Ухвала

від 09.12.2024 по справі 300/8856/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

"09" грудня 2024 р. Справа № 300/8856/24

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Микитин Н.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , згідно якого просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність щодо не проведення нарахування грошового забезпечення з 29.01.2020 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

- зобов`язати здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, з 29.01.2020 по 31.12.2020, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року (2102 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язати здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, з 01.01.2021 по 31.12.2021, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року (2270 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язати здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, з 01.01.2022 по 23.02.2022, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року (2481 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність, яка полягає у не здійсненні розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2017 роки з урахуванням щомісячної, додаткової грошової винагороди, яку отримано під час проходження військової служби;

- зобов`язати здійснити перерахунок і виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 залишено дану позовну заяву без руху, у зв`язку з її невідповідністю вимогам статей 123, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення вказаних недоліків шляхом подання обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даним адміністративним позовом та доказів поважності причин його пропуску.

На виконання вимог вищенаведеної ухвали суду, від позивача на адресу суду02.12.2024 надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, яка мотивована тим, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)», про позивачу не було належне повідомлено. Про невідповідність розмірів грошового забезпечення дізнався зі ЗМІ кілька місяців назад. Крім того, позивач зазначає, що запровадження воєнного стану є об`єктивною та поважною причиною пропуску строку на звернення до суду та має ураховуватися при вирішенні питання щодо поновлення такого строку. Додатково зазначив, що перебувала у зоні бойових дій у м.Чугуєві. З огляду на вищевикладене, на думку позивача, відсутні підстави для висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду.

При вирішенні питання щодо визнання причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду поважними, суд зазначає наступне.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

Суд звертає увагу, що згідно статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України, процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із частиною 2 статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Приписами частини 3 статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У силу норм частини 5 статті 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Таким чином, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод та інтересів особи.

Суд зазначає, що дотримання строків звернення до суду з позовною заявою є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Це дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Тому у разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Зазвичай це обставини, що не залежать від волі такої особи.

Приписами частини 1 та 2 статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19.07.2022 року, передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України №2352-IX від 01.07.2022 року Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин (далі Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022 року, внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, і відповідно до частини 1 та 2 статті 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом №2352-IX) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

За змістом статті 234 КЗпП України (у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-IX), у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Предметом даного спору є протиправна бездіяльність відповідача, яка полягає у не проведенні нарахування грошового забезпечення з 29.01.2020 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року та не здійсненні розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2017 роки з урахуванням щомісячної, додаткової грошової винагороди, яку отримано під час проходження військової служби, з якої позивача звільнено 23.02.2022.

Водночас КАС України не містить норм, які б передбачали строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення недоотриманої/заборгованої заробітної плати/винагороди, тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає стаття 233 КЗпП України, яка містить спеціальні для окреслених правовідносин норми, які встановлюють строк звернення до суду за захистом порушеного в матеріальному аспекті права на оплату праці.

З даним позовом до суду позивач звернувся 20.11.2024.

Відтак, на дату звернення позивача до суду стаття 233 КЗпП України вже діяла у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ. Але на дату, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права на оплату праці, норми цієї статті передбачали, що звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не обмежується будь-яким строком (ч.2 ст.233 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року).

Із набранням 19.07.2022 року чинності Законом №2352-ІХ, частини 1 та 2 статті 233 КЗпП України діють у новій редакції, й аналізуючи положення цієї статті у часових межах існування її юридичних норм (тобто як у її редакції, чинній до 19.07.2022 року, так і в чинній її редакції) у зіставленні з нормами п.1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України, згідно із якими під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, необхідно зазначити таке:

- норми ч.5 ст.122 КАС України є загальними нормами для правовідносин з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, відносно норм іншого закону, які встановлюють інший строк звернення до суду у спорах, що виникають з цих правовідносин (публічної служби);

- стаття 122 КАС України, зокрема ч.5 цієї статті, не містить норм, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебували (перебувають) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці;

- строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення заробітної плати визначений у ст.233 КЗпП України, норми якої є для цих (спірних) правовідносин спеціальними відносно приписів ч.5 ст.122 КАС України, які є загальними і з них не можна прямо зробити висновок стосовно строків звернення до суду для захисту права на заробітну плату;

- з 19.07.2022 року для звернення з таким позовом, як цей, до адміністративного суду передбачено тримісячний строк (ч.1 ст.233 КЗпП України), відлік якого треба починати з 19.07.2022 року, тобто з дати набрання чинності Законом №2352-ІХ;

- відтак тримісячний строк для звернення з цим позовом до адміністративного суду завершився 19.10.2022 року, проте на підставі п.1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України був продовжений до 30.06.2023 року.

З приводу продовженого строку до 30.06.2023 року для звернення до суду, то необхідно зазначити, що карантин на всій території України був установлений Постановою КМУ №211, за пунктом 1 якої (у первинній редакції) карантинні обмеження були запроваджені з 12.03.2020 року до 03.04.2020 року. З того часу дія карантину безперервно і неодноразово продовжувалася, а згідно з Постановою КМУ №651 карантин припинив дію з 30.06.2023 року.

У п.1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України йдеться саме про продовження строків, визначених ст.233 КЗпП України, й у вимірі обставин цієї справи це має означати, що строки для звернення до суду, які передбачені у ст.233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину. Тобто якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов`язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення не обмежувався строками, які визначені у ст.233 КЗпП України, а продовжувався на строк дії карантину. З припиненням дії карантину, якщо строк, установлений у ст.233 КЗпП України, був прив`язаний до нього, закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору. Для його поновлення, як умову для відкриття провадження у справі, заявник має пояснити, обґрунтувати причини його пропуску.

Як уже зазначалось судом вище, позивач звернувся до суду 20.11.2024, тобто через більше як один рік після того, як Уряд припинив дію карантину на всій території України.

Таким чином, відлік тримісячного строку для звернення з цим позовом до адміністративного суду почався 19.07.2022 року і мав би закінчитися 19.10.2022 року, якби не положення п.1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України, на підставі яких цей строк був продовжений до 30.06.2023 року. Протягом усього цього періоду (з 19.07.2022 року до 30.06.2023 року) позивач мав право - у межах строку - звернутися до суду з позовом щодо не проведення нарахування грошового забезпечення з 29.01.2020 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року та не здійснення розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2017 роки з урахуванням щомісячної, додаткової грошової винагороди, яку отримано під час проходження військової служби.

При цьому, суд звертає увагу, що продовження дії карантину до 30.06.2023 року відбулося на підставі Постанови КМУ від 25.04.2023 року №383, тож на дату прийняття цієї Постанови позивач мав знати, що строк для звернення до адміністративного суду за захистом права на оплату праці продовжений ще на два місяці. На думку суду, цього строку, в доповнення до періоду, що минув, було достатньо для того, щоб своєчасно звернутися до суду з цим позовом.

Аналогічного підходу дотримується Верховний Суд в ухвалах від 29.11.2023 року в справі №990/233/23 та від 07.12.2023 року у справі №990/242/23.

Щодо доводів позивача про те, що при звільненні, всупереч ст. 116 КЗпП відповідачем не було повідомлено про всі суми, нараховані та виплачені при звільненні, із зазначенням кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні), суд зазначає наступне.

Так, згідно статті 116 КзПП України про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Однак, суд зазначає, що позивач непозбавлений права вчиняти дії по отриманню інформації про нараховані та виплачені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати.

Крім того, позивач не надав жодних доказів на підтвердження того, що він був позбавлений можливості раніше отримати інформацію про нараховані та виплачені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати. Доказів того, що відповідач чинив перешкоди у отриманні відповідної інформації та документів, позивачем також не надано.

Будь-яких розумних пояснень щодо тривалого розриву між моментом звільнення та початком вжиття відповідних заходів щодо отримання інформації про нараховані та виплачені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати позивач не надав.

Таким чином, не отримання особою інформації (довідок) про нараховане та виплачене грошове забезпечення не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав.

Стосовно покликання позивача на введення в Україні з 24.02.2022 правового режиму воєнного стану, перебування останньої на військовій службі та виконання службових обов`язків пов`язанні з захистом держави Україна, у зоні бойових дій у м. Чугуєві, як поважну причину пропуску строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, суд вирішує в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Касаційного адміністративного суду складі Верховного Суду, від 29 вересня 2022 року в справі №500/1912/22.

Крім того, на день прийняттяУказу Президента України від 24.02.2022 №64/2022та на теперішній час Івано-Франківський окружний адміністративний суд працює в штатному режимі, буд-яких обмежень щодо розгляду справ або прийому документів від учасників справи не запроваджено.

Суд наголошує, що покликання позивача на введення воєнного стану на території України не може бути беззаперечно поважною причиною для поновлення строку для подання позову без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та обумовили пропуск строку звернення до суду.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 7 від 23.02.2022, ОСОБА_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 39-РС від 23.02.2022 у запас за підпунктом "г" (через сімейні обставини або інші поважні причини як військовослужбовця-жінку яка має дитину віком до 18 років та не висловила, в особливий період бажання продовжувати військову службу) та пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".

Доказів перебування у зоні бойових дій та періоду такого перебування позивач суду не надала.

Відтак, позивачем не зазначено та не надано доказів наявності конкретних обставин, що запровадження воєнного стану унеможливлювало виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку, а сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв`язку із запровадження такого, на переконання суду не може вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.

Таким чином, зазначені позивачем підстави у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду з вимогами, не є поважними та не свідчать про наявність у позивача перешкод чи труднощів, що унеможливили своєчасне звернення до суду з даним позовом.

При цьому, обов`язковою умовою поновлення судом строків на звернення до адміністративного суду є існування поважної причини (певних обставин або обставини, за яких своєчасне здійснення процесуальної дії було неможливим або утрудненим) пропуску такого строку, про що зазначається та підтверджується матеріалами, що до неї додаються.

За таких обставин, суд вважає, що позов поданий позивачем із пропущенням строків звернення до адміністративного суду, встановлених частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а підстав для поновлення зазначеного процесуального строку немає.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства , пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства Українипозовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною 2 статті 123 цього Кодексу.

Оскільки, позивачем подано позов після закінчення строків, встановлених законодавством, а наведені позивачем підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду не визнані судом поважними, суд прийшов до переконання, що позовна заява підлягає поверненню.

На підставі наведеного, керуючись статтями 122, 123, 169, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

У Х В А Л И В:

Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, з підстав, зазначених у заяві про поновлення строку звернення до суду від 26.11.2024.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій - повернути позивачу з усіма доданими до неї матеріалами.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала може бути оскарженою в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Ухвала набирає законної сили в порядку та строки встановлені частиною 2 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Микитин Н.М.