Вирок

від 04.12.2024 по справі 132/2033/24

КАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 132/2033/24

Провадження №1-кп/132/311/24

Вирок

Іменем України

04 грудня 2024 року місто КАЛИНІВКА

КАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Вінницької області, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024020220000205 від 28 травня 2024 року, за обвинувальним актом, складеним у відношенні:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Польова Лисіївка Калинівського району Вінницької області, українця, громадянина України, із середньо-спеціальною освітою, розлученого, непрацевлаштованого, раніше неодноразово судимого, востаннє 28 березня 2024 року Калинівським районним судом Вінницької області за ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді 2 (двох) років обмеження волі, звільненого від відбування призначеного судом покарання з випробуванням, із іспитовим строком на 1 (один) рік, та покладенням обов`язків, передбачених п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

який обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.246 КК України,

за участі сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

ВСТАНОВИВ:

Обвинувачений ОСОБА_6 будучи судимим 28 березня 2024 року Калинівським районним судом Вінницької області за ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді 2 (двох) років обмеження волі, та звільненим від відбування призначеного судом покарання з випробуванням, із іспитовим строком на 1 (один) рік, з покладенням обов`язків, передбачених п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України, на шлях виправлення не став та під час іспитового строку вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.246 КК України, за наступних обставин. Так, ОСОБА_6 28 травня 2024 року близько 10год.00хв., без спеціального дозволу на використання лісових ресурсів лісорубного або лісового квитка, діючи всупереч пунктів 2, 3 Порядку видачі спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про врегулювання питань щодо спеціального використання лісових ресурсів» від 23.03.2007 року № 761, маючи на меті здійснити незаконну порубку лісових насаджень, заготівлі дров для власних потреб, взяв з дому власну бензопилу марки «Карпати», та прибув до лісосмуги, розташованої на території захисних лісових насаджень Калинівської виробничої дільниці (структурний підрозділ «Жмеринська дистанція захисних лісонасаджень» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»), кварталу 270, виділу 14, по напрямку Калинівка-Турбів, права сторона колії 6км. ПК +850м., поблизу села Лісова Лисіївка Хмільницького району Вінницької області. Перебуваючи в цьому місці, ОСОБА_6 , виконуючи свої злочинні дії, направлені на незаконну порубку лісових насаджень, в порушення вимог ст.ст.4, 69 Лісового кодексу України, діючи свідомо, умисно, із заздалегідь заготовленим та прилаштованим знаряддям злочину, а саме бензопилою марки «Карпати», здійснив незаконну порубку 4-ох сироростущих дерев різних порід, відділивши стовбур дерев від коріння, а саме: 1) пень дерева породи «Берест», діаметром на зрізі 40см.; 2) пень дерева породи «Дуб», діаметром на зрізі 38см.; 3) пень дерева породи «Дуб», діаметром на зразі 44см.; 4) пень дерева породи «Ясен» діаметром на зразі 40см. Не зупинившись на вчиненому, виконуючи свої злочинні дії, ОСОБА_6 того ж дня, близько 15год.00хв., порізав незаконно зрізані ним дерева, на колоди різного діаметру, у кількості 5 штук, під час чого, був виявлений працівниками поліції відділення поліції № 1 Хмільницького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області. Відповідно до висновку судової інженерно-екологічної експертизи №1973/24-21 від 20.06.2024 року, загальний розмір заподіяної державі в результаті незаконної вирубки 4-ох сироростущих дерев різних порід «Берест», «Дуб», «Ясен», на території Калинівської виробничої дільниці (структурний підрозділ «Жмеринська дистанція захисних лісонасаджень» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»), становить 57372грн.45коп.

