Рішення

від 05.12.2024 по справі 638/11962/24

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа №638/11962/24

Провадження № 2-о/638/225/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Подус Г.С.,

за участю секретаря Двойних А.С.,

представника заявника Хорошевської Т.В.,

заінтересованої особи ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань суду в порядку окремого провадження заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Хорошевської Тетяни Володимирівни, заінтересовані особи: служба у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, -

встановив:

Представник заявника звернувся до суду з заявою про встановлення факту самостійного виховання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заява обґрунтована тим, що він є батьком малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір`ю якої є ОСОБА_1 .

Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 09.10.2023 року було розірвано шлюб між заявником та зацікавленою особою ОСОБА_1 .

Також в мотивувальній частині вищевказаного рішення було встановлено наявність нотаріального договору між подружжям, згідно якого визначено місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_2 . Вказаним договором був визначений порядок участі матері в вихованні молодшої дитини, однак через систематичне порушення ОСОБА_1 умов договору його було розірвано.

На даний момент зацікавлена особа ОСОБА_1 проживає окремо від них та будь - якої участі у вихованні та утриманні малолітньої дитини ОСОБА_3 не приймає, малолітня повністю перебуває на утриманні та вихованні заявника.

Встановлення факту самостійного виховання заявником малолітньої доньки ОСОБА_3 потрібно для повноцінної реалізації прав заявника на виховання доньки, можливої зміни місця проживання, з можливістю виїзду за кордон для оздоровлення, лікування, навчання та ін., без відповідного дозволу на те ОСОБА_1 .

В судовому засіданні представник заявника підтримала вказану заяву про встановлення факту та просили її задовольнити з обставин викладених в заяві.

Зацікавлена особа ОСОБА_1 не заперечувала проти задоволення заяви.

Інші учасники судового розгляду до суду не з`явилися, сповіщалися належним чином про день, місце та час розгляду справи в суді.

Суд заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи дійшов наступного,

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 09.10.2023 року.

Від шлюбу позивач та відповідач мають малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Як роз`яснено в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Згідно зі статтею 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

За загальним правилом, окреме провадження - це самостійний вид цивільного судочинства, у якому суд при розгляді безспірних справ встановлює юридичні факти або обставини з метою захисту охоронюваних законом інтересів громадян і організацій.

За змістом ч. 6 ст. 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

У порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне, оскільки метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту, і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення і безспірний характер, оскільки якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується у порядку позовного провадження, суд повинен залишити заяву без розгляду і роз`яснити заявнику право подачі позову на загальних підставах.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, зокрема, жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

З врахуванням викладеного слід дійти висновку, що в даному випадку має місце спір про право заявника, передбачене ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», на відстрочку від призову під час мобілізації.

Окрім того, у відповідності ст. 141 СК України мати та батько мають рівні права та обов`язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.

Згідно ч. 1ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Частиною 3 даної статті визначено, що якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

У разі, якщо батьки не можуть дійти згоди щодо місця проживання дитини, згідно ч. 1ст. 161 СК України, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Окрім того, як зазначає Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17 (провадження № 61-15965св19), суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Аналізуючи дані положення, Верховний Суд зазначив, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, а також вказав, що у разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов`язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

У пункті 1постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.95 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» звертається увага судів на наступне: в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

У пункті 3постанови Пленуму Верховного Суду України №5від 31.03.95року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначено, що, вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим конкретною статтею про зміст заяви.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Зокрема, мати (батько) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов`язує підтверджувати актом факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні.

Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.

Отже, захист порушених прав у зв`язку з не виконанням, не прийнятті участі одним із батьків у вихованні дітей, тобто самоусунення від виконання батьківських обов`язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.

Питання належного виховання дітей, досягнення порозуміння між батьками і дітьми, відповідальності батьків за неналежне виконання батьківських обов`язків завжди є важливими й актуальними. Законом України «Про охорону дитинства» визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Закон передбачає, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

Відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов`язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох з них.

Тому за неналежне виконання обов`язку щодо виховання дітей, передбачена відповідальність.

Обов`язки батьків висвітлені в ст. 150 Сімейного кодексу України, згідно якої батьки зобов`язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя та поважати дитину.

За невиконання або неналежне виконання обов`язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягнені до різних видів юридичної відповідальності.

Згідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» - на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Таким чином, вимоги заявника про встановлення факту самостійного виховання неповнолітньої дітини не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст.ст. 293, 315 ЦПК України.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 94 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що надані суду письмові докази жодним чином не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні дитини.

Посилання заявника на необхідність встановлення факту самостійного виховання дитини для реалізації різних соціальних цілей без необхідності щоразу звертатись до матері для отримання її згоди, в тому числі щодо переміщення, на здійснення медичних втручань, за потреби, на вступ на навчання, є загальним твердження. Заявником не доведено та не надано доказів щодо відмови в наданні певних пільг та інших соціальних гарантій, що в свою чергу порушувало б права батька дитини та свідчило про доцільність встановлення такого факту.

Зважаючи на викладене, а також на те, що заявник належними та допустимими доказами не довів, що він самостійно виховує та утримує свою неповнолітню дитину, тобто взагалі без участі іншого з подружжя у житті дитини, суд дійшов висновку про відсутність необхідних та достатніх умов для встановлення факту самостійного виховання дитини.

Аналізуючи зібрані у справі письмові докази, з урахуванням пояснень представника заявника та зацікавленої особи, суд прийшов висновку, що заява не підлягає задоволенню.

Питання судових витрат суд вирішує у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 293-294, 315-319 ЦПК України, Законом України «Про охорону дитинства», статями 19, 141, 150, 151, 5, 157, 160, 161, 164 СК України Сімейного Кодексу України, суд-

ухвалив:

В задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Хорошевської Тетяни Володимирівни - відмовити.

Судові витрати залишити за заявником.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складений 10.12.2024 року.

Головуючий суддя: