Рішення

від 09.12.2024 по справі 520/31875/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2024 р. № 520/31875/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ольги Горшкової, розглянувши в письмовому провадженні в порядку статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Слов`янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження винесену старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Слов`янського міськрайонного управління юстиції від 26.02.2014 в рамках виконавчого провадження № 9604504, якою було накладено арешт та заборону відчуження на все майно ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Слов`янський ВДВС у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про обтяження №4797372 від 26.02.2014 щодо накладення арешту на все нерухоме майно ОСОБА_1 згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження винесеної старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Слов`янського міськрайонного управління юстиції від 26.02.2014 в рамках виконавчого провадження № 9604504.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що державним виконавцем помилково встановлено, що належне позивачеві нерухоме майно нібито належить боржникові - ОСОБА_1 та безпідставно наклав на нього арешт. Разом з тим, позивач не був і не є боржником по виконавчому провадженню №4797372 з примусового виконання виконавчого листа №2923, виданого 02.03.2006 Слов`янським міськрайонним судом Донецької області про стягнення аліментів по 1/3 частини з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та в межах якого накладено арешт на все майно. Поряд із тим, в постанові про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26.02.2014 ВП №9604504, виконавцем помилково замість боржника, який був відповідачем по цивільній справі, на підставі якого видано виконавчий лист №2923, - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), зазначено позивача - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Так, різниця полягає в тому, що ПІБ позивача - ОСОБА_1 , а ПІБ боржника - ОСОБА_1 ; дата народження позивача - ІНФОРМАЦІЯ_2 , а боржника - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; позивач з 24.06.1998 та по теперішній час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , адреса реєстрації боржника у оскаржуваній постанові - Донецька область, с. Черкаська, вул. Школьна, буд. 5.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України та призначено судове засідання.

Відповідач, у встановлений судом строк, відзив на позовну заяву не надав.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду застосовано до Слов`янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції заходи процесуального примусу у вигляді штрафу шляхом стягнення в дохід Державного бюджету України через Державну судову адміністрацію України в розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. через невиконання вимог ухвали суду від 25.11.2024 в частині надання доказів по справі.

Сторони у судове засідання не прибули, представник позивача склав на адресу суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідно до ч.9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначені вище положення, справа підлягає розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.4 ст. 287 КАС України, адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Суд, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_1 , при отриманні Інформаційної довідки №396296849 від 24.09.2024, виданої приватним нотаріусом ХМНО Пейчевою В.В., дізнався про наявність щодо його майна обтяжень.

Зі змісту вказаної довідки вбчається наступне:

"Номер запису про обтяження: 4797372 (спеціальний розділ);

Дата, час державної реєстрації: 26.02.2014 14:02:20;

Державний реєстратор: Ром Віктор Іванович, Слов`янське міськрайонне управління юстиції, Донецька обл.;

Документи, подані для державної реєстрації: постанова, постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 9604504, виданий 26.02.2014, видавник: Відділ державної виконавчої служби Слов`янського міськрайонного управління юстиції;

Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 11214576 від 26.02.2014 14:06:01, ОСОБА_3 , Слов`янське міськрайонне управління юстиції, Донецька обл.;

Вид обтяження: арешт нерухомого майна;

Відомості про суб`єктів обтяження: Орган державної влади;

Обтяжувач: Відділ державної виконавчої служби Слов`янського міськрайонного управління юстиції, код ЄДРПОУ 34974684, країна реєстрації: Україна, адреса: Україна, 84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, вул. Добровольського 2;

Особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_1 ;

Опис предмета обтяження: все нерухоме майно.".

З метою з`ясування дійсних обставин, представник позивача 14.10.2024 звернувся з адвокатським запитом до Слов`янського ВДВС у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просив:

1. надати копію постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26.02.2014 ВП № 9604504;

2. повідомити відомості щодо стягувача (ПІБ, дату народження, РНОКПП, адресу);

3. повідомити відомості щодо виконавчого документа (орган видачі, дату та номер);

4. провести перевірку на предмет законності постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26.02.2014 ВП № 9604504, скасувати її та вилучити з Державного реєстру речових прав запис про арешт нерухомого майна № 4797372.

