Рішення

від 27.11.2024 по справі 753/15199/24

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/15199/24

провадження № 2/753/8527/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року Дарницький районний суд міста Києва у складі

головуючої судді Шаповалової К.В.,

за участю секретаря судового засідання Давидюк В.О.

представника позивача Семенюта О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Київ, вул. Кошиця, 5а у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КБМ-С» про захист прав споживача, розірвання договору та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

07 серпня 2024 року до Дарницького районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ТОВ «КБМ-С» про захист прав споживача, розірвання договору та стягнення коштів,

В обгрунтування позовної заяви позивач зазначила, що 06 жовтня 2020 року між нею та ТОВ «КБМ-С» було укладено договір купівлі-продажу майнових прав. За умовами договору позивач купила у об`єкті будівництва ЖК «Квітень» майнові права на квартиру, загальною площею 25,4 кв.м., будівельний номер якої АДРЕСА_1 . Орієнтована вартість майнових прав на об`єкт нерухомості склала 393 700,00 грн з ПДВ, яке становило 65616,67 грн. Позивачем було здійснено 100% оплати у розмірі 393700,00 грн у жовтні 2020 року. За умовами договору плановий термін закінчення будівництва - IV квартал 2021 року. В порушення умов договору відповідач свої зобов`язання не виконав, не ввів в експлуатацію та не передав позивачеві у власність об`єкт нерухомості. Наразі позивач просить суд розірвати вказаний договір купівлі-продажу; стягнути з відповідача: сплачені кошти у розмірі 393 700,00 грн; неустойку у розмірі 11 811,00 грн; збитки, передбачені ст. 623 ЦК України у розмірі 165 100,00 грн; моральну шкоду у розмірі 25 000,00 грн та витрати понесені позивачем на професійну правову допомогу у розмірі 15000,00 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 серпня 2024 року цивільну справу № 753/15199/24 передано судді Шаповаловій К.В. Фактично справу було передано судді 09 серпня 2024 року.

Ухвалою суду від 28 серпня 2024 року було відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання 02 жовтня 2024 року на 10:00 год.

Підготовче засідання призначене на 02 жовтня 2024 року було відкладено на 05 листопада 2024 року на 15:00 год у зв`язку із неявкою представника відповідача.

Ухвалою суду від 05 листопада 2024 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 26 листопада 2024 року на 16:00 год.

У судове засідання призначене на 26 листопада 2024 року в режимі відеоконференцзв`язку з`явилася представник позивача - адвокат Семенюта О.В., яка позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити. Представник відповідача до суду не з`явився, про час, дату та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, про що свідчать матеріали справи, зокрема, повістка про виклик до суду повернулася без вручення адресату з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Враховуючи викладене, суд вважає за можливе провести судове засідання у справі за відсутності представника відповідача.

Відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У відповідності до статей 174, 178 ЦПК України відповідач не скористався своїм процесуальним правом та не направив суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти позову.

Відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані у справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 06 жовтня 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «КБМ-С» було укладено договір купівлі-продажу майнових прав № С/127, відповідно до умов якого продавець ТОВ «КМБ-С» продав, а покупець ОСОБА_1 купила майнові права на об`єкт нерухомості - однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

Згідно пунктів 2.6, 2.7 договору, плановий термін закінчення будівництва IV квартал 2021 року, плановий термін введення в експлуатацію IV квартал 2021 року.

За змістом пункту 4.2 договору визначено, що орієнтовна загальна вартість майнових прав на об`єкт нерухомості в день укладення цього Договору складала 393 700,00 грн, в тому числі ПДВ 20% - 65 616, 67 грн.

Пунктом 4.2.1 договору сторони визначили, що оплата здійснюється у наступному порядку: платіж, у розмірі 393 700,00 грн, в тому числі ПДВ 20% - 65 616, 67 грн, здійснюється покупцем в строк до 06 жовтня 2020 року.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 повністю виконала свої зобов`язання перед відповідачем за договором купівлі-продажу майнових прав, сплативши на рахунок ТОВ «КМБ-С» вартість майнових прав на об`єкт нерухомості в сумі 393 700,00 грн, що підтверджується квитанцією № 1-1631К від 02 жовтня 2020 року.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач зобов`язання за договором купівлі-продажу майнових прав належним чином не виконав та не ввів в експлуатацію об`єкт капітального будівництва і не передав позивачеві у власність об`єкт інвестування у визначені договором строки.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з положеннями частини першої статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

За частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець зобов`язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватись з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та/або упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією із сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво).

