проставлено відмітку про звільнення її із посади секретаря Дубриницької сільської ради. Також було проведено нарахування та виплату сум при звільненні.

Однак 15.02.2024 року на XXXI позачерговій сесії Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області VIII скликання, було прийнято нове рішення № 1609 від 15.02.2024 року Про внесення змін до рішення 27 сесії VIII скликання Дубриницької сільської ради від 02.11.2023 року "Про дострокове припинення повноважень секретаря Дубриницької сільської ради VIII скликання ОСОБА_1 за власним бажанням", яким, пункт 1 рішення від 02.11.2023 року № 1475 Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області викладено в новій редакції: « 1. Встановити, що внаслідок допущеної помилки рішення про розгляд заяви секретаря Дубриницької сільської ради ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням не розглянуто і не прийнято по суті».

При розгляді даного рішення стало відомо, що рішення щодо звільнення позивачки від 02.11.2023 року №1475 не могло бути прийнято у законний спосіб, оскільки депутатами сільської ради заява секретаря сільської ради про звільнення з займаної посади за власним бажанням, яка розглядалася 02.11.2023р. було не проголосовано за її задоволення (недостатня кількість голосів для прийняття рішення). Натомість Голова сільської ради самостійно оголосила, що рішення прийнято за достатньої кількості голосів та підписала вказане рішення. Відповідно до Регламенту сільської ради таке рішення вважається не прийнятим.

Позивачка зазначає, що жодних повторних заяв про звільнення за власним бажання з посади секретаря сільської ради на позачергову сесію, яка відбулася 15.02.2024 року не подавала, про бажання щодо повторного звільнення із даної займаної посади не оголошувала.

Того ж дня - 15.02.2024р. на позачерговій сесії Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, було прийнято ще одне рішення № 1613 «Про дострокове припинення повноважень секретаря Дубриницької сільської ради VIII скликання ОСОБА_1 за власним бажанням», в якому зазначено, що був здійснений розгляд заяви позивачки про звільнення за власним бажанням та «звільнено позивачку з 15.02.2024р.»

На засіданні 15.02.2024 року сільської ради позивачка, фактично була позбавлена права виражати свою позицію щодо «даного» проекту рішення (№1613), та була без власної згоди поновлена на роботі з 15.02.2024 року та без будь-яких заяв, повторно звільнена 15.02.2024 року, начебто за поданою нею заявою.

Представник вважає, що дане рішення є протиправним по суті та в наслідок прийняття даного рішення було грубо порушено право позивачки на працю.

Представником відповідача до суду було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

У відзиві відповідач зазначив, що 15.02.2024 року, на позачерговій сесії Дубриницької сільської ради Дубриницька сільська рада використала дискреційне повноваження для прийняття рішення про дострокове припинення повноважень секретаря ради, передбачене ч. 5 ст.50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» з урахуванням усіх обставин та усунення допущеної помилки при прийнятті рішення XXVII сесії VIII скликання ради №1475 від 02.11.2023 року, та мала на меті недопустити порушення прав позивачки.

У судовому засіданні представник позивача підтримав висунуті позовні вимоги та просив суд їх задовільнити у повному обсязі. Додатково повідомив, що таке порушення права позивача на працю є недопустим, дії сільської ради суперечать нормам законодавства та призводять до заподіяння позивачці шкоди.

Представник відповідача - суб`єкта владних повноважень, адвокат в жодне судове засідання не з`явився, однак подав до суду клопотання про відкладення судового засідання, з різних причин в т ч. і у зв`язку з перебуванням за лікуванні.

Заслухавши думку представника позивача, який наголосив, що чергова неявка в судове засідання за повністю викладеної письмової позиції представника відповідача може трактуватися як затягування розгляду справи та призвести до тривалого порушення прав позивачки. Крім того було наголошено, що сільська рада має в штаті інших працівників, в т.ч. і юристів, які з невідомих причин також не з`явилися в судове засідання.