Обвинувачений ОСОБА_6 , в судовому засіданні при розгляді вказаної справи, свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав повністю, та пояснив, що дійсно 28.05.2024 року близько 10год.00хв., з метою заготівлі дров для власних потреб, взявши з дому власну бензопилу, прийшов до лісосмуги, розташованої поблизу села Лісова Лисіївка, та з допомогою останньої здійснив порубку 4-ох сироростущих дерев різних порід, відділивши стовбур дерев від коріння, які порізав на колоди різного діаметру. Однак, в цей момент був виявлений працівниками поліції, які вилучили незаконно зрізані ним дерева.

Представник потерпілої особи ОСОБА_7 в судове засідання не з`явилася, подала заяву, згідно якої просила розглянути кримінальне провадження у її відсутність, цивільний позов задовольнити, а обвинуваченому призначити покарання у відповідності до вимог діючого законодавства.

Враховуючи те, що обвинувачений не оспорював фактичні обставини справи і судом було встановлено, що він правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності його позиції, заслухавши думку учасників судового розгляду та роз`яснивши їм положення ч.3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження інших доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Оцінюючи викладене, суд приходить до висновку, що винність ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведені повністю, а його дії за ч.1 ст.246 КК України, а саме незаконна порубка дерев у захисних лісових насадженнях, що заподіяло істотну шкоду, правильно кваліфіковані органом досудового розслідування.

Положення частини 2статті 50 КК Українивстановлюють, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належать, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання.

Відповідно до змістустатті 65 КК України,особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Згідно пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (стаття 12КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Прокурор ОСОБА_8 у своїй промові, під час виступу у судових дебатах, просила визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.246 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на 3 (три) роки. На підставі ст.71 КК України, до призначеного покарання за цим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання, призначеного за вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 28 березня 2024 року у справі № 132/1003/24, та з урахуванням вимог ст.72 КК України, остаточно, призначити ОСОБА_6 покарання за сукупністю вироків у виді 3 (трьох) років 1 (одного) місяця позбавлення волі.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом`якшують і обтяжують його покарання.

Обвинувачений ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до положень статті 12 КК України, віднесене до нетяжкого злочину.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Польова Лисіївка Калинівського району Вінницької області, є громадянином України, має середньо-спеціальну освіту, розлучений, непрацевлаштований, без зареєстрованого місця проживання, на даний час тимчасово проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно відомостей персонально-довідкового обліку, отриманих з Єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України про притягнення осіб до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України від 07.06.2024 року, ОСОБА_6 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності та був судимий, востаннє 28.03.2024 року Калинівським районним судом Вінницької області за ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді 2 (двох) років обмеження волі, звільнений від відбування призначеного судом покарання з випробуванням, із іспитовим строком на 1 (один) рік, та покладенням обов`язків, передбачених п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України.

За довідкою-характеристикою, виданою 25.06.2024 року виконавчим комітетом Калинівської міської ради Вінницької області, матеріалами компрометуючого характеру відносно ОСОБА_6 міська рада не володіє.

Як слідує з консультативних висновків спеціалістів, складених 07.06.2024 року Комунальним підприємством «Калинівська центральна районна лікарня» Калинівської міської ради, ОСОБА_6 на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває.

Відповідно до статті 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім як у випадках зміни судом правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Згідно пункту 5 частини 1статті 368 КПК Українисуд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити питання, зокрема, чи є обставини, що обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченого, і які саме.

За пунктом 4 частини 1статті 91 КПК Україниобставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Обов`язок доказування перелічених обставин згідно зістаттею 92 КПК Українипокладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках,на потерпілого.

Органом досудового розслідування в обвинувальному акті зроблений висновок про те, що ОСОБА_6 щиро розкаюється у вчиненому, і ця обставина,що пом`якшуєйого покарання,повинна бутиврахована судом.

Однак суд з цим не погоджується, вважає, що ця обставина не знайшла свого підтвердження, спростовується матеріалами кримінального провадження, та підлягає виключенню за наступних обставин.

Відповідно до роз`яснень, викладених в пункті 3постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію, що склалася.

Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 10 вересня 2019 року у справі 761/23886/14-к(провадження№ 51-8756км18), щире каяття - це обставина, яка відображає психічний стан особи, яка вчинила злочин і передбачає глибокі внутрішні переживання особою того, що сталося, моральне засудження своєї злочинної поведінки, почуття сорому, докорів сумління і готовність нести кримінальну відповідальність. Щире каяття проявляється у самозасудженні особою вчиненого злочину, його наслідків, прагненні усунути нанесену шкоду та рішенні не вчиняти більше злочинів. Вказана форма посткримінальної поведінки особи свідчить про те, що в особи відбулися суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь її соціальної небезпечності. При цьому, щире каяття не є тотожним поняттям до визнання вини (визнання особою факту вчинення нею злочину).

Отже, сам факт визнання вини у вчиненні кримінального правопорушення не свідчить про щире каяття, оскільки щире каяття передбачає, окрім визнання факту вчинення кримінального правопорушення, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Натомість, суд встановив, що визнання вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.246 КК України, було вимушеним під тиском вагомих доказів його винуватості, а поведінка під час досудового розслідування, при розгляді провадження в суді, не свідчать про щирий жаль з приводу вчинених дій та їх осуд. У матеріалах кримінального провадження відсутні дані на підтвердження вчинення обвинуваченим ОСОБА_6 зазначених дій.

Як встановлено судом з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 визнав свою провину у вчиненні даного кримінального правопорушення (злочину) виключно під тиском беззаперечних на те доказів, які вказували на його причетність до його вчинення.

З урахуванням вищезазначеного, суд дійшов до висновку про неможливість визнання каяття обвинуваченого ОСОБА_6 таким, що є щирим у розумінні статті 66КК України, що виключає в даному випадку можливість визнання щирого каяття обвинуваченого в якості обставини, яка пом`якшує покарання останньої.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 67 КК України, при призначенні покарання обставиною, яка його обтяжує, визнається, зокрема, рецидив злочинів.

За роз`ясненнями, викладеними в пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 року № 7 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки», вирішуючи питання про наявність чи відсутність у діях особи повторності, сукупності, рецидиву злочинів та про їх правові наслідки, необхідно керуватися перш за все положеннями статей 32-35 КК України, а також мати на увазі, що на вирішення зазначених питань можуть впливати й інші положення КК України, зокрема ті, які передбачені статтями 4, 5, 9, 13-17, 29-31, 44-49, 88-91, 106, 108, пунктами 9, 10, 13, 17 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень КК України, а також відповідні положення чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно статті34КК України, рецидивом кримінальних правопорушень визнається вчинення нового умисного кримінального правопорушення особою, яка має судимість за умисне кримінальне правопорушення.

Ознаками рецидиву є: вчинення особою двох чи більше самостійних одиничних кримінальних правопорушень; нове кримінальне правопорушення має бути вчинено особою в період, коли вона вважається такою, що має судимість за раніше вчинене кримінальне правопорушення; кримінальне правопорушення, за яке особа має судимість, і кримінальне правопорушення, вчинене нею під час цієї судимості, мають бути умисними.

Оскільки відповідно до частини першої статті 88 КК України, особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості, то вчинення саме в цей період нового умисного злочину утворює з попереднім умисним злочином їх рецидив.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 вчинив даний злочин маючи судимість, яка не знята і не погашена у встановленому законом порядку.

З урахуванням наведеного, наявний рецидив злочинів, що свідчить про наявність обтяжуючої покарання обставини відповідно до п.1 ч.1 ст.67 КК України, яка має бути врахована при призначенні покарання винному.

Процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого рішення в цій частині.

Первинним етапом повинна бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду і розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Санкція частини 1 статті 246 КК України передбачає покарання у виді штрафу від тисячі до тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційного нагляду на строк до трьох років, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у постанові від 19 березня 2020 року у справі № 290/932/19 зазначив, що призначення покарання у межах, встановлених у санкції статті Особливої частиниКК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, означає, що суд має виходити із санкції тієї статті, за якою кваліфіковано вчинений злочин. У санкції такої статті (частини чи пункту статті) визначається один чи кілька основних видів покарання і, як правило, його межі. Всі санкції статейКК Україниє альтернативними або відносно визначеними. У них передбачено кілька основних, різних за своєю суворістю покарань. Суд, виходячи з принципу справедливості покарання, має застосувати більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин лише тоді, коли менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження нею нових злочинів.

З урахуванням даних про особу обвинуваченого, беручи до уваги характер та ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, відомостей щодо відсутості пом`якшуючих обставин, наявності обставини, що обтяжує його покарання, врахувавши всі обставини даного кримінального провадження, суд керуючись принципом справедливості та індивідуалізації покарання, приходить до переконливого висновку, що ОСОБА_6 необхідно призначити покарання у межах, установлених у санкції ч.1ст.246 КК України, а саме у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки 6 (шість) місяців.

Абзацами 1, 2 пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України№ 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» визначено, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватисявимоги статті 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінальногозакону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані проособу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Водночас суди мають враховувати й вимоги Кримінально-процесуального кодексу України стосовно призначення покарання.

За змістомстатті 414 КПКУкраїни, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частиниКК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Суд, визначаючи вид та розмір покарання ОСОБА_6 , врахував вимоги статті 65 КК України, зокрема взяв до уваги дані щодо його особи, який за місцем свого проживання характеризується посередньо, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває; обставини даного кримінального провадження, а саме кількість незаконно порублених ним дерев та суму заподіяної шкоди; добросовісну поведінку під час досудового розслідування та в ході судового розгляду; визнання вини у вчиненні даного кримінального правопорушення; визнання заявленого цивільного позову, а також врахував те, що при призначенні покарання суд повинен суворо дотримуватися принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що передусім метою покарання засудженого є його виправлення та виховання.

Відповідно до частини 3статті 78 КК України, у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового кримінального правопорушення суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71,72 цього Кодексу.

Згідно частини 1статті 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Оскільки злочин у даному кримінальному провадженні ОСОБА_6 вчинив під час іспитового строку, визначеного вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 28 березня 2024 року у справі № 132/1003/24, то суд повинен застосувати положення ст.ст.71,78 КК України.

З урахуванням цього, на підставі ст.ст.71,78 КК України, до призначеного покарання за цим вироком необхідно частково приєднати невідбуту частину покарання, призначеного за вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 28 березня 2024 року у справі № 132/1003/24, та з урахуванням положеньст.72 КК України, остаточно призначити ОСОБА_6 покарання за сукупністю вироків у виді 2 (двох) років 8 (восьми) місяців позбавлення волі.

Конституційний Суд України у рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та межі покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного (абзац п`ятий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення).

Такий висновок узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (рішення у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року, заява № 10249/03) (рішення Конституційного Суду від 26 січня 2011 року № 1-рп/2011).

Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.

Визначене покарання ОСОБА_6 , відповідає вимогам кримінального та кримінального процесуального законодавства України, є відповідним вчиненому кримінальному правопорушенню, а також за своїм видом та розміром - необхідним і достатнім для його виправлення, та попередження вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами.

Дане покарання відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Відповідно до частини дев`ятоїстатті 100 КПК України, питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.

Речові докази, вилучені в ході розслідування кримінального провадження, а саме зрізані дерева порід «Берест», «Дуб», «Ясен», у вигляді колод різного діаметру, які відповідно до постанови слідчого СВ відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітан поліції ОСОБА_9 від 28.05.2024 року, передані на відповідальне зберігання Калинівській виробничій дільниці (структурний підрозділ «Жмеринська дистанція захисних лісонасаджень» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»), після набуття вироком законної сили, необхідно залишити у власника (законного володільця).

