Ухвала

від 05.12.2024 по справі 335/9416/24

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

1Справа № 335/9416/24 4-с/335/51/2024

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Апаллонової Ю.В., за участю секретаря судового засідання Шевченко К.В., розглянувши у відкритому судовому в залі суду у м. Запоріжжя засіданні скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на дії заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Соколенко Світлани Миколаївни, боржник Акціонерне товариство «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат»,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя зі скаргою на дії заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Соколенко Світлани Миколаївни, боржник Акціонерне товариство «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат», в якій просив поновити строк для звернення з скаргою на дії заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко Світлани Миколаївни. Визнати неправомірними постанову заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко Світлани Миколаївни від 08.11.2024 року про зупинення виконавчих дій за виконавчим провадженням ВП № 76481468. Зобов`язати державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скасувати постанови від 08.11.2024 року про зупинення виконавчих дій за виконавчим провадженням ВП 76481468. Зобов`язати державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) поновити виконавче провадження ВП 76481468.

Вимоги скарги мотивує тим, що 23.08.2024 року Орджонікідзевським районним судом м.Запоріжжя по справі № 335/9416/24 було видано судовий наказ про стягнення з акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 121573 грн., 03 коп.(без урахування податків та збору) та витрати на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Даний судовий наказ було подано до примусового виконання до Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

20.11.2024 року на адресу ОСОБА_1 надійшли постанови Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) по виконавчому проваджені № 76481468.

Так, 08.11.2024 року заступником начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенкою Світланою Миколаївною було відкрито виконавче провадження ВП 76481468.

Також, разом з постановою про відкриття виконавчого провадження також було направлено постанову від 08.11.2024 року про зупинення вчинення виконавчих дій за ВП 76481468. Так, відповідно до вказаної постанови зупинення вчинення виконавчих дій виконавчого провадження ВП76481468 було зупинене згідно пункту 12 частини 1статті 34, статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» (підстава Наказ Фонду державного майна України від 04.01.2021 № 1 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році»).

Однак, ознайомившись з постановою заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенка Світлани Миколаївни від 08.11.2024 року про зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання судового наказу по справі № 335/9416/24 виданого Орджонікідзевським районним судом м.Запоріжжя 03.10.2024 року, вважаємо її незаконною, такою, що порушує права ОСОБА_1 та підлягає скасуванню з наступних підстав. Дійсно, приватизацію державного пакета акцій АТ «ЗАлК» натепер не завершено і не припинено. Однак, вказаний пакет акцій боржника насправді включається до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, починаючи з 2018 року, і щоразу відповідне роздержавлення не відбувається та переноситься на наступний рік. Таким чином, підстава, що зумовлює повну безкарність та недоторканість суб`єкта господарювання з державною часткою понад 50%, триває неадекватно довго. Зупинення вчинення виконавчих дій, яке у спірних відносинах має всі підстави розтягнутися на безкінечний період часу, вочевидь, порушує основоположні права особи на виконання судового рішення, поновлення на роботі та отримання за цим рішенням присудженого середнього заробітку за вимушений прогул. А державний виконавець зобов`язаний враховувати і норми Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». По справам №№ 335/2344/23, 335/3642/23, 335/1963/23, 335/2491/23, 335/3109/23, 335/6909/23, 335/13146/19, 333/567/23 прийняті ухвали, що набули законної сили, якими задоволені скарги стягувачів про зупинення виконавчих дій за виконавчими провадженнями по стягненню заборгованості із заробітної плати. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 26 червня 2024 по справі 335/1961/23. Таким чином, незаконність зупинення виконавчих дій стосовно АТ «ЗАлК», зокрема, у виконавчих провадженнях щодо виконання прийнятого у трудовому спорі рішення про стягнення з боржника коштів на користь незаконно звільненого працівника, лише з тієї підстави, що акції АТ «ЗАлК» вчергове включено до об`єктів малої приватизації, - є фактом встановленим проголошеними іменем України ухвалами суду першої інстанції та постановою апеляційного суду. За таких обставин цей факт не потребує доказування в інших справах, які стосуються аналогічних виконавчих проваджень щодо АТ «ЗАлК», тим більше, які знаходяться на виконанні в тому самому органі державної виконавчої служби. Крім того, відповідно до Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року по справі № 619/562/18, належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду.

Отже, при прийнятті оскаржуваної постанови про зупинення виконавчого провадження державним виконавцем порушено вимоги закону, оскільки не враховано положення Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 року №4901-VI, положення Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 № 45, вимоги Європейської Конвенції з прав людини, чим порушено його право на виконання судового рішення

На адресу суду надійшли заперечення щодо скарги, відповідно до яких заступник начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Соколенко С.М. просила відмовити у задоволенні скарги. Зазначила, що при винесенні постанови про зупинення вчинення виконавчих дій, керуючись ч. 1 п. 12 ст. 34 ЗУ «Про виконавче провадження», державний виконавець виконав свій обов`язок та своєчасно в повному обсязі вчинив виконавчі дії відповідно до Закону. На виконанні у Лівобережному відділі державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває зведене виконавче провадження ВП № 70849359 щодо стягнення заборгованості з Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» на користь юридичних та фізичних осіб. Станом на 02.12.2024 до складу зведеного виконавчого провадження входять 227 виконавчих проваджень. За всіма виконавчими провадженнями, які входять до складу зведеного виконавчого провадження винесено постанови про зупинення виконавчих дій, на підставі п. 12. ч.1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження", - включення державних підприємств або пакетів акцій (часток) господарських товариств до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації. Зазначена норма передбачає обов`язок державного виконавця, а не право щодо зупинення вчинення виконавчих дій.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися, повідомлені належним чином про час та місце судового засідання. Від представника заявника надійшла заява про проведення засідання у відсутність представника заявника. Заступник начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Соколенко С.М. у запереченнях на скаргу просить розглянути без участі представника Лівобережного ВДВС у м.Запоріжжі. Запоріжжі ПМУМЮ (м. Одеса).

Неявка належним чином повідомлених учасників не перешкоджає розгляду скарги згідно до ч.2 ст.450 ЦПК України

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено наступне.

23.08.2024 року Орджонікіджзевським районним судом м.Запоріжжя по справі № 335/9416/24 було видано судовий наказ про стягнення з акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 121573 грн., 03 коп.(без урахування податків та збору) та витрати на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Даний судовий наказ було подано до примусового виконання до Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Відповідно до частини 1 статті 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження».

08.11.2024 року заступником начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенкою Світланою Миколаївною було відкрито виконавче провадження ВП 76481468.

20.11.2024 року на адресу ОСОБА_1 надійшли постанови Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) по виконавчому проваджені № 76481468.

Також, разом з постановою про відкриття виконавчого провадження також було направлено постанову від 08.11.2024 року про зупинення вчинення виконавчих дій за ВП 76481468.

Відповідно до вказаної постанови зупинення вчинення виконавчих дій виконавчого провадження ВП76481468 було зупинене згідно пункту 12 частини 1статті 34, статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» (підстава Наказ Фонду державного майна України від 04.01.2021 № 1 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році»).

Відповідно дост. 449 ЦПК Українискаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій (ч.1). Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (ч.2).

Вивчивши доводи скарги щодо поновлення строку для її подання, суд не вбачає підстав для поновлення строку на подання скарги, з огляду на ті обставини, що згідно даних трекінгу Укрпошти, оскаржувану постанову від 08.11.2024 року отримано ОСОБА_1 20.11.2024 року, скаргу до суду подано 28.11.2024 року, в межах десятиденного строку визначеного ст. 449 ЦПК України, тобто строк на подання скарги до суду не пропущений.

Відповідно до частин першої та другоїстатті 18 ЦПК Українисудові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно достатті 129-1Конституції Українисуд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Отже, установлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника абобудь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначеноЗаконом України «Про виконавче провадження».

У силу приписівстатті 19 Конституції України, статті 1 ЗаконуЗаконом України «Про виконавче провадження»державний виконавець повинен вчиняти виконавчі дії не лише з дотриманнямЗакону України «Про виконавче провадження», а й відповідно до інших законів, які є обов`язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов`язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.

Положеннямистатті 2 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, засад: верховенства права, обов`язковості виконання рішень, законності.

Підстави та порядок зупинення вчинення виконавчих дій визначеностаттею 34 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до пункту 12 частини першоїстатті 34 Закону України «Про виконавче провадження»виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення єдиного майнового комплексу боржника - державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника - господарського товариства до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.