Листом від 07.11.2024 вих.№56749, виконавчий орган повідомив представника позивача про те, що на примусовому виконанні у Слов`янському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області перебувало виконавче провадження №9604504 за виконавчим листом №2923, виданого 02.03.2006 Слов`янським міськрайонним судом Донецької області про стягнення з ОСОБА_1 аліментів по 1/3 частині на користь ОСОБА_2 .

Також, вказано, що відповідно до ч. 2 Розділу XI Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями затверджених Наказом Міністерства юстиції України 07.06.2017 № 1829/5, строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки. У зв`язку з вищевикладеним, у виконавчого органу немає можливості надати більш детальну інформацію щодо виконавчого провадження № 9604504.

14.10.2024 представник позивача також скерував адвокатський запит до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, в якому просив надати копію рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області щодо стягнення з ОСОБА_1 , на підставі якого було видано виконавчий лист №2923 від 02.03.2006.

Листом від 25.10.2024 №01-31/84/2024, Слов`янський міськрайонний суд Донецької області повідомив заявника, що згідно з відомостями, що містяться в актах передачі цивільних справ до архіву суду за 2006 рік, цивільні справи за участі ОСОБА_1 відсутні. Натомість, із вказаних відомостей видно, що у 2006 році в провадженні Слов`янського міськрайонного суду Донецької області знаходилась цивільна справа де відповідачем був ОСОБА_1 . Також вказано, що надати вказане рішення неможливо.

Ухвалою Харківського окружного адміністравтиного суду від 25.11.2024 було витребувано з Слов`янського міськрайонного суду Донецької області: копію судового рішення, на підставі якого Слов`янським міськрайонним судом Донецької області видано виконавчий лист №2923 від 02.03.2006, копію виконавчого листа №2923 від 02.03.2006; інформацію щодо перебування в провадженні Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з 01.01.2006 справ за участю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , в разі наявності таких справ - копії судових рішень за наслідками їх розгляду.

На виконання вказаної ухвали суду Слов`янським міськрайонним судом Донецької області було надано лист від 02.12.2024 №23470/24, в якому зазначило, що відповідно до Наказу Державної судової адміністрації України від 13.11.2023 №524, у зв`язку з виконанням евакуаційних заходів у взаємодії з Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Слов`янський міськрайонний суд Донецької області передав на зберігання справи архіву суду до іншого безпечного міста, в якому наразі тривають організаційні заходи з облаштування та відновлення роботи архіву суду. Так, з приміщення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області евакуйовані цивільні справи, матеріали та судові рішення в яких зберігались виключно в паперовому вигляді (перебували в провадженні суду до початку функціонування Автоматизованої системи документообігу суду Комп`ютерної програми «Д-3» у 2010 році). У зв`язку з чим, направлення до суду копії запитуваного рішення, є неможливим.

Також, Слов`янський міськрайонний суд Донецької області повідомив суд, що згідно з відомостями, що містяться в актах передачі цивільних справ до архіву Слов`янського міськрайонного суду Донецької області за 2006 рік, цивільні справи за участі ОСОБА_1 , відсутні. Натомість, згідно наявних відомостей, у 2006 році в проваджені Слов`янського міськрайонного суду Донецької області знаходились цивільні справи, де відповідачем був ОСОБА_1 , а позивачем ОСОБА_4 (справи № 2-923-2006 та 2-924-2006).

Позивач, вважаючи, спірну постанову про накладення штрафу протиправною, звернувся з даним позовом про її скасування до суду.

Досліджуючи наявні в матеріалах справи докази, суд зазначає наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV (чинним на момент відкриття виконавчих проваджень), який втратив чинність на підставі Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII.

Відповідно до пунктів 5 - 7 розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII визначено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Відповідно до частини першої та другої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-ХІV, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Таким чином, державний виконавець, закінчуючи виконавче провадження, в межах якого винесено постанову про накладення арешту на рухоме та нерухоме майно позивача, зобов`язаний був зняти такий арешт та направити відповідну постанову органу який наклав арешт.