Враховуючи вказане, заслухавши думку представника позивача, суд вважає, що вжито всіх заходів для належного повідомлення сторін про дату, час та місце проведення судового засідання, та за наявної викладеної письмової позиції відповідача не вбачає причин для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 26.11.2020 року на підставі рішення № 4 Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області І сесії (пленарного засідання) VIII скликання, ОСОБА_1 обрана секретарем Дубриницької сільської ради.

02.11.2023 року розглянувши заяву секретаря Дубриницької сільської ради про звільнення з займаної посади за власним бажанням депутатами Дубриницькою сільською радою Ужгородського району Закарпатської області XXVII сесії VIII скликання було прийнято рішення №1475 "Про дострокове припинення повноважень секретаря Дубриницької сільської ради VIII скликання ОСОБА_1 за власним бажанням", яким припинили повноваження секретаря сільської ради та виключили з виконавчого комітету.

Результати голосування, щодо звільнення секретаря були оголошені Головою сільської ради, рішення №1475 було підписано та зареєстровано.

В подальшому позивачку було ознайомлено з рішенням сесії та в трудовій книжці, було проставлено відмітку про її звільнення із посади секретаря Дубриницької сільської ради. Також було проведено нарахування та виплату сум при звільненні.

Однак 15.02.2024 року на XXXI позачерговій сесії Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області VIII скликання, було прийнято нове рішення № 1609 від 15.02.2024 року Про внесення змін до рішення 27 сесії VIII скликання Дубриницької сільської ради від 02.11.2023 року "Про дострокове припинення повноважень секретаря Дубриницької сільської ради VIII скликання ОСОБА_1 за власним бажанням", а саме, пункт 1 рішення від 02.11.2023 року № 1475 Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області викладено в новій редакції: « 1. Встановити, що внаслідок допущеної помилки рішення про розгляд заяви секретаря Дубриницької сільської ради ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням не розглянуто і не прийнято по суті».

При розгляді даного рішення стало відомо, що рішення щодо звільнення позивачки від 02.11.2023 року №1475 не могло бути прийнято у законний спосіб, оскільки депутатами сільської ради заява секретаря сільської ради про звільнення з займаної посади за власним бажанням, яка розглядалася 02.11.2023р. було не проголосовано за її задоволення (недостатня кількість голосів для прийняття рішення). Натомість Голова сільської ради самостійно оголосила, що рішення прийнято за достатньої кількості голосів та підписала вказане рішення. Відповідно до Регламенту сільської ради таке рішення не може вважатися прийнятим.

Позивачка зазначає, що жодних повторних заяв про звільнення за власним бажання з посади секретаря сільської ради на позачергову сесію, яка відбулася 15.02.2024 року не подавала, про бажання щодо повторного звільнення із даної займаної посади не оголошувала.

Того ж дня 15.02.2024р. на позачерговій сесії Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, було прийнято ще одне рішення № 1613 «Про дострокове припинення повноважень секретаря Дубриницької сільської ради VIII скликання ОСОБА_1 за власним бажанням», зазначивши, що був здійснений розгляд заяви позивачки про звільнення за власним бажанням та «звільнено позивачку з 15.02.2024р.»

На засіданні 15.02.2024 року сільської ради позивачка, фактично була позбавлена права виражати свою позицію щодо «даного» проекту рішення (№1613), та була без власної згоди поновлена на роботі з 15.02.2024 року та без будь-яких заяв, повторно звільнена 15.02.2024 року, начебто за поданою нею заявою.

Відповідач фактично визнає факти наявності помилок, однак на власний розсуд вирішує, яким способом виправити наявні помилки при звільненні та намагається приховати таким виправленням той факт, що лічильною комісією чітко повідомлено, що голосів для прийняття рішення №1475 було недостатньо 02.11.2023р.

Факт відсутності достатньої кількості голосів для прийняття рішення 02.11.2023р. сторонами не заперечується та додатково підтверджується матеріалами справи.

Також сторонами не заперечується і факт, що була тільки одна заява позивачки, яка була фактично відхилена депутатами 02.11.2023р.

