Ухвала

від 06.12.2024 по справі 539/5577/24

ЛУБЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 539/5577/24

Провадження № 2-з/539/31/2024

УХВАЛА

06 грудня 2024 року місто Лубни

Лубенський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді Пилипчука М. М.,

за участі секретаря судового засідання Крайсвітньої Н. М.,

розглянувши в приміщенні суду заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Лубенська лікарня інтенсивного лікування» Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, третя особа директор Комунального підприємства «Лубенська лікарня інтенсивного лікування» Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області Сухопар Лариса Іванівна, про визнання протиправним та скасування наказу про прийняття на роботу, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Лубенська лікарня інтенсивного лікування» Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області (далі КП «ЛЛІЛ» ЛМР), третя особа директор КП «ЛЛІЛ» ЛМР Сухопар Л.І., про визнання протиправним та скасування наказу про прийняття на роботу, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

Разом із позовною заявою до суду подано заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Заява мотивована тим, що рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавськоїобласті від 16 жовтня 2024 року у справі № 539/2051/24, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано наказ КП «ЛЛІЛ» ЛМР від 30 квітня 2024 року № 122-к в частині звільнення з роботи 01 травня 2024 року завідуючої жіночою консультацією, лікаря акушер-гінеколога жіночої консультації КП «ЛЛІЛ» ЛМР ОСОБА_1 у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників згідно з пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України; поновлено ОСОБА_1 на роботі на рівнозначній посаді лікаря акушер-гінеколога діагностично-консультативного центру КП «ЛЛІЛ» ЛМР; стягнуто з КП «ЛЛІЛ» ЛМР на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період часу з 02 травня 2024 року до16жовтня 2024 року з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті в розмірі 122791,20 грн та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді лікаря акушер-гінеколога діагностично-консультативного центру КП «ЛЛІЛ» ЛМР.

Позивач 17 жовтня 2024 року звернулася до відповідач із заявою щодо поновлення на роботі та допущення до робочого місця, надала роботодавцю копію рішення суду, проте КП «ЛЛІЛ» ЛМР не виконало вказане рішення суду, до робочого місця працівника не допустило. Крім того ОСОБА_1 17 жовтня 2024 року звернулася до виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду в частині негайного поновлення на роботі. Після відкриття виконавчого провадження керівник КП «ЛЛІЛ» ЛМР винесланаказ339-к про прийняття на роботу ОСОБА_1 на посаду лікаря акушер-гінеколога (ургентний) акушерсько-гінекологічного відділення.

Під час перебування судового провадження щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді, керівник КП «ЛЛІЛ» ЛМР наказом від 13 серпня 2024 року №248-к вивела 1,0посади лікаря акушер-гінеколога діагностично-консультативного центру. Дану дію позивач розцінює як намагання уникнути від виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Натомість існує наказ від 28 жовтня 2024 року 339-к, який не виконує рішення суду та ставить ОСОБА_1 у незрозуміле положення, оскільки остання, нібито, повинна виходити на роботу згідно з цим наказом, що, по суті, протирічить вимогам судового рішення. Вважаючи вказаний наказ керівника відповідача незаконним, позивач звернулась до суду з позовом щодо його скасування.

Винесенням наказу № 339-к, відповідач створив умови, які порушують трудові права позивача, які 16 жовтня 2024 року були поновлені рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області, оскільки цей наказ зобов`язує ОСОБА_1 приступити до роботи, тому, між нею та відповідачем в черговий раз існує спір щодо захисту її трудових прав. Крім цього, винесенням спірного наказу відповідач намагався закрити виконавче провадження, яке відкрите за заявою позивача про примусове виконання рішення суду.

У вказаному позові ОСОБА_1 також заявила вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки з 17 жовтня 2024 року не виконується рішення суду щодо поновлення її на роботі, відповідно, до робочого місця останню не допущено з незалежних від неї обставин.

Позивач вказувала, що дія незаконного наказу призведе до незрозумілості у нарахуванні їй середнього заробітку, який би вона отримувала на посаді лікаря акушер-гінеколога діагностично-консультативного центру КП «ЛЛІЛ» ЛМР у разі своєчасного виконання відповідачем рішення суду від 16 жовтня 2024 року. Зазначила, що задоволення заяви про забезпечення позову не порушує прав відповідача, оскільки ніяким чином не буде перешкоджати його господарській діяльності, а лише стане запобіжником, щоб не погрішити права до закінчення розгляду справи за її позовом про визнання недійсним та скасування наказу №339-к, і, навпаки, дія цього наказу протягом часу розгляду судової справи, може значно утруднити виконання рішення суду у разі задоволення позову, оскільки у подальшому необхідно вирішувати питання щодо скасування цього наказу.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила з метою забезпечення позову зупинити дію наказу керівника КП «ЛЛІЛ» ЛМР від 28 жовтня 2024 року № 339-к щодо прийняття її на роботу на посаду лікаря-акушер-гінеколога (ургентний) акушерсько-гінекологічного відділення з 28 жовтня 2024 року до вирішення позову по суті.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 грудня 2024 року вказану заяву передано судді Пилипчуку М.М.