Посилаючись на дану обставину, заступником начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Світланою Соколенко винесені оскаржувані постанови про зупинення вчинення виконавчих дій.

Відповідно достатті 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права.Конституція Українимає найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституції Україниі повинні відповідати їй. НормиКонституції Україниє нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставіКонституції Українигарантується.

Статтею 19 Конституції Українизакріплено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Згідно зістаттею 22 Конституції Україниконституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно достатті 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 55 Конституції Українипередбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження»визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цьогоЗаконута інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цьогоЗаконупідлягають примусовому виконанню.

Згідно із частиною першоюстатті 5 Закону України «Про виконавче провадження»примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюютьсяЗаконом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

За змістом частини першої, абзацу 1 частини другоїстатті 18 Закону України «Про виконавче провадження»виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

За приписамистатті 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний виконавець наділений владними повноваженнями, то він повинен дотримуватись цих вимог законодавства.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», встановлено, що суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), протоколи до неї та практику практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Стаття 1 Протоколу 1 Конвенції проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) визначено три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

У контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції майном є заробітна плата, а також присуджені судом виплати.

Неспроможність державних органів надати заявнику майно, присуджене йому згідно з остаточним рішенням суду становить втручання, несумісне з гарантіями, закріпленими в пункті 1 статті 1 Першого протоколу (рішення у справах «Бурдов проти росії» від 07 травня 2002 року, «Войтенко проти України» від 29 червня2004 року).

Аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотриманнястатті 13 Конвенції, ЄСПЛ неодноразово вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути:

- незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів та доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України», заява № 61406/00, § 59);

- «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України», заява № 38722/02, § 75);

- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 16 серпня 2013 року у справі «Гарнага проти України», заява № 20390/07, § 29).

Стаття 18 Закону України «Про виконавче провадження»передбачає обов`язок виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.

За приписами пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

У рішенні ЄСПЛ від 20 липня 2004 у справі «Шмалько проти України» (заява№ 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

У рішенні від 17 травня 2005 року у справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) ЄСПЛ зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої пунктом 1 статті 6 Конвенції.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах «Півень проти України» (заява № 56849/00) від 29 червня 2004, «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року).

Відповідно до змісту рішення ЄСПЛ від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

ЄСПЛ також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі «Фуклєв проти України» (рішення від 07 червня 2005 року) ЄСПЛ вказав, що держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Сукупний аналіз рішень ЄСПЛ у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України» достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується зКонституцією України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Ураховуючи, що обов`язком держави є забезпечення виконання остаточного рішення, беручи до уваги тривалу дію зупинення вчинення виконавчих дій, відсутність правової визначеності щодо настання подій, з якими пов`язано відновлення виконавчих дій, а також сумніви щодо існування легітимної мети такого зупинення, колегія суддів доходить висновку, що пункт 12 частини першоїстатті 34 Закону України «Про виконавче провадження»є таким, що не відповідаєКонституції України(суперечить статтям 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій статті 55, пункту 9 частини другої статті 129, частинам першій, другійстатті 129-1 Конституції України), тому суд вирішує справу без застосування цієї норми, а застосовує нормиКонституції Українияк норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції, викладеної у підпункті 5.1 пункту 5 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020, та практики ЄСПЛ щодо права особи на доступ до суду в аспекті розуміння обов`язку держави щодо забезпечення виконання судового рішення, постановленого проти держави та державних підприємств.

Порядок зупиненнявчинення виконавчихдій визначеностаттею 34Закону №1404-VIII,відповідно допункту 12частини 1якої виконавецьзупиняє вчиненнявиконавчих дійу разівключення єдиногомайнового комплексуборжника -державного абокомунального підприємства,пакета акцій(часток)у розмірібільше 50відсотків статутногокапіталу боржника-господарського товариствадо перелікуоб`єктів малоїабо великоїприватизації,що підлягаютьприватизації (із змінами, внесеними згідно із Законом№ 2468-IX від 28.07.2022.

Частиною 1 статті 3 Закону N 2269-VIII визначено, що законодавство України про приватизацію складається з цього Закону, інших законодавчих актів. Галузеві особливості приватизації об`єктів державної власності можуть встановлюватися виключно законами.