Згідно з частиною 9статті 100 КПК України,питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Відповідно до пункту 1 вказаної норми гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому разі зазначені гроші, цінності та інше майно повертаються власнику (законному володільцю).

У відповідності з вимогами частини 10статті 100 КПК України,під час вирішення питання щодо спеціальної конфіскації насамперед має бути вирішене питання про повернення грошей, цінностей та іншого майна власнику (законному володільцю) та/або про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Застосування спеціальної конфіскації здійснюється тільки після доведення в судовому порядку стороною обвинувачення, що власник (законний володілець) грошей, цінностей та іншого майна знав про їх незаконне походження та/або використання.

Згідно з вимогамистатті 374 КПК України,у резолютивній частині вироку, у разі визнання особи винуватою, крім іншого, суд має зазначити рішення щодо речових доказів і документів та спеціальної конфіскації.

Відповідно до частини 1статті 96-1 КК Україниспеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 4 частини 1статті 96-2 КК України,спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Таким чином, з огляду на вказані законодавчі норми спеціальна конфіскація може бути застосована до майна обвинуваченого чи у передбаченихКК Україниу випадках - до майна іншої особи, яке використовувалося як знаряддя вчинення злочину, лише у випадках, якщо власник знав про їх незаконне використання.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, бензопила марки «Карпати», використовувався обвинуваченим ОСОБА_6 в якості засобу (знаряддя) для вчинення злочину.

За таких обставин, суд вважає за необхідне при призначенні покарання обвинуваченому за ч.1 ст.246 КК України, застосувати конфіскацію засобу (знаряддя) для вчинення злочину - бензопили марки «Карпати», яка належить ОСОБА_6 .

Відповідно до вимог частини 4 статті 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Як вбачається з матеріалів даного кримінального провадження, на вилучене в ході досудового розслідування кримінального провадження майно накладався арешт, а саме на зрізані дерева порід «Берест», «Дуб», «Ясен», у вигляді колод різного діаметру, та бензопилу марки «Карпати», ухвалою слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_10 від 30.05.2024 року у справі № 132/1692/24.

З урахуванням вимог процесуального закону, та беручи до уваги, що в застосуванні цього заходу забезпечення кримінального провадження відпала потреба, суд вважає за необхідне скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_10 від 30.05.2024 року у справі № 132/1692/24.

Відповідно до частини 2 статті 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Згідно з пунктом 2 частини 4 статті 374 КПК України, у разі визнання особи винуватою, у резолютивній частині вироку зазначається рішення про відшкодування процесуальних витрат.

За роз`ясненнями, викладеним в пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 07.07.1995 року «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат», у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Витрати на залучення експерта згідно висновку експерта № 1967/24-21 від 18.06.2024 року у розмірі 1135грн.92коп., та висновку експерта № 1973/24-21 від 20.06.2024 року у розмірі 3029грн.12коп., а всього 4165грн.04коп., підлягають стягненню з ОСОБА_6 на користь держави.

Заходи забезпечення кримінального провадження відносно обвинуваченого в ході досудового розслідування та судового розгляду не застосовувались.

Положеннями статей 127,128КПК України передбачено право особи на відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, шляхом її стягнення за судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до частини п`ятої статті 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно пункту 3 частини першої статті 91 КПК України, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Вказані обставини можуть бути елементами складу відповідних злочинів, а також впливати на визначення міри відповідальності винної особи.

За пунктом 7 частини першої статті 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку.

Згідно з частиною другою статті 24 ЛК України збитки, завдані внаслідок порушення прав власників лісів, лісокористувачів та громадян, підлягають відшкодуванню в повному обсязі відповідно до закону.

Пунктом 1 частини першої статті 105 ЛК України передбачено, що порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону. Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників.

Статтею 107 ЛК України встановлено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

За змістом статей 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди визначено у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Отже, підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Наявність всіх зазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди. Тобто діє презумпція вини завдавача шкоди.