Відповідно до приписів частини першої - третьої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Відповідно до частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

Частиною п`ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII, передбачено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

З матеріалів справи вбачається, що в провадженні Слов`янського міськрайонного суду Донецької області в 2006 році перебували справи №2-923-2006 та №2-924-2006 за участю відповідача - ОСОБА_5 про стягнення на користь ОСОБА_4 аліментів.

Слов`янським міськрайонним судом Донецької області 02.03.2006 було видано виконавчий лист №2923 про стягнення з ОСОБА_1 аліменти по 1/3 частині на користь ОСОБА_2 .

Віповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчудження від 26.02.2016 по ВП №9604504, яка складена на підставі виконавчого листа №2923, боржником у ВП №9604504 виступає ОСОБА_1 : дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Поряд із тим, в відомостях з АСВП, позивач - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був боржником виключно у ВП 75671465 (дата відкриття - 05.08.2024) - стан ВП: завершено.

Позивач у позовній заяві наголошує на тому, що він не був і не є боржником по виконавчому провадженню №9604504 з примусового виконання виконавчого листа №2923, виданого 02.03.2006 Слов`янським міськрайонним судом Донецької області, а примусове стягнення аліментів повинно було відбуватися з іншої особи, яка має аналогічне ім`я та прізвище, однак інше по-батькові ( ОСОБА_5 ).

Так, позивачем зазначено, що різниця полягає в тому, що ПІБ позивача - ОСОБА_1 , а ПІБ боржника - ОСОБА_1 ; дата народження позивача - ІНФОРМАЦІЯ_2 , а боржника - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; позивач з 24.06.1998 та по теперішній час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , адреса реєстрації боржника у оскаржуваній постанові - АДРЕСА_2 .

Дослідивши вказані обставини, суд доходить висновку, що позивач- ОСОБА_1 не є належним боржником у ВП №9604504, а відомості про його особу були помилково внесені при відкритті вказаного виконавчого провадження замість іншої особи - ОСОБА_1 .

Поряд із тим, стосовно належного поновлення прав позивача, слід зазначити, що відповідно до пункту 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №2274/5 від 25.12.2008, строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки.

Згідно з пунктом 9.10 даного Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №2274/5 від 25.12.2008, виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчився, підлягають знищенню.

Враховуючи наведене, оскільки передаються на зберігання та згодом знищуються лише завершені виконавчі провадження, то знищення виконавчого провадження №ВП 9604504 по примусовому виконанню виконавчого листа від 02.03.2006 №2923 вказує на те, що воно було закінчене.

Вказане жодним чином не спростовано відповідачем.

05.10.2016 набрав чинності новий Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016.

Положенням ч. 1, 2 ст. 40 Закону № 1404 встановлено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 1).

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна (ч. 2).

Підстави для зняття арешту визначені ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно із частиною п`ятою статті 59 Закону № 1404, у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

При цьому, за змістом п. 3 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV, державним реєстратором є державний, приватний виконавець у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.

Отже, відповідно до чинного законодавства, державний виконавець у разі винесення постанови про закінчення виконавчого провадження із зазначенням у ній про скасування (зняття) накладеного арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження, а також у разі отримання відповідної обґрунтованої заяви, наділений повноваженнями, діючи як державний реєстратор у розумінні приписів п. 3 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», самостійно вчинити реєстраційні дії щодо внесення до Державного реєстру прав запису про припинення такого обтяження (зняття арешту тощо).

Системний аналіз вказаних норм дає підстави дійти висновку про те, що рішення про зняття арешту з майна боржника виноситься органом, яким накладено арешт.

Відповідно до частини 1статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Оскільки орган виконавчої служби при знищенні завершеного виконавчого провадження зобов`язаний був зняти арешт, накладений в межах такого виконавчого провадження, в даному випадку наявна протиправна бездіяльність відповідача.

Як наслідок, підлягає задоволенню вимога про зобов`язання Слов`янського ВДВС у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт з усього майна ОСОБА_1 , що накладений постановою Відділу державної виконавчої служби Слов`янського міськрайонного управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчудження від 26.02.2014 ВП№9604504.