Цим Законом у статтях 26, 28 установлено, що під час приватизації об`єкта державної або комунальної власності шляхом його продажу на аукціоні, викупу між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу. До договору купівлі-продажу включаються передбачені умовами аукціону, викупу зобов`язання сторін, зокрема, щодо погашення боргів із заробітної плати та перед бюджетом, простроченої кредиторської заборгованості підприємства. З моменту переходу права власності на об`єкт приватизації покупець, який придбав об`єкт приватизації, зобов`язаний виконувати всі умови договору купівлі-продажу об`єкта приватизації. Особи, які придбали державні або комунальні підприємства як єдині майнові комплекси, є правонаступниками їх майнових прав (крім права постійного користування земельною ділянкою) і обов`язків відповідно до умов договору між продавцем і покупцем та законодавства України.

Згідно із статтею 10 вказаного Закону порядок приватизації державного і комунального майна передбачає, зокрема, формування та затвердження переліків об`єктів, що підлягають приватизації; опублікування переліку об`єктів, що підлягають приватизації, в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації, на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України, на офіційних сайтах місцевих рад та в електронній торговій системі; прийняття рішення про приватизацію; опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об`єкта та у випадках, передбачених цим Законом, інформації про вивчення попиту для визначення стартової ціни; проведення інвентаризації та оцінки відповідно до законодавства; затвердження у випадках, передбачених цим Законом, умов продажу об`єктів приватизації, розроблених аукціонною комісією; опублікування інформації про умови продажу, в тому числі стартову ціну об`єкта приватизації; проведення аукціону, укладення договору купівлі-продажу; укладення договору купівлі-продажу в разі приватизації об`єкта шляхом викупу; опублікування інформації про результати приватизації; прийняття рішення про завершення приватизації.

Приватизація об`єкта вважається завершеною з моменту його продажу та переходу до покупця права власності або завершення розміщення всіх акцій, передбачених до продажу планом розміщення акцій, і оформлюється наказом відповідного органу приватизації.

Слід зазначити, що цим Законом, як до речі і Законом № 1404-VIII, не встановлюється заборона (мораторій) на звернення стягнення на підставі виконавчих документів, які підлягають примусовому виконанню на майно боржника у разі його включення до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для висновку, що приватизація державного підприємства унеможливлює в подальшому примусове виконання рішень щодо стягнення заборгованості, пов`язаною з трудовими правовідносинами.

А державний виконавець зобов`язаний враховувати і норми Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Суд звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах зупинення вчинення виконавчих дій порушує право ОСОБА_1 на виконання судового рішення. На цей час судовий наказ виданий Орджонікідзевським районного суду м. Запоріжжя у справі №335/9416/24 залишено не виконаним.

Також відповідно до ч.7 ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження» у випадку, передбаченомупунктом 12частини першої статті 34 цього Закону, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій до закінчення однорічного строку з дня завершення приватизації або до припинення приватизації відповідного об`єкта приватизації(Статтю 35 доповнено новою частиною згідно із Законом).

Наказом Фонду державного майна України від 27.03.2017 року № 447 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у 2018 році», включено пакет акцій (часток) АТ «Запорізький алюмінієвий комбінат» до переліку об`єктів мало приватизації, що підлягають приватизації.

Встановлено, що АТ «ЗАЛК» знаходиться в Додатку 6 (перелік державних пакетів акцій (часток) господарських товариств та інших господарських організацій і підприємств, заснованих на базі об`єднання майна різних форм власності, приватизацію яких розпочато в 2018-2019 роках) до наказу Фонду державного майн України від 28.12.2019 року № 1574, як об`єкт малої приватизації, що підлягають приватизації в 2020 році.

У 2021 році АТ «ЗАЛК» також увійшло у перелік майна, об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у цьому році (Додаток 1 до наказу Фонду державного майн України від06.01.2021 № 5).

Згідно з додатком № 1 до Наказу Фонду державного майна України «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році» № 1 від 04.01.2022 року (Перелік державних пакетів акцій (часток) господарських товариств та інших господарських організацій і підприємств, заснованих на базі об`єднання майна різних форм власності) належні державі пакет акцій АТ «ЗАлК» в розмірі 68,0095% статутного капіталу включено в перелік об`єктів, що підлягають приватизації в 2022 році.