Факт, що Голова сільської ради, на маючи на то підстав оголосила і підписала рішення №1475 "Про дострокове припинення повноважень секретаря Дубриницької сільської ради VIII скликання ОСОБА_1 за власним бажанням", яким припинили повноваження секретаря сільської ради та виключили з виконавчого комітету видаючи бажане за дійсне є очевидним з огляду на матеріали справи та не передбачає окремого підтвердження.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та рішенням сільської ради, суд враховує ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Рішення відповідача як суб`єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягає оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст.2 КАС України.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Абзацом 1 статті 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Згідно із статтею 2 Закону України "Про місцеве самоврядування" від 21.05.1997 №280/97-ВР, місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону №280/97-ВР, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 25 Закону №280/97-ВР передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

За положеннями ч.1 ст.59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Регламент Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської област (ст.58) чітко передбачає, що рішення ради приймається після обговорення на її пленарному засіданні більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків голосування з процедурних питань, визначених цим Регламентом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, ради включається голос Дубриницького сільського голови, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

На ХХVІІ сесії VIII скликання Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області була достатня кількість депутатів для прийняття рішення, однак при голосуванні не всі присутні проголосували за подану позивачкою заяву тому рішення «Про дострокове припинення повноважень секретаря Дубриницької сілької ради VIII скликання ОСОБА_1 за власним бажанням» мало бути не прийнято.

Згадуване інше Рішення Дубриницької сільської ради №1609 від 15.02.2024 року було окремо оскаржене позивачкою до суду та розгядалося в іншому судовому процесі.

Так 13 серпня 2024 року Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду (справа №260/1352/24) було визнано протиправним та скасовано рішення Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області №1609 від 15.02.2024 року "Про внесення змін до рішення XXVII сесії VIII скликання Дубриницької сільської ради від 02 листопада 2023 року №1475 "Про дострокове припинення повноважень секретаря Дубриницької сілької ради VIII скликання ОСОБА_1 за власним бажанням".

У згаданому рішенні суд зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Щодо повторно звільнення позивачки та оскаржуваного рішення № 1613 від 15.02.2024 Про дострокове припинення повноважень секретаря Дубриницької сільської ради VIII скликання ОСОБА_1 , яким повторно розглянули розглянуту вже заяву та звільнили позивачку з 15.02.2024р. слід повідомити наступне.

Згідно ст.38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні.

У Постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16 Верховний Суд України висловив правову позицію, що розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору суди повинні з`ясувати, зокрема, чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.

Право громадянина на працю та гарантії захисту від незаконного звільнення, а також створення умов та гарантування можливостей для громадян заробляти собі на життя працею, рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності, та забезпечення гарантій захисту працівника від незаконного звільнення закріплено статтею 43 Конституції України.

Приймаючи оскаржуване рішення про звільнення позивача за власним бажанням, відповідач повинен був діяти обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, неупереджено, добросовісно та розсудливо з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Суд зазначає, що «повторне» звільнення позивача відбулось явно не на підставі волевиявлення ОСОБА_1 і відповідно не могло відбуватись відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю України.

Пленум Верховного Суду України (п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9) роз`яснює, що звільнення працівника не може проводиться за раніше поданою ним заявою. Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою.

Вказаним рішенням було грубо порушено права позивача на її правову визначеність у відносинах з органом місцевого самоврядування щодо її трудових прав та завдано моральні збитки. Прийняття даного рішення також потягнуло за собою прийняття інших рішень, що грубо порушують права позивача (та які були прийнятті без бажання та без врахування волі Позивача).

Згідно зі ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ч.1 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною 10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Частиною 6 ст. 43 Конституції України гарантується громадянам захист від незаконного звільнення. Отже, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно зі ст.50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Із приписів ст.5-1 КЗпП України вбачається, що однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями ст.43 Конституції України, статті 240-1 КЗпП України та статті 4 Конвенції Міжнародної організації праці №158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982» дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Саме такі правові позиції викладені в Постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року по справі № 6-33цс14.