Під час прийняття рішення у справі, суд враховує висновок Верховного Суду у постанові від 27 березня 2020 року по справі №817/928/17, згідно якого, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться. При цьому порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача.

А тому, позовна вимога про скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, винесену старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Слов`янського міськрайонного управління юстиції від 26.02.2014 в рамках виконавчого провадження № 9604504, якою було накладено арешт та заборону відчуження на все майно ОСОБА_1 , не є належним способом правового захисту позивача та не підлягає задоволенню, оскільки у відповідності до наведених норм законодавства, у випадку закінчення виконавчого провадження постанова про арешт майна боржника не скасовується, а зазначається про зняття арешту з майна боржника в постанові про закінчення виконавчого провадження.

Відтак, належним способом захисту позивача, який відновить його права, є зобов`язання зняти арешт з майна.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Щодо стянення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 16000,00 грн, суд зазначає наступне.

У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідач проти вказаного клопотання не заперечував.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

Згідно з ч. 6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Таким чином, у КАС України закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов`язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов`язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).

На підтвердження судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, позивачем надано: договір про надання правничої допомоги №б/н від 11.10.2024, укладений із адвокатом Коваль Олександром Юрійовичем, ордер на надання правничої допомоги серії АХ №1221763 від 19.11.2024, попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, відповідно до якого, позивачеві надано послуги: усна консультація з вивченням документів - 4000 грн, складання та подання позовної заяви - 8000 грн, складання та подання відповіді на відзив - 4000 грн, всього - 16000 грн.

Суд зазначає, що витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до ст. 30 цього Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Без сумніву, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та не співрозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269).

Відповідно до правової позиції Об`єднаної палати Верховного Суду у складу суддів Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Отже, враховуючи приписи частини сьомої статті 139 КАС України витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Аналогічний підхід щодо застосування положення частини сьомої статті 139 КАС України у разі відсутності документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за умови погодження сторонами при укладанні договору про надання правничої допомоги оплати таких витрат у майбутньому, застосовано Верховним Судом у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 813/481/18, від 2 жовтня 2019 року у справі № 815/1479/18, від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20 від 18.08.2021 у справі №300/3178/20.

За таких підстав, суд вважає за можливе розглянути питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за наданими позивачем документами.

Даний адміністративний позов не є складним, та задоволений частково, крім того, до суду не надавалась відповідь на відзив (4000 грн). У зв`язку з цим, суд приходить до висновку, що сума на професійну правничу допомогу є неспівмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а тому, вартість такої послуги саме у розмірі 16000,00 грн. в даному випадку є необґрунтованою та завищеною.

Крім того, згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece) від 19.10.2000, скарга № 31107/96, узагальнив свою минулу практику стосовно угод про виплату адвокату гонорару і сформулював основні положення стосовно таких угод.

Так, ЄСПЛ зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи "Санді Таймс проти Об`єднаного Королівства (№ 2)" (Sunday Times v. UK (№2) від 6.11.1980, скарга №6538/74) відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, їх необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.

На підставі викладеного, з урахуванням співмірності, суд доходить висновку про часткове задоволення клопотання позивача про відшкодування судових витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 8000,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Розподіл судових витрат підлягає відповідно до положень ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 14, 243-246, 258, 262, 287, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Слов`янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (вул. Незалежності, 2, м. Слов`янськ, Донецька область, ЄДРПОУ 34974684) про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Слов`янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції, яка полягає у не знятті арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 .

Зобов`язати Слов`янський ВДВС у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт з усього майна ОСОБА_1 , що накладений постановою Відділу державної виконавчої служби Слов`янського міськрайонного управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчудження від 26.02.2014 ВП№9604504.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Слов`янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (вул. Незалежності, 2, м. Слов`янськ, Донецька область, ЄДРПОУ 34974684) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в сумі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).

Стягнути з Слов`янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (вул. Незалежності, 2, м. Слов`янськ, Донецька область, ЄДРПОУ 34974684) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8000,00 грн (вісім тисяч гривень 00 копійок).

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст.287 КАС України, протягом десяти днів з дня його проголошення до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст.255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ольга ГОРШКОВА