Вирішальне значення для застосування положення частини другої статті 651 ЦК України має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що через істотне порушення відповідачем умов договору позивач був позбавлений того, чого очікував за договором (отримати у власність проінвестований об`єкт нерухомості), тобто на що він розраховував під час укладення договору купівлі-продажу майнових прав № С/127 від 06 жовтня 2020, внаслідок чого йому було спричинено шкоди у розмірі сплачених на виконання цього договору коштів в розмірі 393 700,00 грн, тому наявні правові підстави для розірвання вказаного договору та стягнення цих грошових коштів.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у розмірі 11811,00 грн, суд дійшов до наступних висновків.

Позивач, посилаючись на порушення встановленого у договорі купівлі-продажу майнових прав №С/127 від 06 жовтня 2020 року планового строку введення будинку в експлуатацію (пункт 2.7 договору), просив застосувати до відповідача відповідальність, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Суд зауважує, що приписи статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлюють права споживача у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг).

Частиною п`ятою зазначеної статті передбачено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом договору купівлі-продажу майнових прав № С/127 від 06 жовтня 2020, відповідач продає, а позивач купує майнові права на об`єкт нерухомості - квартиру, що розташована в об`єкті капітального будівництва. Розділом 3 договору передбачено порядок передачі майнових прав.

Зазначене цілком відповідає характерним ознакам договору купівлі-продажу. Отже спірний договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру не є договором підряду чи договором про надання послуг.

Сторони погодилися з такими умовами договору, заперечень щодо їх формулювань не висловлювали, в судовому порядку, у тому числі в межах справи, що розглядається, не заявляли про недійсність умов зазначеного вище договору купівлі-продажу.

Таким чином, зміст договору купівлі-продажу майнових прав № С/127 від 06 жовтня 2023 року дозволяє дійти висновку про те, що між сторонами не виникло правовідносин з надання послуг або виконання робіт, предметом договору були майнові права на квартиру. Зі змісту договору не вбачається, що відповідач здійснював будівельні роботи з будівництва житла для позивача або виступав замовником будівництва багатоквартирного житлового будинку.

Тлумачення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» дозволяє стверджувати, що вона поширюється на договори підряду та договори про надання послуг. Відповідно прострочення зобов`язань, що виникли з договору підряду або договору про надання послуг зумовлює нарахування пені у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги) або в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення з продавця за договором купівлі-продажу майнових прав пені, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», з огляду на те, що така пеня підлягає нарахуванню у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг) виконавцями робіт і надавачами послуг, а не продавцями товарів.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 759/9026/21 (провадження № 61-10154сво22).

Враховуючи викладене, з огляду на правові висновки Верховного Суду, враховуючи, що за договором купівлі-продажу майнових прав № С/127 від 06 жовтня 2020 відповідач не брав на себе зобов`язань виконати певні будівельні роботи чи надати певні послуги позивачу, не є замовником будівництва багатоквартирного житлового будинку та не має повноважень на прийняття спірного будинку в експлуатацію, строк введення будинку в експлуатацію є орієнтовним, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення пені з ТОВ «КМБ-С», яке виступає продавцем майнових прав у спірних правовідносинах, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» з огляду на те, що така пеня підлягає нарахуванню у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг) виконавцями робіт і надавачами послуг, а не продавцями товарів.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача збитків, згідно статті 623 ЦК України, у розмірі 165 100,00 грн, суд дійшов наступного висновку.

Статтею 623 ЦК України визначено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

При цьому, цією ж статтею 22 ЦК України визначено поняття збитків, яке поділяється на дві частини (види): реальні збитки і упущена вигода.

Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Отже, для правильного вирішення спорів, пов`язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов`язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

Виходячи з цього, позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони.