Виходячи з аналізу норм КЗпП, у справах, у яких оскаржується незаконне притягнення до дисциплінарної відповідальності, саме роботодавець повинен довести, що притягнення до дисциплінарної відповідальності відбулося без порушення законодавства про працю.

Оскільки звільнення Позивача було проведено всупереч вимогам чинного трудового законодавства та без законної на те підстави, вона має бути поновлена на роботі.

В абзаці 3 пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 зазначено, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу й самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до абзацу 1 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 органи місцевого самоврядування приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють дію норм права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Абзацом 5 пункту 5 Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 визначено, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування та громадянами, що породжує у громадян упевненість у тому, що їхнє становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

У цьому ж Рішенні Конституційного Суду України також зазначено, що зі змісту ч.2 ст.144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону слідує, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Окремо суд вважає за необхідне зазначити, що у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 у справі Рисовський проти України суд підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа виливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах Беєлер проти Італії, Онер`їлдіз проти Туреччини, Megadat.com S.r.l. проти Молдови, Москаль проти Польщі). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (Лелас проти Хорваті, Тошкуце та інші проти Румунії) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (Онер`їлдіз проти Туреччини та Беєлер проти Італії).

Потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки), іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (Лелас проти Хорватії).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки, Гаші проти Хорватії).

В зв`язку із наведеним, враховуючи, що 02.11.2023р. фактично відбулася не помилка, а рішення сільської ради не набрало достатньої кількості голосів, а помилка про яку згадує відповідач вже відбулася в процесі вирішення на власний розсуд ситуації, що склалася в подальшому ( в лютому 2024р), тому суд дійшов висновку про скасування рішення про звільнення позивачки із займаної посади.

Слід взяти до уваги, що згідно зі ст. 235 КЗпП України, при звільненні без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При прийнятті рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі-Порядок №100).

Відповідно до абз. 2 пункту 3 Порядку, суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Відповідно до п. 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно до п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з абз.2 п.2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 р. за №110) днем звільнення вважається останній день роботи.

У п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24.12.1999 р. №13 зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 визначено в розмірі 1175,13 грн..

Кількість робочих днів у періоді вимушеного прогулу обчислена з урахуванням вимог статті 6 Закону України від 15.03.2022 №2136-ІХ Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану.

Період вимушеного прогулу обраховується з 03.11.2023 року (день, з якого відраховується період звільнення позивача) по 18.11.2024 року (дата прийняття рішення про поновлення позивача) становить 272 робочі дні.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що з відповідача необхідно стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 , з урахуванням вищезазначених розрахунків 319635,36 грн. (1175,13 грн х 272 робочі дні).

Відповідно до п.2, 3 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі наведеного та керуючись ст. 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області VIII скликання №1475 від 02.11.2023 року Про дострокове припинення повноважень секретаря Дубриницької сільської ради VIII скликання ОСОБА_1 за власним бажанням.

Визнати протиправним та скасувати рішення №1613 від 15.02.2024 року Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області VIII скликання Про дострокове припинення повноважень секретаря Дубриницької сільської ради VIII скликання ОСОБА_1 .

Поновити ОСОБА_1 на займаній на час звільнення посаді секретаря Дубриницької сільської ради VIII скликання з 03 листопада 2023 року.

Стягнути з Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області (код ЄДРПОУ - 04351179) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 листопада 2023 року по 18 листопада 2024 року в розмірі 319635,36 грн. (тристо дев`ятнадцять тисяч шістсот тридцять п`ять гривень тридцять шість копійок).

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на займаній на час звільнення посаді секретаря Дубриницької сільської ради VIII скликання та стягнення на її користь заробітної плати за один місяць в розмірі 23502,75 грн. (двадцять три тисяч п`ятсот дві гривні сімдесят п`ять копійок) підлягає до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяП.П.Микуляк