Ухвала

від 09.12.2024 по справі 490/10854/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 490/10854/24

н\п 6/490/452/2024

Центральний районний суд м. Миколаєва

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2024 року м. Миколаїв

Суддя Центрального районного суду міста Миколаєва Саламатін О.В., розглянувши матерали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю СОНАТІ про заміну сторони виконавчого провадження, заінтересовані особи: боржник ОСОБА_1 , приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Булахевич Степан Вікторович, Товариство з обмеженою відповідальністю Ел.Ен.Груп, -

ВСТАНОВИВ:

05.12.2024 року до Центрального районного суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю СОНАТІ про заміну сторони виконавчого провадження, заінтересовані особи: боржник ОСОБА_1 , приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Булахевич Степан Вікторович, Товариство з обмеженою відповідальністю Ел.Ен.Груп.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.12.2024 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

06.12.2024 року матеріали справи передано для розгляду судді.

Ознайомившись зі змістом поданої заяви та доданими до неї документами, суд приходить висновку про те, що заява не підсудна Центральному районному суду міста Миколаєва, виходячи з такого.

Відповідно правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі №183/4196/21, оскільки тільки в ЦПК України врегульовано правило заміни сторони виконавчого провадження, порушеного через необхідність виконання рішення «несудового» органу, можна зробити такий висновок: заява про заміну сторони виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

За нормою частини 2 ст. 446 ЦПК України, процесуальні питання, пов`язані з виконанням рішень інших органів (посадових осіб), вирішуються судом за місцем виконання відповідного рішення.

Згідно положень пункту 3 частини 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів - виконавчих написів нотаріусів.

За змістом частини 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», яка має назву «Місце виконання рішення», приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Відтак, місцем виконання виконавчих документів є місце проживання, перебування боржника - фізичної особи.

Таким чином, місце прийняття до виконання виконавчих документів уповноваженим виконавцем та місце виконання виконавчого документа можуть не співпадати та є відмінними правовими категоріями.

Судом отримано інформацію про зареєстроване місце проживання боржника ОСОБА_1 . Так, згідно витягу з реєстру територіальної громади міста Миколаєва від 09.12.2024 №9.19-41985-2024 зареєстроване місце проживання боржника ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 та на вказану територію місця проживання боржника розповсюджується територіальна юрисдикція Корабельного районного суду міста Миколаєва.

Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (ст. 125 Конституції України).

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини`суди застосовують Європейську конвенцію з прав людинита основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідностатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Згідно з нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04.11.1950 року, інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у пункті 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «незалежний і безсторонній суд, встановлений законом», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.

Вирішуючи питання про прийняття заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, суд повинен перевірити належність справи до його юрисдикції (предметної та суб`єктивної) та підсудності (територіальної юрисдикції).

Територіальна юрисдикція визначається колом цивільних справ у спорах, вирішення яких віднесено до повноваження суду першої інстанції.

Розгляд справи судами з порушенням правил підсудності є порушенням пункту 1 ст. 6 Конвенції, оскільки такі суди не є встановленими процесуальним законом для такого розгляду (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 369/238/15-ц).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно пункту 1 ч. 1ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Згідно положень ст. 32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленомустаттею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Вирішуючи питання про можливість прийняття заяви до розгляду, суд приходить до висновку: оскільки місце проживання боржника зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , матеріали заяви слід передати до Корабельного районного суду м. Миколаєва.

Спори між судами про підсудність, згідност. 32 ЦПК України, не допускаються.

Керуючись ч. 1 ст.31,32, ч. 2 ст.446, ст. 260 ЦПК України, суддя, -

УХВАЛИВ:

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю СОНАТІ про заміну сторони виконавчого провадження, заінтересовані особи: боржник ОСОБА_1 , приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Булахевич Степан Вікторович, Товариство з обмеженою відповідальністю Ел.Ен.Груп, передати за підсудністю на розгляд до Корабельного районного суду м. Миколаєва.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Миколаївського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя О.В. Саламатін