Згідно частин першою, п`ятою, шостою та сьомою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, позивачем не доведено понесення збитків, не обґрунтовано їх розмір саме в сумі 165 100,00 грн, не доведено причинно-наслідковий зв`язок між діями та понесеними позивачем збитками.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача збитків, згідно статті 623 ЦК України, у розмірі 165 100,00 грн, задоволенню не підлягають за недоведеністю.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом. Тобто законодавець указує на два випадки компенсації моральної шкоди - вони визначені умовами договору або випливають із положень законодавства (зокрема статті 4, 22 Закону України "Про захист прав споживачів").

Пункт 5 частини першої статті 4 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачає, що споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" термін "продукція" у цьому Законі вживається в значенні - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

За змістом частини другої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

З огляду на викладене слід зазначити, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Статті 4 та 22 Закону України "Про захист прав споживачів" прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

З наведеного вбачається, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону України "Про захист прав споживачів" навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі N 216/3521/16-ц (провадження N 14-714цс19).

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно положень п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

Вивчивши зібрані у справі письмові докази та встановивши обставини справи, суд доходить висновку, що позивачу дійсно завдано моральної шкоди, у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору купівлі-продажу майнових прав, що в свою чергу призводить до моральних страждань, які вимагають додаткових зусиль для організації життя. При визначенні розміру моральної шкоди суд враховує характер правопорушення, глибину душевних страждань позивача, завданих неправомірними діями відповідача, а також керується принципами співмірності, розумності та справедливості, і приходить до висновку про необхідність зменшення заявленого до стягнення розміру моральної шкоди.

Наданими суду документами позивачем не було доведено обсягу моральних та фізичних страждань, який би відповідав вимогам щодо відшкодування в розмірі 25 000,00 грн, тому з урахуванням викладених обставин, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням глибини душевних страждань позивача, суд доходить висновку про часткове задоволення вимог щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 грн.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Будь-яких заперечень по суті позовних вимог відповідачем суду не надано.

Отже, з огляду на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Що стосується вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн, суд дійшов наступного.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до положень договору про надання правничої допомоги від 13 грудня 2023 року, укладеного між адвокатом Семенютою О.В. та ОСОБА_2 , клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним договором

Розділом 4 договору передбачений порядок оплати послуг адвоката, зокрема, отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару. Розмір гонорару визначається за домовленістю сторін та фіксується актом наданих послуг.

Згідно із актом наданих послуг від 13 грудня 2023 року, сторони підтверджують, що адвокат надав клієнту наступні послуги: надання усної консультації - 500 грн; робота з документами клієнта - 500 грн; адвокатський запит та поштове відправлення - 1000 грн; складання позовної заяв - 3500 грн. Окремо сторони засвідчили та погодили вартість послуг адвоката за супроводження судової справи у суді першої інстанції у розмірі 8500 грн. Сторони погодили, що вартість витрат адвоката на дорогу та поштову відправку при супроводженні судової справи становить 1000 грн. Загальна вартість послуг становить 15000 грн.

Отже, адвокатом надано суду докази щодо понесених позивачем витрат на правничу допомогу.

За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).

Отже, враховуючи положення статті 141 ЦПК України, зважаючи на зміст позовної заяви, обґрунтування, викладені обставини, долучені докази, виходячи з обсягу фактично наданих послуг, з огляду на співмірність витрат на правову допомогу, складність даної справи та ціну позову, з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи та, враховуючи те, що позовні вимоги були задоволені частково, суд визначає вартість наданих послуг у розмірі 5000 грн.

Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України.

Так, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», тому з відповідача у зв`язку з частковим задоволенням позову слід стягнути в дохід держави судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 3 987,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 223, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

У Х В А Л И В:

позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КБМ-С» про захист прав споживача, розірвання договору та стягнення коштів - задовольнити частково.

Розірвати договір купівлі-продажу майнових прав № С/127 від 06 жовтня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «КБМ-С».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КБМ-С» (код ЄДРПОУ 43629830, адреса місцезнаходження: 02099, м. Київ, вул. Санаторна, 4) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) грошові кошти сплачені за договором купівлі-продажу майнових прав № С/127 від 06 жовтня 2020 року в розмірі 393700 грн, моральну шкоду в розмірі 5000 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КБМ-С» (код ЄДРПОУ 43629830, адреса місцезнаходження: 02099, м. Київ, вул. Санаторна, 4) на користь держави судовий збір в розмірі 3987 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 9 грудня 2024 року.

Суддя К.В. Шаповалова