За змістом положень статей 127, 128 КПК України, статті 22 ЦК України, сума відшкодування за цивільним позовом у кримінальному провадженні не обов`язково має збігатися з розміром завданої злочином шкоди, вказаним в обвинуваченні, яке суд визнав доведеним. Заподіяна кримінальним правопорушенням шкода як обставина, що впливає на його кваліфікацію та вирішення інших питань, пов`язаних із притягненням особи до кримінальної відповідальності, та відшкодування збитків як спосіб захисту порушеного цивільного права і компенсаційний механізм мають неоднакову юридичну природу, відрізняються за критеріями визначення і правовими наслідками.

Зокрема, розмір відшкодування збитків є предметом позовних вимог у межах заявленого цивільного позову, доводиться цивільним позивачем (потерпілим) самостійно за правилами цивільного судочинства з дотриманням приписів частини п`ятої статті 128 КПК України, і не охоплюється межами обвинувачення, яке висувається прокурором в обвинувальному акті або постанові про зміну обвинувачення в суді і обов`язок доказування якого покладається на державного обвинувача.

Як вбачається з матеріалів даного кримінального провадження, АТ «Українська залізниця» заявлено цивільний позов про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням внаслідок незаконної порубки дерев у захисних лісових насадженнях на суму 57372грн.45коп., розмір якої визначений висновком судової інженерно-екологічної експертизи № 1973/24-21 від 20.06.2024 року.

Обвинувачений ОСОБА_6 позовні вимоги визнає, тому відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову (частина четверта статті 206 ЦПК України).

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 349, 368, 370, 374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.246 КК України та призначити йому покарання у вигляді 2 (двох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.

На підставі ст.ст.71,78 КК України, до призначеного покарання за цим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання, призначеного за попереднім вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 28 березня 2024 року у справі №132/1003/24, та з урахуванням положеньст.72 КК України, остаточно призначити ОСОБА_6 покарання за сукупністю вироків у виді 2 (двох) років 8 (восьми) місяців позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання рахувати з моменту затримання ОСОБА_6 на виконання вироку.

До набрання вироком законної сили, запобіжний захід відносно ОСОБА_6 не обирати.

Речові докази, вилучені в ході розслідування кримінального провадження, а саме зрізані дерева порід «Берест», «Дуб», «Ясен», у вигляді колод різного діаметру, які відповідно до постанови слідчого СВ відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітан поліції ОСОБА_9 від 28.05.2024 року, передані на відповідальне зберігання Калинівській виробничій дільниці (структурний підрозділ «Жмеринська дистанція захисних лісонасаджень» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»), після набуття вироком законної сили, залишити у власника (законного володільця).

В порядку ч.9 ст.100 КПК України, ст.ст.96-1, 96-2 КК України, застосувати спеціальну конфіскацію та конфіскувати у власність держави вилучену в ході розслідування даного кримінального провадження бензопилу марки «Карпати».

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_10 від 30.05.2024 року у справі № 132/1692/24 на тимчасово вилучена майно скасувати.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта згідно висновку експерта № 1967/24-21 від 18.06.2024 року у розмірі 1135грн.92коп., та висновку експерта № 1973/24-21 від 20.06.2024 року у розмірі 3029грн.12коп., а всього 4165грн.04коп.

Цивільний позов Акціонерного товариства «Українська залізниця» до ОСОБА_6 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням внаслідок незаконної порубки дерев у захисних лісових насадженнях задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» шкоду, заподіяну кримінальним правопорушенням внаслідок незаконної порубки дерев у захисних лісових насадженнях в сумі 57372грн.45коп.

Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

З підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час розгляду і дослідження яких було визначено судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349КПК України, вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку.

Роз`яснити засудженому, що він має право подати та/або заявити клопотання про помилування, про ознайомлення із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Копію цього вироку негайно після його проголошення вручити під розписку засудженому та прокурору.

Суддя