Згідно з частинами першої та другої статті 149 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Частиною першою статті 153 ЦПК України визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

Суд встановив, що рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 16 жовтня 2024 року у справі № 539/2051/24, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано наказ КП «ЛЛІЛ» ЛМР від 30 квітня 2024 року № 122-к в частині звільнення з роботи 01 травня 2024 року завідуючої жіночою консультацією, лікаря акушер-гінеколога жіночої консультації КП «ЛЛІЛ» ЛМР ОСОБА_1 у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників згідно з пунктом 1 статті40Кодексу законів про працю України; поновлено ОСОБА_1 на роботі на рівнозначній посаді лікаря акушер-гінеколога діагностично-консультативного центру КП«ЛЛІЛ» ЛМР; стягнуто з КП «ЛЛІЛ» ЛМР на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період часу з 02 травня 2024 року до 16 жовтня 2024 року з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті в розмірі 122791,20 грн та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді лікаря акушер-гінеколога діагностично-консультативного центру КП «ЛЛІЛ» ЛМР; стягнуто з КП«ЛЛІЛ» ЛМР на користь держави 2539,11 грн судового збору.

28 жовтня 2024 року КП «ЛЛІЛ» ЛМР видало наказ про прийняття ОСОБА_1 на посаду лікаря акушер-гінеколога (ургентний) акушерсько-гінекологічного відділення з 28 жовтня 2024 року. Підставою зазначено рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області № 539/2051/24.

Виходячи з аналізу змісту норм глави 10 ЦПК України «Забезпечення позову» та правової природи заходів забезпечення позову, вони мають такі основні ознаки: 1) заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер захисту прав; 2) судове рішення про забезпечення позову не є остаточним рішенням по суті справи; 3) заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Частиною десятою статті 150 ЦПК України визначено заборону вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Подібні правові висновки сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, а також Верховним Судом у постанові від 07 листопада 2024 року у справі № № 161/22293/23.

У постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18, від 06 грудня 2023 року у справі № 361/8953/21 зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У рішенні від 19 березня 1997 року заява № 18357/91 у справі «Дейвід Горнсбі та Ада Енн Горнсбі проти Грецької Республіки» Європейський суд з прав людини зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2022 року у справі № 910/4445/21 зазначено, що у разі звернення особи до суду з немайновою позовною вимогою, задоволення якої не вимагатиме примусового виконання судового рішення, має застосуватися та досліджуватися не така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, позаяк позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2022 року у справі № 640/32706/21 вказано, що відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Згідно зі статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Конституційний Суд України неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). На цій підставі слід дійти висновку, що невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, що набуло законної сили.

Позивач у позовній заяві просить, зокрема, визнати протиправним та скасувати наказ КП «ЛЛІЛ» ЛМР від 28 жовтня 2024 року № 339-к щодо прийняття її на роботу на посаду лікаря-акушер-гінеколога (ургентний) акушерсько-гінекологічного відділення з28жовтня 2024 року.

Встановлено, що рішенням суду у справі № 539/2051/24, зокрема, поновлено ОСОБА_1 на роботі на рівнозначній посаді лікаря акушер-гінеколога діагностично-консультативного центру КП «ЛЛІЛ» ЛМР.

28 жовтня 2024 року КП «ЛЛІЛ» ЛМР видало наказ про прийняття ОСОБА_1 на посаду лікаря акушер-гінеколога (ургентний) акушерсько-гінекологічного відділення з 28 жовтня 2024 року. Підставою зазначено рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області № 539/2051/24.

Отже, спірний наказ винено на виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Крім того, за змістом повідомлення (листа) КП «ЛЛІЛ» ЛМР від 17 жовтня 2024року, яке надано на заяву ОСОБА_1 , відповідно до штатного розпису в діагностично-консультивному центрі КП «ЛЛІЛ» ЛМР вакантні посади акушера-гінеколога відсутні. Запропоновано ОСОБА_1 зайняти посаду лікаря акушер-гінеколога (ургентний) акушерсько-гінекологічного відділення.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказуванняне може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (статті12,81ЦПК України).

Обраний позивачем спосіб забезпечення позову не відповідає вимогам закону та фактично зупиняє виконання судового рішення у наведеній справі № 539/2051/24, яке набрало законної сили.

Водночас позивач не довела обставин, що свідчать про існування реальної загрози невиконання або ж утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову у цій справі.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до частини третьої статті 2 ЦПК України основним принципом цивільного судочинства є обов`язковість судового рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі №754/5683/22 зазначено: «Як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії».

У постанові Верховного Суду у справі № 925/731/18 вказано, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Крім того, недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2021року у справі № 908/309/21, від 04 листопада 2021 року у справі №907/416/21, від24червня 2021 року у справі № 310/9167/20, від 12 січня 2023 року у справі №334/9179/21.

Отже, враховуючи висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обставини справи та надані на їх підтвердження докази, обґрунтування ОСОБА_1 щодо спроможності заходів, які заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, суд вважає неправильним забезпечувати позов у цій справі шляхом зупинення дії наказу керівника КП «ЛЛІЛ» ЛМР від 28 жовтня 2024 року № 339-к щодо прийняття позивача на роботу на посаду лікаря-акушер-гінеколога (ургентний) акушерсько-гінекологічного відділення з 28 жовтня 2024 року, тобто шляхом фактичного зупинення виконання судового рішення, що набрало законної сили.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 серпня 2024 року у справі № 757/37408/23.

Судом враховано, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

При цьому суд враховує, що позивачем також не надано жодного доказу на підтвердження того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду в разі задоволення позову.

Посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість настання в майбутньому негативних наслідків, без надання відповідного обґрунтування, в тому числі доказів вчинення відповідачем на даний час певних реальних дій, не є достатньою підставою для задоволення такої заяви.

На підставі викладеного, керуючись статтями 149153, 260 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Лубенська лікарня інтенсивного лікування» Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, третя особа директор Комунального підприємства «Лубенська лікарня інтенсивного лікування» Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області Сухопар Лариса Іванівна, про визнання протиправним та скасування наказу про прийняття на роботу, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя М. М. Пилипчук