Згідно з Наказом №978 від 02.09.2022 року Фонду державного майна України внесені зміни до заголовка та пункту 1 наказу Фонду державного майна України від 04.01.2022 №1 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, виключивши слова та цифри «в 2022 році».

Так, АТ «ЗАЛК» у 2018 -2024 роках входив до переліку державних пакетів акцій (часток) господарських товариств та інших господарських організацій і підприємств, заснованих на базі об`єднання майна різних форм власності, як об`єкт малої приватизації, що підлягають приватизації.

Крім того, суд приймає до уваги, що АТ «ЗАЛК» перебуваючи на стадії приватизації з 2018 року не вбачало будь-яких перешкод прийняти на роботу у лютому 2020 року позивача. З огляду на таке ставлення роботодавця до робітника, вибір трудових відносин, доводи про відсутність законних підстав отримати заборгованість, пов`язану з трудовими правовідносинами з посиланням на процес приватизації являються неспроможними.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що втручання держави у право на мирне володіння майном у даному випадку здійснюється не на підставі принципу верховенства права та є непропорційним меті втручання, якою, вочевидь є запобігання знецінення активів підприємств, що підлягають приватизації, що не було враховано державним виконавцем при винесенні оскаржуваної постанови.

Аналогічних висновківдійшов ВерховнийСуд ускладі колегіїсуддів Першої судової палатиКасаційного цивільногосуду усвоїй постановівід 26червня 2024 по справі 335/1961/23. Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що втручання держави у право на мирне володіння майном у даному випадку здійснюється не на підставі закону та є непропорційним меті втручання, якою, вочевидь, є запобігання знецінення активів підприємств, що підлягають приватизації, що не було враховано державним виконавцем при винесенні оскаржуваних постанов

Відповідно дост. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цьогоКодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ч. 2ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

16 листопада 2022 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/7310/20, провадження № 12-23гс22 відступила від висновків КГС та КЦС ВС про те, що суд не наділений повноваженнями на скасування рішень органів державної виконавчої служби та приватних виконавців. Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновків КГС ВС про застосування частини другоїстатті 343 ГПК України, викладених у постановах від 21.05.2021 у справі № 905/64/15, від 25.06.2021 у справі № 905/2214/14-908/5734/14, від 25.06.2021 у справі № 25/7, від 30.06.2021 у справі № 905/2190/14, від 15.07.2021 у справі № 924/408/19, від 24.11.2021 у справі № 908/3994/14, від 11.04.2022 у справі № 916/3143/19 та від 04.08.2022 у справі № 910/11419/20, а також висновків КЦС ВС про застосування аналогічних положень частини другоїстатті 451ЦПК України, викладених у постанові від 23.02.2022 у справі № 1005/7141/2012, про те, що суд не наділений повноваженнями на скасування рішень органів державної виконавчої служби / приватних виконавців.

Тому суд вважає, що вимога, яка сформульована у скарзі щодо зобов`язання скасувати постанову про зупинення вчинення виконавчих дій, як просить боржник, є некоректною, поновлення порушеного права боржника може відбутися шляхом скасування судом оскаржуваної постанови.

Відповідно до ч. 5ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження»після усунення обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, виконавець не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли йому стало про це відомо, зобов`язаний продовжити примусове виконання рішення у порядку, встановленому цим Законом, про що виносить відповідну постанову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України» (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE) від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст. ст.260-261,353-354,450-452 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на дії заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Соколенко Світлани Миколаївни, боржник Акціонерне товариство «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат», задовольнити частково.

Визнати неправомірноюта скасуватипостанову заступниканачальника Лівобережноговідділу державноївиконавчої службиу містіЗапоріжжі Південногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції(м.Одеса)Соколенко СвітланиМиколаївни від08.11.2024року про зупинення виконавчих дій за виконавчим провадженням ВП № 76481468.

Зобов`язати заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко Світлану Миколаївну поновити порушені права ОСОБА_1 шляхом поновлення виконавчого провадження ВП 76481468 з примусового виконання судового наказу № 335/9416/24 від 23.08.2024, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя 03.10.2024 року.

В задоволенні решти вимог скарги відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду або ухвала суду не були вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: Ю.В. Апаллонова